Екстремальні умови в системі підготовки і змагальної діяльності спортсменів

Середньогір’я, високогір’я і штучна гіпоксія

Проведення найбільших змагань у країнах із різко відмінними кліматичними умовами ставить завдання пов’язані із необхідністю адаптації до умов середньогір’я і високогір’я, жаркого та холодного клімату.

Проблеми підготовки і змагання спортсменів у гірських умовах викликала увагу фахівців після визначення столиці ХІХ олімпіади – Мехіко (2290 м над рівнем моря). Додатковим стимулом стали успішні виступи африканських бігунів на довгі дистанції, які постійно проживали і тренувались в умовах середньогір’я (1000-2500 м), високогір’я (понад 2500 м). Основні адаптаційні реакції від перебування у високогірних умовах:

· збільшення легеневої вентиляції;

· збільшення серцевого викиду;

· збільшення вмісту гемоглобіну;

· збільшення кількості і розміру мітохондрій;

· збільшення кількості еритроцитів.

Час необхідний для досягнення стійкої адаптації становить близько 40 днів, тривалість ефекту при багаторазових повторах сягає 40 днів. Зниження щільності повітря приводить до зменшення аеродинамічного опору і призводить до економії енергії на 3-4 % у бігунів і до 28 % для велогонщиків. В таких умовах зростають результати в метаннях, стрибках, гірськолижному та велосипедному спорті. Проте зниження парціального тиску кисню повітря приводить до зменшення аеробної потужності і погіршення результату, наприклад, в бігу на довгі дистанції.

Вже двотижневе тренування спортсменів на висоті 2000-2500 м над рівнем моря приводить до збільшення мах VO₂ на 8-12 % при тій же частоті пульсу. Максимально допустима висота для тренування 2800-3200 м. Сучасні спортивні бази для високогірної підготовки дозволяють різні варіанти проживання і тренування – проживати на висоті 2000-2500 м а тренуватись на висоті від 1000 м до 3000 м.

Вибір висоти залежить від специфіки виду спорту. Так бігуни на довгі дистанції періодично можуть тренуватись на висоті 3500-4000 м. Для гребців, плавців, ковзанярів, бігунів на середні дистанції оптимальна висота 1600-2200 м. Спортсмени, що займаються швидкісно-силовими, складно координаційними та ігровими видами, а також єдиноборствами можуть готуватись на висоті 1200-1600 м. Період акліматизації спортсменів в горах може коливатись в дуже широкому діапазоні від 3-5 днів і 10-12 год. активного навантаження до 10-12 днів і 35-45 год. навантаження. В першу чергу залежить від досвіду гірської підготовки. Підняття на кожні 150 м над рівнем моря температура понижується на 1ºС і посилюється вітер.

Тренування в штучних гіпоксичних умовах (особливо в барокамерах) має ряд переваг: відсутність організаційних і методичних проблем пов’язаних з переїздом в гори. Разом з тим тренування в гідроканалі – для гребців, на тредбані – для бігунів і лижників, на велоергометрі – для велосипедистів можливі негативні впливи на техніко-тактичну майстерність, зокрема на просторово-часові і динамічні характеристики рухів. Тому штучне гіпоксичне тренування може розглядатись тільки як доповнення і становити незначний процент (4-5 %) від загального обсягу роботи впродовж року. Це стосується не тільки тренувань в малих камерах площою 20-30 м², але і таких крупних споруд як барокамери в Кінбаумі (Німеччина) чи Колорадо-Спрінгс (США). Барокамера в Кінбаумі була побудована у 80-х рр. ХХ ст., крім різноманітних тренажерів ця барокамера була обладнана кімнатами відпочинку, фізіотерапевтичними кабінетами, їдальнею. Тиск в цій барокамері міг моделювати висоту до 4000 м. Одночасно в ній можуть перебувати до 40 чоловік. Також для створення штучних гіпоксичних умов використовують спеціальні маски які подають збіднену на кисень суміш.

Позитивний вплив на спортивні результати проявляється не зразу після повернення з гір, а потребує певного періоду реакліматизації, функціональної і структурної перебудови. 6-8 днів після повернення функціональні можливості понижені, потім 8-12 днів – підвищені. Пік працездатності припадає на 20-25 день. Через 30-35 днів відмічаються ознаки деадаптації. Тренування в умовах штучної гіпоксії здатно уповільнити процеси реакліматизації.

Планувати напружену гіпоксичну підготовку варто тільки на останніх етапах багаторічного вдосконалення, коли можливості інших тренувальних засобів, здатних стимулювати адаптаційні реакції вичерпані. Найчастіше рекомендуються трьох тижневі збори: перший тиждень – акліматизація (20-24 год. тренувань), другий і третій – тренування з максимальними навантаженнями (28-36 год. тижневих тренувань). Бігуни на довгі дистанції можуть тренуватись 4-5 тижнів із загальним обсягом 130-160 год. Високі досягнення китайських бігунок обумовлено, перш за все, тривалим перебуванням в горах (місяць в горах, місяць на рівнині), великими обсягами бігового навантаження (200-250 км в тиждень), економічною технікою бігу, велика частота кроків при невисокій потужності, а також широким застосуванням відновлювальних засобів із арсеналу китайської медицини.

Застосування гірської підготовки в тренування юних спортсменів приводить до різкого стрибка в їх результатах, проте як правило передчасно вичерпує їх адаптаційні можливості і унеможливлює подальшу спортивну кар’єру.

Змагання і підготовка в умовах високих і низьких температур

Втрата свідомості під час змагань, теплові травми, а деколи і смерть спортсменів, травми внаслідок переохолодження і обмороження викликали тривогу спортсменів і тренерів а також всіх пов’язаних із спортом осіб.

Пристосування організму спортсмена до змін температур зовнішнього середовища зводиться до розсіювання тепла при високих температурах і його збереженню при низьких. 70-80% енергії тіла людини у вигляді тепла переходить у зовнішнє середовище і тільки 20-30% перетворюється в корисну роботу. В нормальних умовах надлишкове тепло передається 20-30 % внаслідок конвекції, 50-60 % випромінюванням і 20-25 % випаровуванням. Інтенсивна робота може збільшити теплопродукцію у 15-20 раз. При відсутності ефективної терморегуляції така робота збільшує внутрішню температуру на 1ºС через кожні 5 хв. Температура тіла близько 40ºС збільшує імовірність теплових травм. Разом з тим добре адаптовані спортсмени можуть переносити внутрішню температуру до 41ºС. Потовиділення може досягати 1,5-2,5 л/год а впродовж дня 10 л. Зменшення обсягу крові тільки на 3 % призводить до погіршення працездатності і самопочуття. Порушення водно-сольового балансу часто лімітують працездатність спортсменів. Втрати електролітів (натрію, а також калію і хлору) повинні поповнюватись. Одяг повинен бути легким і пропускати піт, так як його накопичення приводять до перегрівання в умовах жари і переохолодження – в умовах холоду. Холодні напої швидше виходять із шлунка, глюкоза затримує напої а при інтенсивній роботі може блокувати роботу шлунка, тому її концентрація не повинна перевищувати 9 %.

Інтенсивна м’язова діяльність пов’язана із зниженням оптимальної температури повітря. Зокрема, при ЧСС 140 найкраща зовнішня температура 16-17˚С, при ЧСС 170-180 – 13-14˚С. Дослідження показували, що загальна кількість ЧСС виростає приблизно вдвічі при 15 хв. бігу, якщо температура збільшується із 25˚С до 30˚С. Виконання роботи в умовах високих температур приводить до різкого зниження економічності роботи.

Будова тіла, співвідношення м’язової і жирової маси в значній мірі визначає здатність організму переносити високі чи низькі температури. Худі, з довгими кінцівками краще розсіюють тепло і легше переносять жару і погано холод, особи ендоморфного типу краще переносять холод і погано жару. Краще адаптуються до жари люди з чорними і карими очима. Діти і підлітки гірше у порівнянні з дорослими переносять жару. Жінки краще переносять вологу жарку погоду, а чоловіки – суху.

Адаптація до умов високих температур відбувається досить швидко: достатньо 10-15 а деколи 5-7 днів. Для попередження втрати рідини застосовується її попередній прийом у великих обсягах (1-2 л).

Реакції на холод спрямовані на збільшення теплопродукції і зменшення тепловіддачі. Основним є збільшення ізоляційних здібностей шкіри за рахунок спазму судин. Кровообіг в пальцях може зменшуватись у 100 раз, а температура дистальних кінцівок може понизитись до температури навколишнього середовища. Комбінований вплив вітру і низьких температур суттєво збільшує ризик переохолодження. Тепловтрати у воді у чотири рази вищі чим на повітрі такої ж температури. Тому тріатлоністи часто сходять з дистанції (дистанція 4 км а температура води 18-20ºС).

Стійка адаптація до холоду забезпечується активізацією процесів теплоутворення у внутрішніх органах, покращенням транспорту кисню, підвищенням секреції тироїдних гормонів. Особливо ефективна адаптація у поєднанні з інтенсивною м’язовою діяльністю, яка сама по собі підвищує теплопродукцію у 10 раз.

Десинхронізація і ресинхронізація циркадних ритмів у спортсменів.

В інтересах спорту проблема циркадних ритмів почала інтенсивно вивчатись тільки в останні десятиріччя у зв’язку із необхідністю тренувальної і змагальної діяльності в різний час доби, починаючи з 6 год. ранку і закінчуючи пізніми вечірніми годинами. Найбільш високий рівень функціональних можливостей відмічається в період з 10 до 13 год., а потім з 16 до 19 год. Вивчення нових техніко-тактичних елементів проходить успішніше в першій половині дня – з 10 до 12 год. Робота над розвитком фізичних якостей буде найбільш успішною о 16-18 год. Проте пік працездатності спортсменів відповідає часу їх звичного тренування і може переміщуватись як в ранкові так і в вечірні години.

При зміні декількох часових поясів відбувається порушення добових ритмів психофізіологічних функцій і працездатності. При порівняні змін у самопочутті при перельотах на захід і схід відмічено, що гірше переносяться переміщення на схід. Зворотна адаптація при поверненні у звичне середовище проживання відбувається легше. В залежності від дальності перельоту, індивідуальних особливостей спортсменів ресинхронізація ритмів організму може тривати від 1-2 до 10 і більше діб. Ефективним засобом є застосування спеціальних дієт: їжа з високим вмістом вуглеводів і низьким вмістом білків викликає сонливість.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: