Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Методи управління економікою слід класифікувати за характером впливу на адміністративні та економічні.




ДИСЦИПЛІНА: АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 22

(теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 1 година, семінарське заняття- 2 години)

Тема № 22. Правові засади і організація управління у сфері економіки.

Мета:дати студентам чітке поняття економіки як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Студенти повинні знати адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва; адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції; адміністративно-правове регулювання у паливо-енергетичній сфері; адміністративно-правове регулювання у сфері промисловост; адміністративно-правове регулювання у паливо-енергетичній сфері; адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту. Студенти повинні орієнтуватися у суб'єктах адміністративно-правового регулювання в сфері економіки.

План заняття:

1. Загальна характеристика економіки як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Основні напрями адміністративно-правового регулю­вання у сфері економіки. Завдання, функції та методи державного управління економікою. Організація та зміст державного управління у сфері економіки. Державний контроль у сфері економіки.

2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в сфері економіки. Вищі виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративно-правового регулювання в сфері економіки (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України).

3. Адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва. Основні організаційно-правові засоби впливу у сфері підприємництва.

4. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції. Антимонопольний комітет України та його органи.

5. Адміністративно-правове регулювання у сфері промисловості. Міністер­ство промислової політики України. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Державна служба експортного контролю України. Державна служба інтелектуальної власності України. Державна служба статистики України. Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України. Державне агентство резерву України. Державна інспекція України з контролю за цінами. Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості.

6. Адміністративно-правове регулювання у паливо-енергетичній сфері. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України.

7. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту. Міністерство інфраструктури України. Державна авіаційна служба України. Державне агентство автомобільних доріг України. Державне агентство України з туризму та курортів. Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті. Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті. Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Адміністративно-правове регулювання у сферах будівництва та житлово-комунального господарства. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Державна архітектурно-будівельна інспекція України.

2. Адміністративна відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві.

3. Адміністративно-правове регулювання в агропромисловій сфері. Державна політика у сфері агропромислового комплексу. Національна програма відродження села. Аграрний фонд. Державний контроль та нагляд в агропромисловій сфері.

4. Міністерство аграрної політики та продовольства України. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України. Державне агентство земельних ресурсів України. Державне агентство лісових ресурсів України. Державне агентство рибного господарства України. Державна інспекція сільського господарства України. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі.

5. Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища. Міністерство екології та природних ресурсів України. Державна служба геології та надр України. Державне агентство водних ресурсів України. Державне агентство екологічних інвестицій України. Державне агентство України з управління зоною відчуження. Державна екологічна інспекція України.

6. Адміністративна відповідальність за правопорушення у галузі викорис­тання і охорони природних ресурсів.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Рекомендована література до теми:

1. КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2. Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6. Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8. Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9. Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10. Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11. Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13. Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14. Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15. Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16. Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17. Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18. Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20. Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21. Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22. Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23. Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24. Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26. Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27. Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28. Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29. Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30. Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31. Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32. Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33. Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34. Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35. Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36. Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37. Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39. Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40. Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41. Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44. Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова. – М.: Юристъ, 2002.
45. Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48. Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51. Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52. Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

1. Загальна характеристика економіки як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Основні напрями адміністративно-правового регулю­вання у сфері економіки.

Десять - п'ятнадцять років тому назва «державне управ ління» у сфері економіки не викликала якихось питань, бо була широковживаною в адміністративному праві. Проте події остан нього часу переконливо свідчать про більшу доцільність вживання поняття «державне регулювання» економіки замість «державного управління» в цій сфері. Річ у тім, що на сьогодні держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере в цьому участь разом з іншими об'єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним/фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток.

Даючи визначення, можна вказати, що економіка - це система взаємопов'язаних галузей та комплексів народного господарст ва, що містить у собі ланки виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ, а функціонує з метою задоволення потреб суспільства. Основною метою впли ву держави на економічні процеси, що мають місце у державі, є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки. Це досягається за рахунок різних механізмів, про які мова йтиме далі, а зараз необхідно вказати на те, які обставини свідчать про не обхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у сфері економіки. Аналіз зазначених обставин дозволить сформу вати загальну характеристику економіки як об'єкта адміністратив но-правового регулювання. Такими обставинами є:

1.Потреба захисту інтересів національної економіки. Якісне та ефективне управління національною економікою є одним із голов них чинників незалежності України. Це свідчить про те, що еко номіка, а звідси її управління, є одним із факторів забезпечення національної безпеки України. Керуючись необхідністю забезпе чувати інтереси національної економіки, держава має змогу впли вати на економічні процеси за рахунок податкової, митної, тариф ної політики, застосовувати методи прямого та непрямого (еконо мічного) управління тими чи іншими процесами.

2. Установлення однакових «правил гри» та рівних умов для суб'єктів підприємницької діяльності. Говорячи про цю обставину, варто зазначити, що саме від державної політики у визначеній сфері багато в чому залежить розвиток певного економічного на пряму. Скажімо, забезпечуючи процес легітимізації підприємни цької діяльності, держава за рахунок положень відповідних норма тивно-правових актів визначає порядок отримання ліцензії на пев ний вид діяльності та встановлює механізм реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Однакові за зовнішніми ознаками підприємства платять однакові розміри податків. Іншими словами, саме держава за рахунок законодавства, а також компетентної про зорої діяльності компетентних органів публічної адміністрації стабілізує підприємницьку діяльність.

3. Контроль процесів грошового обігу. За допомоги цього дося­гається істотний вплив на процеси інфляції. Під інфляцією необ хідно розуміти немотивоване економічними показниками збіль шення кількості грошових знаків, що є в обігу, та відповідне зне цінення грошової одиниці. Саме держава є єдиним джерелом друкування грошових знаків. Кількість грошей, що надійде до обі гу, залежить від низки факторів, проте основними з них є визна чення кількості випущених у державі товарів і наданих послуг. Коли кількість грошових одиниць перевищує економічні показни ки держави, починається процес знецінення грошової одиниці, а звідси - інфляція. Вказане явище добре знайоме у нашій країні, де на початку 90-х років минулого століття показники інфляції досягали кількасот відсотків на рік.

4. Підтримка невиробничих і соціально значущих сфер (меди цина, освіта, наука, культура, спорт тощо). Саме на державу покладається завдання утримання тих сфер суспільного життя, які не виробляють матеріального продукту. За рахунок адміністративно-правового регулювання, зокрема процесів формування бюджету, опо даткування, митної політики, пільгових умов, держава уможливлює існування вказаних сфер із метою задоволення потреб суспільства. Одним із суттєвих важелів впливу на невиробничі та соціально зна чущі сфери суспільного життя є практика державних закупівель чи замовлень, коли держава частину коштів спрямовує на придбання «продукту» невиробничих сфер. Прикладами такого впливу є дер жавне замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних за кладах, фінансування медичних закладів чи об'єктів культури.

5. Створення сприятливих умов для вітчизняних товаровиробників. Будь-яка країна світу, і наша держава не є винятком, нама гається підтримувати саме вітчизняних виробників тих чи інших товарів. Це пов'язано з такими позитивними наслідками, як нові робочі місця для громадян, розміри податків, що збираються, кон курентоспроможність українських товарів. Також за рахунок та кого механізму всередині держави є можливість виробляти широ кий спектр товарів народного вжитку, що має чітко виражену со ціальну спрямованість.

6. Попередження монополізації того чи іншого сегмента ринку. Держава не зацікавлена в тому, щоб той чи інший суб'єкт підприєм ницької діяльності посів монопольне (домінуюче) становище на ринку. Потенційно це може призвести до того, що пересічний громадянин за той чи інший товар (ту чи іншу послугу) буде сплачувати невиправ дано високу ціну. Тому держава, керуючись можливостями адмініст ративно-правового впливу, не допускає створення монополій, а в разі їх появи вживає певних заходів до їх реорганізації (ліквідації).

7. Інтеграція в міжнародні економічні організації. Як приклад стосовно нашої держави можна назвати участь України у формуванні єдиного економічного простору з Росією, Білорусією та Ка захстаном, прийняття Верховною Радою України пакету необхід них законів і залагодження Україною всіх формальностей для вступу до Світової організації торгівлі. Особливостями діяльності вказаних і багатьох інших організацій є створення механізмів ре гулювання економік, заснованих на єдиних принципах, що забез печують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Таким чином, варто підкреслити, що економіка є об'єктом ад­міністративно-правового регулювання з боку держави. Розвиток в Україні на початку 90-х років минулого століття засад ринкової економіки, і це на сьогодні більш ніж очевидно, засвідчив немож ливість для держави самоусунутися від регулювання внутрішніх економічних процесів.

Завдання, функції та методи державного управління економікою.

Основною метою державного управління економікою є виконання завдань, які сприяють організації ринку та ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримання і забезпечення ринкових відносин у державі, розподіл ресурсів з метою впливу на господарську структуру і структуру національного продукту.

До завдань державного управління економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать: здійснення податкової політики; активізація виробництва промислових товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечення раціонального природокористування; соціальний захист населення; збалансованість усіх галузей господарського комплексу; забезпечення високого рівня зайнятості населення; стимулювання розвитку енергетичної промисловості; захист економічних інтересів української економіки; підтримка цивілізованої конкуренції та ін.

Функції державного управління економікою - це та роль, яку виконує державний апарат для того, щоб організувати суспільну життєдіяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. Через функції державного управління розкривається його сутність.

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямків економічного розвитку держави. Існують такі функції державного управління економікою:

· законодавча функція. Пов'язана з розробленням системи законів щодо економічних питань. Вона є правовою основою ринкової економіки, а отже, гарантом рівних прав і можливостей для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розробляючи і реалізуючи таке законодавство, держава захищає конкуренцію як основну умову і регулятор ринкової економіки. Економічне законодавство виконує роль арбітра у сфері адміністративно-правових відносин, дає змогу виявляти незаконну діяльність та вживає відповідних заходів до порушників;

· стабілізуюча функція. Передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання підприємств. Для цього держава визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, здійснює відповідну кредитно-грошову політику, спрямовану на подолання інфляції і безробіття. Визначені державою основні цілі та пріоритети становлять основу економічних планів, програм;

· розподільча функція. Передбачає, що держава здійснює справедливий розподіл доходів та ефективніше розміщення ресурсів у ринковій економіці. Для реалізації цієї функції вона перерозподіляє частину доходів заможних верств населення на користь малозабезпечених і непрацездатних;

· функція дослідження економіки. Полягає в оцінюванні економіки з метою виявлення фактичного стану економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного моніторингу і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах з урахуванням дій чинників ринкового регулювання. До таких чинників належать: рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вклади, кількість безробітних, працівників та ін.;

· функція прогнозування. До неї належить передбачення тенденцій розвитку економіки, яка ґрунтується на всебічному аналізі соціально- економічних (у тому числі світових) тенденцій;

· функція планування економіки. Її метою є визначення, обґрунтування і прийняття рішень з вибору приоритетних напрямків позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного росту. Пріоритетне значення належить таким напрямкам, як приватизація, розвиток інформаційних, інноваційних та інших інфраструктур. Функція регулювання складається з організації процесів економічного регулювання, тобто це практична діяльність з розроблення та поліпшення економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій, впливів на процеси в економіці;

· функція реалізації проектних рішень. Сутність цієї функції полягає в розробленні і затвердженні програм уведення нових господарських механізмів і коригування існуючих. Такі рішення з необхідним інформаційним, методичним, програмним забезпеченням після відповідного затвердження вводяться в дію. Ця функція є підставою для контролю за процесом реалізації рішень і відповідної корекції іншої важливої функції - функції аналізу й оцінювання економіки.

Важливе значення в економіці мають методи. Під методами державного управління економікою в Україні треба розуміти засоби, способи, прийоми впливу держави в особі законодавчого органу і органів виконавчої влади на сферу виробництва, торгівлі, підприємництва тощо з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи управління економікою слід класифікувати за характером впливу на адміністративні та економічні.

Адміністративні методи - це способи впливу спеціально уповноважених органів на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб шляхом прямого окреслення їх прав та обов'язків через систему наказів, які спираються на владні повноваження та суб'єктів управління. Методи економічного впливу передбачають використання засобів держави (державних фінансів), створення економічних умов, стимулів та ін. Об'єкту управління не надають накази, як і що він повинен робити. Крім того, методи впливу також можна поділити на методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу держави на економіку.

Методи прямого впливу на економіку застосовуються державою до об'єктів державної власності. Як правило, це ті галузі, які мають низьку рентабельність, не цікавлять приватних підприємців або вимагають великих витрат коштів, не приносять швидкого або значного прибутку, тобто соціальна сфера (оборона, наука, освіта, медицина, атомна енергетика та ін.). Серед методів прямого державного впливу треба назвати такі: державні замовлення і контракти на поставку продукції; визначення завдань розвитку економіки, їх відображення в планах, державних програмах; ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів та ін.

Методи непрямого впливу на економіку полягають у застосуванні опосередкованого впливу на об'єкти державного керівництва через створення керівними суб'єктами механізмів стимулювання та зацікавленості. Прикладами методів непрямого впливу є: пільгове кредитування, зменшення податкових зборів, інвестування будь-якої діяльності, заохочення державних службовців тощо.

Прямі методи державного управління не передбачають створення додаткового матеріального стимулювання, не загрожують фінансовими збитками і спираються на підтримку держави. Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких держава впливає на майнові інтереси суб'єктів господарювання. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньополітичної, валютної, амортизаційної політики.

Організація та зміст державного управління у сфері економіки.

Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування суспільних відносин в конкретній сфері економіки, що провадиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, що їх повинні дотримуватися рівною мірою всі учасники суспільних відносин у даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб’єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодження конфліктів і т. ін. — з метою забезпечення стабільного функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої регульованої сфери економіки у напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення позитивних гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (як такі виступають, наприклад, збільшення кількості робочих місць та забезпечення гідних умов праці) — і найсуттєвіше — більш широкого і якісного задоволення потреб споживачів продукції — товарів, робіт, послуг

Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.

На стадії формування ринкової економіки можна виокремити кілька напрямків активної державної економічної політики.

Перший — формування нової системи відносин власності, що притаманна багатоукладній економіці. На цьому етапі держава має створити всі умови для швидкої і всеохоплюючої приватизації державного майна.

Другий — становлення малого підприємництва, у тому числі фермерських господарств. Цей процес потребує державної підтримки, застосування таких заходів, як пільгові ставки кредитів, тимчасове звільнення від податків тощо.

Третій — за активного сприяння держави відбувається формування основних елементів ринкової економіки, зокрема фінансовий і фондовий ринки, інститути регулювання ринку праці і зайнятості — інфраструктури ринкової економіки взагалі.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных