Друкується за рішенням вченої ради Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім.. С. Дем’янчука 1 страница

М.Д. Будз.

Б 90

Короткий термінологічний словник-довідник з фізичної географії материків і океанів: Навчальний посібник. Рівне:.Міжнародний економіко-гуманітарний університет – 80 с.

В навчальному посібнику в короткій, але з достатньою детальністю приведена фізико-географічна характеристика материків і океанів. Крім цього приведено визначення основних географічних понять з фізичної географії. Посібник буде корисним студентам, що вивчають географію взагалі і зокрема фізичну географію материків і океанів, а також для вчителів географії середньої школи.

УДК 911.2

ББК 26.8 я7

Передмова

На даний час немає україномовного підручника або посібника з курсу «Фізична географія материків і океанів». Радянські російсько­мовні підручники з цього курсу не відповідають сучасним вимогам змісту і форми. Автором методичної розробки здійснена спроба в короткій формі, але з достатньою детальністю висвітлити фізичну географію материків і океанів. Крім фізико-географічної характе­ристики самих материків і океанів в розробці приведено тлумачення основних понять та визначень з фізичної географії.

В роботі досить широко використовуються скорочення, які ха­рактерні для довідкової літератури з географії. Основні з них нас­тупні: пн. ш. – північна широта, пд. ш. – південна широта, з. д.- захід­на довгота, с. д. – східна довгота, Пн. – північ (північний, північна), Пд. – південь (південний, південна), З. – захід (західний, західна), С. – схід (східний, східна). В статтях про материки і океани повна назва- жирним шрифтом дається тільки на початку в назві статті, дальше в тексті приводиться тільки початкова буква - жирним шрифтом. Наприклад в статті Азія – А., Європа – Є., Тихий океан – Т. о., Північний Льодовитий океан – Пн. Л. о.

Дана методична розробка буде корисною не тільки для студентів географів, але і вчителям середньої школи і всіх, хто цікавиться фізичною географією материків і океанів, зокрема, і географією взагалі.

Абсолютна висота – висота будь-якої точки над рівнем моря, тобто над поверхнею геоїда; відраховується по вертикальній лінії, що проходить через точку. В Україні (по спадковості від Радянського Союзу) абсолютна висота відчисляється від нуля Кронштадського футштока. Слід мати на увазі, що положення рівня води в різних океанах і морях різна, тому існують різні системи відліку (в Європі від рівня Середземного моря, у Східній Азії від рівня Тихого океану). Перевищення однієї точки відносно іншої називається відносною висотою.

Абсолютна вологість повітря – кількість водяної пари, що міститься в певний момент часу в 1 м³ повітря (вимірюється в г/м³).

Австралія (від лат. аustralis – південний) – самий малий материк, розташований в Південній півкулі. Його площа 7631,5 тис. км². Крайні точки материку: на півночі мис Йорк (10^о41^/ пд.ш.), на півдні – мис Південно-Східний (39^о 08^/ пд.ш.), на заході – мис Стіп-Пойнт (113^о09^/ с.д.), на сході – мис Байрон (153^о39^/ с.д.). Протяжність Австралії з пів­ночі на південь – 3200 км, із заходу на схід біля 4100 км. Площа 7 631 тис. км². Північні і східні береги А. обмиваються Тихим океаном, на заході і півдні Індійським океаном. Близько до А. розташованіострови Нова Гвінея (829 тис. км²) і Тасманія (68 тис. км²).

Б е р е г и А. розчленовані слабо: на Пн. в сушу вдається затока Карпентарія, на Пд. – слабо врізана Велика Австралійська затока; зручних бухт мало. У північно-східного узбережжя тягнеться кораловий Великий Бар’єрний риф.

Р е л ь є ф. Східну частину материка займають Східно-Австралійські гори, які складаються з низки ізольованих плоско вершинних гірських хребтів із крутими східними і пологими захід­ними схилами. Найвища вершина – г. Косцюшко (2 234 м) в Австра­лійських Альпах. Середню частину А. займає низовинна рівнина із западиною, зайнятою оз. Ейр, яка знаходиться на 12 м нижче рівня моря. Західна частина зайнята плато висотою 300-500 м з окремими хребтами (гори Масгрейв – до 1515 м) і численними столовими горами висотою 700-1000 м і більше.

Г е о л о г і ч н а будова. Більша частина А. розташована на захід від берегових гірських хребтів і представляє собою платформу, яка складається з двох докембрійських кристаллічних щитіві з'єднуючої їх древньої складчастої зони гір Мак-Доннелл, а також і хребет Фліндерс, складений нижнім палеозоєм. Протягом верхнього палеозою і першої половини мезозою Австралійська платформа з'єднувалася з масивами древнього материка Гондвани. Непорушені нижньопалеозойські відклади, що залягають на докембрійському фундаменті, занурюються у східній частині платформи під потуж­ний покрив тріасових, юрських (континентальних) і крейдяних (морських) відкладів так званого Великого артезіанського басей­ну. На західному узбережжі А. поверх докембрійських порід залягають майже не порушені девонські, верхньопалеозойські (кон­тинентальні) і юрські (морські) відклади. На Пд.-С., на рівнині Налларбор, докембрійський фундамент прикритий крейдяним і палеоген-неогеновими відкладами. Острів Тасманія і східна го­риста частина А. представляють собою широкий герцинський складчастий пояс, в якому потужній комплекс палеозойських відкладів (морські відклади силуру, девону і нижнього карбо­ну, континентальні, в т.ч. льодовикові, відклади верхнього кар­бону і пермської системи) зім'ятий в складки північно-східного, і північно-західного простягання. Трансгресія верхньокрейдяного моря перекрила знижені ділянки цієї палеозойської гірської спору­ди; пізніші підняття неогенового і четвертинного часу привели до формування сучасного рельєфу Східно-Австралійських гір. Най­важливішими корисними копалини А. є золото, кольорові метали і вугілля. До виступів докембрійського фундаменту приурочені родо­вища золота (у західній і північно-західній частинах А.), а до складчастого поясу у східній частині А. – родовища золота, міді, свинцю, цинку і срібла (у Новому Південному Уельсі і Квін­сленде). Родовища уранових руд є на Пд. і З. А. Значні олов’яно-вольфрамові і мідні родовища знаходяться на о. Тасманія. Основні родовища кам’яного вугілля часто зустрічаються у відкла­дах пермської (біля м. Сідней і на Пд.-З А.), тріасової, юрської і палеогенової (кам’яне і буре вугілля штату Вікторія) систем.

К л і м а т А. на півночі екваторіально-мусонний, жаркий, з літніми опадами (температура найтеплішого місяця(січня) +29, найхолоднішого (червня) – +24, річна сума опадів 1580 мм); у внутрішніх частинах континенту (19^о-30^о пд. ш.) – пустинний тропічний (температура най­теплішого місяця +30, найхолоднішого - +11, річна сума опадів 270 мм); на півдні – субтропічний, із зимовими опадами на південному заході, і літніми на південному сході (температура найтеплішого місяця +22, найхолодні­шого +11, річна сума опадів 1230 мм). Вздовж більшої час­тини східного побережжя клімат морський, тропічний, з літнім максимумом опадів (температура найтеплішого міся­ця +28, найхолоднішого +16, річна сума опадів 1910 мм).

Гідрографія. 60% площі А. відноситься до безстічних областей. Території, що мають стік, відносяться до басейнів Індій­ського і Тихого океанів. Найбільшою річковою системою є система Муррея – Дарлінга (площа басейну 1072 тис. км²). Постійну течію мають лише найповноводніша р. Муррей (довжина 1632 км) такороткі річки, що течуть на Пн.-С., Пд.-С. і Пд.-З. Більшість річок| несе воду лише періодично, після дощів (т. з. крики). У пустинних районах А. багато солоних озер (Ейр, Торренс, Герднер та ін.).

Ґрунти і рослинність. Величезні простори внутріш­ньої А. зайняті піщаними і кам'янистими пустелями (Велика Піщана пустеля, пустеля Вікторія, пустеля Гибсона) із рідкими по­сухостійкими дерниннимизлаками. Пустелі обрамовані напівпус­телями з сіроземними і сіро-коричневими ґрунтами, і хащами колючих чагарників (скреб), головним чином з акацій і евка­ліптів. На З, С., Пд.-С. і Пд.-З., у міру збільшення кількості опадів, напівпустелі переходять у савани з червоно-бурими і червоними ґрунтами, злаковим покривом таокремими екземпля­рами або групами евкаліптів, акацій, «трав'яного дерева». Савани змінюються світлими евкаліптовими лісами, а вздовж східного узбережжя - густими вологими евкаліптовими лісами. На З. і Пн.-С. А. виділяються невеликі ділянки вологотропічних лісів із пальмами, панданусами, бананами на опідзолених латерітних ґрунтах; на Пд.-С. і на Пд.-З. – субтропічні вологі евкаліптові ліси.

Тваринний світ. Територія А. входить в Австралійську зоогеографічну область. Тваринний світ дуже древній і відрізня­ється великою своєрідністю. У А. збереглися «живі викопні» мезо­зойської ери: сумчасті ссавці (кенгуру, сумчатий кріт), одно­прохідні (качконіс), двоякодишача| риба цератод. До небагатьох вищих ссавців відноситься собака дінго. З птахів характерні страус ему, казуари, папуги какаду, чорні лебеді. Європей­цями в А. були завезені велика рогата і дрібна худоба, кролі, які сильно розмножилися і приносять шкоду сільському господарству. На континенті одна держава Австралійський Союз.

Азія (імовірно від семітського “асу” – схід) – найбільша частина світу (біля 30 % всієї суші), утворює разом з Європою материк Євразію. Вона розташована в усіх географічних поясах Північної півкулі; Малайський архіпелаг частково заходить в Південну пів­кулю. Крайні материкові точки А.: на півночі – мис Челюскін, 77^о 43' пн.ш., на півдні – мис Піай, 1^о16' пн.ш., на заході – мис Баба, 26^о 10' с.д. на сході – мис Дежньова, 169^о 40' с. д. А. обмивається на Півночі – Північно Льодовитим, на Сході – Тихим, на півдні – Індійським океанами та їх окраїнними морями, на Пд.-З морями Атлантичного океану (Середземноморським, Егейським, Мармуровим, Чорним і Азовським), а також Каспійським морем – найбільшим озером світу. Значні внутрішньоматерикові території А. (численні ділянки Перед­ньої, Середньої і Центральної А.) не мають зв’язку з Світовим океаном і відносяться до безстічних областей Землі, інші – до районів внутрішнього стоку (басейни Каспійського і Аральського морів та озера Балхаш. Границя між А. і Європою умовно проходить по східному підніжжю Уралу, рікам Емба, Кума, Манич; Каспійському, Азовському, Чорному і Мармуровому морям, протокам Босфор і Дарданелли. З Африкою А. з’єднана Суецьким перешийком, від Північної Америки відділена Беринговою протокою. Площа А. (разом з Кавказом) 43 448 000 км ², в тому числі більше 2 млн. км² острови (Північна Земля, Новосибірські, Врангеля, Курильські, Сахалін, Японські, Рюкю, Тайвань, Хайнань, Малайський архіпелаг, Андаманські, Цейлон, Кіпр) і 8 млн. км² півострови (Ямал, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корейський, Індокитай з півостр­овом Малакка, Індостан, Аравійський і Мала Азія).

Р е л ь є ф. А. найбільш контрастна абсолютними відмітками частина світу. На її території знаходиться найвища вершина світу Джомолунгма в Гімалаях (8 848 м), глибокі западини, які зайняті озерами (оз. Байкал з глибиною 1620 м і оз. Мертве море, рівень води якого знаходиться на 392 м нижче рівня моря. Для А. найбільш характерно: переважання височин (біля 3/4 усієї площі), велика кількість, великі розміри замкнутих западин (17,7 млн. км², тобто більше 40% всієї площі). Найвищі і обширні підняття тягнуться двома поясами – широтним і діагональним (з Пд.-З. на Пн.-С.). Широтний пояс складається з двох смуг гірських ланцюгів- північної і південної. Головні ланцюги північної смуги складають гори: Понтійські, Ельбурс, Туркмено-Хорасанські, Гіндукуш, Куень-Лунь (Куньлунь), Наньшань. Головні ланцюги південної смуги складають гори: Тавр, Загрос, Мекран, Сулейманові, Карало­рум, Гімалаї, Трансгималаї, Араканські гори. Продовження пів­денного ланцюгу просліджується на Андаманських, Никобарських і Зондських о-вах. Північні і південні ланцюги зближуються у вузлах скупчення, утворюючи високі, різко розчленовані нагір'я: Вірменське, Памір і східну околицю Тібету. У проміжках вони розходяться, оточуючи нагір'я Малоазіатське, Іранське і Тібет­ське. Висоти околичних гір в значній їх частині перевищують 3 тис. м, наТібетському нагір’ї, - 6-7 тис. м. У середній частині широтного поясу знаходяться найбільш високі вершини А. і всієї землі: Джомолунгма (8848 м, в Гімалаях) і Чогора (8 611 м, вКаракорумі). Діагональний пояс височин| утворюють численні хребти і гірські підняття. Найбільші ланки цього поясу: Тянь-Шань, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля і Забайкалля, Стано­вий хребет; Охотско-Колимське, Анадирське і Чукотське нагір'я, а також хребти Верхоянський і Черського. Найбільші висоти вершин в цьому поясі падають з Пд.-З. на Пн.-С. – від піку Перемоги з 7 439 м ( у Тянь-Шані) до 2 тис. м інижче. Із заходу до діагонального поясу примикає обширне Середньо-Сибірське плоско­гір'я. Уздовж східної околиці материкової А. тягнуться: Коряцький хребет, гори Камчатки, Сихоте-Алінь, Маньчжуро-Корейські, Пів­денно-Китайські і Аннамські гори. Ще далі на схід тягнуться гори східноазійських острівних ланцюгів: Курильської, Сахалінсько-Японської, Рюкю і Калімантан-Лусон-Тайваньської. На південь від широтного поясу височин лежать плоскогір'я Сирійсько-Аравійське і Декан. В межах основних гірських поясів і між ними знаходяться численні підняті рівнини, що в більшості мають характер замк­нутих улоговин. Найбільші – Кашгарська і Джунгарська. Низовинні рівнини А. розташовані в її периферійних частинах. Найбільші з них – Західно-Сибірська, Туранська (замкнута), Північно-Китайська, Індо-Гангська і Месопотамська. Рельєф А. створений головним чином древніми процесами вирівнювання, недавніми вертикаль­ними рухами, різким ерозійним омолоджуванням периферії піднятих нагір’їв і накопиченням наносів у западинах. Древні вирівняні поверхні Паміру, Тянь-Шаня і Тібету були підняті на висоти більше 4 тис. м, а окружаючи їх гори – до 6-8 тис. м. Східнаоколиця А. піддавалася в четвертинний час опусканням, розмах яких досягав 700 м. Ерозійнерозчленовування і новітні розломи перетворили багато древніх плоскогір'їв у гірські країни. Матери­кове оледеніння охоплювало північний захід А. до 60°-64° пн. ш. Високогір'я А. піддавалися гірському оледенінню. У багатьох горах наявні сучасні льодовики, найбільші – в Каракорумі (Сіачен, Хіспар та ін.). В результаті вулканічної діяльності виникли лавові плоскогір'я і ланцюги молодих вулканічних конусів.

Г е о л о г і ч н а будова. А. складається з кількох величезних платформ, що не піддавалися складчастості з кінця протерозой­ської| ери і величезних складчастих областей, що простягаються між ними і частково продовжуються в морі на острівних дугах. Найважливішими структурними одиницями першого типа є: Сибірська платформа на півночі, Китайсько-Корейська і Південно-Китайська на сході, Індійська і Аравійська – на півдні і південному заході материку. Докембрійській складчастий фундамент (граніти, гнейси, кристалічні сланці) цих платформ перекритий майже непо­рушеними відкладаннями палеозойського, мезозойського і місцями (напр., на південь від Гімалаїв) кайнозойського віків. Складчасті пояси, що розвинулися з геосинкліналей, які існували між плат­формами або між роздробленими частинами платформ, які скріп­ляли ці древні ядра материка в одне ціле. Так сформувалися палео­зойський (каледонський| і герцинський), мезозойський (тихоокеан­ський) і неоген-четвертинний (альпійсько-гімалайський) складчасті пояси А. Області нижньопалеозойської складчастості (каледо­ніди, байкаліди) обмежують з півдня Сибірську платформу і займають значну частину Монгольського Алтаю, Хангаю і Танну-Ола. У девонському періоді в поясі каледонськой складчастості утворилася величезних улоговин опускання, заповнених головним чином кам'яновугільними і пермськими континентальними відкла­дами (Кузнецький і Мінусинський басейни). Герцинські складчасті споруди, сформовані внаслідок, тектонічних рухів середньопа­леозойського (девон) і верхнепалеозойського (карбон, перм) часу, утворюють в цілому широку дугу, що має північно-східне і меридіональне простягання між Східно-Європейською і Сибірсь­кою платформами (Таймир, Урал), північно-західне в Казахстані, Салаїрі і Південному Алтаї, широтне – в Тянь-Шані, Монголії, частинах Китаю (Куень-Лунь і Наньшань) і північно-східне в Маньчжурі. Складчастість мезозойського (тихоокеанського) циклу охопила могутні комплекси відкладень пермського, тріасового|, юрського і нижньокрейдово­го віків Північно-Східного Сибіру, Забайкалля, хребтів Сіхоте-Алінь і Індокитаю. Області неоген-четвертинної (альпійської) склад­частості належать до двох зон: гімалайсько-альпійської і тихооке­анської. У гімалайсько-альпій­ській зоні виділяється 2 (а місцями і 3) ряди складчастих гірських хребтів, що представляють собою антиклінорії, складені палеозойсь­кими і мезозойськими відкладами. Північний ряд таких антиклі­норіїв утворюють Великий Кавказ, Копет-Даг, Туркмено-Хора­санські гори, Паропаміз, Гіндукуш і Паміро-Алайськая гірську систему. Південний ряд складають хребти Південної Анатолії, Ірану і Белуджістана, що знаходять своє продовження в Гімалаях, і в складчастих хребтах Бірми, і островів Суматра і Ява. Крила антикліноріїв складені палеогеновими і неогеновими відкладами,які нерідко розірвані надвигами. У проміжках між поясами антик­ліпоріїв розташовуються так звані серединні масиви (у централь­них частинах Туреччини і Ірану) і западини. Тихоокеанська зона альпійської складчастості прохо­дить через Камчатку, Курильські острови, Сахалін, Японію, Філіп­пінські острови і архіпелаг Індонезії і відрізняються розвитком новітнього вулканізму і сейсмічністю. Сучасний рельєф не тільки кайнозойських, але і древніх складчастих споруд А. сформувався в основному в результаті; великих вертикальних рухів земної кори, що відбувалися в неогені і на початку четвертинного періоду.

К о р и с н і копалини А. надзвичайно різноманітні. Найбільші родовища кам'яного вугілля зосереджені в палеозойських відкладах Карагандинського, Кузнецького, Мінусінського і Тунгуського басейнів, Східного Китаю і півострову Індостан. Родовища вугілля мезозойського віку є в Середній Азії, Китаю, В'єтнаму, Японії; па­леогенового на о. Сахалін і в Японії. Головними нафтоносними районами А. є Закавказзя, о. Суматра і райони Близького Сходу. Розробляються родовища руд заліза (Південна Маньчжурія, Індос­тан), марганцю (Індостан, Закавказзя), хрому (Туреччина, Японія), міді (Казахстан, Японія), поліметалів (Середня Азія, Алтай, Японія, Східний Китай, Бірма), сурми і ртуті (Пд. Китай), олова і вольфраму (Пд. Китай, Малакка, Сихоте-Алінь і Пн.-С Сибір), родовища золота (Сибір, Пн. Казахстан, Корея, Японія, п-ів Індостан та ін.), алмазів (Сибір, Індія) та ін.

К л і м а т.У А. представлені всі широтні кліматичні зони – від тундрової до екваторіальної і південнотропічної. Переважає конти­нентальний клімат. Вологе антлантичне повітря, досягаючи А., встигає перетворитися в континентальне. Вплив тихоокеанського повітря, внаслідок переважання західного переносу повітряних мас і відособлення внутрішніх районів околичними хребтами, впливає лише на вузьку східну околицю А. З півночі в глиб А. вільно вторгається арктичне повітря, а вплив тропічного і екваторі­ального повітря обмежені стіною Гималаїв. Зимове вистигання суші створює над Центр. А. і Сибіром антициклон з ясною морозною погодою. На Пн.-С (Верхоянськ, Оймякон) формує­ться один з «полюсів холоду» Землі (морози до –70°). На периферії антициклону дмуть стійкі сухі вітри (континентальний зимовий мусон), що охолоджують схід А. З циклонами полярного фронту пов'язані зимові і весняні дощі середземноморського клімату в Передній А. і літні дощі в горах півдня Сибіру. У Передній, Середній і Центр. А. влітку формується спекотне і сухе континен­тальне тропічне повітря. Південноазіатський (іранський) мінімум тиску зумовлює сухі північно-західні вітри з Пд.-С. Європи і літні мусони, що рясно зрошують Індію. Циклони полярного фронту у Східній А. створюють вологий літній мусон. Восени уподовж східноазіатских фронтів проходять руйнівні тропічні циклони – тайфуни. У тропічній частині А. взимку панує континентальне тропічне, влітку – морське екваторіальне повітря, а над екватором – круглий рік морське екваторіальне повітря з рясними дощами в усі сезони і рівним ходом темпер|атур. Середня температура січня в Сибіру нижче -20°С. Січнева ізотерма 0° проходить через Самарканд і на північ від Токіо. У тропіках взимку +20°, +25°. У липні максимальні температури (більш +30°) спостерігаються в Передній Азії і в пустелі Такла-Макан. Ізотерма +20° доходить до 55° - 60° з. ш. Вздовж північного узбережжя А. середня температуpa липня нижче +10°. В Пн. А. широко поширена вічна мерзлота. На приморських навітряних схилах Пд. і С. А. випадає 2 – 3 тис. мм і більше опадів в рік, місцями – до 6-12 тис. мм, на підвітряних схилах – менше 1000 .им. У С. Сибіру опадів менше 350 мм, В пустелях Середньої і Передньої А. 100 – 200 мм і менше.

Г і д р о г р а ф і я. В А. відносно велика кількість річок, які належать до числа найбільших на земній кулі; в Пн. Льодовитий океан течуть Об, Єнісей, Лена та ін., в Тихий ок. – Амур, Хуанхе, Янцзы, Меконг, в Індійський ок. – Салуїн, Іраваді, Брахмапутра, Ганг, Інд і Шатт-ель-Араб. До басейнів внутрішнього стоку відносяться ріки Аму-дар’я, Сир-Дар’я, Тарим, Гільменд. Основні типи рік А.: 1) ріки помірного і відносно вологого клімату (сибірські) – багатоводні, з грандіозними весняними розливами і тривалим зимо­вим льодоставом; 2) ріки сухих областей внутрішнього стоку багато­водні – у випадку сніжно-льодовикового живлення і маловодні у випадку сніжно-дощового; 3) ріки з муссонним режимом, що характеризуються різким літнім максимумом і зимовим мінімумом витрат (С. і Пд. А.); 4) ріки з середземноморським режимом, що мають максимум витрат взимку і сильно міліючі або пересихаючі влітку (З. А.); 5) ріки з екваторіальним режимом – рівномірно багатоводні круглий рік (гол. чином у Індонезії).Найбільші озера А. – Каспійське і Аральське моря – реліктові. У зв'язку з перева­жанням гірського рельєфу широко поширені озера тектонічного або частково тектонічного походження. У числі їх багато дуже великих: Байкал, Хубсугул, Убсу-Нур, Зайсан, Іссик-Куль і ін. У плоских безстічних западинах надзвичайно численні водноаккумулятивні| озера, частково прісні, але переважно солоні. Найбільш солоні із озер цього типу – Балхаш і Лобнор.

Ґ р у н т и. У Пн. А. переважають ґрунти підзолистого типу, що змінюються на крайній Пн. арктичними і тундровими, в горах – переважно гірсько-тундровими і гірсько-лісовими. У З. і Центр. А. найбільш поширені сіроземні| і бурі лісові ґрунти, які відрізняються скелетністю і засоленістю; широко розповсюджені також ділянки, цілком позбавлені ґрунтового покриву. У горах субтропіків і південній частині помірного поясу на С. і 3. основними є гірсько-лісові бурі ґрунти, на Тібетському нагір’ї – ґрунти високогірних пустель і гірсько-лугові. На крайньому Пд.-С. Китаю і Японії, в Індії, Індокитаю і Індонезії переважають ґрунти червоноземного типу. Для долин і дельт характерні лугові і алювіально-лугові ґрунти, що займають місцями (головним чином на С. Китаю) великі площі також і поза долинами.

Р о с л и н н і с т ь А. належить двом фітогеографічним областям: Палеотропічної і Голарктичної Рослинність першої розвивалася в постійно теплих умовах і зберегла виключне багатство видів; рослинність другої обіднялася зледеніннями і новітніми підняттями внаслідок чого виявилася одноманітнішою. Рослинність А. змінюється по широтним зонам: тундра, тайга, широколистяні ліси, лісостеп, степ, напівпустелі, пустелі помір­ного поясу, субтропіки, тропіки (середземноморські, субтропічні пустелі, мусонні вічнозелені ліси), тропічні пустелі, савани, сухотропічні літньозелені і вологотропічні вічнозелені ліси, еква­торіальні гилеї. У горах широко проявляється висотна поясність з гірськими варіантами перерахованих широтних типів рослинності. Із Пн. на Пд. межі висотних поясів підіймаються, а число їх збільшується.

Тваринний світ. В порівнянні з фауною інших частин світу фауна А. є найбільш різноманітною і найбільшою мірою носить на собі риси континентальності. Багато спільних видів з Пн. Америкою і Африкою. Велику кількість видів з неогену зберегла лише Пд. А., яка відноситься доІндо-Малайської, частково до Ефіопської (південь Аравії) і Австралійськой (о. Суллвеси, Малі Зондські острови) зоогеографічним областям. Решта А. з фауною, збідненою, як і флора, відноситься до Палеоарктичного відділу Голарктичної області. Фауністичні комплекси також підлеглі широт­ній і висотній зональності.

Природні зони А. в основному співпадають із зонами рослинності. Тисячоліття землеробської культури в корені перство­рили ландшафт рівнин Китаю, Індії, оазисів Передньої і Ср. А. А. підрозділяється в ландшафтному відношенні на 5 великих частин кожна з яких характеризується своїми поєднаннями широтних і висотних поясів: 1) Північна А. (головним чином тундра і лісова зона); 2) Центральна А. (зони напівпустель і пустель, обширні високогірні країни); 3) Передня А. (Передньо-Азіатські нагір'я і тропіч|ні пустелі Аравії); 4) Східна А. (мусонно-помірна і муссонно-субтропіч|на материкова і Східно-Азіатські| острови); 5) Південна А. (тропіч|на і екваторіальна). На території А. розташована 51 країна.

Антарктида (від грецького ά vτi- проти і άρχτ i χόζ – північний) – материк в Пд. півкулі. Займає центральну частину південної полярної області, майже не розповсюджуючись за межі Пд. полярного кругу, Площа (без шельфових льодів біля 13975 тис. км², в тому числі 1582 тис. км² – шельфові льодовики і острови причленовані до материка льодовиками. Середня висота 2040 м, найбільша 5140 м (масив Вінсон в горах Елсуорт). Постійного населення немає. В приморській частині розташовані окремі наукові станції і промислові бази з нечисленним персоналом (кілька сот чоловік).

Б е р е г и. А. оточена південними частинами Атлантичного, Індійського і Тихого океанів. Берегова лінія майже скрізь порізана слабо. Загальна її протяжність 24 тис. км. В материк значно вдаються тільки моря Уедделла і Роса. Береги на більшій частині їх протяж­ності – прямовисні обриви льоду висотою в кілька десятків метрів; місцями зустрічаються береги складені корінними породами, також переважно прямовисні.

Льодовиковий покрив і рельєф. Майже вся А., 99 %, покрита потужним шаром льоду середньою товщиною біля 1720 м (найбільша відома товщина – більше 4500 м); Вільна від льоду поверхня складає біля 4,5% площі материка. Цю частину території утворюють лише найбільш високі гори і відносно невеликі (до 1000 км²)ділянки суші (т. з. «оазиси») в приморській смузі. Об'єм льодів, що покривають А., оцінюється в 24 – 30 км ³. Льодовиковий покрив А. складає 85,3% за площею і 87% за об'ємом всього |сучасного зледеніння Землі. Основні ландшафт А. – високо підняті над рівнем моря одноманітні крижані простори, поверхня яких звичайно взборождена застругами і у ряді місць розбита глибо­кими тріщинами. Льоди повільно течуть від центральної частин материка до його периферії, де спускаються в море і нерідко обламуються, утворюючи айсберги. Місцями кінці льодовикових потоків висуваються в морі на десятки кілометрів (до 140 км). Найінтенсивніше стік льоду відбувається по улоговинах підльодо­викового рельєфу. Між близько розташованими один від одного льодовиковими язиками формуються характерні для А. нерухомі льодові утворення – шельфові льодовики. Великих льодовиків цього типа в А. біля 15; загальна їх площа біля 0,9 млн. км². За особливостям г е о л о г і ч н о ї будови і рельєфу А. ділиться по лінії, що з'єднує південні частини морів Уедделла і Роса, на Західну (біля 1/4 площі всього материка) і Східну (3/4 площі). З. А. – складчаста гірська країна, складена головним чином осадовими гірськими породами мезозойського віку; є як би продовженням Анд Пд. Америки висотою до 6100 м. Тут широко розвинений вулканізм, є діючі вулкани. С. А. зайнята високим, сильно розчленованим плато, складеним докембрійськимикристалічними| і метаморфічни­ми породами (граніти, гнейси, кристаллічні сланці). У надрах А. знаходяться кам’яне вугілля, руди заліза, кольорових і рідкісних металів.

Клімат визначається переважанням антициклонального режи­му повітряних мас в умовах високо піднятої холодної підсти­лаючої крижаної поверхні. У літньо-осінній час по околицях материка спостерігається також |иклонічна діяльність, що іноді поширюється і на внутрішні райони. У центральних частинах мате­рика середня темпеpaтура найхолодніших місяців, між -60° і -70°, мінімальна – 88,3^оС (полюс холоду Землі на станції «Восток»), середньорічна біля –40°. Середня температура літніх місяців від –30^о до – 50^оС, на побережжі зимою від – 8^о до – 35^оС, влітку 1 – 2^оС. Контраст між дуже холодною поверхнею А. і теплішими оточуючими її водами зумовлює часті і сильні (іноді до 90 м/сек)вітри, направлені з центральних районів материка допобережжя. Річна кількість опадів в приморській смузі біля 500 – 600 мм, у внутрішніх всього 100—150 мм.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: