Види дізнання та їх особливості

Дізнання у справах про злочини, які не є тяжкими. Встановивши ознаки злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу (як правило, це робить призначена начальником органу дізнання особа або дізнавач) і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

Поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин». “Це поняття не може ототожнювати з поняттям «особа, винна у вчиненні злочину». Відповідно до вимог Конституції України винною у вчиненні злочину особу може визнати лише суд. Не можна поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин» ототожнювати з поняттям «підозрюваний» бо останнє згідно з с. 43-1 КПК України охоплює обмежене коло осіб, які з певною вірогідністю починають лише притягуватися до кримінальної відповідальності, і щодо яких застосовано затримання за підозрою у вчиненні злочину або один з запобіжних заходів до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого”.

Якщо «встановленою особою, яка вчинила злочин» вважати обвинуваченого, то постає питання, а чи вправі орган дізнання приймати рішення про притягнення як обвинуваченого.

Рішення про винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого приймає слідчий. Але ця норма не вказує і на таке право прокурора (як і органу дізнання), яке визначено ст. 227 КПК України.

У той же час законодавець у ст. 109 КПК надає право органу дізнання закрити кримінальну справу за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК. Такими обставинами, зокрема можуть бути, передбачені у п. 4 ст. 6 КПК акт амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб. Закриття кримінальної справи за цими обставинами може здійснюватись тільки відносно винних осіб, якщо вони визнали свою вину у вчиненні злочину і не заперечують проти закриття кримінальної справи за цими підставами. Це можливо здійснити (визначити) тільки шляхом пред'явлення особі обвинувачення і допиту її як обвинуваченого.

Отже, “надаючи право органу дізнання закривати кримінальні справи на підставах, передбачених п. 4 ст. 6 КПК, законодавець виходив з того, що орган дізнання вправі прийняти рішення про притягнення особи як обвинуваченого. Але, враховуючи важливість рішення про притягнення особи як обвинуваченого (мабуть це основоположне рішення на стадії досудового розслідування), а також те, що орган дізнання не вправі закінчити кримінальну справу складанням обвинувального висновку, давати остаточну оцінку доказам, фактично за притягнення як обвинуваченого несе відповідальність уже слідчий, який закінчив попереднє слідство. Отже можна вважати, що орган дізнання повинен вирішувати питання про притягнення як обвинуваченого та пред'явити обвинувачення, лише коли є підстави для закриття кримінальної справи.

Ніяких критеріїв, правил, обставин, умов коли можна прийти до висновку, що у кримінальній справі при провадженні дізнання «встановлена особа, яка вчинила злочин», закон не визначає.

Тому на практиці найчастіше орган дізнання визначає момент «встановлення особи, яка вчинила злочин» довільно - при наявності показань особи, в яких вона розповідає про обставини вчинення злочину, а також при наявності мінімуму доказів, які дають можливість вважати, що злочин вчинено конкретною особою. Такий підхід до визначення моменту «встановлення особи, яка вчинила злочин» дає можливість органу дізнання, не виконуючи всього обсягу процесуальних дій, необхідних для збирання доказів, передавати кримінальні справи слідчому, не несучи за це ніякої відповідальності.

Затвердження чи незатвердження прокурором постанови про передачу кримінальної справи слідчому, не являється надійною гарантією того, що «встановлена особа, яка вчинила злочин», бо для прокурора завжди вигідніше передати кримінальну справу слідчому для досягнення завдань кримінального судочинства.

Доповнення Кримінально-процесуального кодексу ст. 98', яка передбачає «встановлення особи, яка вчинила злочин» навіть до порушення кримінальної справи, ще більше підкреслює невизначеність цього поняття.

З визначенням моменту коли «встановлена особа, яка вчинила злочин» пов'язаний також початок відліку строків розслідування. На сьогодні, маючи таку невизначеність поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин», неможливо відлік строку досудового розслідування (дізнання чи досудового слідства) зв'язати з моментом прийняття якогось процесуального рішення чи хоча б зі складенням якогось конкретного процесуального документу.

Встановивши особу, яка вчинила злочин, орган дізнання вправі продовжувати провадження дізнання протягом ще десяти днів, після чого зобов'язаний скласти постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Цю постанову орган дізнання подає прокурору для затвердження. При затвердженні цієї постанови прокурором, кримінальна справа передається слідчому. Якщо прокурор не затвердив постанову про передачу кримінальної справи слідчому, то вважається, що особа, яка вчинила злочин не встановлена і орган дізнання продовжує виконувати процесуальні дії.

Якщо органом дізнання у справі про злочин, що не є тяжким, не встановлено особу, яка вчинила злочин, а всі необхідні і можливі слідчі дії виконані, то дізнання зупиняється з додержанням вимог ст. 209 КПК України. Продовження строків дізнання закон не передбачає.

Дізнання у справах про тяжкі злочини. Орган дізнання вправі порушити кримінальну справу про будь який злочин.

“Якщо орган дізнання порушив кримінальну справу про тяжкий злочин, то відповідно до вимог ст. 104 КПК України, він повинен, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, виконати невідкладні слідчі дії на протязі десяти днів. У даному випадку мова йде про ті слідчі дії, зволікання з провадженням яких може завадити досягненню завдань розслідування, тобто привести до втрати доказів чи можливості їх здобуття. Як негативним наслідком цього може бути неможливість розкриття злочину. Невідкладною може бути будь-яка слідча дія. Це визначається самим органом дізнання у залежності від конкретних обставин справи. Яскравими прикладами невідкладності слідчої дії є призначення експертизи, пов'язаної з дослідженням об'єктів, які швидко псуються, затримання підозрюваного, тощо.

Виконавши невідкладні слідчі дії, орган дізнання зобов'язаний передати кримінальну справу слідчому через прокурора у десятиденний строк, незалежно від того, встановлена особа, яка вчинила злочин, чи не встановлена. На практиці виникає питання, чи повинен прокурор затверджувати постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи про тяжкий злочин слідчому, якщо десятиденний строк закінчився, а невідкладні слідчі дії (можливо жодна слідча дія) не проведені.

“Оскільки продовження строку провадження дізнання закон не передбачає, то прокурор змушений затвердити постанову про передачу кримінальної справи слідчому за вказаних обставин. У той же час прокурор повинен відреагувати на таке порушення закону відповідно до вимог ст. 30 Закону «Про прокуратуру».

У разі передачі слідчому кримінальної справи про тяжкий злочин де не встановлена особа, яка його вчинила, орган дізнання, згідно ст. 104 КПК України зобов'язаний продовжувати виконання оперативно-розшукових дій та повідомляти слідчого про їх результати.

Відповідно до ст. 109 КПК України за наявності обставин, передбачених статтею 6 КПК України, орган дізнання зобов'язаний закрити кримінальну справу. Про закриття кримінальної справи орган дізнання складає мотивовану постанову, копію якої у добовий строк направляє прокурору. Про закриття кримінальної справи орган дізнання зобов'язаний повідомити зацікавлених осіб, або надіслати їм копії постанови про закриття справи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: