РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Запобігання торгівлі людьми: інформаційно-методичні матеріали РОЗДІЛ 1. ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, СИТУАЦІЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ 1.1. Визначення поняття

Торгівля людьми» та «торгівля жінками»: співвідношення термінів 1.3. Торгівля дітьми, комерційна сексуальна експлуатація дітей, використання найгірших форм дитячої праці 1.4. Історичний аспект проблеми 1.5. Причини виникнення цього явища в Україні 1.6. Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми 1.7. Концептуальні засади державної політики України у сфері протидії торгівлі людьми

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
2.1. Поняття про соціальну профілактику торгівлі людьми
2.2. Доцільність соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми серед населення
2.3. Мета, завдання і принципи соціальної роботи з попередження торгівлі людьми
2.4. Форми соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми
2.5. «Гаряча лінія» як форма надання соціальної допомоги постраждалим від торгівлі людьми
2.6. Надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМИ КООРДИНАЦІЇ ТА СПІВПРАЦІ У НАПРЯМІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
3.1. Координація реалізації Комплексної програми протидії торгівлі людьми
3.2. Роль органів державної влади у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
3.3. Роль неурядових організацій у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми

ДОДАТКИ

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності ООН, 2000 рік)

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють»

Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності

Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією»

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 № 410 «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року»

Обласна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (рішення обласної ради від 21.03.2008 № 1/25)
Передмова

З розвитком правової соціальної держави особливо актуалізуються питання захисту прав та свобод всіх громадян. Відповідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю», і головний обов'язок держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини (стаття 3). Тому торгівля людьми є грубим їх порушенням і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.
Торгівля людьми може здійснюватися як у міжнародних масштабах, так і в межах однієї країни. Європа зазнала особливо серйозних проблем у цьому плані після розпаду Радянського Союзу і різкого падіння рівня життя в країнах, які до нього входили. Соціально-економічна Криза, необізнаність переважної більшості населення з правових питань, корисливість та безпринципність злочинців, попит на так звані «послуги приватного характеру» - далеко неповний перелік чинників, які створюють сприятливі умови для процвітання цього виду злочину проти особистості на пострадянському просторі.
Поширенню зазначеного явища сприяють також такі чинники, як підвищення мобільності населення, трудова міграція, зростання безробіття серед жінок, збільшення доступу населення до мережі Інтернету, який практично не контролюється, з точки зору закону, і нерідко використовується з корисливою і навіть злочинною метою.
Механізм торгівлі включає вербування, викрадення, перевезення, переховування, передачу із рук у руки, продаж або купівлю людей за допомогою різних способів примусу, застосування сили, обману або шахрайства з метою перетворення їх у рабів або поставлення в наближені до рабства умови, примус до проституції, домашнього рабства, підневільної праці або втягнення у боргову кабалу.
З торгівлею людьми як злочином міжнародного характеру світова спільнота намагається боротися вже давно. Але, незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція та торгівля людськими органами останніми роками набули поширення як види незаконного бізнесу. Це явище можна назвати "товаризацією особистості". Воно є, в першу чергу, наслідком відсутності відповідного правового і соціального захисту людини. Індустрія торгівлі живим товаром розвивається надзвичайно стрімкими темпами, являючи собою найбільш прибутковий кримінальний бізнес у світі. Прибутки від нього сягають астрономічних розмірів, щорічно приносячи кримінальним угрупованням мільярди доларів. Нині торгівля жінками й дітьми вважається третім за величиною джерелом доходів організованої злочинності, поступаючись лише наркотикам і зброї.
Проблема боротьби з торгівлею людьми є багатоплановою і вимагає зусиль як кожної з країн, яких стосується ця проблема (країн-постачальниць, транзитних країн та приймаючих країн), так і в цілому міжнародної спільноти.
Це видання коротко окреслює суть проблеми і визначає шляхи боротьби з торгівлею людьми на національному рівні.
РОЗДІЛ 1. ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, СИТУАЦІЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

1.1. Визначення поняття
Торгівля людьми визначається як «всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:
а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);
b) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству».
В коментарях до визначення торгівлі людьми роз'яснюється, що процес торгівлі може включати особу або групу осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи останньою особою, яка купує або отримує жертву (як-от власник секс-магазину). Це може бути особа, яка утримує людину в умовах рабства або застосовує по відношенню до неї методи, тотожні рабству, примусову або кріпацьку працю, наприклад, примусове використання в легкій, сільськогосподарській, риболовній галузях, секс-індустрії або в жебракуванні, в роботі служницею або в примусовому шлюбі, де жінок утримують як віртуальних ув'язнених. Постійно зґвалтовані "чоловіками", вони часто використовуються для примусової вагітності, з метою забезпечення "чоловіків" дітьми. Визначення торгівлі не вимагає перетину державних кордонів. Велика кількість випадків сучасної торгівлі відбувається під час переміщення людей з одного регіону до іншого в межах однієї країни. І такі потерпілі страждають від насильства не менше від тих, яким доводиться перетинати кордон.
Основними елементами в акті торгівлі є:
- ошукування;
- насильство;
- боргова кабала;
- експлуатація заради корисливої мети, для якої обман, насильство або боргова кабала використовуються.
Як правило, ошукування полягає в дезінформації щодо умов праці або характеру роботи, яка буде виконуватися.

1.2. «Торгівля людьми» та «торгівля жінками»: співвідношення термінів
Питання коректної термінології є дуже важливими при опису соціальних явищ та формулюванні положень правових документів. Дискусії щодо використання юридичних термінів «торгівля жінками» чи «торгівля людьми» (в англійському варіанті «trafficking in women» та «trafficking in person») дуже активно ведуться зараз на рівні Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з роботою над створенням нової Конвенції по боротьбі з транснаціональною злочинністю та двох додаткових протоколів до неї - по боротьбі з торгівлею людьми, по боротьбі з контрабандою людьми та щодо проблем нелегальної міграції.
Якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів по проблемі, то ми побачимо, що найчастіше використовується поняття «торгівля жінками». Більш того, говорячи про торгівлю людьми, абсолютна більшість користувачів цього терміна веде мову про торгівлю жінками для використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Такий підхід закріплено в багатьох міжнародних документах, в тому числі і сучасних, наприклад Гаазькій міністерській декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації, яка була прийнята на міністерській конференції країн Європейського Союзу в квітні 1997 року.
Для виправдання такої ситуації існує велика кількість чинників. Назвемо деякі з них. Справа в тому, що історично увага міжнародного співтовариства була привернута до найбільш поширеного явища в різних куточках світу, а саме торгівлі жінками з метою примусового використання в проституції як одного з найбільш прибуткових видів бізнесу, що за даними ООН стоїть на третьому місці після таких видів кримінальних злочинів, як торгівля зброєю та наркотиками.
Свою діяльність на запобігання такому явищу спрямовують міжнародні та неурядові організації, уряди багатьох держав світу. І, оскільки вони були ініціаторами прийняття багатьох документів та проведення практичних заходів, виникло своєрідне коло: відповідаючи на найбільш нагальні потреби дня, вони привертали увагу тільки до частини проблеми торгівлі людьми, а саме торгівлі жінками з метою використання в примусовій проституції. Таким чином, створювалось враження, що саме торгівля жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми стало досить стійким і продовжувало закріплюватися в міжнародних документах, національному законодавстві багатьох країн світу, в програмах запобігання тощо.
Така ситуація характерна і для України. На сучасному етапі для України та інших країн Центральної і Східної Європи найбільш поширеним є використання жінок у легальному та нелегальному сексуальному бізнесі розвинутих країн.
Поняття «торгівля людьми» охоплює більш широке коло соціальних явищ. Об'єктами цього злочину можуть бути будь-які особи незалежно від статі та віку: чоловіки - з метою понадексплуатації, діти - з метою використання у жебрацтві, будь-які особи - для вилучення та трансплантації органів.
Складовою частиною злочину «торгівля людьми» є торгівля жінками.
Метою торгівлі жінками можуть бути:
- примусовий шлюб;
- примусова праця;
- сервітюд;
- насильницьке використання в домашньому господарстві;
- насильницьке використання в промисловому або сільськогосподарському секторах;
- народження дитини примусово або на замовлення;
- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.
Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН «Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами», яка була прийнята у 1949 році.
Варто зауважити, що проституція та торгівля людьми - це не одне і те ж саме.

1.3. Торгівля дітьми, комерційна сексуальна експлуатація дітей, використання найгірших форм дитячої праці
Із року в рік усе більше дітей по всьому світу вивозять в інші країни або регіони з метою використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, примушують займатися проституцією, продавати себе в порнографії, з метою всиновлення та випрошування милостині.
Конвенція ООН про права дитини визначає дитину як особу "віком до 18 років чи старшу відповідно до закону, прийнятого в країні". Згідно із цією Конвенцією, яку підписала 191 держава світу і яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року, кожна дитина має право на захист від усіх видів економічної та сексуальної експлуатації, насилля (статті 19,32,34,35 та 36). Усі держави повинні захищати дітей від будь-яких форм експлуатації і розбещення, торгівлі та контрабанди їх у будь-яких цілях і в будь-якій формі. Важливим кроком стала ратифікація Українською державою у жовтні 2000 року Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 182 "Про найгірші форми дитячої праці". Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії був ратифікований Україною у квітні 2003 року.
Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов'язане з бідністю, епідемією СНІДу, економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Діти продаються з Китаю в Таїланд. Кожен рік тисячі дітей перепродуються з Непалу в Індію. Тенденція до розширення простежується в Латинській Америці. Дівчатка з Гондурасу перевозяться в борделі Гватемали, Сальвадору та Мексики. Мережа торгівців виявлена в Африці та Східній Європі. Діти з України, Росії, Молдови знайдені в Угорщині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені займатися проституцією. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль, як, наприклад, між Парагваєм та Бразилією. Ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих на дітей, які подорожують з ними. Тому діти продаються з Парагваю до Бразилії з Бразилії до Парагваю. Діти з Таїланду продаються в Африку, а з Африки - до азійських країн. Діти з Китаю потрапляють в Таїланд, Корею та В'єтнам, а з Кореї та В'єтнаму - до Китаю і т.д.
Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у межах країни. Продаж у межах країни - менш поширене явище, ніж продаж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, переміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз.
Українських дітей примушували перевозити і продавати наркотики в Молдові та Росії. Нерідко можна бачити, коли діти миють машини, працюють на базарах або жебрачать, замість того, щоб навчатись у школі. Жінки-жебрачки, які тримають на руках дітей, що постійно сплять, завдають непоправної шкоди їхньому здоров'ю, бо використовують для їх заспокоєння наркотичні речовини або снодійне. Не викликає сумніву факт, що такі діти будуть мати проблеми в розумовому розвитку, фізичному та психічному здоров'ї, а також будуть соціально дезадаптовані.
Окремі злочинці та кримінальні структури займаються "купівлею" та втягуванням дітей у комерційну сексуальну експлуатацію. Ці кримінальні структури задовольняють сексуальні запити клієнтів, в основному чоловіків, які шукають незаконного сексуального задоволення, використовуючи дітей. Корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів - усе це є факторами, які прямо чи дотично призводять до комерційної сексуальної експлуатації дітей. У комерційній сексуальній експлуатації дітей можуть брати участь як одна особа, так і невелика група (наприклад, сім'я, знайомі), або великі групи (наприклад, кримінальні організації) людей. Комерційна сексуальна експлуатація дітей є формою примусу та насилля над дітьми і прирівнюється до примусової праці та інших сучасних форм рабства. Вона включає в себе дитячу проституцію, порнографію та торгівлю дітьми. До неї також відносять дитячий секс-туризм та ранні шлюби. Сексуальне насильство - це:
• примус до шлюбу;
• сексуальні домагання;
• зґвалтування, секс-насилля (включаючи зґвалтування у воєнних конфліктах);
• примус до проституції, секс-продаж;
• секс-селекція;
• примусова контрацепція і стерилізація;
• нівечення геніталій.
Комерційна сексуальна експлуатація дітей може привести до серйозних наслідків на все життя або навіть поставити під загрозу саме життя, завдаючи фізичної, психічної, духовної, моральної шкоди, включаючи загрозу ранньої вагітності, летальності пологів, затримки фізичного та розумового розвитку, травми, фізичну інвалідність та хвороби статевих органів, включаючи ВІЛ/СНІД. Право дітей на щасливе дитинство й достойне, продуктивне та корисне життя повністю порушується. Сексуальна експлуатація дітей є багатосторонньою проблемою. Глобальний світовий секс-ринок втягує мільйони дітей і має мільйонні доларові прибутки.
За даними досліджень, вербують дітей, постраждалих від зовнішньої торгівлі, найчастіше пропонуючи їм такі види робіт: торгівля на вулиці, домашня робота, робота у сільському господарстві, надання секс-послуг, танці, робота офіціанткою. Проте на новому місці респондентам рідко доводиться займатися торгівлею на вулиці або домашньою роботою, натомість вони мусять надавати секс-послуги, танцювати, жебракувати. Що стосується дітей, які потерпіли від внутрішньої торгівлі, то їм пропонують працювати прибиральницями, офіціантками, продавцями, а потім примушують надавати секс-послуги або жебракувати.
Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, у більшості випадків позбавлеі свободи пересування, можливості спілкуватися з іншими й контактів із близькими. Шляхи звільнення дітей відрізняються залежно від того, потерпіли вони від зовнішньої або від внутрішньої торгівлі людьми. Основними шляхами звільнення дітей, які потерпіли від зовнішньої торгівлі людьми, є втеча, арешт і депортація з країни, від внутрішньої торгівлі людьми, - це рішення самої дитини поїхати та прийняття босом цього рішення.
В Україні є випадки, коли іноземні туристи або бізнесмени, відвідуючи країну, шукають сексуальних розваг з дітьми. Використання дітей для сексуальних стосунків з іноземними туристами (дитячий сексуальний туризм) - це сексуальна експлуатація дитини чоловіком чи жінкою, які подорожують з однієї країни до іншої, зазвичай з більш розвиненої до менш розвиненої, для вступу до сексуальних зносин з дитиною. Секс-туристи користуються тим, що в багатьох країнах немає законів, за якими можна було б покарати їх за це на батьківщині після повернення.

1.4. Історичний аспект проблеми
Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворюючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.
Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.
Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.
Чи вперше в Україні наприкінці XX століття виник промисел жінками? Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як «незіпсованих» та «нехитрих». За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).
Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала «дівкою-бранкою», доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях.
Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз.
Треба наголосити, що жінки, які вивозяться до іноземних держав з метою використання їх у секс-бізнесі, складають вкрай ізольовану та безініціативну групу. Порушення прав людини та насилля носять масовий характер. Жінки працюють 12-15 годин, а часто і цілу добу в секс-клубах, притонах чи бюро інтимних послуг, де власники, крім того, використовують їх прибиральницями, офіціантками чи хатніми робітницями. Обмеженням, шантажуванням та залякуванням сутенери повністю підкоряють їх собі. Зрозуміло, що в таких умовах особа потерпає від психологічних, моральних та фізичних випробувань. Одним із вагомих факторів є те, що досить часто особа знаходиться в державі нелегально. Офіційні документи, по яких вона в'їхала, втратили свій термін дії. (До більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають по туристичних або гостьових візах, термін дії яких - 3 місяці. Такі візи не дають права на роботу). Крім того, майже у кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (і воно насправді так і є), що лише той факт, що вона знаходиться на нелегальному становищі, може викликати багато наслідків: ув'язнення, депортація, штраф. Тому особа сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. Враховуючи всі ці обставини, не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, іноземна мова стає на перешкоді спілкування жертви та представників властей.
Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.

1.5. Причини виникнення цього явища в Україні
Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.
Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.
За даними експертів ООН, торгівля людьми є дуже прибутковою, а ризик для ділків - набагато менший або практично відсутній. Страждають від цього виду злочину, в першу чергу, жінки.
Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.
У міжнародних документах країни підрозділяються на три типи:
1) країни - постачальниці жінок на світові ринки сексуального бізнесу;
2) країни, через які здійснюється транзит жінок;
3) країни призначення, куди власне вивозяться жінки.
Пострадянські країни - це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу. В той же час вони є також транзитними для жителів азіатських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських жінок є наступні: Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Канада, Японія.
Вести єдину державну статистику кількості проданих або обманутих жінок фактично неможливо. Для цього є об'єктивне виправдання: дуже складно вести подібну статистику тому, що багато жінок, які стали жертвами обману, не розповідають про це, щоб не бути осміяними або стигматизованими суспільством. Офіційні дані різних відомств також не відбивають масштабів розповсюдження в Україні явища торгівлі людьми.
Хто ті дівчата, які потрапляють до тенетів торговців живим товаром? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Перша спроба намалювати демографічний портрет жінок, які стають жертвами торгівлі та міжнародного сексуального бізнесу, була зроблена під час дослідження, що проводилось в Україні в січні - червні 1998 року Міжнародною організацією з міграції. Вона показала, що це жінки 15-29-річного віку з середньою неповною або професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України. Але такий загальний опис жінок, які належать до реальної групи ризику, не виключає представниць інших демографічних груп жінок.
Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого піку.
Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники. Проаналізуємо їх більш детально.
Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.
Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей.
Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.
Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах.
Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з жінками, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину «торгівля людьми» відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.
За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 1998 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обрали більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українським громадянам знайти легальну роботу.
Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.
Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями і мовою яких не обізнані. Українські жінки висловлюють практично нездійсненні бажання, що свідчить про низький рівень обізнаності про реальні умови життя за кордоном і необхідність розповсюдження інформації з цієї проблеми.
До правових чинників можна віднести відсутність працюючої системи, з одного боку, захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців живим товаром як в Україні, так і за її межами, а з другого - покарання злочинців. Тільки в березні 1998 року до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин «торгівля людьми» - 124. Але в новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1.09.2001 р., статей, які передбачають відповідальність за цей або подібні злочини, значно більше. Про це мова буде йти нижче.
Досі в Україні нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми Чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.
Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: Кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів і до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде" жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.
Фактором, що підштовхує до бажання їхати за кордон у пошуках щастя, є насильство стосовно жінок, зокрема, домашнє. Досвід спілкування з жінками, які потерпіли від сексуальної торгівлі, свідчить про те, що домашнє насильство нерідко стає передумовою, причиною, несвідомим поштовхом, що спонукає жінку шукати щастя і заробітку якомога далі від батьківщини. Ці гіпотези підтвердилися і під час проведення інтерв'ю з жінками - потерпілими від торгівлі - в межах соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції, яке проводилось у січні 1998 року. Суб'єктами насильства над жінкою виступають або батьки, або чоловік (та навіть факт його відсутності). Непорозуміння між поколіннями в родині - це чинник багатьох особистих бід. Коли молода жінка страждає від психологічного або навіть фізичного насильства з боку батьків, вона не буде довго міркувати над пропозиціями посередників. Навпаки, коли батьки готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, дівчатам вдавалося звільнитися з рук работорговців.
Серед зовнішніх чинників слід відмітити як позитивні:
- відкриття кордонів та падіння «залізної завіси»;
- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;
так і негативні:
- інтернаціоналізація тіньової економіки;
- зростання різниці між багатими та бідними державами;
- формування міжнародних кримінальних об'єднань;
- корумпованість працівників державних органів;
- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу.
Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи, як це має місце в колишніх соціалістичних країнах, додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо уразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються у парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім'ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до однакових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Як результат - число жінок, які мігрують, драматично зростає. Близько половини мігрантів по всьому світу - жінки. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу

1.6. Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми
Аналіз історій українських жінок, потерпілих від торгівлі людьми, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була здебільшого невідома та неочікувана ними вдома, про своє реальне становище за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину державного кордону України. Це ж підтверджують і деякі представники державних органів України. Так, за свідченням начальника управління Державного комітету у справах охорони державного кордону, Комітетом у 1997 році був проведений аналіз виїзду за кордон громадянок України з метою працевлаштування. Він показав, що частина дівчат віком від 18 років до 27 років виїжджають за кордон цілеспрямовано для роботи в нічних розважальних закладах, більшість з них (80-85%) про дійсну мету їх вивозу не знає, тому розраховує на роботу офіціантками, танцівницями, хатніми робітницями, на сезонні роботи в сільському господарстві. В той же час, за експертними інтерв'ю представників правоохоронних органів деяких областей, зокрема Луганської, більшість жінок, які їдуть за кордон і потрапляють до секс-бізнесу, вже мали досвід проституції в Україні.
Для того, щоб визначити шляхи потрапляння жінок до західних країн, потрібно ще раз звернутися до мотивації - чому жінки їдуть за кордон.
Здебільшого, українські жінки їдуть за кордон з метою працевлаштування і шукають будь-які можливості потрапити за кордон. Засоби вербування жінок до такої "праці" є різноманітними і, в той же час, традиційними для цієї сфери.
Перш за все - це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні контент-аналізу газет (1999 рік) було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 «слизьких» оголошень із запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздумів: "Високооплачувана робота в нічному клубі по контракту для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата від 2000 німецьких марок." І далі адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: "Запрошується танцювальний колектив для роботи за кордоном", телефон. І ще декілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.
На червень 1999 року Україна мала державні угоди щодо працевлаштування громадян з 11 країнами, але при переході на практичний рівень втілення вони здебільшого стосувалися чоловіків. Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що з існуючим рівнем бюрократії зробити непросто. Але, на думку фахівців Міністерства, якраз такі фірми не йдуть на «кримінальні» справи. Тобто оголошення в газетах дають поодинокі посередники та фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих працедавців зусиллями тільки української сторони дуже важко, і не існує в Україні законів, на основі яких це можливо зробити.
Велика група їде за запрошенням випадкових "знайомих", іншими словами, через мережі посередників та постачальників, які не оформлені в легальні фірми (це другий шлях). Скажімо, за одну дівчину «торговець» отримує за кордоном від 200 до 5000 доларів (це залежить від країни, рівня посередника, умов угоди та «якості» товару). «Познайомилася з Юрієм у Луганську. Зустрічалися декілька років. Знала, що возить дівчат у Югославію працювати, попросила, щоб відвіз туди, тому що з грошима і працею в Україні - проблема. Юрій говорив, що дівчата добре заробляють - до двох тисяч марок. Привіз у Сербію, у м. Самбор. Сам поїхав. Хазяїн бару пояснив, що купив усіх за 6000 німецьких марок. Працювали в стриптиз-барі із секс-послугами. Танцювали у нижній білизні, клієнт вибирав дівчину, садив за столик, пригощав, потім сплачував хазяйці по 100 німецьких марок і забирав із собою. Працювали в готелі, куди привозив клієнт, у машинах, а то і просто в лісі. Як правило, клієнти не хотіли користуватися презервативами, погрожували розповісти хазяїну, що погане обслуговування, іноді клієнти були п'яні. Один брав, а обслуговували 2-3 відразу, і знову ж під погрозами. Якщо дівчина обурювалася, скаржилися господарям на погану роботу».
Третім шляхом «вивозу» українських жінок за кордон є туристичні поїздки. На відміну від фірм, які працевлаштовують, тур фірми офіційно оформлюють туристичні візи, які не дають можливості легального працевлаштування, і тому українські жінки працевлаштовуються за кордоном нелегально на свій страх та ризик. Відповідальність за їх долі туристичні агенції не несуть.
Четвертий шлях вивезення - це шлюбні оголошення та контракти. Велика кількість українських жінок мріє одружитися з іноземцем - за даними дослідження Міжнародної організації з міграції - від 23 до 33% жінок. Існує практика запрошення жінок і дівчат через шлюбні агенції начебто для одруження. На відміну від фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном, ці агенції взагалі не повинні отримувати ніяких ліцензій та проходити перевірок. І те, яка доля чекає на наших співвітчизниць - золоті гори щастя або рабська праця, - ніхто не може спрогнозувати. За таку жінку чоловіки, які звернулись до агенції, платять чималі гроші, а потім можуть перепродати або, покористувавшись, повернути. При цьому психічні та моральні збитки вони оплачують не жертві, а тій фірмі, яка продала «товар». Інтерв'ю з жінкою, яка була запропонована громадянину Франції за 2000 доларів, засвідчило, що вона була обманута київською «свахою». Клієнт попереджав фірму, що одружуватися він не буде, бо вже тричі був одружений, що йому потрібна жінка для ліжка і для домашніх господарських робіт. «Жертві продажу» фірма повідомила інше: з нею хоче одружитися французький мільйонер, і вона за таку гарну партію мусить заплатити 500 доларів, що вона і зробила.
Є випадки (це п'ятий шлях) потрапляння до сексуального рабства навіть через Інтернет - всесвітню "мережу наречених", коли дівчата виставляють свої фотокартки на сторінки наречених.
Шостий шлях - це система AU PAIR (з фр. au pair - няня). У світі ця система існує з 1960 року, але для українських громадян стала доступною лише кілька років тому. Система AU PAIR була розроблена з метою культурного обміну молоді. Основні вимоги: вік від 18 до 24 років і відсутність власної сім'ї та дітей. Система передбачає проживання в сім'ї, допомогу по догляду за дитиною і виконання поточних господарських справ (30 годин на тиждень).
В Україні вже існує багато агенцій, з'являються фіктивні агенції, які «працевлаштовують» за системою AU PAIR. На сьогодні українські дівчата як AU PAIR можуть їхати в Німеччину та Голландію. Крім того, невелика кількість дівчат - 10-12 осіб на рік - мають можливість поїхати по цій системі до Данії. Крім того, вони запрошують дівчат працювати нянями до Англії, США, Франції та інших країн, що неможливо.

1.7. Концептуальні засади державної політики України у сфері протидії торгівлі людьми
Політика України у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам спрямована на наступне:
• профілактику та запобігання торгівлі людьми і пов'язаним з нею злочинам, насамперед шляхом активізації роз'яснювальної та пропагандистської роботи, особливо серед молодого жіноцтва, реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми;
• забезпечення жорсткого контролю за дотриманням вимог законодавства суб'єктами господарської діяльності, які працюють у сфері модельного, туристичного, розважального бізнесу, посередництва у працевлаштуванні за кордоном та невідворотного притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях чинного законодавства;
• максимально ефективної реалізації заходів із виявлення, викриття та припинення і розслідування фактів торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів;
• міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Завданнями діяльності держави, міжнародних і неурядових організацій є забезпечення:
• скорочення масштабів торгівлі людьми та пов'язаної з нею злочинної діяльності;
• формування в українському суспільстві, передусім у молодого покоління, адекватної оцінки суспільної небезпеки торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів, їх неприйнятності та заохочення до активного сприяння практичним заходам протидії торгівлі людьми;
• посилення міжнародної співпраці державних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Виконанню завдань присвячені прийняті в Україні програми протидії торгівлі людьми, а також нова Програма протидії торгівлі людьми та пов'язаними з нею злочинам на 2005-2010 роки, заходи якої передбачають нормативне врегулювання таких питань:
• криміналізації так званої "внутрішньої" торгівлі людьми;
• посилення відповідальності за вчинення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• вдосконалення порядку провадження господарської діяльності, пов'язаної з туристичним, модельним бізнесом, посередницькою діяльністю у сфері працевлаштування за кордоном;
• створення єдиної загальнодержавної системи обліку осіб, причетних до торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми, полегшення доступу таких осіб до різних видів соціальної допомоги.
Одними з найважливіших напрямів загально соціального попередження торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів повинні стати розвиток економічних можливостей для громадян в Україні та створення умов для безпечної трудової міграції.
Організація протидії торгівлі людьми - це функція державного управління, яка визначає місце і роль кожного суб'єкта протидії в досягненні мети. Вона дає відповідь на питання "Де?", "З ким?", "Навіщо?", "Чому?", "Коли?", визначає та встановлює зв'язки між цілями, завданнями, діяльністю та людьми.
Враховуючи те, що Україну проголошено правовою і соціальною державою, організація протидії торгівлі людьми спрямована на захист прав людини як через створення умов у суспільстві для усунення цього явища, формування самосвідомості людей, так і через покарання тих, хто цим злочином займається. Саме тому організація протидії торгівлі людьми включає два аспекти: функціональний (розподіл обсягу роботи між конкретними суб'єктами протидії), соціально-психологічний (організація взаємозв'язку окремих суб'єктів між рівнями повноважень та відповідальності).
Організаційні заходи протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам повинні передбачати:
• проведення постійного моніторингу та аналізу стану фактичного поширення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів, шкоди для суспільства, що пов'язана зі вчиненням зазначених злочинів, вдосконалення на підставі цього моніторингу та аналізу програм і практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, на загальнодержавному й регіональному рівнях;
• створення міжвідомчої системи дослідження проблем торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• створення спеціалізованого фонду сприяння протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Для ефективної реалізації практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, також повинно бути забезпечено:
• зростання професійного рівня працівників правоохоронних органів, насамперед спеціалізованих підрозділів органів внутрішніх справ України;
• збільшення штатної чисельності працівників підрозділів, які безпосередньо здійснюють заходи протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• встановлення оптимального механізму міжвідомчої співпраці у сфері протидії торгівлі людьми, шляхом обміну оперативною та іншою інформацією, передовим досвідом роботи, здійсненням спільних операцій та інших скоординованих заходів, участі у наукових дослідженнях.
При цьому необхідно враховувати гендерні особливості проблеми торгівлі людьми. Здійснення заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею тичинам неможливе без забезпечення:
• розвитку всебічної дієвої співпраці між державними органами, установами та організаціями, міжнародними та неурядовими організаціями;
• сприяння підвищенню загального рівня добробуту громадян України;
• реалізації максимальної кількості можливих напрямів роботи з профілактики та запобігання торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, зменшення спричинених ними шкідливих наслідків для окремих осіб та всього українського суспільства і міжнародної спільноти, у тому числі інформаційно-консультативну діяльність, виховну та освітню роботу, реабілітацію та реінтеграцію осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, надання цим особам, якщо вони цього потребують, можливості своєчасного отримання необхідної допомоги і потрібних послуг.
Профілактичні заходи повинні здійснюватися з урахуванням реального поширення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів як у цілому по Україні, так і по окремих областях, а також серед окремих категорій населення, насамперед серед молоді.
Профілактичні заходи просвітницької спрямованості мають передбачати подання достатньої, аргументованої, прийнятної, з урахуванням культурного рівня та етичних стандартів інформації, яка повинна сприяти виробленню у широких верств населення негативного ставлення до явища торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів.
Друкованими та електронними, насамперед телекомунікаційними, засобами масової інформації повинні публікуватися матеріали, спрямовані на пропагування моральних цінностей, висвітлення негативних наслідків можливого втягнення у торгівлю людьми та пов'язані з нею злочини.
Доцільним є подальше сприяння проведенню конкурсів на створення фільмів, радіопередач та програм, документальних та художніх творів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, із широким залученням неурядових організацій, благодійних фондів, систематично організовувати виступи представників правоохоронних та інших державних органів, провідних експертів з проблем протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Проведення зазначених заходів повинно спрямовуватися на:
• формування єдиної цілісної системи профілактично-попереджувальної роботи серед населення, особливо серед неповнолітніх та молоді; запровадження новітніх методів пропагандистсько-просвітницької діяльності; введення у вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців у сфері правоохоронної діяльності, соціальної роботи, соціальної педагогіки вивчення соціальних аспектів протидії торгівлі людьми, пов'язаним з нею злочинам, їх профілактики та запобігання, вивчення особливостей груп ризику, потерпілих, змісту та технологій роботи з ними;
• реабілітацію та реінтеграцію осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, яка повинна здійснюватися державними та недержавними установами із широким залученням неурядових організацій.
З метою вдосконалення системи контролю за суб'єктами господарської діяльності, що працюють у сфері туристичного та модельного бізнесу, здійснюють посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном потрібно:
• систематично контролювати дотримання ліцензійних умов, встановлених для згаданих суб'єктів господарювання, запровадження ліцензування тих "ризикових" видів господарської діяльності, які до цього часу не були ліцензовані;
• зобов'язати згадані суб'єкти господарювання систематично надавати до спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ України відомості щодо груп молодих жінок та неповнолітніх, що планують виїзди за кордон.
Діяльність правоохоронних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам має відповідати криміногенній ситуації у зазначеній сфері, яка склалася в Україні.
Пріоритетними напрямами протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам повинні бути:
• припинення діяльності організованих злочинних угруповань, що діють у сфері торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• своєчасне реагування на факти вербування для подальшого втягнення у проституцію, інші види сексуальної експлуатації, примусову працю;
• взаємодія з правоохоронними та іншими державними органами зарубіжних країн, зарубіжними неурядовими та міжнародними організаціями, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• профілактика, запобігання, виявлення та припинення фактів торгівлі людьми, особливо торгівлі неповнолітніми;
• виявлення та ліквідація кубел розпусти та інших осередків надання сексуальних послуг, виготовлення або збуту порнографічних творів та предметів, перекриття каналів контрабандного переміщення останніх через державний кордон;
• запровадження в діяльність правоохоронних органів новітніх передових методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• удосконалення системи збирання інформації щодо фізичних та юридичних осіб, причетних до торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів.
З урахуванням транснаціонального характеру торгівлі людьми, організацій протидії цьому виду злочинної діяльності потребує систематичною покращання міжнародної співпраці. Пріоритетними напрямами цій у цій сфері є:
• укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• апроксимація законодавства України до міжнародного, а також до відповідного законодавства Європейського Союзу;
• підтримання тісної взаємодії з відповідними державними органами та неурядовими організаціями зарубіжних країн, міжнародними організаціями для проведення спільних заходів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам. Координації діяльності державних структур, міжнародних та неурядових організацій для підвищення ефективності запобігання торгівлі людьми можна сприяти шляхом створення офісу Національного координатора по протидії торгівлі людьми;
• запровадження у максимальній кількості зарубіжних країн інституту представників Міністерства внутрішніх справ України з питань боротьби зі злочинністю.

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

2.1. Поняття про соціальну профілактику торгівлі людьми
У 2001 р. з'явилося таке міжнародне визначення соціальної роботи: соціальна робота сприяє проведенню соціальних змін, вирішенню проблем у стосунках людей, а також наснаженню та визволенню людей з метою покращання їхнього добробуту. Використовуючи теорії поведінки людей та соціальних систем, соціальні працівники проводять професійне втручання там, де люди взаємодіють зі своїм оточенням. Принципи прав людини та соціальної справедливості є фундаментальними принципами соціальної роботи.
Отже, соціальна робота в аспекті запобігання торгівлі людьми вимагає:
• створення умов у суспільстві для запобігання явища "торгівля людьми" (яке є найприбутковішим злочином після торгівлі наркотиками і зброєю); це як юридичні, так і соціально-економічні заходи;
• формування у свідомості населення й окремих громадян неприйняття торгівлі людьми, осуду цього явища, позитивної мотивації до запобігання йому. Навчання населення щодо розпізнавання й уникнення цього явища. Проведення соціально-рекламних, психолого-педагогічних заходів;
• формування гуманних стосунків між людьми, толерантності один до одного, культури миру в сім'ї, мікросередовищі, суспільстві, які виключають думку про можливість торгівлі людьми;
• надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми з моменту отримання прохання про допомогу і визволення людей.
Усе це відноситься і до здійснення соціальної роботи в Україні, під якою розуміють, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Значне місце в соціальній роботі щодо запобігання торгівлі людьми посідає соціальна профілактика.
Соціальна профілактика за Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" є одним із видів соціальної роботи, який спрямований на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, а також запобігання такому впливу.
Сьогодні у педагогічній літературі часто вживаються як синоніми поняття "соціальна профілактика" та "превентивне виховання", використовуються терміни "профілактика" та "превенція". Так, превентивне виховання в "Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів" розглядається як синонім превенції - попередження, перестороги, і визначається як здійснення комплексу профілактичних заходів з метою попередження негативних явищ, правопорушень у молодіжному середовищі та зменшення шкоди від факторів ризику. Інше визначення дається в "Понятійно-термінологічному словнику з соціальної роботи": "Соціальна профілактика має за мету зусилля, які спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем".
Сутність, завдання, рівні превентивного виховання розглядаються в працях В.М. Оржеховської.
Однак, співвідношення цих понять досі не було встановлено, хоча це є вкрай необхідним для визначення завдань і змісту роботи соціальних педагогів, вихователів, вчителів, соціальних працівників, виключення дублювання функцій та запобігання "білих плям" і їх взаємодії, індивідуалізації і диференціації соціальної і педагогічної роботи з дітьми, молоддю, членами їх сімей.
Для з'ясування співвідношення понять "соціальна профілактика" та "превентивне виховання" зробимо теоретичний аналіз джерел. В юридичній літературі використовується термін "профілактика", під яким розуміють попередження, обмеження (Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х.); "конкретно складену на відповідному історичному етапі суспільного життя складну, об'єктивно зумовлену систему соціально керованої діяльності, що забезпечує науково-теоретичну розробку та практичну реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів та злочинності" (Ігошев К.Е., Миньковський К.М.); один з основних і перспективних напрямів наглядово-контрольної діяльності у соціальній роботі.
Отже, в юридичній практиці профілактика передбачає примусові і наглядові заходи, спрямовані на попередження й обмеження злочинів і злочинності. Оскільки в соціальній роботі в Україні існує принцип добровільності прийняття послуг, то ключовими залишаються слова "нагляд" і "попередження".
Термін "соціальна профілактика" тлумачиться як:
§ один із видів соціальної роботи, що спрямований на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та запобігання такому впливу (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні");
вид соціальної допомоги, що полягає у§ створенні умов сім'ям для самостійного забезпечення свого добробуту, сімейного підприємництва (Фірсов М.В., Студенова Є.Г.);
комплекс§ економічних, політичних, правових, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі (Капська А.Й, Безпалько О.В., Вайнола Р.Х.).
Попередження:
§ усунення корінних причин та умов, які прямо чи опосередковано негативно впливають на вчинки та дії людей (Фірсов М.В., Студенова Є.Г.);
§ система соціальних, медичних та інших заходів, спрямованих на запобігання, відвернення розвитку соціальних проблем або захворювання («Понятійно - термінологічний словник з соціальної роботи»).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: