Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






РОЗДІЛ 3. СУБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ 1 страница




3.1. Координація реалізації програми
Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми (Міжвідомча рада), створено при Кабінеті Міністрів України в 2002 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми" та "Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми" (№ 1961 від 25.12.2002). Її мета - координація та забезпечення здійснення заходів, визначених Державною програмою протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, та вирішення питань, які потребують міжгалузевої координації щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації потерпілих.
Міжвідомчу раду очолює міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту. До її складу входять представники всіх міністерств та відомств, зазначених у Державній програмі, зокрема Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я, Служби безпеки України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Адміністрації державної прикордонної служби, Державного комітету у справах національностей та міграції та Державної туристичної адміністрації України. Усі члени Координаційної ради працюють на виконання Державної програми протидії торгівлі людьми і звітують про це Уряду.
Відповідно до Державної програми відповідальність за координацію діяльності з протидії торгівлі людьми покладена на Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, яке щорічно готує звіт про рівень виконання Державної програми, де описані дії різних урядових структур, спрямовані на виконання положень програми.
На регіональному рівні координаторами є обласні управління у справах сім'ї, молоді та спорту, за ініціативою яких також створюються координаційні ради.
Координація діяльності правоохоронних органів
Генеральна прокуратура України несе відповідальність за координацію діяльності правоохоронних органів, зокрема МВС, СБУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України.

3.2. Роль органів державної влади в здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
Відповідно до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001 р.) суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю взагалі і соціальної профілактики зокрема є: уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю; фахівці із соціальної роботи. До уповноважених органів належать: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Державна програма протидії торгівлі людьми (постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 410) крім основних видів діяльності, спрямованої на протидію торгівлі людьми, також визначає суб'єкти, відповідальні за її виконання. Суб'єктами виступають державні структури, неурядові організації, міжнародні організації. Відповідальність за виконання першої частини Програми "Запобігання торгівлі людьми та боротьба з нею" покладено переважно на такі державні структури як Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, МВС, МЗС, МОН, Мінпраці, Мін'юст, Державна прикордонна служба, Держкомтелерадіо, Держкомнацрелігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. В рамках першої частини Програми профілактична діяльність здійснюється за такими напрямами:
• утворення та забезпечення діяльності робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею.
• забезпечення проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею.
• організація навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці.
• забезпечення підготовки та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодження міжнародного співробітництва у цій сфері,
• включення до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти навчальних курсів, лекцій та практичних занять з питань протидії торгівлі людьми.
• видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді.
• підвищення рівня інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми, шляхом організації та здійснення інформаційно-просвітницьких заходів.
• запровадження навчального курсу з питань трудової міграції та протидії торгівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості на базі Інституту підвищення кваліфікації державної служби зайнятості.
• забезпечення проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань зайнятості населення, інформування громадян про вакансії за кордоном (у рамках двосторонніх угод).
• створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремі рубрики для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування.
• підвищення рівня інформованості громадян щодо запобігання і
протидії торгівлі людьми.
Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань сім'ї, жінок, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків.
Основними завданнями Міністерства є:
• удосконалення законодавства України стосовно забезпечення прав та інтересів сім'ї, жінок, дітей і молоді з урахуванням вимог міжнародного права;
• забезпечення соціального та правового захисту дітей, жінок, сімей та молоді;
• сприяння соціальному становленню і розвитку дітей та молоді;
• здійснення заходів, спрямованих на розв'язання житлово-побутових проблем молоді та молодих сімей;
• забезпечення рівних прав і можливостей для участі жінок і чоловіків у політичному, економічному, культурному та соціальному житті;
• запобігання фізичному, психологічному та економічному насильству в сім'ї;
• утвердження соціального партнерства сім'ї і держави, посилення відповідальності батьків за життєзабезпечення та виховання дітей, підвищення правової обізнаності батьків і дітей;
• сприяння розвитку різних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, створенню дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, встановленню опіки і піклування, усиновленню тощо;
• координація діяльності органів виконавчої влади щодо соціально-правового захисту дітей, які опинились у кризовій ситуації, запобігання бездоглядності і правопорушенням серед дітей, здійснення соціальної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Міністерство здійснює профілактичну роботу з населенням шляхом співпраці з неурядовими організаціями та центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Під час проведення спільних комплексних акцій розповсюджується інформаційна література, надаються консультації щодо правил безпечної поведінки. Працівники управлінь ініціюють та проводять заходи для учнів навчальних закладів та батьків спільно з працівниками освіти. Оскільки Міністерство є структурою, що координує діяльність з протидії торгівлі людьми, то на нього також покладена відповідальність за проведення "круглих столів", зустрічей, засідань з метою обміну інформацією та координації зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми.
Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді спільно з неурядовими організаціями є основними суб'єктами ведення профілактичної роботи. На сьогодні система соціальних служб є досить розгалуженою мережею і нараховує понад 1500 центрів, які розташовані навіть у невеликих районних центрах та селищах, і понад 3 тисячі їх спеціалізованих формувань, робота яких спрямована на надання соціальних послуг дітям, сім'ям та молоді. Це - служби соціальної підтримки сім'ї, роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків, студентські соціальні служби, інформаційно-ресурсні центри, школи волонтерів, консультаційні пункти у пологових будинках та відділеннях, «Телефони Довіри», мобільні консультпункта тощо.
Серед основних отримувачів соціальних послуг - сім'ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, випускники інтернат них закладів.
Практична соціальна діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється в таких напрямах:
- раннє виявлення, облік, ведення банку даних та соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
- підготовка до самостійного життя, соціальна адаптація, соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із числа учнів старших класів та випускників інтернат них закладів;
- здійснення соціальної роботи, спрямованої на запобігання відмовам від новонароджених дітей, соціальна підтримка вагітних жінок та жінок з новонародженими дітьми;
- пошук, відбір, навчання та забезпечення соціального супроводження прийомних та дитячих будинків сімейного типу;
- соціальна підтримка ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, дітей, молоді та членів їхніх сімей;
- соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з функціональними обмеженнями;
- соціально-профілактична робота щодо запобігання правопорушенням та соціально небезпечним хворобам, подолання їх наслідків у дитячому та молодіжному середовищі, в тому числі серед груп ризику, формування навичок здорового способу життя;
- надання соціальних послуг та соціальний патронаж неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільняються з них.
Відповідно до українського законодавства (Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 07.02.2007 №21-95/ВР) здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді (Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту), уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; притулки для дітей; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) (Стаття 1 Розд. 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 07.02.2007 № 21-95/ВР).
Служби у справах дітей: розробляють і здійснюють заходи щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей (потерпілих від торгівлі людьми); координують зусилля у вирішенні питань соціального захисту; ведуть державну статистику щодо потерпілих дітей та дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, надають фахівцям та громадянам практичну та методичну допомогу, консультації з питань соціального захисту дітей.
Мають право: звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; проводити роботу серед дітей з метою запобігання правопорушенням; порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про направлення до спеціальних установ для дітей, навчальних закладів (незалежно від форми власності) дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, неодноразово самовільно залишали сім'ю та навчальні заклади; представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності; запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей з метою з'ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, вживати заходів щодо їх усунення; визначати потребу регіонів в утворенні спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей; розробляти і реалізовувати власні та підтримувати громадські програми соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей; порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; відвідувати дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, перебувають на обліку в службі у справах дітей, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей.
Міністерство освіти і науки України залучене переважно до превентивно-освітньої роботи серед молоді, підготовки майбутніх спеціалістів, обізнаних з даною проблематикою, підвищення рівня кваліфікації працівників освіти, а також підготовки інформаційно-методичних матеріалів. Управління та установи структури Міністерства здійснюють організаційну та адміністративну підтримку проведенню заходів із запобігання торгівлі людьми. Регулярно проводяться семінари з проблеми на базі Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти з залученням фахівців Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда - Україна". Експерти МОН беруть участь у підготовці інформаційних та методичних матеріалів. Науково-методичний центр вищої освіти спільно з Центром "Ла Страда - Україна" готує та видає інформаційні та методичні матеріали для розповсюдження у вищих навчальних закладах України.
З 1 січня 2005 року введена в штатний розклад загальноосвітніх шкіл посада соціального педагога. Саме соціальний педагог повинен виконувати ту роботу, яку виконували на громадських засадах шкільні інспектори з охорони прав дітей.
Соціально-педагогічна робота оговорена в національній програмі "Освіта". Під неї виділено окрему статтю в Законі України "Про освіту" - статтю 22 "Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти", у котрій наголошується: "Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють". У даному аспекті Закон України "Про освіту" пересікається із Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні" та із Законом України "Про охорону дитинства", котрими також керується у своїй діяльності загальноосвітній навчальний заклад, оскільки належить до сфери освіти і виховання, де реалізується соціальна робота через надання характерних послуг, у тому числі - соціально-педагогічних. Як соціальна інфраструктура, в ряду інших соціальних організацій, згідно із змістом даних законів, школа виступає суб'єктом соціальної роботи, отже, організує діяльність, спрямовану "на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб".
Соціальний педагог у системі загальної середньої освіти є спеціалістом, компетентним з питань надання педагогічної підтримки, допомоги, перш за все, дітям і членам їх сімей; націленим на стимулювання об'єктів/суб'єктів діяльності до самодопомоги у сфері захисту своїх законних прав, свобод й інтересів. У межах школи соціальний педагог співпрацює з практичним психологом щодо вирішення всієї сукупності складних проблем особистості з собою та навколишнім середовищем.
Для вирішення складних проблем, що виникають в об'єкта діяльності, з якими не справляється ні він сам, ні педагоги, зокрема - класний керівник, шкільний соціальний педагог вступає у взаємодію не тільки з практичним психологом, а й з іншими об'єктами (суб'єктами) діяльності, у тому числі - батьками (особами, що їх замінюють), членами адміністративного апарату школи (директором, його заступниками), педагогічними працівниками (вчителями-предметниками, педагогом-організатором), обслуговуючим персоналом (технічними та іншими працівниками), представниками соціальних служб і громадських організацій, правоохоронних органів й органів влади тощо.
Роль Міністерства праці та соціальної політики у запобіганні торгівлі людьми полягає в наданні профорієнтаційних послуг та організації професійного навчання безробітних, особливо молоді, професіям, які користуються попитом на ринку праці, з врахуванням особливостей регіону; вирішенні питань зайнятості випускників професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів; сприянні працевлаштуванню молоді, яка звертається до Державної служби зайнятості; здійсненні контролю за посередницькою діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності з працевлаштування за кордоном, роботою туристичних фірм та шлюбних агенцій тощо.
Державний центр зайнятості є структурним підрозділом Міністерства праці та соціальної політики України, діяльність якого спрямована на здійснення державної політики щодо зайнятості громадян. У структурі цієї організації виділяються обласні, міські та районні центри зайнятості.
У кожному центрі існує база даних вакансій, доступ до якої необмежений і може здійснюватися через інформаційний сектор. Вакансії у базі даних закодовані. Якщо працівникові сподобалась та чи інша вакансія, він повідомляє про це спеціалісту ЦЗ, який виступає своєрідним посередником між роботодавцем і потенційним працівником.
Ще одна послуга, яку можуть надавати центри зайнятості, - професійне навчання. Навчання здійснюється за робочими спеціальностями (швачки, продавці, оператори ПК, секретарі), і за спеціальностями з отриманням другої вищої освіти (фінанси і аудит, організатор малого бізнесу).
Крім перелічених послуг центр зайнятості надає можливість займатися підприємницькою діяльністю. Для участі в цій програмі необхідно скласти бізнес-план і подати його на розгляд. Після цього він розглядається комісією, до складу якої входять представники правоохоронних органів, громадських організацій, організацій підприємців та ін. Після розгляду комісія може прийняти рішення про видачу одноразового кредиту.
Фахівці центру зайнятості консультують на національній "гарячій лінії" з питань торгівлі людьми з приводу можливостей легального працевлаштування за кордоном, необхідних процедур та документів, наявності у посередника з працевлаштування ліцензії на такий вид діяльності тощо.
Міністерство охорони здоров'я є одним із найважливіших державних органів з надання соціальної допомоги потерпілим. Відповідно до Комплексної програми протидії торгівлі людьми на МОЗ зокрема, покладені такі завдання щодо запобігання торгівлі людьми: запровадити проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів; продовжити роботу щодо подальшого вивчення, порівняльного аналізу, узагальнення та поширення в Україні міжнародного досвіду з питань запобігання торгівлі людьми; забезпечити дотримання законодавства під час організації оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном, а також у роботі лікувально-профілактичних та інших закладів, у яких перебувають або утримуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; забезпечити систематичне проведення серед осіб групи ризику консультаційної та роз'яснювальної роботи, надання їм адресної допомоги; забезпечити проведення з представниками групи ризику індивідуально-профілактичної роботи; підвищувати рівень інформованості населення про проблему; систематично організовувати проведення інформаційно-просвітницьких заходів щодо запобігання торгівлі людьми; забезпечити подання інформаційно-консультативної та правової допомоги громадянам України, які виїжджають за кордон для працевлаштування, оздоровлення, відпочинку та іншою метою; продовжити проведення тематичних занять з питань запобігання торгівлі людьми у рамках виконання програм статевого виховання та консультування в центрах планування сім'ї, кризових центрах для жінок та молоді.
Міністерство внутрішніх справ України є одним із головних реалізаторів державної політики в галузі протидії торгівлі людьми. Координацію роботи з попередження, виявлення та розслідування злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми, покладено на спеціалізовані управління боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми. Головними завданнями органів внутрішніх справ є запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми, притягнення до відповідальності причетних до них осіб, а також, спільно з іншими державними та недержавними організаціями, надання допомоги потерпілим.
Державна прикордонна служба України надає допомогу в поверненні громадянам України, які стали жертвами торгівлі людьми; забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми; забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми тощо.
Серед головних завдань Міністерства закордонних справ України: захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном та облік громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном. Воно забезпечує надання інформаційно-консультаційної та правової допомоги громадянам України, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, оздоровлення, відпочинку та з іншою метою; здійснює заходи щодо приведення законодавства України у відповідність з основними положеннями Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів сушею, морем і повітрям і Протоколу про запобігання та боротьбу з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми, та про покарання злочинців; працює у напрямі вдосконалення механізму забезпечення постійного обміну інформацією між правоохоронними органами України та інших держав щодо юридичних і фізичних осіб, які займаються транскордонною торгівлею людьми, а також методів та процедур розслідування і розкриття злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми. Міністерство також забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми. Відповідно до Консульського статуту України до обов'язків Консула України в зарубіжній державі входять ведення обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі; інформування громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї; здійснення за дорученням Міністерства закордонних справ України в установленому порядку нагляду за станом утримання та виховання дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, до досягнення ними 18-річного віку; Консул має право видавати, продовжувати паспорти громадянам України і вносити зміни до паспортів громадян України тощо.
Центр допомоги мігрантам відповідно до покладених на нього завдань:
• співпрацює з українськими правоохоронними та іншими структурами, зокрема з міністерствами праці та соціальної політики, внутрішніх справ, освіти та науки, у справах сім'ї, молоді та спорту, інститутом Уповноваженого з прав людини у питаннях надання правової допомоги громадянам України трудящим-мігрантам;
• здійснює накопичення інформації та проведення моніторингу стосовно проблемних питань щодо захисту прав трудящих-мігрантів громадян України;
• вивчає стан та здійснює аналіз міжнародного права та національного права країн світу, насамперед щодо законодавства країн, де спостерігається порушення основних прав; готує видання з питань міжнародного права трудящих-мігрантів, збірки перекладів актів міжнародного права стосовно захисту прав трудящих-мігрантів на українську мову;
• проводить конференції, симпозіуми, "круглі столи", інші заходи з питань захисту громадян України трудящих-мігрантів за кордоном.
Центр координує свою діяльність зі структурними підрозділами Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України та консульськими установами України за кордоном.
Запровадження більш дієвого механізму правового захисту співвітчизників за кордоном сприятиме реалізації засадного принципу -доступності консульсько-правових послуг для кожного співвітчизника.
Державний комітет телебачення та радіомовлення. Значні можливості у проведенні профілактичної роботи щодо протидії торгівлі людьми мають засоби масової інформації. Державними телерадіокомпаніями та державними друкованими періодичними виданнями започатковано відповідні рубрики та тематичні сторінки з метою підвищення рівня інформованості населення щодо запобігання торгівлі людьми, а також про потенційний ризик експлуатації, насильства та зловживань стосовно нелегальних мігрантів: "Східний кордон - останній рубіж", "Хто сприяє незаконній міграції?", "Знаю я", "Хто я?". У пресі з'явилися спеціальні рубрики "Нелегальній міграції - надійний заслін", "Жінка потребує захисту", "Гаряча лінія", "Ні - торгівлі живим товаром", "Біле рабство", "XXI століття: особливості сучасної работоргівлі", "Живий товар", "Жінки та діти на продаж", "Запобігання торгівлі людьми" тощо. Вони можуть стати джерелом додаткової інформації при підготовці до занять із питань запобігання торгівлі людьми.

3.3. Роль неурядових організацій у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
Для успішної роботи з попередження торгівлі людьми й допомоги потерпілим необхідна координація зусиль державних і недержавних організацій. У теорії державного управління виділяються 3 моделі взаємодії недержавних і державних організацій:
1) взаємодія з державною домінантою, коли фінансування й соціальні послуги надаються державою й органами влади, а громадські організації беруть участь у тих або інших заходах;
2) дуалістичні відносини: ситуація, коли держава й НУО беруть участь у фінансуванні й наданні послуг;
3) партнерські взаємини: ситуація, коли відповідальні за фінансування послуг, які надаються населенню, НУО.
Що стосується торгівлі людьми, то тут присутні перші дві моделі: перша - у розшуку людей і їхньому вилученню, поверненні, друга - профілактиці торгівлі й допомозі потерпілим.
Формами взаємодії НУО й державних організацій є:
• проведення загальних прес-конференцій, круглих столів, виступи в ЗМІ;
подання один одному інформації про надання послуг для координації зусиль;
• проведення спільних акцій, нарад;
• навчання партнерів основам соціальної роботи, обмін досвідом;
• надання послуг, що доповнюють гарантовані законом;
• проведення спільних (або за замовленням) досліджень проблеми.
Діяльність неурядових організацій стала можливою з набуттям Україною незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. В Україні зареєстровано більше 20 тис. об'єднань громадян. Стаття 3 Закону України "Про об'єднання громадян" визначає громадську організацію як "об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів", а стаття 20 гарантує право "представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах". Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України для здійснення та захисту своїх прав і свобод мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації.
Як суб'єкти адміністративного права громадські утворення керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів громадян. Стаття 8 Закону "Про об'єднання громадян" передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і навпаки, втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, окрім випадків, які передбачені законом, не допускається.
Велика роль у процесі формування громадського суспільства та демократичних перетворень, яку відіграють неурядові організації, - це не тільки вимога сучасних міжнародних документів, але й результат практичної діяльності неурядових організацій, їх високої активності в політичному та соціальному житті країни, високого професійного та наукового потенціалу активістів, глибоких знань соціальних, політичних, економічних проблем сучасної України, досвіду міжнародного спілкування, знайомства зі шляхами вирішення проблем у демократичних країнах світу.
Саме неурядові організації на початку 1997 року розгорнули діяльність проти торгівлі людьми в Україні, коли державними структурами увага цій проблемі ще не приділялась. Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.
Вибір основних методологічних підходів, головних принципів, цілей, завдань, напрямів та шляхів впровадження політики щодо попередження торгівлі людьми
Від вибору методологічних принципів державної політики щодо протидії торгівлі людьми залежить напрям цієї роботи. Не випадково саме неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки заходів, зокрема конференцій та семінарів, на яких обговорювалися болючі питання українського суспільства та формування сучасної політики з протидії негативним явищам. Рекомендації стали предметом обговорення під час парламентських слухань з даної проблематики, засідань Міжвідомчої координаційної ради, регіональних постійнодіючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми.
Участь у розробці та впровадженні програмних та концептуальних документів щодо протидії торгівлі людьми, а також: законів та законодавчих актів із цих питань
Ініціатива формування державних програм по протидії торгівлі людьми належала неурядовим організаціям. У травні 1998 року відбувся перший Міжнародний семінар "Пошук шляхів запобігання торгівлі жінками та формування комплексної програми дій", проведений спільно Міністерством України у справах сім'ї та молоді та Міжнародним жіночим правозахисним центром "Ла Страда - Україна" за участю представників різних міністерств та неурядових організацій. На ньому було розроблено проект програми, який було винесено також на обговорення Першого всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 року. Від учасниць цього конгресу було подано пропозиції до Президента України щодо поліпшення становища жінок в Україні. У жовтні 1998 року Президент України подав до Кабінету Міністрів України доручення, одним із пунктів якого було положення про необхідність розробки Комплексної програми дій. 25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми в України (постанова КМУ № 1768). Друга і третя державна програма - Комплексна програми протидії торгівлі людьми, Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 р. - розроблялась з активною участю представників неурядових організацій.
Ініціювання та участь у формуванні національних установ з реалізації політики стосовно протидії торгівлі людьми, а також механізму її реалізації
У 2003-2004 роках у межах проекту "Запобігання торгівлі людьми: взаємодія органів державної влади та неурядових організацій", що здійснювався спільними зусиллями Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді та Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда - Україна", було ініційовано створення та проведення регіональних постійно діючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми.
Здійснення громадського контролю за ходом реалізації програм з протидії торгівлі людьми
Українська держава робить перші кроки по шляху становлення демократичного суспільства, і всі його інституції перебувають у стані розбудови. Проте вже існують певні державні та національні механізми контролю за дотриманням прав людини. Це, зокрема, підготовка спеціальних доповідей з даних питань, парламентські слухання, створення спеціальних органів, які відповідають за дотримання прав людини, координацію зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми. Так, у 2004 р. був підготовлений інформаційно-аналітичний звіт, узагальнений Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді "Стан виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки та взятих Україною міжнародних зобов'язань у цій сфері у 2003 році" про результати діяльності різних інституцій у даному напрямі. Звіт про діяльність у сфері протидії торгівлі людьми за 2006 р. був підготовлений Центром «Ла Страда-Україна» і увійшов до доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні - 2006». На початку 2007 р. були проведені експертні консультації і вдосконалена методологія громадського моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.
Налагодження зв'язків з міжнародними організаціями
Удосконалення існуючих механізмів захисту прав людини та протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні є дуже важливим чинником покращання ситуації з розв'язанням цих проблем у багатьох країнах. Зміцнення гарантій прав людини на міжнародному рівні особливо активно відбувалося протягом останніх сорока років. Загальні шляхи використання міжнародних механізмів неурядовими організаціями України: представлення в міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях та зустрічах конкретних випадків порушення прав людини та торгівлі людьми для тиску на державні структури, впровадження міжнародних норм у конкретній країні, - тобто використання міжнародних норм та прецендентного права в діяльності на національному рівні.
Робота щодо впровадження в Україні положень сучасних міжнародних документів з протидії торгівлі людьми
Неурядовим організаціям уже з огляду на їх природу властиві свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що в певних умовах дає їм змогу вирішувати завдання, які не можуть і іноді навіть не хочуть вирішувати уряди і міжурядові організації.
Щоб голос неурядових організацій був чутний на міжнародному та національному рівнях, необхідно вивчати та використовувати всі існуючі міжнародні документи та механізми їх застосування. Прикладом участі неурядових організацій у прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення поряд з урядовими міжнародними конференціями форумів неурядових організацій, як це відбулося під час Четвертої всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 року).
Неурядові організації повинні вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини та протидії торгівлі людьми. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав громадян, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм. Прикладом такого лобіювання у цій сфері може бути ратифікація Україною (лютий 2004 р.) Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та двох протоколів до неї, одним з яких є Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї. Сьогодні НУО України активно лобіюють необхідність ратифікації Європейської Конвенції про протидію торгівлі людьми (травень 2005 р.).
Значна кількість неурядових організацій спрямовують свою діяльність на запобігання торгівлі людьми. Вони становлять розвинену мережу неурядових організацій національного та регіонального рівнів, які працюють у напрямі запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим.
Міжнародна організація ЕКПАТ - це всесвітня мережа, що присвячує свою діяльність викорененню комерційної сексуальної експлуатації дітей. Існує 71 група у 64 країнах світу, що входять до складу мережі. В Україні до складу мережі входять 22 неурядові організації. Робота, що здійснюється організаціями мережі ЕКПАТ, включає поширення обізнаності щодо втягнення дітей до проституції та порнографії, захисту дітей, які ризикують стати жертвами торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, підвищення рівня кваліфікації фахівців.
Створення мережі організацій, які могли б надавати соціальну допомогу потерпілим, що постраждали від торгівлі людьми, на місці їхнього проживання є неодмінною умовою ефективної соціальної допомоги. Із цією метою із самого початку своєї діяльності центр "Ла Страда - Україна" установлював контакти з різними організаціями: державними, громадським, благодійними, релігійними й т.п. Так, були встановлені контакти з Відділом по організації боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, ГУУР МВС України; Державним комітетом з питань охорони державного кордону України; Інтерполом; лінійними відділами МВС аеропорту "Бориспіль", морського порту "Одеса", станції Чоп; Консульським управлінням Міністерства іноземних справ; Офісом Уповноваженого з прав людини; Українським державним центром соціальних служб для молоді; Центром роботи з жінками Київської міської адміністрації; дипломатичними представництвами України в 20 країнах, у тому числі Німеччини, Італії, Угорщини, Сирії й ін.; дипломатичними представництвами 8 іноземних держав в Україні, у тому числі Бельгії, Нідерландів, Німеччини, США й ін.; міжнародними організаціями, зокрема Міжнародною організацією по міграції; Організацією по безпеці й співробітництву в Європі.
Результатом встановлення партнерських відносин стало створення мережі організацій, що надають соціальну допомогу потерпілим від торгівлі людьми.
З метою полегшення пошуку даних щодо тієї чи іншої організації ця інформація систематизована й створена "База даних організацій, які можуть надавати допомогу потерпілим від торгівлі людьми". З жовтня 2001 р. база даних поширюється на електронних носіях.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных