ВСТУП ДО НАПУЧЕНЬ ПОЛЬСЬКОМУ КОРОЛЕВІ АВГУСТУ ЯГЕЛЛОНУ

Станіслав Оріховський-Роксолан

Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу Станіслава Оріховського-Роксолана

Зміст

Вступ до напучень польському королеві Августу Ягеллону

Зразкового підданного про напучення короля

Книжка 1

Частина І

Про короля

Про почет короля

Де повинен мешкати король

Як король повинен добувати прихильності у підлеглих?

Про те, як треба захищати державу

Що в державі більше: закон чи король

Частина ІІ

Про Сенат

Книжка 2

ВСТУП ДО НАПУЧЕНЬ ПОЛЬСЬКОМУ КОРОЛЕВІ АВГУСТУ ЯГЕЛЛОНУ

Нещодавно, коли Скіфія вторглася скопом на Русь і все тут в нас тремтіло з ляку перед ворогом, я, спонуканий самою справою, відверто послав до тебе свою книжечку, яку раніше видав під прихованим іменем. А тому що на Русі ми щороку зазнаємо ворожих нападів, я змушений був кілька літ тому, почасти із-за моєї вірності до тебе, а частково із-за любові до батьківщини, запропонувати тобі, королеві щойно обраному, ці поради, які ти міг би за прикладом батька на благо наше використати. Я не повинен був зухвало втручатися до цих справ. (Хоч не можна звинувачувати автора в зухвалості, якщо від цього він не має зиску.) Але, зважаючи на постійний страх перед полоном і користуючись нагодою, Що ти став захисником Сарматії, я вирішив за прикладом найвизначніших філософів напучити тебе, сховавшись під загальним іменем «зразковий підданий». Якби ти захотів Русь від рабства звільнити і спільну твоїй державі свободу зберегти, мусив би показати вже від дитинства, що ти за король. А я ж ніякої особливої ласки від тебе не чекаю, крім тої, що від доброго короля зразковому підданому належиться. Однак страх перед теперішнім лихом примусив мене, щоб те саме напучення я знову до тебе послав, але вже не під прихованим, а під власним іменем, щоб саме воно нагадувало, в якому місці і в якій небезпеці ми живемо нині.

Отож ти король Сарматії з діда-прадіда. Зважаючи на велич роду й імені свого, ти жодної іншої ласки (як не більшої взагалі, так і не гідної короля) від своїх не сподіваєшся, аби лиш упевнитись, що хочуть тебе королем мати і чекають на твою прихильність, а також довідатись про їхні бажання і уподобання. Тут не все тобі дозволено, бо обирали тебе королем поляки, а тому від їхнього імені правиш і їхня справа для тебе є найвищою.

Але одне — доброзичливість твоїх підданих, а інше — королівська доблесть і відзнаки, які набагато визначніші від усіх інших справ, і їх здобути легше тим, що дух мають шляхетний, вільний від гріхів.

Бо як збереже королівське ім'я той, хто сповнений всіляких пороків і ступив туди немов до якоїсь прірви, коли до справ, сповнених сум'яття, тут додасться ще й страх? Хіба зможе розглядати на сеймі заплутані і безнадійні справи розтринькувач і гультяй? Раніше все зруйнують і спустошать вкрай, перш ніж король, який цінує королівське ім'я за діадемою, а не за доблестю, принесе їм достаток. Якщо ж треба сюди доказів, — а саме вони і переконують, — то наше нинішнє сумне становище є достатнім свідченням у всіх подібних випадках.

Нині ми, нещасні, вогнем і залізом цілком знищені, просимо тебе всім гуртом: допоможи нам, прийми біду нашу близько до серця, і хай уславиться у цій справі не лише твоє ім'я, а й відвага королівська.

В тобі найвища і найславніша гідність, в тобі незламний і непереможний рід Ягеллона; ще живі недавні подвиги батька! Вчини ж, прошу, так, щоб з'явився в тобі дух гідний і батька, і роду, і цього місця. Та якщо в цій справі од них відступишся, чи не буде це для нас значним доказом того, що кепсько з тими поводяться, які королів обирають і долею чи випадком він стає першим у державі?

Ми тому з таким запалом до тебе пишемо, що дуже хвилюємося за полонених, яких наступного дня мають вести до Скіфії. Отож якщо це трапиться, чи легшою буде неволя наша від того, що й ти, син короля і сам король, теж поніс збитки, нас утративши? По правді кажучи, нам не полегшає. Наша воля (хай їй здоровиться!) потребує для свого захисту лицаря, а не титулу.

Запитай у полонених, щойно з Русі до Скіфи поведених, кого вони звинувачують, на чию допомогу сподіваються, кого вдень і вночі слізно просять і благають. Тебе, о королю! Та доки ти живеш у Краківському замку, люд на Русі нещасливо гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить, міста попалено, фортеці зруйновано, багатьох славних лицарів посічено або забрано до полону, немовлят порубано, літніх повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збещещено на очах у чоловіків, молодь пов'язано і забрано разом з реманентом і худобою, без чого жодна сільська праця неможлива.

Жах і смуток всюди на полях і в оселях наших. І якби дивовижна і неймовірна доблесть полководця Яна Тарновського не протистала шаліючій Скіфії, якби залізом і вогнем її не було стримано, то побачив би тепер вельми простору і благодатну Русь у згарищах всю і в попелі. Лише Ян Тарновський, призначений для оборони цього краю полководець, доклав усіх сил і в короткий строк зумів утікаюче військо докупи зібрати і ворогові шлях заступив. Таким чином, майже у безнадійному становищі нам приніс порятунок і Русь із пащеки смерті вихоплену, згорьовану вкрай, тобі врятував, щоб ти мав її, про неї турбувався і полікував її рани.

З цих справ ти вже зрозумів, як важливо для республіки і загального добра не забувати про Краків — місто батьківської і дідівської слави, звабу юності твоєї, яке ти спочатку залишити мусиш і на Русь податися, щоб відбудувати її і врятувати громадян, що уникли ворожого меча.

Не знаю, чи легко буде зробити це, якщо не матимеш перед собою зразків і філософських настанов, які наповнюють і вдосконалюють розум великого короля. Бо якщо цими прикладами наставлений не уявиш себе міцним дубом і якщо не усвідомиш, що ти, король, немов філософ якийсь (що не під дахом, а під небом мешкає), ніколи не зможеш осушити сліз в очах наших.

А оскільки тобі, найповажнішими справами зайнятому, не вистачає часу на дослідження того, що в глибинах самої філософії міститься (але керувати республікою вельми допомогло б), ми беремося знайти ці настанови чи напучення і послати до тебе, якщо не всі, то бодай значніші з них. Таким чином, написане «зразковим підданим» шість років тому в нашому домі, далеко багатшому тоді, ніж нині, прилюдно до тебе посилаємо з цими настановами.

А щоб це виглядало більш довершенішим, я додаю вступ, ніби попереджаючого і майже рідного йому суперника, якого вже після похорон твого батька я недавно склав. У них обох приписом самої філософії немов якимось циркулем окреслене все твоє королівське життя, особливо ж справи і постанови, що не суперечать нашим звичаям.

Та я знаю, не забракне придворних гнатів-ненажер, які, ніби ловці птахів, облудним голосом вас, королів, ловлять та ше й кажуть: «Чого йому треба, цьому непроханому радникові королів? Хто він такий і звідки взявся?» Цим я відповідаю зразу ж, щоб у втіхах тим часом дотримувалися помірності і вас, королів, наслідували у харчуванні і здобуванні прихильності. А нам хай не заважають тебе, короля нашого, правдами і вірними порадами напучувати до збереження загального достатку.

Далі. Хай знають нарешті, що ніхто з королів, хоч який розумний, не зможе добре правити іншими, якщо сам раніше не навчився слухатись належним чином наставників. Коротше кажучи, ти цим ледачим придворним поясни, що королі не повинні уподібнюватись бджолам, які жалять своїх опікунів, особливо ж тоді, коли самі з державою в скрутному становищі. Не зважай також і на моє ім'я, бо хто він, той син Оріховського, щоб повчати короля? Але те, що дбайливо вибране з надр самої королеви філософії і до тебе надіслане (без чого ніхто не зможе стати добрим лицарем і мудрим королем) з приємністю і ласкавим серцем від мене, твого зразкового підданого, прийми! Не тому, що моє, а тому, що справді преславне і майже королівським здається: воно вельми гідне того, щоб його спізнав король. І то так читай і до блага нашого спрямовуй, щоб ми сказали — ти золоте дитя своєї матері і щоби вважали тебе з волі божої призначеним для нашої батьківщини в такий важкий час. Одне з них веде до вічної слави твого імені, а інше — до усунення скорботи і горя нашого нинішнього. Та послухаймо вже зразкового підданого, що бажає говорити з тобою.

ЗРАЗКОВОГО ПІДДАНОГО ПРО НАПУЧЕННЯ КОРОЛЯ

Книжка 1

Чи ти знаєш, хто ти? Король. Отож ти правитель, а я — підданий, а тому ти мудріший за мене. Якщо ти мудрий, тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну, а якщо ти не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець. Отже, я один лиш нещасний від твого прогріху. Внаслідок цього ти вже бачиш, певно, настільки я переконаний, що твоє сумління благає, щоб ти по зозі вчився. Лише таким чином ти збережеш мені, перебуваючому в небезпеці, вітчизну, права і свободу.

Ти ще дуже молодий. А щоб хтось не зміг використати це на шкоду, я змушений (якщо ти чогось не знав би!) в простій щирій промові порадити, чого тобі слід остерігатися, чим нехтувати. Всякий дорадник є вісником бога, а його треба слухатись. Бо якщо знехтуєш, бійся, аби замість дорадника не послав тобі бог нахлібника зі зрадливою душею, який тебе обманить. Чим більшої держави ти король, тим пильніше турбуйся, щоб вже тепер одержав правильні настанови, як захистити всіх людей.

В цьому тебе можуть підтримати лише ті, які люблять тебе і переконані, що в твоєму порядку захований і їхній добробут. До цього гурту належу і я, про що свідчить писання, яке тобі пропоную. Вся світська влада розділяється передусім на короля і сенат, і цим двом сторожам (обом, кажу!) вручається. Проте раніше треба піклуватись про тебе як про голову, а вже потім про сенат.

Частина І

ПРО КОРОЛЯ

Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише та, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб вона запалала наукою, яка цю саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Людина, що знехтує наукою, нічого не дасть, гідного похвали.

Але чому не треба тих слухати, що відраджують вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? Це стосується всякого правління, а найбільше світської влади. А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Найважче у світі керувати державою. Та що корисного і гідного короля зробиш ти людям, якщо не будеш вчитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пізнають принципів справедливості, чесності і миру? А вони ж, повір, не приходять туди, де лиш сміх та жарти, їх знаходять, зокрема там, де твій найсвятіший батько черпав, — у вченого і святого лицаря Длугоша, якому ще хлопцем був переданий. І не раніше він перестав учитися, як навчився стримувати свої бажання, — немов коня вуздечкою. Від учителя батько навчився шанувати бога, любити рідних, керувати державою, гуртувати громадян, а в час війни і миру захищати кордони. Завдяки наукам, праці, а то й остраху, міцно вкорінилися на батьківському і дідівському троні доблесть найвищого мужа. Це домашній приклад, сторонитися якого було б для тебе вельми ганебно. А ось не менш давній, ніж згадувано, чужинський і гідності твоїй достойний приклад. Александр Великий в такому, як ти, віці вже Фіви здобув, бо вчився наукам у школі Арістотеля. І якщо велике з малим дозволено порівнювати, однаковий спосіб життя було раджено всім тим, вічна пам'ять про яких ніколи не згасне.

Так, у Гомера призначений Ахіллові наставник Фенікс заявив, що посланий батьком Пелеєм для навчання юнака спочатку мудрості, а потім військового мистецтва. Хто ж від цього способу відступив, став згубним королем у своїй державі. Бо яка ще інша сила, якщо не розум, позбавлений добрих настанов, спородила сіцілійського тирана Діонісія, Болеслава у Польщі, Клавдія і Нерона в Римі, коротше, всіх тиранів, як грецьких, так і латинських, та й варварських.

Навпаки, ті, які одержували задоволення від жорстокості (як Сарданапал той ассірійський, Геліогабал римський, Алківіад грецький) були навчені ганебними науками і вчителями. Вони жили з брудним натовпом параситів і нашіптувачів, які починали готуватися до бенкету ще вдень, приводили з собою потайки розпусниць, вміли співати, грати на цитрі, заходитись невчасним реготом, теревенити, підлещуватись, брехати, вихваляти нікчем і зводити наклеп на добрих.

У таких королів доблесть вважалася хибою, сором'язливість — дивацтвом, цнотливість — глупотою, ощадливість — жадібністю. Всю велику купу доблестей в душах тих (яких згадав) я перевіряю ніби й далекими, але вірними сторожами нашої душі — розумом і знанням. Любощі, розкіш, гуляння, а також оспалість прийшла на місце доблестей, і цим ще посилили їхнє шаленство. Отож Сарданапал жив зі служницями, Геліогабал влаштував військо із розпусниць, Алківіад прилюдно виставляв напоказ свої соромощі.

І ось так незвичайно живучи, вони подобались параситам, які завзято їм аплодували. В пихатості своїх хлібодавців вони вбачали мудрість, у невгамовності — розкутість, у непомірності — щедрість і, нарешті, у бездіяльності — саму відвагу.

Ти вже побачив, королю найкращий (до тебе нарешті, до тебе повертаюсь!), що і жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах, бо такими їх зробило виховання. Зрештою, тобі вже відомо (закарбуй це собі в пам'яті!), що без добрих настанов і чесних порад не може бути хорошого мужа, тим більше короля.

Крім того, чую ще (і то від твоїх наближених), що ти повинен бути королем, а не ченцем, а тому, мовляв, повинен щонайменше вдаватись до наук. Гай-гай! Святий Юпітере ¹⁸, виходить чернець повинен бути мудрішим за короля! Невже у твоєму королівстві якийсь нероба, що сидить разом з іншими ченцями в якомусь закутні і вигадує та без кінця переказує силогізми, мудріший, ніж ти, якому стільки і таких важливих справ вирішувати доводиться.

Кажуть, досить коли сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на судні може шаліти, якщо матроси розумні. Але так не буває, не буває, о королю! Не слухай таких, стережись їх і знай: це спів сирен.

Кажуть ще, що коли хоч одна з отари кіз вхопить трави синеголовника, то спершу сама ціпеніє, а далі й решта отари стає нерухомою, і зрушаться не раніше, як козопас траву з рота в кози вийме. З цього випливає, що і правитель повинен мати право остаточного рішення на сеймах.

Ти скажеш: але ж де у нас в Польщі Арістотель? Де Фенікси? — Маєш, о королю, у своїй державі мужів (чи не кожного другого), гідних для всіх своїх потреб. От, не знаю тільки, чому їм більше до вподоби неробство, ніж діло. Якщо ти з ними познайомишся, потоваришуєш і їхніх порад дослухатимешся, не буде тобі чого заздрити ні Александрові із-за Арістотеля, ні Діонові із-за Платона.

Користуючись тими самими настановами, що й ті колись за допомогою своїх громадян, ти легко і швидко у всякій науці возвисишся. А щоб доповнити науку цю не тільки настановами, а й приписами, пропоную коротко дещо потрібне у вихованні і житті.

ПРО ПОЧЕТ КОРОЛЯ

Передусім треба дивитися, з ким живеш, бо це дуже важливо. Тому, якщо б хтось запитав, якою мені здається твоя родина, я б відповів: найпочеснішою здається і цілком королівською. Та коли б якийсь причіпливий теолог запитав:

— Гей, ти! А чи ти знаєш приятелів королівських?

— Знаю, — відповів би, — то й що?

— А чи всі вони гідні жити поруч короля?

Я б засумнівався і, якби наполягав, то сказав би:

— Ні, не всі.

— Хто ж вони, ті, що не гідні короля? Відповідаю:

Ті, що завжди хвалять його.

— А які гідні його?

— Ті, які часом засуджують вчинки короля.

— Чому?

— Тому, що король молодий і може легко помилитися чи бути введеним в оману. Коли з такими доведеться жити королеві, хто виправить його несхваленням, хто не утверджуватиме в помилці короля похвалою.

Отак я відповів би цьому теологові, не боячись його гніву, і показав би на прикладах богатьох королів, як вони, улесливим, хитрим і підступним людям довірившись, найганебнішими ставали. Бо що змусило короля Птолемея II виходити на сцену й грати на флейті? Що приневолило правителя всього світу Нерона одягати розкішні театральні шати, машкару і котурни. А ніщо інше як похвала підлабузників. Тому що спів його ці підлабузники називали гідним Аполлона, бенкети — Вакха, а палестру — Геракла.

Ось чому нічого іншого в житті так не уникай, як підлабузника. Цей бо один зводить з розуму королів і мов чарівним напоєм, як захоче, змінює їхній характер. Цього він прагне досягнути, засуджуючи передусім доблесті. Якщо побачить, наприклад, що ти стриманий, негайно починає кричати, що таке життя селюцьке; якщо в короля бенкети без дівчат, без хору й музики, — такий король, на його думку, незнатний.

Переконує підлабузник завжди прикладами. Всюди буцімто, де він тільки побував, ніколи королі не обідають без співу, флейти і танців. Так само понавигадує тобі нарядів, нашукає мазей, позаводить лазні, підкаже, хто з сенаторів і коли влаштовує для тебе бенкети, похвалить ходу й біг твоїх коней, поклянеться навіть, що кращих немає і в конюшнях турецького султана.

А якщо хтось доповість про недавню поразку і спустошені ворогом прикордонні землі, підлабузник не надасть цьому значення, а тебе заспокоїть: для такого королівства, як у тебе, то дрібниці.

Далі. Якщо сам будеш піклуватися про все у державі, будеш не королем, а дуже нещасним підданим. Хто добрий муж і любить батьківщину, хай застерігає короля від подібного, бо такі його дії суперечать праву і будуть незаконними Підлабузник цього королеві не скаже. А для дорадника винесе швидше відому вірьовку тиранів — вирок про образу величності. Короля ж заспокоїть тим, що справедливості дотримано, бо король таки не повинен буцімто підлягати жодному такому праву. А той, хто відступає від цього, чинить злочин проти величності короля.

Такими ото майстерними доказами підлабузник доведе до безчестя, а нещирими похвалами ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до найпорожніших, а то й найзгубніших речей, зробить непомітно з тебе або жорстокого Болеслава, або зманіженого Сарданапала.

Та це тебе не стосується. Ти з ними не житимеш і їх від себе відганятимеш, базік цих, кажу, донощиків, пліткарів і одночасно хвалителів твоїх. Це ворони і навіть багато гірші. Бо ті лише на мертвих сідають, а ці на тебе живого.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: