СВОБОДА СЛОВА ТА ЦЕНЗУРА

У радянські часи ЗМІ були чітко підпорядковані контролю цензури. Тоталітарний режим не допускає існування легальної опозиції, опозиційних чи непідконтрольних йому ЗМІ. Дозвіл на видання або вихід в ефір надається тільки «надійним» і «перевіреним». На­приклад, над усім, що публікували ЗМІ колишнього СРСР, було встановлено жорсткий цензурний контроль. А над ним — контроль партійних органів. Головною місією ЗМІ було зміцнення, всебічна підтримка і вихваляння існуючого режиму. Водночас преса, радіо, телебачення були насичені критичними публікаціями, але критика було суворо «дозована». Так, у районних газетах критикували керівників господарств, підприємств, окремих чиновників районних установ, але не районне керівництво. Так само органи масової інформації обласного рівня могли «стерти на порох» районних керівників, але щодо обласних існувало «табу». Ще суворішими були ідеологічні обмеження. Значну роль у діяльності засобів масової інформації було відведено штучним пропагандистським кампаніям, спрямованим на формування «образу ворога».

Перебудова, на хвилях якої була започаткована у 80-ті роки XX ст. гласність, істотно змінила становище та функції ЗМІ, суттєво послабила цензурні пута. Але гласність не тотожна свободі слова. Значне розширення тематичного спектра виступів засобів масової інформації не означало повної свободи висловлювання думки.

Саме тому одним із найважливіших завдань української держави після проголошення її незалежності стало формування і забезпечення демократичних засад діяльності ЗМІ. Конституція України, інші законодавчі акти багато уваги приділяють цим проблемам. Зокрема, ст. 34 Конституції України проголошує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір». У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» це правило окреслено дещо повніше: «право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію».

У реалізації свободи слова, у набутті засобами масової інформації належного їм статусу вагому роль відіграє подолання державно-партійної монополії. Законодавство значно розширило коло осіб, які мають право на заснування ЗМІ. А законодавчі обмеження спрямовані проти їх монополізації. Всі ці зміни закладають засади організаційної, певною мірою матеріальної незалежності ЗМІ, права на власний розсуд визначати, яку інформацію слід продукувати та транслювати.

Однак реальна практика перших десятиліть свідчить, що конституційні, законодавчі засади свободи слова реалізуються із знач­ними труднощами, що ускладнює виконання ЗМІ суспільних функцій.

Цензура має політичне значення через те, що для влади дуже приваблива можливість контролювати ЗМІ. Корисний рівень використання цензури — стеження за дотриманням законодавства при роботі ЗМІ.

Особлива відповідальність у сучасному демократичному світі покладається на самостійний та відповідальний вибір журналіста — яка інформація є корисною для суспільства, а яка може викликати негативні наслідки, є аморальною або дестабілізуючою. Соціальна відповідальність преси і журналіста — це визнання і виконання зобов'язань перед суспільством в інтересах його гармонії і успіху. Вибираючи цілі й методи своєї роботи, журналіст водночас спричиняє і відповідні наслідки, ефекти у суспільстві, загострює на певних фактах суспільний діалог та формує суспільну думку Основними ефектами впливу преси є:

— гуманітарний — результат впливу журналістських творів ні моральні настанови особистості, на її культуру і соціалізацію на орієнтири її соціальної поведінки;

— соціальний — результат впливу журналістських творів через посередництво цільової аудиторії на громадську думку і суспільну свідомість, на політику держави, на економічний соціальний, культурний розвиток нації, на діяльність всіх структур соціуму.

Чинник соціальної відповідальності преси і журналіста постійно зростає.

Можна виділити три основні вектори відповідальності преси та журналіста:

— інформаційне забезпечення плюралізму суспільної думки;

— захист прав і свобод особистості в її протистоянні з бюрократією;

— підвищення ефективності державної влади на основі консолідації суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: