Культура особи у контексті філософського аналізу

Проблеми деонтології пов'язані з онтологією особи та життєдіяльністю суспільства. Закономірний розвиток усіх сфер суспільного життя зазнає суттєвого впливу філософ­ських ідей, культурологічних традицій, оскільки сама жит­тєдіяльність суспільства творить культуру.

З'ясуємо поняття «культура» у її широкому розумінні. Поняття «культура» (від лат. сиііиз — спосіб життя, заняття, освіта, розвиток) увійшло в науковий обіг європейської соці­альної думки у другій половині XVIII ст. Сьогодні філософи і культурологи не дають йому єдиного тлумачення. Налічу­ється близько тисячі дефініцій культури. Це призводить до того, що висвітлити їх стає дедалі складніше навіть у спеці­альному дослідженні, оскільки доволі складно одержати конкретне знання про об'єкт, що тлумачиться як власне де­яка субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах.

У науці існує три основних підходи щодо трактування категорії «культура»: антропологічний, соціологічний, філо­софський.

Антропологічний підхід ґрунтується на етнічних особ­ливостях кожного народу, на поясненні буття нації. Соціо­логічний підхід скерований на культурогенезу, цінності лю­дини, взаємостосунки між людьми тощо. Універсальним підходом до наукового пізнання культури є філософський.

Так, використовуючи методи аналізу та синтезу, індукції і дедукції та інші, можемо дослідити справжню природу, сут­ність і генезу культури. Філософський аналіз дозволяє уза­гальнити існуючі дефініції, виявити їхнє ужиткове значення.

Невіддільним від поняття «культура» є поняття «цивілі­зація». Цивілізація є результатом культури, її продуктом, це своєрідна мода, модернізація. Вона виникає у процесі за­своєння досягнень однієї культури іншими культурами. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетво­рює на утопію ідею культурного відродження народу, по­роджує значні «відходи» цивілізації. Культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла, оскільки вони розвива­ються за одними законами.

Відомо, що культура має постійно підживлювати цивілі­зацію, інакше остання заперечуватиме, руйнуватиме куль­туру, нехтуватиме нею. Цивілізація є тимчасовим явищем і означає перетворену людиною, окультурену природу, засоби цього перетворення, соціальну культуру, людину, яка за­своїла духовну та інші види культур. Культура - загально­людське надбання, вона виступає своєрідним кодом, мат­рицею цивілізації.

Загалом рівень цивілізації не обов'язково збігається з рів­нем культури суспільства чи окремої особи. Це поясню­ється тим, що культура спрямована на безперервний духов­ний, а цивілізація, як правило,- на фізичний розвиток чле­нів суспільства. Причина криється в тому, що нехтується використання здобутків окремих видів культур. Культуру творять етноси, а цивілізацію - нації. Тому при розкритті змісту цивілізованого суспільства та цивілізованого право­порядку потрібно враховувати культурний чинник.

Зрозуміти сутність культури можна лише крізь призму діяльності людей, які населяють планету. Культура не існує поза людиною. Вона народжена тим, що людина постійно прагне відшукати сенс власного життя і діяльності, удоско­налювати себе і світ, в якому живе. З філософського погляду, це і становить першооснову формування культури особи, яка не є чимось механічно привнесеним ззовні. Це значною мірою віддзеркалення суспільного стану виробництва, со­ціальної структури людського соціуму. Тобто справжня культура твориться власними зусиллями, системою життє­вих смислів суб'єкта, що реалізуються у засобах та резуль­татах його діяльності. Тому жодна особа, жодна спільнота не позбавлена повністю культури, адже кожен творить своє, хоча інколи й те, що суперечить суспільству, природі.

Якби людство «впорядковувало» свої думки, то не вини­кало б глобальних проблем і загрози загибелі біосфери. Це означає, що культура особи полягає в усвідомленні нею змісту Всесвіту. Наразі повинні коригуватися свідомість і практи­ка, інакше виникне небезпека так званого інтелектуального хаосу.

Зауважимо, що людині у процесі життєдіяльності стає дедалі складніше набувати і зберігати досвід своєї цілісності, який становить соціокультурну буттєвість.

У наукових джерелах поширена думка, що стрижнем єдності зі світом та між самими людьми є справжня духов­ність у формі вільного самоіснування. Тобто йдеться про ступінь свободи людини, що ефективно впливає на розви­ток культури. Адже культура особи повинна виступати не­вимушеним творінням, щоб відображати реальність буття, аксіологію (грец.— вчення про цінність) життя на землі. Тоді культура особи успішно протидіятиме різноманітним де­формаціям у суспільстві.

Гносеологія (грец.- вчення про джерело, закономірності пізнання) культури особи зумовлюється онтологією Все­світу, тобто першоначалом всього існуючого. Продукт людської діяльності не повинен бути шкідливою штучною мікрочастиною Всесвіту, а має органічно «вписуватися» у природу, не руйнуючи її. Ця умова стосується як матері­альної, так і нематеріальної сфери культури. Однак кон­структорська діяльність - це по суті опредмечування сутніс-них сил природи. Адже людина із природи дістає сили, да­ри і перетворює їх на продукт такої ж або іншої сили. При­родна суть і цінність створеної людиною культури саме у тому і полягає, щоб не допустити виникнення продукту більшої, ніж природа, сили, оскільки тоді можливим буде процес руйнування. Культура не в усіх випадках виступає культурою для самої людини, її особистих потреб та гар­монійного розвитку.

Стосовно культурного процесу, можемо зазначити, що це достатня реалізація загальнолюдських цінностей шляхом культивування людської гідності. Суспільство потребує духовного стимулювання, посиленої уваги до внутрішнього світу людини. Тобто культура для людини є мірилом ста­новлення її як універсально самодіяльної й водночас уні­версально суспільної істоти. Втілюючи в культурі власні творчі сили, людина знаходить у ній той відповідно необ­хідний матеріал, який слугує подальшому удосконаленню і розвиткові особистості.

Отже, культура як система духовних цінностей, що роз­вивається, і процес людської творчості як вияв стосунків між людьми - це регулятор клімату суспільства. Відомо, що людська життєдіяльність полягає в осмисленні існую­чих (чи одержаних) культурних надбань, зіставленні їх з природними об'єктами та якісному використанні без пору­шення цілісності світу. Така діяльність людини вимагає високого рівня інтелектуальної культури.

Дух культури формується залежно від волі і здібностей людини, утворюючи необхідну сукупність культур, своєрідний світ куль­тури, пізнання якого відбувається через вплив Духу, осягнення його людиною.

На цій основі конструюється новий елемент загальної культури, який передається у майбутнє. Так на основі ко­лишньої виникає нова культура, тобто кожне покоління людей має пройнятися духом культури своїх предків.

Культура особи - як результат сприйняття світу - має свій час, вона є душею культури в той чи інший історичний період. З його завершенням залишається дух культури, який частково або повністю використовується іншим, наступним поколінням. Людина творить культуру упродовж всього життя. Але інколи їй буває важко визначити міру власних досягнень. Щоб по-справжньому оцінити рівень культури особи, потрібно абстрагуватися від неї, відкинувши суєту, повсякденність. Погляд здалеку дає змогу дослідити місце особи у Всесвіті та осмислити значення її культури.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: