Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Але основним стимулом бажання бути потрібним людям, творити щось нове, ко­рисне. Це — найвище почуття службового обов'язку юриста.




Загалом уявлення допомагає юристові запобігти непра­вомірним діям, порушенню правового почуття, глибше пі­знати правову дійсність, утвердити справедливість у при­йнятті рішень тощо. Звичайно, рівень уявлення про служ­бовий обов'язок залежить від багатьох чинників, зокрема від рівня інтелекту юриста.

Отже, почуттєве відображення обов'язку у правовій дійсності характеризує пізнання юриста на стадії сприй­няття явища обов 'язку, коли відбулося накопичення емпі­ричних відомостей.

Процес пізнання явища обов'язку пов'язують з послідо­вністю певних дій (певними етапами).

Перший етап - це виокремлення у явищі обов'язку пев­ною мірою самостійних елементіві Головне тут припустити хоча б на деякий час існування незалежних мікроявищ обо­в'язку. Звичайно, ці окремі частини не можуть функціону­вати самостійно в досліджуваному явищі, оскільки вони створювали б своє явище обов'язку. Хоча така ситуація ймовірна у складних явищах, де замість мікроявищ є доволі містке явище службового обов'язку.

На другому етапі процесу пізнання відбувається доклад­ніший аналіз кожної частини явища обов'язку. Аналіз дає змогу встановити відношення частин явищ до особи юрис­та, їх значення для юридичної діяльності, черговість прий­няття до виконання. Беруться до уваги й можливі наслідки невиконання кожної частини, враховується вплив громад­ської думки і головне - результат розв'язання юридичної ситуації. Причому цього результату не слід досягати будь-якою ціною, будь-яким способом. Аналіз повинен проводи­тися згідно з нормами духовності та моралі.

На третьому етапі здійснюється синтез раніше штучно виокремлених частин явища службового обов'язку юриста. Це дає змогу знову побачити цілісність правової дійсності й відчути її динаміку. Відтворена сукупність мікроявищ по-іншому сприймається юристом, для нього відкривається своєрідний простір, поле юридичної діяльності, виникає відчуття соціального призначення тощо.

Четвертий етап - це повторний аналіз. Юрист повинен дати об'єктивну характеристику явища службового обо­в'язку з нових, раніше не бачених позицій. Інакше кажучи, потрібно подивитися на досліджуване явище під новим ку­том зору. Фактично повторний аналіз дає змогу усунути негативні емоції й професійні амбіції. Він відображає пра­вову дійсність і здоровий глузд. При цьому відбувається адекватне розуміння сутності явища службового обов'язку і виникає почуття його внутрішнього імперативу. У такий спосіб сформований внутрішній імператив службового обо­в'язку буде достатньо обгрунтованим.

[Явище службового обов'язку юриста не є сумою окре­мих мікроявищ^оскільки, крім них, існують інші чинники, які формують ціле. І Це можуть бути певні ідеї, концепції,? навіть^соціальна атмосфера^Юрист не може охопити увесь комплекс чинників, які визначають явище обов'язку. Проте йому треба здійснити якомога дрібніший поділ (виокрем­лення) з наступним ґрунтовним аналізом.ІТакі дії є обов'яз­ковими.

Проте неможливо підсумувати усі властивості мікро­явищ, оскільки у будь-якому випадку виокремлення є далеко не повним. Важливо встановити діалектичний зв'язок між частинами досліджуваного явища і відчути дух власного обов'язку в кожній частині цілого.

Більш глибоке пізнання явища обов'язку грунтується на таких філософських категоріях, як абстрактне й конкрет­не. Абстрактні поняття проходять стадію чуттєвого пізнан­ня явищ, вони є логічною основою конкретного. Поняття виникають на основі конкретних випадків. Тому у педаго­гічній діяльності часто після ознайомлення з поняттями вдаються до прикладів, до конкретного, до практики. Тобто тут наявний відомий у науці зв 'язок теорії з практикою.

У процесі пізнання поняття службового обов'язку і по­чуттєве сприйняття службового обов'язку треба сприймати цілісно. Проте юридична практика виявляє їх різне співвід­ношення.

У першому випадку юрист спочатку сприймає юридичні поняття службового обов'язку, як правило, його зовнішній імператив. Тобто він діє за обставин, коли не вистачає часу для роздумів, або не виявляє сутності у явищі обов'язку. Так чи інакше, юрист прийняв повинність обов'язку до ви­конання, оскільки ці юридичні поняття є одним із виявів його правосвідомості. Але наступний етап має бути пов'я­заний з почуттєвим сприйняттям службового обов'язку. Якщо емоційно-почуттєва сфера свідомості юриста недо­статньо розвинена, то він бездумно, навіть автоматично виконуватиме вимоги зовнішнього імперативу обов'язку.

Прикладом творчого пізнання явища обов'язку є поло­ження, коли юридичному поняттю службового обов'язку передує його почуттєве сприйняття. Юрист відчуває як внут­рішній, так і зовнішній імперативи службового обов'язку. Це запобігає порушенню правового почуття, однак викликає побоювання, небажання йти на професійний ризик.

Зрозуміло, найефективнішим є пізнання, при якому юридичне поняття службового обов'язку і почуттєве його сприйняття виникають одночасно. Здебільшого це харак­терно для досвідчених юристів із високою інтелектуальною та емоційною культурою. Юридичні поняття й почуттєве сприйняття службового обов'язку однаково важливі для правоохоронної діяльності.

Отже, процес пізнання явища обов'язку грунтується на філософській методології. Важливо також керуватися здо­бутками психологічної науки. На філософсько-психологіч­них засадах здійснюється функціонування службового обо­в'язку юриста, що позитивно впливає на розвиток правової діяльності загалом.

У пізнанні сутності обов'язку юриста методологічну функцію виконує юридична абстракція. Так, у процесі ви­вчення деонтології математична абстракція переважно пе­реноситься на юридичну діяльність. А юридична абстрак­ція - і/є результат мислення юриста.

У юридичній абстракції відбувається своєрідний про­цес сходження від абстрактного до конкретного. Власне кажучи, в цьому полягає суть абстракції. Адже конкретне в юридичній діяльності - виявляється як потреба практи­ки, це результати впровадження правових норм у практи­ку. Щоб розібратися у правовій дійсності, юрист повинен знайти певну закономірність, властиву тому чи іншому явищу.

Абстрагуючись від конкретних умов. він скеровує своє мислення на теорію і філософію права. При цьому важливо поєднувати раніше набуті знання з новітніми з метою пі­знання конкретних виявів правової дійсності. Це складний, але потрібний процес теоретичного розмежування головного й другорядного.

Юридичну абстракцію доцільно узгоджувати з теоретич­ними положеннями правової дійсності, із законністю, з мож­ливими наслідками. Це, по суті, початок формування внут­рішнього імперативу службового обов'язку юриста. Він може бути короткочасним і тривалим, залежно від теоре­тичної підготовки юриста, рівня його професіоналізму та відведених законодавством термінів. Фактично в цьому ви­падку відбувається поступовий перехід до конкретного прояву дійсності.

У філософії під конкретним розуміють реально існую­чий об'єкт (окрему річ чи систему речей) як цілісне утво­рення у внутрішній суттєвій єдності всіх його сторін, зв'яз­ків і відношень, єдине ціле у всіх його часткових та особ­ливих виявах. Тобто конкретне у пізнанні є відтворенням об'єктивної реальності досліджуваного об'єкта щодо ціліс­ної системи теоретичного знання.

У праві конкретне відображає саму сутність явища. Йдеть­ся про правове явище, у якому всі складові елементи є кон­кретним відображенням дійсності, фактичним матеріалом для діяльності юриста. Звичайно, спочатку він може і не виявити всіх конкретних ознак правового явища, але зроби­ти це потрібно.

Осмислення конкретного у правовому явищі передбачає наступний етап, коли юрист має зіставити отриману раніше абстракцію з конкретним. При цьому відбувається поєд­нання теорії з практикою, точніше - застосування (реаліза­ція) правових знань у службовій діяльності. Юрист повинен уміти перейти від відокремленості, ізольованості до реаль­но існуючих юридичних фактів, що характеризуватиме рі­вень його мислення. Важливо усвідомити, що абстрактне не існує само по собі, а постає своєрідним інструментом осмислення конкретного у правовій дійсності. Такий рух пізнання правового явища тісно переплітається з аналізом і синте-юм.

Моделювання юридичної абстракції — не єдиний спосіб пізнання правового явища. Але він найбільш якісний і цінний. Застосування методу моделювання свідчить про високий рівень теоретичної та професійної підготовленості юриста.

Загалом юридична абстракція - необхідний процес у службовій діяльності. З одного боку, вона виступає як аналіз правового явища, з іншого - як синтез, певне узагальнення.

Уміння використовувати юридичну абстракцію, здатність розв'язувати суперечності між абстрактним і конкретним активізує розвиток професійного мислення юриста.

Наголосимо, що суперечності виникають тоді, коли не враховуються всі особливості правового явища. Тобто кон­кретне може суперечити абстрактному, оскільки залиша­ється поза увагою повне й конкретне. Це пояснюється тим, що конкретне у праві постійно доповнюється новими особ­ливостями, які пов'язані з розвитком суспільства.

Розв'язання можливих суперечностей залежить від рівня мислення юриста. Саме воно забезпечує здатність охопити конкретне з усіма його наявними й вірогідними рисами, ознаками, подробицями. Це єдино правильний шлях сход­ження від сутності службового обов'язку до конкретного його вияву.

У процесі пізнання формується здатність юриста осмис­лювати найелементарніші вияви сутності службового обо­в'язку. Насамперед це стосується зовнішнього імперативу, тобто тих вимог, які ставляться до юриста: знання правових норм, готовність їх реалізувати, недопущення порушення правового почуття тощо. З урахуванням цих характерних ознак діяльності юриста належним чином формуватиметься й внутрішній імператив службового обов'язку. Важливо, щоб юрист зіставляв ці два імперативи, встановлював їх співвідношення.

Безумовно, у процесі юридичного мислення правник стикається з новими поняттями та юридичними категорія­ми службового обов'язку. Кожне з них сприяє глибокому розумінню сутності службового обов'язку, доповнює і уточ­нює його. Відтак і сам процес пізнання постає передусім як цілісна система.

Творче мислення юриста завжди оригінальне, неповтор­не, нестандартне. Немає навіть двох юристів, які мислили б однаково.}_Кожен юрист має свою думку стосовно службо­вого обов'язку, він по-своєму сприймає не тільки зовніш­ній, а й внутрішній імператив службового обов'язку. Крім цього, творче сприйняття внутрішнього імперативу — це інтелектуальна власність юристсП


Отже, методологічна функція юридичної деонтології спрямована на глибоке проник­нення у сутність службового обов'язку, вироблення власного варіанта внутріш­нього імперативу на основі аналізу, син­тезу, сходження від конкретного до абст­рактного.

Онтологічний вимір юридичної деонтології ми пов'язує­мо з культурологічним досвідом юриста. Розглянемо ту час­тину проблеми, яка стосується загальних закономірностей культури, її змісту й суті як соціально-історичного явища, зокрема значення для становлення такого виду субкульту-ри,як юридична.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных