Тому під нормами природного права слід розуміти ті постулати природи, які люди­на свідомо вибирає для своєї поведінки під контролем власної совісті.

Для юридичної деонтології норми природного права віді­грають основну роль. Завдяки цгш нормам формується на­лежне й потрібне, забезпечується дієвість онтологічних засад, очікується необхідна правова гармонія в суспільстві та Всесвіті.

Важливо встановити норми природного права в одинич­ному, особливому та загальному, оскільки це має значення відповідно до юридичної деонтології, правничої етики і про­фесійної культури.

Можна думати, що дефініція природного права як систе­ми норм, у вузькому розумінні, найбільш повно відображає одиничне у юридичній доктрині. Завдяки розумінню законів природи юрист формує свій внутрішній імператив службо­вого обов'язку, який досліджує юридична деонтологія. Та­кож до одиничного можна віднести деякі компоненти при­родного права як системи норм, у широкому розумінні, виділивши в цьому внутрішні (здебільшого психічні) аспекти.

Особливе найбільш повно характеризує дефініція природ­ного права як науки, у вузькому розумінні, та зовнішні аспекти дефініції природного права як системи норм, у широкому ро­зумінні. Адже для правничої етики найважливішим є зовнішні аспекти службової діяльності, наявна поведінка юриста.

Дефініція природного права як науки, у широкому розу­мінні, відображає загальне, що відповідає вимогам профе­сійної культури в цілому.

Об'єднання одиничного й особливого у загальне - свід­чення всебічного обґрунтування норм природного права і застосування їх у юридичній практиці.

Сучасні дослідники юридичної деонтології часто іден­тифікують цю науку з іншими, зокрема з правовою етикою (правничою етикою) та професійною культурою юриста (правничою культурою). Хоча ці науки тісно пов'язані між собою, проте вони суттєво відрізняються одна від одної. Так, якщо внутрішні аспекти видів культур (субкультур), притаманні юридичній деонтології, а зовнішні аспекти цих же культур - професійній етиці, то обидва аспекти - влас­тиві професійній культурі. Тому варто окремо розглянути їхні спільні та відмінні риси.

Для цих юридичних наук спільним є предмет дослідження:

особа юриста, його професійні дії. Кожна з них по-своєму підходить до формування юриста як головного суб'єкта пра­ва,' до пізнання ним правового явища та прийняття справедли­вого, обгрунтованого рішення. Ці науки нормативні.

Відмінності між юридичною деонтологією, правничою етикою та професійною культурою полягають насамперед у тому, що їхня нормативність має різний зміст. Зокрема, на­ука про професійну культуру та правничу етику виробля­ють для всіх юристів зразки норм, які можуть прийматися державою і набувати загальнообов'язкового значення. Вони можуть міститися в різноманітних морально-етичних коде­ксах, відомчих статутах, наказах, пам'ятках тощо. Проте юридична деонтологія жодних моделей норм не творить, а її вимоги ніде письмово не відображені. Її нормативність полягає у дослідженні вироблення юристом особистих норм. Причому ці норми, хоча й мають індивідуальний ха­рактер, призначені лише для конкретного випадку. Такі од­норазові норми називаються деонтологічними.

Якщо норми професійної культури і правничої етики спрямовані на регулювання службових дій юриста, то деон-тологічні норми - на регулювання професійного мислення. Адже немає такої правничої науки (крім деонтології та філософії права), яка б вивчала думки юриста, які переду­ють будь-яким діям і потребують насамперед впорядкуван­ня. Це пов'язано з тим, що світ засмічений поганими дум­ками, а природою передбачено, що людина повинна мати позитивну динаміку, незважаючи на те, що вона, ніби елек­тростанція, виробляє і добро, і зло. Для кожної людини є свої норми формування позитивної енергії, врівноважуючої думки. Практично двох однакових деонтологічних норм не існує. Вони не можуть бути ідентичними для всіх юристів. Де онтологічна норма формується у кожному конкретному випадку. Це - норма для одного юриста і тільки для конкрет­ного випадку. Інший юрист, який потрапить в аналогічну ситуацію, неодмінно думатиме по-своєму і сформує для себе іншу, власну норму службової поведінки.

Суттєва різниця існує у діях норм юриста. Справа в то­му, що деонтологічні норми діють швидше, ніж норми професійної культури і правничої етики. Адже йдеться про думки, дія яких не має аналогів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: