Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття та основні форми дискримінації




Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Івано-Франківській коледж

Реферат

На тему: « Соціальна дискримінація жінок: сутність та форми прояву»

 

Підготувала:

студентка 4 курсу

групи ПО-44

Білатчук Тетяна

 

М.Івано-Франківськ

План

Вступ

1. Поняття та основні форми дискримінації.

2. Прояви дискримінації в Україні.

3. Захист прав людини на міжнародному рівні.

4.Соціальна дискримінація жінок.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

Вступ

Дискримінація — будь-яке розходження, виняток або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Положення про захист прав людини ґрунтується на принципі заперечення дискримінації. Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпорядкування або негативного відношення до окремих осіб або груп, заснована на характеристиках, що не є прийнятними в умовах, у яких вони мають місце.

У міжнародних конвенціях з прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала їх, зобов'язана шанувати і забезпечити всім людям, що знаходяться на її території й у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких розходжень, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, власність, народження або інший статус.

У міжнародних відношеннях поняття дискримінації також охоплює відношення до держави (або групі держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права. Організації Об'єднаних Націй виключає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відношеннях (ст. 55, 62 і 73).

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації.

Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть одержати широке поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, вони можуть бути одиничними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними, що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном рахується упереджене відношення до членів іншої групи.

Поняття та основні форми дискримінації

Дискримінація має дві основні форми:

· de jure (або правова), закріплена в законах;

· de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Расово вмотивовані злочини є найбільш підступним вираженням нетерпимості та расової дискримінації у суспільстві.

Расова дискримінація з боку органів державної влади може у результаті відбитися на змісті законів та інструкцій, таких, як, на приклад, закон про заборону мов меншин або положення про заборону використання автобусів темношкірими людьми. Тим не менше, не будучи націленою на певну групу, ця дискримінація може стати непрямим наслідком проти неї.

Згідно зобов’язань за міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, держави повинні не лише забороняти та ліквідовувати расову дискримінацію усіма можливими засобами, але й мають позитивний обов’язок забезпечувати права усім, без винятку, не залежно від раси, кольору шкіри, національності або етнічного походження. Кожна особа має право на рівність перед законом та дотримання її громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав.

Держави зобов’язані вживати усіх заходів для заборони та ліквідації расової дискримінації, яку чинять не тільки державні службовці, але й будь-які особи, групи чи організації, що також включає захист від насильства та тілесних ушкоджень, нанесених окремими особами, групами чи членами організацій.

Гарантування рівності чоловіка і жінки є невід’ємною частиною прогресу людства, елементом демократії і важливою умовою розбудови правової держави. Сучасний стан суспільних відносин вимагає все більше використовувати знання, навички та творчі здібності жінок, потребує активного залучення їх у різні сфери суспільного життя. Лише в умовах верховенства права, коли реально забезпечуються не тільки рівні права, але й рівні можливості їх реалізації різноманітними організаційно-правовими засобами, стверджується принцип рівності чоловіка і жінки.

Проголосивши стратегію європейського розвитку, Україна обрала шлях забезпечення прав і свобод людини і громадянина, впровадження стандартів рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки. У зв’язку з цим необхідний комплексний науковий аналіз загальних закономірностей формування, розвитку і гарантування прав, свобод і законних інтересів жінки як суб’єкта права, з урахуванням міжнародних гендерних стандартів у різних сферах суспільного життя, розробка рекомендацій щодо законодавчого забезпечення реалізації конституційного принципу рівних прав і можливостей чоловіка і жінки.

Рівність людей — це фактична, реальна однаковість їхніх соціальних можливостей у використанні прав і свобод людини й у виконанні соціальних обов’язків. Рівноправність — це належність кожній людині однакових юридичних можливостей, необхідних для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно визначаються досягнутим людством рівнем розвитку.

Водночас слід враховувати, що люди не однакові за своїми фізичними та психічними можливостями, за рівнем життя та за іншими характеристиками. Тому права людини не можуть бути однаковими для різних груп (певні обмеження можуть існувати для іноземців, особливі права можуть надаватися молоді тощо), але вони мають бути рівними в межах групи для всіх її членів. У сучасних правових системах можна визначити певні групи суб’єктів права, які формуються на основі відмінностей між людьми, що мають соціальний, а не індивідуальний характер. Для особи, яка належить до певної категорії, цей факт належності обумовлює особливі правові наслідки порівняно з іншими особами. Він визначає специфіку в характері і умовах реалізації прав і свобод, особливості закріплення певних прав, наявність додаткових пільг і гарантій. Ці особливості повинні закріплюватись у законах, що регулюють правове становище окремих груп громадян.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных