Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Прояви дискримінації в Україні




Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам право на захист від дискримінації за ознаками «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового статусу, місця проживання, за мовним та іншими ознаками».

Стаття 26 Конституції України гарантує іноземцям та особам без громадянства «котрі перебувають в Україні на законних підставах» такі ж права й свободи, як і громадянам України.

Відповідно до ст. 14 «Заборона дискримінації» Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини здійснення прав і свобод гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних та інших переконань або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин. Для українського законодавства властива невелика кількість антидискримінаційних норм. Чи є це ознакою того, що в Україні відсутня проблема дискримінаційного ставлення до певних осіб? Частково відповісти на це запитання спробували учасники семінару для суддів «Європейська конвенція про захист людини та основних свобод у контексті захисту прав ромів», який проводили 25 листопада, а також 19 грудня ц.р. Європейський Центр з прав ромів (ERRC) разом із Українською гельсінською спілкою з прав людини та Фундацією сприяння правосуддю у рамках проекту, що фінансується Європейською Комісією.

По-перше, потрібно зазначити, що «роми» – це самоназва циган, яку використовують в європейському співтоваристві з метою уникнути негативних стереотипів, пов’язаних із словом «цигани». В українському суспільстві не повинно існувати принизливого ставлення до цієї етнічної групи.

Показники, що свідчать про недотримання урядом України міжнародних зобов’язань та норм національного законодавства

· Небажання влади визнавати існування расизму в Україні;

· Нестача офіційної статистики щодо кількості інформації про расистські інциденти чи кількості засуджених за расистські злочини;

· Нехтування визнанням расистських підстав у скоєних злочинах та покарання за них як за звичайні злочини;

· Часте ігнорування міліцією повідомлень про расистські напади;

· Расистське відношення з боку посадових осіб

· Непряма дискримінація з боку державних службовців через надмірний контроль за расовими ознаками, включаючи часті перевірки документів, зняття відбитків пальців та фотографування.

Формальна рівність не може подолати фактичну нерівність, що існує між чоловіком і жінкою й проявляється в різних аспектах. Але вона є юридичною основою для поступової ліквідації найнебезпечніших для суспільства проявів гендерної нерівності. При цьому гендерна рівність розглядається як складова загальної рівності, що збагачує принцип рівності і сприяє його поширенню на широке коло суспільних відносин.

Джерелом набуття суспільними відносинами (у тому числі за участю чоловіків і жінок) нормативного характеру є їх постійна повторюваність, завдяки чому складаються загальні правила поведінки в усіх сферах суспільного життя.

Виходячи з такого розуміння, акцентується увага на тому, що з появою парної родини відносини між чоловіком і жінкою, що складалися стихійно, набувають постійного характеру в результаті їх багаторазового повторення. Правовідносини, що охоплюють розподіл обов’язків між чоловіком і дружиною, діяльність щодо спільного господарювання та управління майном, питання спадщини, продовження роду, виховання дітей та ін., згодом одержують державний захист через суд або компетентні державні органи і набувають свого юридичного вираження у вигляді сімейних правовідносин. Вони становлять основу правового регулювання, яка поступово розширюється за рахунок дрібних і мінливих деталей сімейних відносин, що додатково регулюються державою у законодавстві.

Природно, що чоловік і жінка наділені різними колом прав і обов’язків: це обумовлено об’єктивним процесом розвитку людської цивілізації, відповідає потребам суспільства і залежить від особливих біологічних та психологічних характеристик чоловіка і жінки. Отже, право не може змінювати основоположних об’єктивних процесів суспільного розвитку і відповідно не може зробити однаковим правовий статус чоловіка і жінки. Проте воно може за допомогою надання додаткових спеціальних прав частково вирівнювати їх правовий статус, створювати рівні можливості для реалізації суб’єктивних прав чоловіка і жінки.

У сфері гендерних відносин існує багато напрямків, у яких жінки мають менші можливості використання рівних з чоловіками прав. На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що гендерна рівність як один з видів рівності повинна бути побудована на справедливому поєднанні елементів формальної і фактичної рівності, що враховує позитивні ознаки і здатна компенсувати недоліки цих видів рівності. У сфері гендерних відносин існують різні форми рівності чоловіка і жінки: рівність прав; рівність можливостей; рівність здібностей; рівність потреб; рівність інтересів; рівність результатів тощо.

Поняття “дискримінація за ознакою статі” визначаєтьсячерез сукупність понять і категорій, які щораз наповнюється змістомабо в ході судового розгляду конкретної справи, або в процесі законотворчості, колиці поняття використовуються для розширеннясфери формальної та практичної дії права.

Послідовна реалізація принципу недискримінації в юридичних практиках і інституціях є основним фактором, що свідчить про наявність у правовій системі справедливого балансу між вимогами формальної і фактичної рівності. Право на захист від дискримінації розкривається як одне із фундаментальних прав людини, яке визнане міжнародним правом і має бути забезпечене сучасними державами.

Після перемоги соціалізму передбачалося: зрівняти чоловіка і жінку у політичних і соціальних правах; трансформувати буржуазну родину у вільний союз чоловіка і жінки; залучити жінку в господарську діяльність нарівні з чоловіком, скасувавши домашнє господарство; перетворити материнство із приватної справи окремої жінки на суспільну за допомогою державної системи догляду і виховання дітей; шляхом перевиховання перетворити подвійну мораль буржуазних відносин чоловіка і жінки на солідарність працюючих індивідів різних статей.

Проте нерівність чоловіка і жінки у радянські часи найяскравіше проявилася у розподілі сімейних обов’язків та в сфері праці, що було пов’язано з пануванням думки про невисоку ефективність жіночої праці через перерви в роботі та подвійне навантаження у зв’язку з народженням дітей і доглядом за ними, оцінкою жінок як осіб, які не прагнуть до підвищення своєї кваліфікації і професійного статусу, і як наслідок залучення жінок у галузях виробництва з рівнем оплати праці на 25–30% нижче середнього; жінки з високим рівнем освіти і кваліфікації часто не могли реалізувати себе нарівні з чоловіками такої самої кваліфікації.

Проблема правового становища жінки не обмежується формальним проголошенням рівності прав чоловіка і жінки, вона потребує вирішення питання про наданням жінкам реальних рівних можливостей використання рівних з чоловіками прав. Реалізація цього курсу вимагає значної державної підтримки, насамперед забезпечення надійних соціально-економічних гарантій, високого рівня розвитку і стабільності суспільства.

Спільною рисою усіх сучасних держав є проблема глобалізації гендерної рівності, про що свідчить проведення під егідою ООН чотирьох Всесвітніх конференцій, присвячених проблемам становища жінки. Процес глобалізації сприяє переведенню проблеми прав людини взагалі і прав жінки зокрема з суто національного рівня в площину міжнародного права, наслідком чого стало прийняття світовою спільнотою низки міжнародних конвенцій і декларацій, спеціально присвячених гендерним питанням.

Світове співтовариство поставило перед кожною державою завдання розробити і забезпечити реалізацію комплексних багатоцільових програм щодо забезпечення рівних прав і можливостей чоловіка і жінки на всіх рівнях суспільних відносин. Україна визнає пріоритет міжнародного права відповідно до національного права, узгоджує державну політику з міжнародними стандартами прав людини і прагне до послідовного впровадження принципу гендерної рівності в українське суспільство.

Для чоловіка і жінки повинні бути розкриті сфери, з яких вони протягом століть витіснялися. Такою сферою для жінки є суспільне виробництво, а для чоловіка – виховання дітей і домашнє господарство. Утвердження гендерної рівноваги в суспільстві можливе тільки через діалог між чоловіком і жінкою. Причому роль та активність чоловіків в утвердженні їх паритетності має зростати і розглядатися як важливий елемент правової культури суспільства.

Отже, подолання гендерних стереотипів, утвердження загальнолюдських стандартів поведінки чоловіка і жінки є потребою не лише для перебудови українського суспільства, але й для появи нових форм міжнародного спілкування.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных