Геополітичні фактори зовнішньополітичної діяльності сучасної України.

Поряд із здобуттям незалежності перед кожною державою постає проблема визначення зовнішньополітичного курсу, який би сприяв закріпленню незалежності та процесам державотворення. При прийнятті рішення щодо визначення зовнішньополітичного курсу необхідним є, перш за все, врахування геополітичних факторів. Геополітичні фактори мають визначальну роль у становленні зовнішньополітичних зв’язків держави, а також спрямовують процеси державного будівництва у природне русло розвитку.

Становлення України як самостійної держави на перше місце ставить питання про політичне обґрунтування її розвитку. Без власного бачення шляхів розвитку Україна не зможе вступити на шлях динамічних і ефективних соціально-економічних перетворень, які мали б цілісний характер [29; с.6].

Геополітичне положення та історичні умови розвитку України визначили на перспективу її осі геостратегії, що мають певний вплив для її державницького самоствердження та пріоритетів економічного, політичного і культурного розвитку. Такими геополітичними осями для України є такі: Євразійська, або східна, із центром притягання в Росії; Євроатлантична, або західна, із політичними центрами структур – НАТО і ЄС; Північна, що полягає в орієнтації на співробітництво із країнами “Балтійської дуги”; Чорноморська, або південна, яка передбачає поглиблення співпраці із країнами чорноморського басейну, Середнього та Близького Сходу.

Забезпечення територіальної цілісності України здійснюється за умов, коли наша держава, внаслідок свого геополітичного становища в посткомуністичному просторі, об’єктивно є залученою до геополітичних інтересів ряду зарубіжних держав або їх блоків. Після проголошення Україною незалежності основним завданням було бути поза Росією, не ідентифікувати себе з нею, що мало стати гарантією отримання фінансової допомоги Заходу. Вибір конкретної геостратегії для України вважався другорядним питанням і залишалось на перспективу. Звідси, - як вважають автори монографії “Україна: шлях до себе”, - спроба обіграти своєрідну концепцію “геополітичного кола”, згідно з якою все, що навколо України (Захід, Схід, Північ, Південь) є пріоритетами її зовнішньої політики [31;с.349].

У перші роки незалежності Україна демонстративно відкидала Євразійську геополітичну вісь. Однак із усвідомленням віддаленості України (у плані економічного і політичного рівня розвитку) від країн Заходу все частіше погляди стали звертатися на Схід. Євразійська вісь є для України важливою, перш за все, з економічної точки зору, адже східний ринок є постачальником енергоресурсів і сировини на Україну та ринком збуту української продукції (оскільки на західному ринку Україна ще не в змозі конкурувати із високоякісною продукцією західних країн). Є очевидним, що ідентифікація України, як сфери “життєвих інтересів” Росії однаковою мірою ідентифікує Росію як – сферу “життєвих інтересів” самої України. Також перспективним є розвиток економічного співробітництва із країнами Середньої Азії та Закавказзя у рамках СНД. Що ж до політичної сфери, то, враховуючи історичне минуле, Україна намагається не піддаватися тиску із боку Росії і не укладати будь-яких політичних союзів. Такого курсу у взаємовідносинах із країнами східної осі необхідно дотримуватись і надалі. Важливим для України є уникнення вступу до Євразійського Співробітництва (чого так наполегливо домагається Росія), яке зацікавлені сторони намагаються протиставити Європейському Союзу. Позитивним у цьому плані є також неприєднання України до Союзу Росії і Білорусі, незважаючи на такі часті заклики з боку О.Лукашенка та В.Путіна.

Євроатлантична вісь із здобуттям незалежності стала домінуючою у зовнішньополітичних орієнтаціях України. Становлення України як незалежної держави потребувало чіткого уявлення про самоцінність власної культурної ідентичності, про віднайдення власного шляху, власної парадигми суспільного розвитку. Також немаловажну роль відіграв фактор фінансової підтримки із боку західних структур. Західний напрям зовнішньополітичної діяльності України був зумовлений також природніми прагненнями українського народу до вищого рівня життя населення держави та до утвердження в Україні демократичних цінностей. Прикладом для цього могли бути країни Заходу.

Обравши шлях інтеграції до політичних структур Заходу, Україна поступово стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Міжпарламентського Союзу, Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), стала членом Ради Європи, а також підписала Угоду про партнерство і співробітництво ЄС з Україною та Хартію про особливе партнерство з НАТО.

Однак, інтегруючись із Заходом, необхідно враховувати і той факт, що для Заходу стратегія модернізації України є, перш за все, розширенням власного геополітичного і геоекономічного простору у Східноєвропейському регіоні. А тому для України важливо запобігти перетворенню України на буферну зону між Заходом та Сходом, стати суб’єктом (а не об’єктом) геополітики, оскільки очевидним є намагання цих цивілізацій перетягнути Україну до сфери своїх інтересів.

Незважаючи на деякий “євразійський” імідж України в очах Заходу, Україні слід посилювати орієнтацію на Європу в усіх сферах життєдіяльності. Утвердження Україною своєї ролі у євроатлантичному просторі повинно рахуватися з подальшою трансформацією останнього, а також з радикальним підвищенням дієздатності України як об’єкта міжнародних відносин [37; с.125]. Від зовнішньополітичного курсу України, її відносин з суміжними державами значною мірою залежатиме майбутнє політичної ситуації в Європі.

Стратегічно важливою для України є Північна вісь зовнішньополітичної діяльності. Співробітництво із країнами Прибалтики та Польщею сприяє зміцненню зв’язків із країнами Північної Європи. Держави “Балтійської дуги” є для України яскравим прикладом швидкого економічного зростання та політичних перетворень. Польща виступає вигідним партнером для лобіювання українських інтересів у західних структурах, членом яких вона є. Також Польща сприяє входженню України до цих структур, але Україна ще має здійснити ряд реформ для того, щоб можна було говорити про вступ до ЄС чи НАТО.

Північна геополітична вісь є своєрідним відображенням Балто-Чорноморського союзу С.Рудницького. Однак у теперішньому “союзі” немає Білорусі, яка з відомих причин не бажає бути його структурним елементом. Роль Білорусі відіграє Польща, яка є більш важливим і надійним союзником. Розвиток взаємовідносин із країнами “Балтійської дуги” сприяє розвиткові України та зміцнення її ролі на міжнародній арені.

Особливою для Української геополітики є Чорноморська вісь. Природа розпорядилася таким чином, що всі природні шляхи з України ведуть до Чорного моря. Чорне море є важливим природнім кордоном України. Саме через співпрацю з країнами Чорноморського регіону наша держава може виступати незалежним суб’єктом геополітики, не будучи залежною від політики Росії та країн Заходу. Через даний регіон посилюється співпраця з країнами Близького Сходу, оскільки через Босфор і Дарданелли Україна виступає державою Середземноморського басейну. Як відзначив Т.Кузьо: “Важливим регіоном для інтеграції процесів, що в них задіяна Україна, є Чорне море. Україні слід відігравати роль активного стрижня в Чорноморській Раді Економічного Співробітництва, пропонуючи до уваги країн-членів економічні і політичні ініціативи, а також заходи, що мають за мету гарантування безпеки регіону.”

Через Чорне море Україна активно розвиває співробітництво із країнами Закавказзя і Центральної Азії в обхід Росії. В регіональному співробітництві Україна розвиває як двосторонні так і багатосторонні зв’язки у політичній та економічній сфері. Помітну роль у політичному і економічному розвитку держави відіграють такі регіональні утворення як Чорноморський Економічний Союз, Балто-Чорноморська вісь, ГУУАМ тощо.

Стратегічним для України є розвиток відносин із Туреччиною. Оскільки в Криму проживають татари (що сповідують іслам) і в історичному минулому цей регіон був підмандатним Османській імперії, то тут в перспективі може виникнути підґрунтя ціннісного конфлікту, що не є допустимим для України. Тому нашій державі необхідно проводити гнучку внутрішню політику у Криму, який є гарантом самостійності України, а у зовнішньополітичної діяльності зміцнювати союзницькі відносини з Туреччиною.

В цьому заключному розділі завданням автора було аналітичне окреслення геополітичної стратегії України і визначення їхньої ролі в державотворчих процесах періоду незалежності.

Для України невирішеним на даний час залишається завдання геостратегічного вибору союзників. Цю проблему необхідно вирішити найближчим часом, адже така неясність геополітичного вибору союзників для України є загрозою подальшого відставання від країн Заходу, а, можливо й перетворення України у сферу інтересів більших держав, зокрема Росії.

Причинами складності визначення зовнішньополітичної стратегії України є:

· невизначеність геостратегічної ситуації навколо України, яка склалася після розпаду СРСР;

· відсутність досвіду планування зовнішньополітичної стратегії в умовах державності;

· невизначеність з базовими суспільними цінностями, які б стали підвалиною модернізації посттоталітарного суспільства.

У зовнішньополітичній діяльності на середньострокову перспективу для України найкращою могла б бути стратегія по осі Північ-Південь. А в майбутньому, коли будуть реальними шанси на вступ до західних структур (особливо ЄС), у зовнішньополітичній діяльності України може домінувати Західний вектор. У Східному напрямку Україні слід зберігати дистанцію. За таких розкладів реальним є вихід України на міжнародну арену як високорозвиненої держави та впливової політичної сили. До цього має прагнути привести Україну її еліта, яка на даний час вже є достатньо сформованою, хоч, на жаль, не сконсолідованою у політичній діяльності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: