Визначте, чим може приваблювати постать та поезія Франсуа Війона

На сьогодні є мало свідчень про життя поета. Точні відомості про Франсуа Війона можна запозичити тільки з його творів і судових архівів. Його життя — це черга арештів і вигнань. Але, попри це, творчість Франсуа Війона можна назвати унікальним явищем в середньовічній літературі Франції. Перші його балади наповнені любов'ю до життя, останні — з'єднані думкою про тлінність існування, про суперечності душі і тіла. Життя без пригод здавалося Франсуа прісним.

Творчість видатного французького поета Франсуа Війона – преший чудесний прояв людини, яка мислить, страждає, кохає, обурюється, глузує. В ній же чутна й та іронія, що приваблювала романтиків, і поєднання поетичної піднесеності з прозаїзмами, таке близьке сучасним поетам – від Рембо до Маяковського. Поета називали «найбільш єретичним з усіх поетів Франції», адже своїм світоглядом він порушував проблеми, які до того не порушував ніхто. Усю творчість Війона зараховують до періоду Високого Середньовіччя, так званого передВідродження – середини- кінця XV століття; періоду, коли на перший план виходить урбаністична тематика, такі твори відносять до міської літератури. Передували створенню такого роду творів новаторство трубадурів та міннезангрів, які у порівнянні з європейською лірикою попередніх епох, ввели в історико-культурний контекст куртуазність як домінанту лицарської культури Високого Середньовіччя.

Характеризуючи світоглядно- естетичний контекст не можна не відмітити, що Франсуа Війон був новатором свого жанру, адже він збагатив європейську літературу таким напрямком як «естетизація зла», яка в подальшому розвитку літератури знайде своє відображення у поезіях, зокрема Шарля Бодлера. Також варто зазначити, що в творчості Шарля Бодлера, і зокрема в даному уривку, чітко простежується екзистенційна тематика, потяг до роздумів над сенсом життя, переосмислення причини людського буття. Варто зазначити і появу поняття індивідуалізму.

(там за жанром може бути або епітафія, або балада – розберетесь)

Бала́да— жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. У французькій поезії 14 століття балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (1431–1463).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: