Сечостатева система самців хрящових риб

Сечостатева система хрящових риб побудована подібно. У скатів вона практично відрізняється тільки меншою довжиною вивідних шляхів, у зв'язку з відносно коротшою черевною порожниною.
Парні нирки (ren) лежать на спинному боці черевної порожнини і покриті плівкою очеревини. Вони починаються на рівні заднього краю плечового пояса і продовжуються каудально вздовж хребта, тісно до нього прилягаючи, і доходять до заднього краю клоаки (рис. 322-324). Передні дві третини нирок знаходяться дещо віддалено одна від одної, у проміжку між ними знаходиться спинна аорта і задні кардинальні вени. Втративши свою видільну функцію, передня частина нирок перетворюється в особливу залозу, виділення якої домішуються до сперматозоонів і, імовірно, служать для їх живлення.
Задні частини нирок починаються, відступивши 3-4 см від рівня заднього краю передніх спинних плавців. Вони значно потовщені, тісно сходяться одна з одною по середній лінії і навіть зростаються між собою на дорсальній поверхні, прикриваючи аорту. Це добре видно і на поперечному зрізі. У цьому відділі часточкова будова нирок помітна набагато різкіше, ніж у передніх відділах. Між нирками видна одна задня кардинальна вена, що на рівні відходження верхньої брижової і селезінково-шлункової артерій розділяється на два стовбури — задні кардинальні вени, з яких права значно більша лівої.
Надниркова залоза (glandula adrenalis) має вигляд білуватого тяжа, розташованого на дорсальній поверхні нирок. Вона лежить безпосередньо під спинною аортою між ворітними венами нирок. Починаючись від заднього кінця нирок, вона йде вперед на протязі 3-5 см, поступово звужуючись.
Сім'яники (testis) (рис. 322-323) — парні неправильно подовженої форми, закруглені на кінцях. Вони лежать з боків від стравоходу, передньою половиною налягаючи на вентральну поверхню кардинальних синусів, і прикриті знизу і з боків печінкою. За допомогою брижі (mesorchium) сім'яники закріплені на спинній поверхні порожнини тіла. Внутрішньою поверхнею передньої частини сім'яники Щільно зростаються з дорсальною поверхнею печінки.

Рис. 322. Сечостатева система сам- Рис. 323. Сечостатева система ця акули катран (за Гуртовим М. М. самця ската (за Паркером Т. Дж., та ін., 1976 р.): 1 — мюллерова про- 1899 р.): 1 — сім'яник; 2 — нирка; тока; 2 — місце зрощення сім'яни- 3 — сім'яний міхур; 4 — сім'яний ка з печінкою; 3 — кардинальний мішок; 5 — абдомінальні пори; 6 — синус; 4 — сім'явиносні канальці; сечостатевий синус та сечостатевий 5 — сім'яник; 6 — брижейка сім'я- сосочок; 7 — клоака; 8 — сім'яника; 7 — вольфова протока; 8 — провід; 9 — сечовід; 11 — придаток спинна аорта; 9 — задня карди- сім'яника нальна вена; 10 — нирки; 11 — сечовід; 12 — сім'яні пухирці; 13 — сім'яні мішки; 14 — сечостатевий сосочок; 15 — клоака
Вольфова протока (vas deferens) — вивідна протока сімені. Приблизно від середини зовнішнього краю сім'яника можна простежити початок вольфової протоки, що виникає із сім'явиносних канальців (vas efferens), сукупність яких утворює майбутній придаток сім'яника (epididymis), який має відношення до остаточного формування сперми. Спер-матозоони перед виходом їх із тіла самця оточуються слизом і драглистою речовиною, утворюючи іноді (у химер) особливі капсули, окутані щільною оболонкою, так звані сперматофори, що при статевому акті викидаються із силою в статевий отвір самки і прикріплюються там, зберігаючись в життєздатному стані до запліднення яйця.
Вольфова протока служить в основному для виділення сімені і тягнеться по внутрішньому краю вентральної поверхні нирок. Спочатку протока утворює численні, часті, неглибокі звивини, що у напрямку до заднього кінця стають більш нечисленними і більш пологими. Починаючи з останньої третини нирок, вольфові протоки стають помітно ширшими, йдуть каудовен-трально, сходячись між собою на спинній поверхні клоаки, де вони і відкриваються в парні вирости сечостатевого синусу (sinus urogeni-talis). Перед впаданням у синус каудальна частина вольфових проток у дорослих самців утворює помітні розширення, так звані сім'яникові пухирці, або ампули (vesicula seminalis, s. ampula seminalis). У сечостатевий синус дещо каудальніше отворів вольфових проток відкриваються сечоводи (ureter). Вони починаються від задньої третини нирок і лежать дорсальніше вольфової протоки, дещо прикриті речовиною нирки. У сечоводи відкриваються численні сечові канальці (рис. 324).
До вентральних поверхонь каудальних кінців вольфових проток прилягають стоншені краніально сім'яні мішки або чоловічі матки — saculus seminalis, s. uterus masculinus.
Вони є залишками задніх частин мюллерових проток. їхні задні кінці, розширюючись, безпосередньо переходять у парні відділи сечостатевого синуса, що, зливаючись разом, утворюють непарну частину сечостатевого синуса, який закінчується сечостатевим отвором на вершині сечостатевого сосочка.
Сечостатевий сосочек (papilla urogenitalis) розташований на дорсальній поверхні клоаки. Дорсальніше знаходяться місця впадання вольфових проток, які розташовані безпосередньо збоку від місця з'єднання медіальних стінок парних частин (рогів) сечостатевого синуса. Тут же знаходяться овально-щілиноподібні отвори сечоводів — метанефричні протоки.
Крім залишків каудальних відділів мюллерових проток, що утворюють сім'яні мішки, у самців зберігаються і передні їх відділи. Вони починаються загальним отвором на вентральній поверхні проксимальної половини центральної частки печінки. Від загального отвору, тісно прилягаючи одна до одної, на протязі 2-3 см ці канали йдуть краніально розходячись далі в боки по передньому краю печінки, відокремлюючи праву і ліву її частки від центральної. Далі вони повертають у дорсальному напрямку, прилягаючи з боків від стравоходу до черевної поверхні кардинальних синусів, де і губляться в сполучній тканині. Від місця розходження мюллерових проток між ними натягнута тонка трикутна брижа, що закінчується на перикардії. Від нього ж відходить друга складочка, що стоїть в перпендикулярній площині до першої, і закінчується в місці зближення мюллерових проток.
При наявності в хрящових риб внутрішнього запліднення в них природно розвиваються і зовнішні парувальні органи, що називаються птеригоподіями, або міксоптеригіями. Вони являють собою видозміну задньої частини черевних плавців у вигляді великих хрящової консистенції виростів по одному в кожному плавці (у химер їх три), що мають на своєму внутрішньому боці по жолобку, по якому і стікає сперма в статевий отвір самки. Ці птеригоподії під час парування вставляються самцями в статевий отвір самки, розсовують його на зразок хірургічних щипців і викидають сперму, або у вигляді сперматофорів (розчинні драглисті капсули), або просто оточену драглистою рідиною і слизом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: