Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Современные методы лечения СПИДа.




Лечение больных СПИД-ом включает в применение противовирусных препаратов, которые подавляют репродукцию вируса.
После подтверждения диагноза определяют подходы к дальнейшему ведению больных.
Подход к выбору терапии должен быть индивидуальным, основанным на степени риска. Решение о том, когда начинать антиретровирусную терапию, следует принимать в зависимости от риска прогрессирования ВИЧ-инфекции и степени выраженности иммунодефицита. Если антиретровирусная терапия будет начата до появления иммунологических и вирусологических признаков прогрессировал и заболевания, то ее положительный эффект может оказаться наиболее выраженным и длительным.
Противовирусная терапия назначается больным, начиная со стадии острой инфекции. Главным принципом лечения СПИД-а, как и других вирусных болезней, является своевременное лечение основного заболевания и его осложнений, прежде всего пневмоцистных пневмоний, саркомы Калоши, лимфомы ДНС.
Считается, что лечение оппортунистических инфекций, саркомы Капоши у больных СПИДом должно проводиться достаточно высокими дозами антибиотиков, химиопрепаратов. Предпочтительна их комбинация. При выборе лекарственного средства, кроме учета чувствительности, необходимо принимать во внимание переносимость его больным, а также функциональное состояние его почек в связи с опасностью аккумулирования препарата в организме. Результаты терапии зависят также от тщательности соблюдения методики и достаточной продолжительности лечения.
В настоящее время для лечения инфекций, вызванных условно-патогенными микроорганизмами, и саркомы Капоши применяется пролонгированная терапия продолжительностью более 6 нед. Ее схема зависит от фазы и активности заболевания.
Существует достаточно много рекомендаций и систем, регламентирующих дозы и способы введения препаратов, и практически каждый специалист придерживается собственной схемы. Обычно лечение начинают с высоких доз антибиотика или другого химиопрепарата, при необходимости применяют их комбинацию. В дальнейшем пациенты принимают препараты в базальных дозах до тех пор, пока активность процесса не станет снижаться и прекратится вовсе.

Несмотря на достаточно большое количество препаратов и способов лечения СПИД-а, результаты терапии в настоящее время весьма скромны и не могут привести к полному выздоровлению, поскольку клинические ремиссии характеризуются лишь угнетением процесса размножения вируса и в ряде случаев значительной редукцией морфологических признаков болезни, но отнюдь не полным их исчезновением. Поэтому лишь с предотвращением размножения вируса, вероятно, удастся придать организму устойчивость к оппортунистическим инфекциям и развитию злокачественных опухолей путем восстановления функций иммунной системы или замены разрушенных иммунных клеток.
Нередко осложнением при лечении СПИД-а становятся «химические перегрузки» лекарствами, применяемыми на заключительной стадии болезни против вирусов, грибов, одноклеточных паразитов, других микроорганизмов. При этом многие больные умирают не от сопутствующих инфекций, а от токсического действия больших доз лекарств.
Адекватная терапия заключается в создании благоприятной для пациента психологической обстановки, своевременной диагностике и лечении основного, фоновых, оппортунистических заболеваний, тщательном диспансерном наблюдении.

 

Прогноз

Без лечения средний период выживаемости после инфицирования ВИЧ составляет от 9 до 11 лет и зависит от подтипа ВИЧ,[201] а продолжительность жизни после постановки диагноза СПИД в отсутствие терапии составляет, по результатам разных исследований, от 6 до 19 месяцев.[202] В регионах, в которых доступна ВААРТ, смертность от ВИЧ-инфекции и СПИД снижается на 85,1-99,3 % в зависимости от того, насколько своевременно диагностировано заболевание и начато лечение, а продолжительность жизни после первичной диагностики ВИЧ-инфекции составляет до 20 лет.[203][204][205][206][207] Стоимость лечения может составлять от 385 до 619 тысяч долларов США.[208]

Продолжительность жизни ВИЧ-инфицированных пациентов со временем может изменяться по двум причинам: постоянно разрабатываются новые лекарственные средства и методы лечения, а ВИЧ, в свою очередь, вырабатывает устойчивость к лекарствам. В отсутствие антиретровирусной терапии смерть пациента наступает в течение одного года с момента постановки диагноза СПИД.[46] Считается, что ВИЧ-инфицированный, получающий ВААРТ, может прожить несколько десятилетий без развития СПИД. Значительное влияние на качество и продолжительность жизни оказывают побочные эффекты от приема лекарственных препаратов. Особенности развития ВИЧ-инфекции зависят от многих факторов, в том числе: от количества CD4 лимфоцитов и числа копий вирусной РНК на момент начала лечения, возраста пациента, уровня доступной медицинской помощи, приверженности больного лечению и появления резистентных штаммов вируса.

Большинство пациентов умирают от оппортунистических инфекций или опухолей, связанных с нарушением работы иммунной системы.[209] Клинические симптомы значительно отличаются между пациентами и зависят от многих факторов, среди которых: восприимчивость организма хозяина к инфекции, иммунный статус пациента,[47][48][62] качество оказываемой медицинской помощи, сопутствующие инфекции,[46][209] а также штамм вируса, которым инфицирован пациент.

 

61. Права ВІЛ-інфікованої людини.

Держава гарантує:

· забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;

· доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі – медичного огляду), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;

· регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню;

· забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби шляхом ін'єкції, зокрема створенням умов для заміни використаних ін'єкційних голок і шприців на стерильні;

· обов'язкове тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;

· соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів їхніх сімейі медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із захворюванням на СНІД, а також подання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД усіх видів медичної допомоги;

· надає інші гарантії.


Фінансування програм з профілактики захворювання на СНІД
Фінансування загальнодержавної, регіональних та місцевих програм з профілактики захворювання на СНІД та соціального захисту ВІЛ-інфікованих здійснюється відповідно за рахунок:

· коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

· коштів цільових фондів;

· благодійних внесків (ст. 5 Закону "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціального захисту населення").

Права та пільги ВІЛ-інфікованих
Статті 17, 23 Закону "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення".
ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.

Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

· відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

· безкоштовне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

· безкоштовний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

· користування ізольованою жилою кімнатою.

Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

62. Туберкульоз: збудник, шляхи розповсюдження, прояви, профілактика.

Туберкульо́з (від лат. tuberculumгорбок), також Сухоти — інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною. Збудник туберкульозу — Mycobacterium tuberculosis (MTB, також відома в медицині як «мікобактерія туберкульозу» — МБТ), або Паличка Коха — патогенна бактерія роду Mycobacterium типу актинобактерій (Actinobacteria). Туберкульоз людини і тварин викликають представники Mycobacterium tuberculosis complex, ряд інших представників роду викликає інші, у тому числі опортуністичні інфекції людини і тварин. Симптоми

  • кашель більше 2 тижнів,
  • підвищена температура тіла більше 7 днів,
  • поганий апетит,
  • постійна слабкість,
  • безпідставна втрата ваги,
  • підвищена пітливість, особливо вночі,
  • задишка,
  • біль в грудній клітині,
  • крововідхаркування.

Під час розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °C. З'являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях і задишка, і біль в грудях проявляються рідко.

Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття і збереження працездатності. Тому важливо не нехтувати загальним правилом: коли кашель триває більш ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне обстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз на рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з, так званої, «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.

Лікування туберкульозу проходить у два етапи:

Основна фаза лікування проходить в умовах стаціонару й триває 2 -3 місяці. Під час цієї фази має місце:

  • швидке знищення мікобактерій туберкульозу;
  • запобігання лікарській стійкості бактерій;
  • хворий стає незаразним;

Фаза підтримування може проводитися амбулаторно й триває від 3 до 4 місяців. У цій фазі зменшується кількість прийнятих препаратів, у порівнянні з основною фазою лікування.

У цій фазі має місце:

  • вплив на решту мікобактерій туберкульозу (у тому числі на дрімаючі форми);
  • повне знезаражування вогнища в ураженому органі.

Повний курс лікування триває не менше 6 місяців.

Профілактика

Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, яку здійснюють працівники протитуберкульозних установ, необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. Їжа повинна бути збалансована. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.

 

63. Етіологія епідеміологія туберкульозу

1.Етіологія. Це - повітряно-крапельна, а точніше повітряно-пилова інфекція. Збудником туберкульозу є Мікобактерія туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis). Вона відкрита у 1882 році німецьким вченим Робертом Кохом. Однак, туберкульоз може бути спричинений і Мікобактеріями африканською, бичачою, мишачою, пташиною та іншими. До туберкульозу сприйнятливі біля 55 видів домашніх і диких тварин, риб та біля 25 видів птахів й поміж ними та людиною можливе перехресне зараження. Зараження туберкульозом відбувається від хворих на туберкульоз людей і можливе від великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, кролів, птиці та інших. Немає такого органу людини чи тварини, який би не уражався туберкульозом. Залежно від того, який орган уражений мікобактерії можуть виділятися від хворого на туберкульоз з харкотинням, калом, сечею, спермою, із нориць тощо. Хоча у 95 % випадків мікобактерія туберкульозу попадає в організм людини при вдиханні запорошеного повітря. Можна заразитися при вживанні заражених продуктів харчування, зокрема сирого молока, погано провареного м'яса від хворих на туберкульоз тварин. Рознощиками туберкульозу можуть бути мухи. таргани, деякі кліщі, зараження можливе також при поцілунках, допалюванні чужих цигарок, через книжки, пошкоджену шкіру і т.д.

Мікобактерії дуже стійкі в навколишньому середовищі. Так, мікобактерії туберкульозу в молочних продуктах живуть до 240-300 днів, в пилу, в тому числі вуличному, до 3 міс. Там, де потрапили мікобактерії туберкульозу (органи дихання, харчовий канал, шкіра тощо) виникає туберкульозне запальне вогнище (первинний афект). Туберкульозне запалення розвивається і водночас у запальний процес залучаються довколишні лімфатичні судини, найближчі до вогнища запалення лімфатичні вузли. Потім мікобактерії туберкульозу потрапляють в кров (бактеріємія). Мікобактерії туберкульозу розносяться лімфою і кров'ю в різні здорові органи і тканини і осідають там і спричиняють там туберкульозне запалення. Це явище називають лімфогенною й гематогенною дисемінацією туберкульозного процесу. Ця дисемінація характеризується утворенням первинних туберкульозних вогнищ у різних органах (легені, кістки, нирки тощо). Ці вогнища можуть загоюватися при сприятливій імунній опірності організму. Тоді організм набуває імунітету до туберкульозу.

Ранніми проявами туберкульозу легенів та інших органів і систем є безпричинне змарніння, загальна слабість, переважно надвечір, зниження працездатності, поступова втрата апетиту, безсоння, нервова вразливість, часто невисока гарячка в надвечірні години.

2.Епідеміологія.

Епідеміологічний стан стосовно туберкульозу характеризується наступними статистичними показниками: інфікованість, захворюваність, поширеність, смертність.

Інфікованість – відсоток осіб з позитивними реакціями на туберкулін, якщо вони не мають поствакцінаційного характеру.

Захворюваність – кількість нових випадків активних форм туберкульозу, що зустрічаються у певній популяції, протягом певного періоду. Зазвичай, захворюваність туберкульозом визначають кількістю випадків на 100,000 населення протягом року

Поширеність – кількість хворих активним туберкульозом,що перебувають на обліку на кінець року на 100,000 населення, особливе значення має показник захворюваності відкритими формами туберкульозу легенів.

Поширеність, таким чином, зображує сукупну захворюваність на туберкульоз. Якби ж усі нові випадки були швидко вилікувані, то частота нових випадків і поширеність були б майже співпадаючими. Але якщо пацієнти не отримували лікування або не повністю вилікувані, у такому випадку накопичуються хронічні форми туберкульозу, формуючи цим різницю в частоті нових випадків і поширеності туберкульозу.

Смертність від туберкульозу – кількість осіб померлих від туберкульозу на 100,000 населення.

 

64. Клінічні форми дитячого туберкульозу.

Первинний комплекс

Первинним комплексом називають сумісне ураження легені у вигляді первинного туберкульозного вогнища (первинний афект), від якого уражаються регіонарні лімфатичні вузли. Первинний афект є ексудативно-запальним фокусом у тканині легені. Такі туберкульозні вогнища в легенях бувають одиничними і тільки в 4—5% множинними.

Туберкульоз лімфатичних вузлів кореня легені (бронхіальних залоз). Туберкульозний бронхаденіт

Як було вже вказано вище, туберкульозна інфекція з первинного вогнища по лімфатичних шляхах поширюється на ближчі лімфатичні вузли кореня легені і викликає захворювання — туберкульозний бронхоаденіт. Бронхоаденіти, залежно від інтенсивності туберкульозного процесу в лімфатичних вузлах і масивності ураження, можуть бути відмінними і щодо своїх клінічних проявів.

Хронічна туберкульозна інтоксикація

У дитини, вже інфікованої туберкульозом, іноді протягом довгого часу не з'являється ніяких симптомів хвороби; лише позитивна реакція Пірке вказує на туберкульозну інфекцію організму. Така дитина спочатку нічим не відрізняється від здорових дітей, але згодом у неї з'являються перші ознаки захворювання, що виражаються більшими чи меншими розладами загального характеру: дитина починає худнути, втрачає апетит, з'являється стомлюваність, часом без видимих причин підвищується температура; іноді дитина покашлює.

Інфільтративний туберкульоз легень

Під цією назвою останнім часом відзначають два види туберкульозного ураження: 1) легеневі інфільтрування і 2) легеневі інфільтрати. Легеневі і гілюсно - легеневі інфільтрування є перифокальним запаленням навколо первинного туберкульозного вогнища в легенях або лімфатичного вузла кореня легені подібно до реактивного запалення.

Гостра казеозна пневмонія

Гостра казеозна пневмонія розвивається внаслідок прориву великого інфільтрату або розм'якшеної залози у великий бронх або в течію кровообігу. Клінічні явища ті ж самі, що й при крупозній пневмонії: швидкий початок, висока температура, притуплення в тій чи іншій ділянці легені, кашель з харкотинням, в якому виявляються туберкульозні палички.

Хронічна казеозна пневмонія

Хронічна казеозна пневмонія розвивається поступово: довгий час температура залишається нормальною, іноді буває незначний кашель. Процес починається звичайно з казеозно перероджених бронхіальних залоз, звідки ураження поширюється по сусідству на тканину легені. При дослідженні легень звичайно знаходять притуплення, частіше в корені легень, іноді і в нижній частці.

Туберкульоз плеври

При туберкульозі легень часто спостерігаються і ураження плеври: фібринозні накладення на плеврі, плевральні зрощення відзначаються майже при всякому хронічному туберкульозі легень, що довго триває. Сухі плеврити дуже часто не діагностуються. Іноді при генералізованому процесі на плеврі при розтині можна помітити висипання бугорків.

Туберкульоз гортані

Туберкульоз гортані спостерігається у дітей дуже рідко і є вторинним захворюванням при тривалому перебігу туберкульозу легень, особливо кавернозного характеру. Симптоми ураження гортані: біль при ковтанні, хриплість голосу, болісний кашель, дифузна червоність і припухлість навколо одної або декількох маленьких виразок або навколо декількох бугорків, виявлюваних при спеціальному дослідженні гортані.

Туберкульоз органів черевної порожнини

Туберкульоз кишечника спостерігається або при вторинному зараженні харкотинням, що містить палички (при туберкульозі легень), або при загальному генералізованому туберкульозі (гемгітогенне зараження). Але іноді відзначається і первинне зараження кишечника при попаданні в їжу продуктів, заражених туберкульозними паличками (молоко від хворих туберкульозних корів і забруднена туберкульозними бацилами їжа).

Туберкульоз нирок, печінки і селезінки

Туберкульоз нирок у дітей порівняно з дорослими є рідкою хворобою. Туберкульозне ураження нирок характеризується появою гною в сечі; піурія звичайно тягнеться дуже довго; при звичайному дослідженні сечі часто не знаходять ніяких мікробів, але при старанному дослідженні вдається виявити туберкульозні палички, а іноді можна встановити туберкульозний характер захворювання шляхом щеплень сечі хворих тваринам (морським свинкам).

Туберкульоз кісток і суглобів

Туберкульоз кісток і суглобів — нерідке захворювання в дитячому віці, що виникає вторинно шляхом заносу туберкульозних паличок з первинного вогнища через кров. Можуть бути уражені найрізноманітніші кістки й суглоби. Патологоанатомічне ураження зводиться до появи бугорків у кістці, в місцях розгалужень артерій (поблизу епіфізів); згодом відбувається казеоз кісткової тканини, утворюються кісткові каверни, секвестри.

Туберкульоз шкіри

Туберкульозні ураження шкіри в дитячому віці іноді е першими симптомами туберкульозної інфекції. 1. Так звані туберкуліди, після яких звичайно досить швидко виявляються і локальні ураження того чи іншого органу, є ніби шкірною реакцією на прихований туберкульозний процес. Вони мають величезне діагностичне значення.

Туберкульоз слизових оболонок

Із захворювань видимих слизових оболонок при туберкульозі найчастіше спостерігаються ураження кон'юнктиви ока. Це так звані фліктени — вузлики, розташовані переважно біля краю рогівки, що супроводяться загальним кон'юнктивітом із світлобоязню і сльозотечею. Такий же інфільтрат, як на кон'юнктиві, може бути на самій рогівці, після чого часто залишається її помутніння.

 

65. Вірусний гепатит: збудник, прояви. Профілактика.

Вірусний гепатит – група інфекційних захворювань з переважним ураженням печінки і вираженими симптомами інтоксикації.

Етіологічно розрізняють вірусний гепатит А, В, С, D і Е. За клінічним перебігом виділяють легку, середньоважку і важку злоякісну форми (гепатит В і D). Перебіг може бути гострим, хронічним, з ускладненнями або без них.

Вірусний гепатит А протікає гостро, циклічно з короткочасними симптомами інтоксикації та порушеннями функції печінки, характеризується доброякісним перебігом. Інкубаційний період складає від 10 до 45 днів.

Збудник захворювання – РНК-вірус. Джерело інфекції – хворі в переджовтушнім і жовтяничнім періоді, а також з безжовтяничною формою. Збудник виділяється з випорожненнями, а зараження відбувається через брудні руки і заражені продукти.

Характерним симптомом є підвищення температури до 38-40 ° C, головний біль, болі в м’язах, легкі катаральні явища, одночасно знижується апетит, з’являються нудота, блювота і болі в правому підребер’ї, а також темна сеча і знебарвлений кал.

На 5-6-й день хвороби з’являється знебарвлений кал, жовте забарвлення склер і шкіри. У цей період відзначається поліпшення стану хворого. Жовтяниця може триматися до 1 місяця. Характерні брадикардія та зниження артеріального тиску. Затяжний перебіг захворювання зустрічається рідко.

Вірусний гепатит В – збудник ДНК-вірус, який не руйнується високою температурою. Джерело інфекції – хвора людина. Основні шляхи передачі: статевий, плацентарний, при пологах, переливанні крові та її препаратів, а також при використанні нестерильних шприців та інструментів. Тривалість інкубаційного періоду становить до 100 днів. Захворювання починається поступово, коли відзначаються втрата апетиту, нудота, блювота, печія і біль в епігастральній області і печінки. Через 2 тижні з’являється темна сеча, кал стає безбарвним, надалі розвивається жовтяниця, яка тримається протягом 1-2 тижнів, але може тривати до 3 місяців.

Зазвичай захворювання протікає важко, можливий перехід в хронічну форму, яка характеризується прогресуючим перебігом і може ускладнитися цирозом печінки, печінкової енцефалопатією. Крім того, можливе настання коматозного стану.

Вірусний гепатит С характеризується парентеральним механізмом передачі. Збудник – РНК-вірус. За клінічними симптомами перебіг захворювання нагадує гепатит B. Часто виникає хронічний процес.

Вірусний гепатит D – збудник РНК-вірус. Відзначається більш важкий перебіг, часто розвивається печінкова енцефалопатія. Можливе виникнення хронічної форми захворювання.

Вірусний гепатит Е – збудник РНК-вірус. Джерело інфекції – хвора людина. Зараження відбувається орально-фекальним шляхом. Інкубаційний період становить 30-40 днів. Клінічна картина така ж, як і при гепатиті А, але з більш важким перебігом.

Основою для постановки діагнозу слугують характерні клінічні симптоми. У крові визначається підвищення зв’язаного білірубіну, збільшується активність сироваткових ферментів, виявляється позитивна тимолова проба.У сечі визначаються жовчні пігменти. Для визначення виду вірусного гепатиту застосовують імунологічні методи.

Лікування проводиться при обов’язковій госпіталізація хворих, Ізоляція контактних не проводиться.

Діти, які показують реконвалесцентам гепатиту А, обстежуються в поліклініці через 3-6 місяців і знімаються з обліку. А що перенесли гепатит В обстежуються в стаціонарі через 9 і 12 місяців.

Первинною профілактикою гепатиту є вакцинація.

66. Інфекційні захворювання, які передаються статевим шляхом

Инфекционные заболевания, передающиеся половым путем

 

В настоящее время можно говорить о том, что в Украине имеет место эпидемическая вспышка инфекционных заболеваний, передаваемых половым путем.

 

Причинами столь быстрого распространения венерических заболеваний является низкая сексуальная культура населения в плане обязательной диагностики данных заболеваний после случайных половых контактов. Большой «вклад» в дело распространения различных половых инфекций вносит проституция, поэтому все чаще в последнее время звучат призывы о ее легализации.

 

Высокое качество, анонимность диагностики и лечения, самые короткие сроки и достоверность исследований и эффективность лечения позволяют нашим пациентам проводить контроль состояния здоровья, не меняя привычного графика жизни.

 

Важным фактором для предотвращения повторного заражения и эффективного лечения инфекционных заболеваний, передающихся половым путем, является обследование вместе с партнером. В большинстве случаев, пара чувствует себя в Клинике достаточно комфортно, кроме того, данный шаг воспринимается привлеченным партнером, как забота о его здоровье и улучшает психологический климат отношений, делая их более доверительными. Наши исследования показывают, что лечение вместе с партнером одобряет большинство пациентов, и в этом случае эффективность лечения выше.

 

Заражение инфекциями, передающимися половым путем, может происходить не только при генитальном половом контакте, но и при анальном и оральном с не меньшей вероятностью. После полового контакта до появления первых симптомов заболевания проходит от 3-х до 14-ти дней.

 

Довольно часто после заражения половыми инфекциями вообще не бывает никаких жалоб, либо они слабо выражены (бессимптомные и малосимптомные формы заболеваний) – поэтому очень важно после каждой случайной половой связи пройти обследование на наличие половых инфекций. Этим Вы оберегаете Ваших половых партнеров от серьезных проблем, проявляете заботу о здоровье близких.

 

К сожалению, в настоящее время многие пациенты, заразившиеся половой инфекцией, тянут с обращением к врачу, даже после появления различных симптомов, характерных для инфекционных заболеваний, передаваемых половым путем. Многие исследования показывают, что более половины пациентов ждут около двух недель после появления симптомов в надежде на то, что симптомы исчезнут. Ложный стыд, страхи, различные комплексы мешают обратиться к врачу. Это приводит к тому, что заболевание может принять более тяжелую форму, хронические проявления, лечение займет больше времени, и есть риск рецидива и заражения половых партнеров или близких бытовым путем.

 

Если инфекции не лечить, они протекают по восходящей и вызывают воспаление мочеполовых органов (влагалища, придатков, матки, уретры, предстательной железы и т.д.).

 

Медицинский центр «Асклепий» предлагает своим пациентам самые современные и эффективные методики диагностики и лечения заболеваний, передающихся половым путем. Мы лечим быстро и безболезненно, пациентам обеспечивается полная анонимность, мужчин лечат мужчины, женщин – женщины. Высокая квалификация персонала гарантирует отличное качество проводимого лечения.

 

Более подробно о инфекционных заболеваниях, передающихся половым путем, Вы можете узнать здесь:

Хламидиоз

Гонорея

Микоплазмоз (Уреаплазмоз)

Трихомониаз

Генитальный герпес

Кандидоз

Кольпит

Вагинальный кандидоз

Бактериальный вагиноз (Гарднереллез)

Цитомегалия

Вирус папилломы человека

Контагиозный моллюск

Сифилис

 

Ни при каких обстоятельствах не следует заниматься самолечением или приемом «волшебных таблеток», это может привести к необратимым последствиям и перевести заболевание в хроническую стадию, лечение которой чрезвычайно затруднено.

 

Хронические формы венерических заболеваний приводят к бесплодию, поражается нервная система, кости, мозг, кишечник, сердечно-сосудистая система, развиваются онкологические заболевания. Только специалист высокой квалификации может грамотно провести обследование, поставить диагноз и назначить системное, целенаправленное и эффективное лечение.

 

67. Хвороба пр оявляється не зразу, а після інкубаційного (прихованого) періоду. При різних кишкових інфекціях він відрізняється: короткий при дизентерії – 2-7 днів, при холері – від декількох годин до п’яти днів, при харчових токсикоінфекціях – декілька годин, при черевному тифі – 7-25 днів, при гепатиті А – від 15-50 днів.

 

Наприкінці прихованого періоду може з явитися нездужання, слабкість, головний біль, відсутність апетиту. Потім починають проявлятися характерні ознаки захворювання: нудота, блювання, болі в животі, рідке випорожнення, інколи з домішкою слизу і крові, підвищення температури. При гепатиті А найбільш характерними ознаками є жовтяничність шкіряного покриву та слизових оболонок, потемніння сечі і т. д

 

Успіх боротьби за зниження захворюваності на кишкові інфекції багато в чому залежить від того, наскільки обізнане населення з причинами виникнення та поширення цих захворювань. Підвищення санітарної культури населення – це величезний резерв подальшого зниження захворюваності на гострі кишкові інфекції.

 

Сприйнятливість людей до кишкових захворювань досить висока. Особливо часто вони спостерігаються у дітей, тому що в малят і захисні сили слабші, і гігієнічні навички ще недостатні.

 

Щоб запобігти появі гострих кишкових захворювань, насамперед необхідно ізолювати хворого, а також виключити можливі шляхи передачі інфекції. В разі настання шлунково-кишкових розладів треба негайно звернутися до лікаря, не вдаючись до самолікування. Кожне захворювання вимагає спеціального, науково обгрунтованого лікування. Тепер розроблено ефективні, інколи дуже складні, схеми лікування кишкових інфекцій, які враховують вік хворого, реакцію його організму на лікувальні препарати, наявність супутніх хвороб, чутливість мікроорганізмів до того чи іншого медикаменту. Лікування кишкових інфекцій (а втім, і всіх інших інфекційних хвороб) має проводитись суворо індивідуально, комплексно, із застосуванням найдоцільніших засобів та методів. А це може зробити тільки лікар. Безконтрольне, неправильне вживання антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів призводить до того, що в кишечнику гинуть не лише збудники хвороби, а й корисні бактерії (мікрофлора). Хвороба може перейти в хронічну форму з розвитком дисбактеріозу, а це дуже важко піддається лікуванню. Звертатися до лікаря слід при перших ознаках недуги, інакше ускладнюється її перебіг і створюється загроза розповсюдження збудників.

 

Тільки лікар, і ніхто інший, вирішує – госпіталізувати хворого чи залишити його вдома, де під наглядом медичного персоналу він пройде курс лікування. В іншому випадку мають бути неухильно додержані правила догляду за хворим, приписані медиками.

 

Додержання правил особистої гігієни, включаючи регулярне миття рук, – запорука значного скорочення захворюваності кишковими інфекціями. Руки необхідно мити перед їдою, приготуванням їжі, після кожного відвідання туалету. Проте не всі, особливо діти, вміють правильно це робити. Спочатку руки слід змочити водою, потім намилити їх і розтерти мило до утворення густої піни, далі піну змити. Цю процедуру проробити двічі-тричі. Слід мити не лише тильні й долонні поверхні кистей, а й між пальцями. Бруд з-під нігтів видаляють щіточкою. Як найретельніше повинні стежити за чистотою рук працівники дошкільних дитячих закладів, а також ті, хто має справу з приготуванням та реалізацією харчових продуктів. Нехтування правилами може призвести до групового захворювання кишковими інфекціями.

 

Важливе значення в профілактиці гострих кишкових захворювань має виконання санітарних правил приготування й зберігання їжі/бо саме тут криється джерело небезпеки розмноження хвороботворних мікроорганізмів.

 

Рекомендується не тримати на кухні нічого зайвого. Бажано, щоб кухонні меблі були вкриті пластиком, що легко миється гарячою водою з милом. Стіни на висоту 1,5 метра від підлоги найкраще обкласти плиткою або пофарбувати олійною фарбою – це полегшить їх миття. Для сміття необхідно мати відро з кришкою. Виносити сміття слід щодня, а відро ретельно мити.

 

Треба мати окремі дошки для обробки сирого м’яса та риби, сирих овочів, для вареного м’яса та риби, для хліба.

 

Кухонне приладдя і посуд слід мити гарячою водою після кожного приготування їжі, а м’ясорубку після миття ошпарити окропом. Зберігають посуд у недоступному для мух місці.

 

Ще до того як продукти опиняться на кухні, треба запобігти їх забрудненню мікроорганізмами, що спричиняють гострі кишкові інфекції. Продукти, які не підлягають термічній обробці (ковбасу, масло, сир тощо), упаковують окремо від сирого м’яса, риби, напівфабрикатів.

 

Овочі, фрукти, ягоди, які будуть споживатися в сирому вигляді, слід мити в проточній воді. Продукти, що швидко псуються, зберігають у холодильниках при температурі в камері не вище +6°С. Існує певний термін їх зберігання, і необхідно його суворо дотримуватись. Так, м’ясний фарш можна тримати в холодильнику не більш як 6 годин; торти, тістечка, м’ясні напівфабрикати – 36 годин; смажені котлети – 24 години; варені ковбаси – 48 годин.

 

Не рекомендується готувати влітку в домашніх умовах заливні м’ясні та рибні страви. А в їдальнях та кафе взагалі заборонено готувати ці страви в літні місяці.

 

Молоко перед надходженням до торговельної мережі піддається пастеризації, яка різко зменшує кількість хвороботворних мікроорганізмів у ньому. Проте розливне молоко (а надто куплене на базарі) слід обов’язково прокип’ятити. У поширенні гострих кишкових інфекцій не остання роль належить мухам. Перелітаючи знадвору, де вони кубляться в місцях, багатих на органіку (смітники, перегній, нечистоти), до житлових приміщень, комахи сідають на харчові продукти і таким чином заражують їх збудниками хвороб, яких переносять на лапках та черевці. Боротьбу з мухами найкраще розпочинати із знищення їхніх личинок навесні. Для цього місця можливого виплоду мух 3-4 рази на місяць обробляють карболовою кислотою, хлорофосом або гасом з розрахунку 2-3 літри на 1 м2. Щоб перекрити мухам доступ у приміщення, вікна закривають марлею або густою сіткою. Для знищення мух використовують липкі стрічки, мухобійки. Треба пам’ятати, що в чистому приміщенні мухи не затримуються.

 

Фактором передачі кишкових інфекцій може бути вода, забруднена виділеннями хворого чи носія інфекції. Найбезпечнішою є вода, що подається централізовано водопроводом, бо її піддають очищенню та знезараженню хлором у нешкідливих для людини дозах. Замкнута система водопроводу виключає забруднення води хвороботворними мікроорганізмами.

 

Велику небезпеку становить вода відкритих водойм: вона може бути забруднена нечистотами, що скидаються з суден та з каналізаційних труб або змиваються з поверхні грунту атмосферними опадами. Під час купання у відкритих водоймах (річка, озеро, ставок і т. д.) намагайтеся не ковтати воду.

 

Криниці у сільських населених пунктах слід розташовувати якнайдалі від можливого джерела забруднення (на відстані 20-30 метрів від дворових вбиралень, вигрібних ям, смітників). Отвір криниці слід щільно закривати кришкою і брати з неї воду тільки громадським відром.

 

Пам’ятайте!

 

Тільки чітке дотримання всіх гігієнічних правил та вимог дасть можливість уникнути зараження кишковими інфекціями.

68. Харчові токсикоінфекції

Серед харчових отруєнь найпоширенішими є харчові токсикоінфекції. Умови для виникнення та розповсюдження спалахів гострих кишкових захворювань особливо сприятливими є в період стихійних лих, зокрема повені.

 

Харчова токсикоінфекція — захворювання, яке виникає внаслідок споживання їжі, зараженої деякими видами мікробів: сальмонелами, патогенними серотипами кишкової палички, стрептококами тощо.

 

Природними джерелами цих отруєнь є тварини і люди. Особливо небезпечними є особи з легкою і стертою формами захворювання та здорові бактеріоносії. Наприклад, людина може бути носієм сальмонельозної інфекції від кількох місяців до 2 — 3 та більше років.

 

Інкубаційний період харчової токсикоінфекції триває від кількох годин до б діб, це залежить від кількості інфікуючої дози та типу збудника.

 

Клінічні прояви характеризуються різними симптомами. Найчастіше спостерігають шлунково-кишкову форму захворювання, яке зазвичай починається з підвищення температури гіла до 38-40° С, виникає озноб, головний біль, блювота, біль в животі, рвота та пронос, У тяжких випадках з’являються судоми.

 

У випадку виявлення перших ознак кишкового захворювання, необхідно терміново звернутися до найближчої лікувальної установи. Не займатися самолікуванням! Під час групового відпочинку бажано тимчасово (до прибуття лікаря) ізолювати хворого від колективу. Якщо хворий у важкому стані, треба негайно викликати швидку допомогу.

 

В Україні приділяють велику увагу профілактиці харчових отруєнь серед населення. Тільки за дотримання санітарної культури серед населення району, ми зможемо попередити виникнення спалахів інфекційних захворювань.

Сальмонелез

Сальмонеллез - это полиэтиологическая инфекционная болезнь, вызываемая различными серотипами бактерий рода Salmonella, характеризуется разнообразными клиническими проявлениями от бессимптомного носительства до тяжелых септических форм. В большинстве случаев протекает с преимущественным поражением органов пищеварительного тракта (гастроэнтериты, колиты).

Возбудитель - большая группа сальмонелл

Источниками инфекции являются в основном домашние животные и птицы, однако определенное значение играет и человек (больной, носитель) как дополнительный источник.

Основной путь заражения при сальмонеллезе - алиментарный, обусловленный употреблением в пищу продуктов, в которых содержится большое количество сальмонелл. Обычно это наблюдается при неправильной кулинарной обработке, когда инфицированные продукты, в основном мясные (мясной фарш, изделия из него, студень, мясные салаты, вареные колбасы), находились в условиях, благоприятных для размножения сальмонелл.

Инкубационный период при пищевом пути заражения колеблется от 6 ч до 3 сут (чаще 12-24 ч). При внутрибольничных вспышках, когда преобладает контактно-бытовой путь передачи инфекции, инкубация удлиняется до 3-8 дней. Выделяют следующие клинические формы сальмонеллеза:

  1. гастроинтестинальная (локализованная), протекающая в гастритическом, гастроэнтеритическом, гастроэнтероколитическом и энтероколитическом вариантах;
  2. генерализованная форма в виде тифоподобного и септического вариантов;
  3. бактерионосительство: острое, хроническое и транзиторное;

субклиническая форма.

Сальмонеллезные заболевания распознают на основании клинических, эпидемиологических и лабораторных данных. Типичные гастроэнтерические формы, особенно при групповых заболеваниях, можно диагностировать на основании клинико-эпидемиологических данных; при других формах необходимо лабораторное подтверждение диагноза.

 

Ботулизм

Ботулизм (лат. botulus - колбаса) – это острое инфекционное заболевание, возникающее в результате отравления токсинами бактерий ботулизма и характеризуется тяжелым поражением центральной и вегетативной нервной системы (парезами и параличами поперечно-полосатой и гладкой мускулатуры, иногда в начальном периоде сочетается с гастроэнтеритом).

Симптомы и течение: Инкубационный период при ботулизме продолжается до суток, реже до 2-3 дней. Прием алкоголя, как правило, не сказывается на течении болезни, а опьянение может затушевывать первые проявления ботулизма, препятствуя его своевременной диагностике.

Заболевание развивается при нормальной температуре. Первые симптомы - общая слабость, сухость во рту, светобоязнь, шаткая походка, головная боль, часто желудочно-кишечные расстройства. Больные обычно жалуются на острые боли в животе, рвоту и жидкий стул 3-5 раз в сутки.

Затем появляется “туман” или “сетка” перед глазами, больной начинает плохо различать близлежащие предметы, появляется двоение в глазах.

Развивается паралич мимических мышц, отвисание нижней челюсти, слабость мышц шеи. Часто отмечается косоглазие, птоз - опущение верхнего века одного из глаз.

Изменяются высота и тембр голоса, он становится сиплым, речь невнятная гнусавая. При прогрессировании болезни охриплость может перейти в афонию, т.е. полное отсутствие голоса. Довольно типичным признаком ботулизма является нарушение глотания: появляются ощущение "комка в горле", поперхивание, затруднение глотания. При попытке проглотить воду, она выливается через нос.

Мышечная слабость нарастает соответственно тяжести болезни. В начале она наиболее выражена в затылочных мышцах, поэтому у больного голова может свисать, и он вынужден поддерживать ее руками. В связи со слабостью межреберных мышц дыхание становится поверхностным, едва заметным. При полном параличе межреберных мышц больные ощущают сжатие грудной клетки "как будто обручем". При отсутствии лечения смерть обычно наступает от дыхательной недостаточности на 2-3-й день болезни.

Профилактика: Необходим строгий санитарный надзор за производством пищевых продуктов - выловом рыбы, ее сушением, копчением, консервированием, забоем скота и переработкой мяса.

Обязательное выполнение санитарно-гигиенических требований при домашнем консервировании. Опасность представляют консервированные грибы, недостаточно очищенные от земли, где могут сохраняться споры, мясные и рыбные консервы из “бомбажных” (вздутых) консервных банок.

Нельзя употреблять в пищу продукты с признаками их недоброкачественности: они обладают запахом острого сыра или прогорклого масла.

 

Холера

Холера – острое инфекционное заболевание, характеризуется поражением тонкого кишечника, нарушением водно-солевого обмена с различной степенью обезвоживания организма из-за потери жидкости с водянистыми испражнениями и рвотными массами. Является особо опасной инфекцией, способна к эпидемическому распространению.

Симптомы и течение: инкубационный период колеблется от нескольких часов до 5 суток (чаще 2-3 дня). Болезнь начинается остро. Первым признаком холеры является внезапно начинающийся безболезненный понос. Затем присоединяется обильная рвота, появляющаяся внезапно, часто извергающаяся фонтаном. Понос и рвота, как правило, не сопровождаются болями в животе. Вскоре появляются сильные мышечные судороги, чаще в области икр. Черты лица заостряются, глаза западают, кожа холодная на ощупь, легко собирается в складки и медленно расправляется. Наряду с тяжелыми случаями болезни бывают легкие, протекающие с умеренными потерями жидкости, или бессимптомные, при которых зараженный остается здоровым, но с калом выделяет холерные вибрионы.

По степени обезвоживания различают стертую, легкую, средней тяжести, тяжелую и очень тяжелую формы холеры:

I степень, когда больные теряют объем жидкости, равный 1-3% массы тела (стертые и легкие формы),

II степень - потери достигают 4-6% (форма средней тяжести).

III степень - 7-9% (тяжелая)

IV степень обезвоживания с потерей свыше 9% соответствует очень тяжелому течению холеры.

Неотложная помощь. Первостепенная задача при любом поносе - возмещение потери жидкости и солей в соответствии со степенью обезвоживания. С этой целью рекомендуется питье, но не любой жидкости, а раствора - 1 чайная ложка поваренной соли, 4 чайные ложки сахара на 1 литр питьевой воды. Раствор принимают в слегка охлажденном виде по 100-150 мл каждые 20-30 мин общим объемом в 1,5 раза превышающем потери жидкости с калом и рвотными массами.

Лечение: все больные холерой и вибриононосители подлежат обязательной госпитализации в стационары с особым режимом.

Прежде всего, проводится борьба с обезвоживанием и восстановление водно-солевого равновесия. Внутрь принимаются водно-солевые растворы

Антибиотикотерапию проводят лишь больным с 3-4 степенью обезвоживания, используется эритромицин 4 раза в сутки по 0,5г в течение 5 дней. Выписка из стационара после полного выздоровления при наличии отрицательных анализов бактериологического исследования.

 

Дизентерия

Дизентерия – острое инфекционное заболевание пищеварительного тракта, характеризующееся воспалением стенки толстого кишечника вызывая ее воспаление и образование поверхностных эрозий и язв. Проявляется частым жидким стулом, схваткообразными болями в животе, появлением слизи, крови и гноя в фекалиях.

Симптомы и течение: Инкубационный период от 1 до 7 дней, чаще 2-3 дня.

Заболевание начинается остро, с повышения температуры тела до 38-39° С, озноба, чувства жара, разбитости, понижения аппетита. Затем появляются боли в животе, вначале тупые, разлитые по всему животу, в дальнейшем они становятся более острыми, схваткообразными.

Лечение: Первостепенная задача - возмещение потери жидкости и солей. С этой целью рекомендуется питье раствора - 1 чайная ложка поваренной соли, 4 чайные ложки сахара на 1 литр питьевой воды. Раствор принимают в слегка охлажденном виде по 100-150 мл каждые 20-30 минут. Прием раствора продолжают до прекращения поноса.

Больным рекомендуется постельный режим и щадящая диета (рисовая каша на воде, сладкий чай, тертые яблоки, кисломолочные продукты) с быстрым ее расширением по мере улучшения общего состояния и нормализации стула. Не рекомендуются продукты, усиливающие брожение: цельное молоко, черный хлеб, бобовые, свекла, огурцы, капуста.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных