Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Механізм психічного розвитку дитини




Основними складовими механізму психічного розвитку дитини, ґрунтуючись переважно на ідеях Л. С. Виготського, вважають: соціальну ситуацію розвитку дитини, психологічні новоутворення, провідну діяльність та кризи розвитку.

Соціальна ситуація розвитку — специфічні для даного віку, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишнім середовищем (насамперед соціальним), які відображаються в її переживаннях і реалізуються в спільній діяльності з іншими людьми.

Поняття соціальної ситуації розвитку було введено Л. С. Виготським для аналізу динаміки розвитку дитини, тобто сукупності законів, якими визначаються виникнення і зміни структури особистості дитини на кожному віковому етапі. Як зазначав Л. С. Виготський, соціальна ситуація розвитку обумовлює спосіб життя дитини, її "соціальне буття", у процесі якого їм набуваються нові якості особистості і психічні новоутворення. Другим важливим питанням у вивченні динаміки вікового розвитку він вважав питання щодо походження центральних новоутворень даного віку. Л. С. Виготський писав: "Ці новоутворення, що характеризують у першу чергу перебудову свідомої особистості дитини, є не передумовою, але результатом, або продуктом, вікового розвитку". Зміни ж у свідомості дитини, на його думку, виникають на основі властивої даному віку форми її соціального буття [25, С. 26].

Новоутворення — це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього й зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період.

Під новоутвореннями слід розуміти широкий спектр психічних явищ від психічних процесів (наприклад, зачатки мовлення у віці немовляти) до окремих властивостей особистості (скажімо, формування світогляду в ранньому юнацькому віці). Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку — центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов'язані з основним, називаються центральними лініями розвитку в певний вік.

В рамках соціальної ситуації розвитку виникає провідний тип діяльності. Поняття "провідної діяльності" було введене О. М. Леонтьєвим. Він вважав, що у вивченні розвитку психіки людини необхідно виходити з аналізу розвитку її діяльності. У свою чергу розвиток діяльності залежить від наявних життєвих умов. Він вважав, що варто говорити про залежність розвитку психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності. Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним, провідним на даному етапі типом діяльності. Провідний тип діяльності не виключає ролі інших видів. Ознакою переходу від однієї стадії психічного розвитку до іншої є зміна провідного типу діяльності.

Провідна діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення й формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Провідна діяльність має такі ознаки:

— у її формі виникають і всередині диференціюються інші, нові види діяльності;

— у ній формуються або перебудовуються окремі психічні процеси;

— від неї залежать основні психологічні зміни особистості людини в певний період часу (О. М. Леонтьєв).

Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

1. Емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0 — 1 рік). Завдяки ньому у немовляти формується потреба у спілкуванні з іншими людьми.

2. Предметно-маніпулятивна діяльність, характерна для дітей раннього віку (1 — 3 роки). У процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами.

3. Ігрова діяльність або сюжетно-рольова гра, властива дітям дошкільного віку (3 — 6 років). Гра виступає, по-перше, як діяльність, в якій відбувається орієнтація дитини в загальних проявах життя людей, їх соціальних функціях і стосунках. По-друге, на основі ігрової діяльності у дитини відбувається виникнення й розвиток уяви та символічної функції.

4. Навчальна діяльність у молодших школярів (6 — 10-11 років). Завдяки цій діяльності засвоюються теоретичні форми мислення; виникає необхідна довільність психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія на власні дії.

5. Інтимно-особистісне спілкування підлітків (11-12 — 15 років).

6. Професійно-навчальнадіяльність у старшому шкільному віці (15 — 17 років).

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін у психічному розвитку на кожному окремому етапі.

Одним з основних елементів механізму розвитку дитини (людини в цілому) є криза розвитку. Загальний зміст вікових криз розвитку був розкритий у підрозділі "Закономірності психічного розвитку".

В. С. Мухіна вважає, що механізмами розвитку особистості і її соціального буття є ідентифікація, відокремлення та їх взаємодія [7, С.81–95]. За її визначенням: ідентифікація (від. лат. identificare – ототожнювати) — механізм привласнення окремим індивідом всебічної людської сутності; відокремлення — механізм обстоювання окремим індивідом своєї природної й людської сутності. Ідентифікація й відокремлення — це діалектично пов'язані елементи єдиного механізму, що знаходяться в єдності й протилежності.

В індивідуальному генезисі первісно виникає готовність до ідентифікації з іншою людиною (дитини з матір'ю або батьком). Відокремлення починає проявлятися в соціальній ситуації обстоювання свого "Я", своєї внутрішньої позиції. Наявність цього механізму (ідентифікація — відокремлення) визначає розвиток особистості і робить її психологічно вільною. Похідні від пари його основних елементів (конформність-самостійність, співпереживання–заздрість) набувають свого розвитку в специфічних соціальних ситуаціях. Переважаючий з двох елементів визначає структуру особистісних характеристик людини.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных