Тема 3. Теорії індивідуального розвитку людини

Та проблема вікової періодизації

Короткий зміст

Основні теоретичні підходи в теоріях і концепціях вікового розвитку. Біогенетичний закон Е. Геккеля. Теорія рекапітуляції Г.-С. Холла. Теорія "чистої дошки". "Теорія конвергенції" В. Штерна. Психосексуальні стадії розвитку особистості за З. Фройдом. Епігенетична концепція Е. Еріксона. Персоногенетичний напрям: А. Маслоу, К. Роджерс. Учення Ж. Піаже про інтелектуальний розвиток дитини. Розвиток моральної свідомості особистості за Л. Кольбергом. Теорія розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського. Концепція психічного розвитку дитини Д. Б. Ельконіна. Вікова періодизація життєвого циклу людини.

Вікова психологія на сучасному етапі репрезентована різноманітними напрямами, концепціями, теоріями, які на різних засадах досліджують особливості психічного розвитку людини на всіх етапах її життя.

А. Г. Асмолов, аналізуючи можливі теоретичні підходи, що пояснюють розвиток людини, виокремлює три основних, в які укладаються багато окремих теорій і концепцій [20, С. 12]

По-перше, це біогенетичний підхід, в центрі уваги якого " знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, що має певні антропологічні властивості (задатки, темперамент, біологічний вік, стать, тип будови тіла, нейродина- мічні властивості мозку, органічні потяги та ін.), який проходить різні стадії дозрівання в міру реалізації філогенетичної програми в онтогенезі".

По-друге, це соціогенетичний підхід, представники якого роблять акцент на вивченні процесів "соціалізації людини, засвоєння нею соціальних норм і ролей, набуття соціальних настановлень і ціннісних орієнтацій…". До цього напряму, очевидно, можна віднести теорії научіння (Б. Скіннер, А. Бандура), згідно з якими набуття людиною різноманітних форм поведінки відбувається шляхом научіння.

Представники персоногенетичного підходу кладуть в основу "проблеми активності, самосвідомості й творчості особистості, формування людського "Я", боротьби мотивів, виховання індивідуального характеру й здібностей, самореалізації особистісного вибору, безперестанного пошуку смислу життя в ході життєвого шляху індивідуальності".

До названих А. Г. Асмоловим підходів слід додати теорії когнітивного напряму. Вони займають проміжне положення між біогенетичним і соціогенетичним підходами, оскільки провідними детермінантами розвитку вважають і генетичну програму, і умови, в яких ця програма реалізується. Тому рівень розвитку (рівень досягнень) обумовлюється не тільки розгорненням генотипу, але й соціальними умовами, завдяки яким відбувається когнітивний розвиток дитини [13, С.29].

Слід відмітити умовність такого розподілу, оскільки багато з існуючих теорій неможливо віднести ні до жодного з вказаних підходів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: