Персоногенетичний підхід

Зміст персоногенетичного підходу найбільш повно репрезентований у роботах А. Маслоу й К. Роджерса. Вони відкидають детермінізм внутрішнього або середовищного програмування. На їх думку, психічний розвиток — результат власного вибору, здійсненого людиною. Сам процес вибору має спонтанний характер, оскільки його рушійною силою є прагнення до самоактуалізації (за А. Маслоу) або прагнення до актуалізації (за К. Роджерсом). Ці прагнення мають уроджений характер. Смисл самоактуалізації або актуалізації полягає у розвитку людиною власного потенціалу, власних здібностей, що веде до розвитку "повноцінно функціонуючої людини" [18, С. 507–535].

За Маслоу, прагнення до самоактуалізації — уроджене прагнення людини до максимально повного виявлення та розвитку своїх потенційних можливостей, здібностей і талантів.

За Роджерсом, прагнення до актуалізації — уроджена тенденція особистості "розвивати усі свої здібності, щоб зберегти та розвивати особистість" (Роджерс), тобто зберегти, розвинути та підсилити себе, максимально виявити кращі якості своєї особистості. Ця актуалізуюча тенденція вибіркова, вона спрямована на ті аспекти середовища, які обіцяють конструктивний рух особистості до завершеності та цілісності.

Когнітивний напрям

Особливість когнітивних теорій, як зазначає Г. Крайг, полягає в тому, що для більшості психологів-когнітивістів розвиток складається з еволюціонування ментальних (психічних) структур або засобів обробки інформації, частково генетично запрограмованих і залежних від ступеня зрілості індивіда. Тому ці психологи вивчають стадіальні, або якісні, зміни у поведінці, які відбуваються по мірі росту й дозрівання індивіда. Як правило, вони досліджують якісні зміни шляхом спостереження за процесом вирішення завдань (в широкому розумінні слова) у перехідних точках розвитку [12, С. 74]. До цих теорій відносяться теорії Ж. Піаже, Л. Кольберга та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: