Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Розділ 2.Життя, смерть і секс




 

Зачаття людини відбувається з волі Божої і тому мати багатодітність це благословення від Бога а безплідність навпаки прокляття. Так Господь склавши заповіт з Авраамом обіцяє йому безліч нащадків:

"Ось мій союз із тобою: Ти бо станеш батьком многоти народів. Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім'я, бо батьком многоти народів я тебе зроблю. Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе (Буття 17:4-6)

Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга - Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було. Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно. А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно. (1 Самуїла 1:2,5-6)

Спадок Господній - діти; плід лона - нагорода.Як стріли у руці вояка, так діти віку молодого. Щасливий чоловік, що ними наповнив сагайдак свій! Не осоромляться, коли будуть позиватись при брамі з ворогами. (Псалом 126:3-5).

Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” (Луки 1:24-25)

Уже в материнському лоні людина має тісний звязок з Господом:

 

Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї. (Псальми 138:13)

Бо оце зачнеш і породиш сина; та щоб бритва не торкалась його голови, бо хлопчина цей від материнської утроби буде посвячений Богові, і він зачне визволяти Ізраїля з рук філістимлян.” (Суддів 13:5)

І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.» (1 Самуїла 1:11)

«Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єремії, 1:5)

Бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї (Від Луки, 1:15)

І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом (Від Луки, 1:41)

Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю (Галатів, 1:15)

 

Біблія вважає людське життя священним. Згдіно Біблії людська душа створена Богом і безсмертна: Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. (Буття, 2:7). Про те що в людську істоту складають дух, душа і тіло пише апостол Павло: Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота - дух і душа, і тіло - буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа. (1 Солунян, 5:23). Про безсмертя душі говорить і Сам Ісус Христос: Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі. (Від Матея, 10:28).

 

Апостол Павло так говорить про тіло і душу: Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне. (2 Корінтян, 4:16-18)

 

Смерть це є розлука душі з тілом а воскресіння це повернення душі в тіло: І простягся тричі над хлопчиком і візвав до Господа словами: «Господи, Боже мій, вчини так, благаю, щоб душа цього хлопчика повернулась до нього!»(1 Царів, 17:21 -22)

 

Один юнак, Євтих на ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим. Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому». А хлопця привели живого і втішились безмірно.(Дії, 20:9-10,12)

Вважаю за справедливе, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими попередженнями,знаючи, що незабаром треба буде мені покинути тіло моє, як і Господь наш Ісус Христос мені це об'явив. (2 Петра 1:13-14)

 

Біблія забороняє викликати душі померлих: Не вдавайтесь до заклиначів мертвих та до знахурів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам ними; я - Господь, Бог ваш. (Левит, 19:31), з чого явно зрозуміло що вона твердить що ці душі безсмертні і існують в певному духовному вимірі. Є приклад того як ця заборона була порушена коли ворожка на прохання царя Саула викликала дух пророка Самуїла: Спитала тоді жінка: «Кого маю вивести тобі?» Він відповів: «Виведи мені Самуїла.» Якже побачила жінка Самуїла, скрикнула на ввесь голос і сказала до Саула: «Чого ти мене обманув? Ти ж Саул!» Цар відповів їй: «Не бійся! Що бачиш?» Жінка сказала до Саула: «Бачу я, щось божеське виходить із землі.» Спитав її: «Який він з виду?» Та відповіла: «Виходить старий чоловік, загорнутий у довгу одежу.» І зрозумів Саул, що то був Самуїл, припав обличчям до землі й поклонився. І Самуїл промовив до Саула: «Чого мене тривожиш? Навіщо викликав мене?» Саул відповів: «Дуже мені скрутно: філістимляни воюють на мене, а Бог відступився від мене й не відповідає мені більше ні через пророків, ні в снах; от я й викликав тебе, щоб ти мене навчив, що мені чинити.» Самуїл сказав: «Чого ж мене питаєш, якщо Господь відступив від тебе й став проти тебе? Господь вчинив тобі те, що об'явив був через мене: він забере в тебе з руки царство й віддасть ближньому твоєму - Давидові. Що ти не слухав Господнього голосу й не здійснив його палкого гніву на Амалека, то, власне, Господь сьогодні так учинив з тобою. Господь видасть також Ізраїля з тобою в руки філістимлянам. Узавтра ти й твої синя будете зо мною, та й ізраїльський табір видасть Господь у руки філістимлянам.» (1 книга Самуїлова 28:11-19).

Як бачимо дух Самуїла усвідомлює себе і світ, памятає минуле, знає майбутнє і волю Божу. Тобто явно показано що душа людини існує і після смерті її тіла.

 

В Старому Завіті питання життя після смерті не розкривається повністю однак певні натяки присутні. Це повязано з тим що древні євреї були людьми практичними і їх мало цікавило що буде після смерті. Вони називали місце в яке людська душа потрапляє після смерті шеолом. Це свого роду царство тіней, підземний світ, пустище, віра в яке була характерна для всіх древніх народів. Книга Єклезіяста закликає людину не марнувати дорогоцінне життя оскільки смерть неминуча і близька: Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш, бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости. (Проповідника, 9:10). З часом зблизившись з еллінською культурою євреї більше стали задумуватися про життя після смерті. Вони мислили наступним чином: Господь обіцяє праведним багато благословень а грішним - прокляття. Однак в житті часто буває так що праведний страждає а грішний - насолоджується. Отже якщо за життя праведний не отримує всієї нагороди а грішник - всього покарання то значить вони отримають їх після смерті.

 

Поступово ближче до епохи Христа євреї почали розуміти що душі померлих праведників можуть перебувати поруч з Богом чи принаймні в блаженному стані. Також вони зрозуміли зо своїми молитвами та жертвами можуть покращити стан померлих.Так у Єремії читаємо що юдеї оплакували померлих, поминали їх і ламали хліби за померлими, голили голову в знак жалоби: Бо так говорить Господь: «Не входь у хату смутку, і не ходи плакати та жалувати з ними, бо я забрав спокій у цього народу, -слово Господнє, - і змилування, і милосердя. Повмирають великі й малі у цій країні, і не будуть їх ані ховати, ані оплакувати; і ніхто не буде робити на собі нарізи, ані обстригати голови. І не будуть ламати хліба для того, хто в журбі, на розраду по мертвому, і не даватимуть келеха, щоб утішити його по батькові чи матері... (Єремії, 16:5-7).

У випадку смерті близьких євреї накладали на себе піст який звісно ж супроводжувався молитвами: Коли мешканці Явеш-Гілеаду почули, що філістимляни вчинили з Саулом, рушили всі мужі хоробрі й, пробувши усю ніч у дорозі, зняли трупи Саула та його синів з муру в Бет-Шані, принесли в Явеш і там їх спалили. Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили.. (1 Самуїлова, 31:11-13). І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.. (2 Самуїлова, 1:12) І повелів Давид Йоавові й усім людям, що були при ньому: “Пороздирайте на собі одежу, підпережіться волосяницями і йдіть перед Авнером, голосивши.” Та й цар Давид ішов за марами позаду. Ввесь народ, поки був день, прийшов просити Давида, щоб їв щось, та він заклявся: “Хай мені Бог відплатить і гіршим, коли я буду їсти хліб або щось інше перед заходом сонця.” (2 Самуїлова, 3:31,35)

 

В книзі Товита читаємо що при гробах роздавали хліб: Вилий своє вино та хліб на гробі справедливих, а грішникам не давай нічого. (Тов.4-17)

В другій книзі Макавеїв розповідається що після битви Юди Макавея з воєначальником Ідумеї Горгієм, воїнів що загинули в бою хотіли поховати. Під їх хітонами були знайдені речі присвячені ямнійським ідолам. Крадіжка ідоложертовного була заборонена єврейським законом і стало зрозуміло що саме вона стала причиною їх загибелі. Тоді Юда Макавей зібрав і послав до Єрусалиму 12000 драхм сріблом, щоб принести жертву за гріхи померлих, бо сподівався на їх прощення і воскресіння.

Наступного дня вояки Юди прийшли, - саме тоді була на це крайня пора, - щоб зібрати трупи поляглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами. Вони знайшли тоді під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, посвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало ясно, що вони через те й полягли. В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним;і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха поляглих. Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, - що за свята й благочестива думка! - Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха. (2 Макавеїв 12:39-46). До речі євреї і досі зберегли звичай молитися за мертвих.

 

В Євангелії Ісус Христос в історії про Лазаря і багатія ілюструє тогочасні уявлення євреїв про загробне життя і воздаяння: Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. (Від Луки 16:19-25).

 

Як бачимо багатій був зажерливим бо щодня влаштовував бенкети і не любив ближнього бо ходив мимо стражденого Лазаря і не нагодував його, не вилікував, не допоміг, тому він страждає в пеклі. Лазар же тішиться бо переносячи всі ці муки він не нарікав на Бога, не злословив на людей і зі смиренням терпів все що випало на його долю.

 

Своєю відкупною жертвою Христос відкриває людям ворота раю. Помираючи на хресті він обіцяє рай розбійнику що висить поруч: Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.” (Від Луки, 23:43). Після смерті Христос спустився в пекло і проповідував там грішникам які жили до Його першого пришестя: Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник - за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі, в якому він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці; тим, що колись були неслухняні, яких очікувало довготерпіння Боже за часів Ноя, коли будувався ковчег, в якому мало, тобто вісім душ, урятувалися водою. (1 Петра, 3:18-20). На те бо й мертвим проповідувано благовість, щоб, суджені за людською волею в тілі, вони жили у Бозі духом. (1 Петра, 4:6). На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати. (Римлян, 14:9). Апостол Павло пише про чоловіка що ще за життя бував у раю на небі: Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він узятий аж до третього неба. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. (2 Корінтян, 12:2-4). Традиційно вважається що він говорив про самого себе. В Обявленні Івана Богослова читаємо про душі праведників які перебувають у небесному храмі: Коли відкрив п'яту печать, я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали. І закричали вони голосом великим: «Доки, Владико святий і правдивий, не судиш і не мстиш за кров нашу - тим, що живуть на землі?»І дано їм кожному одежу білу і проречено їм, нехай спочиють іще на час малий, поки не доповнять числа співслужники їхні і брати їхні, що мають бути убиті, як і вони. (Обявлення 6:9-11)

 

Ставлення до війни

 

Передовсім слід сказати що Біблія не є пацифістською книгою і не проповідує таке суворе ненасилля яке можна зустріти у східних релігіях. Уже в книзі Буття ми читаємо що Бог дозволяє людям вбивати тварин заради їх шкур і мясної їжі. Згодом Він також направляє Ізраїльський народ на завоювання язичницьких народів. В Новому заповіті пропагується мир і любов до всіх людей однак не засуджуються такі речі як смертне покарання і оборонювальна війна. Чому так? Перш за все тому що Біблія не є ідеалістична книга, вона завжди враховує життєві реалії. А в житті часто буває так що нам доводится вибирати між більшим і меншим злом. Завдання християнина творити добро тому зрозуміло що християнин не може своєю бездіяльністю допустити щоб комусь було завдано шкоду. Візьмемо простий приклад: якщо ви йдете вночі по вулиці і бачите як якись чоловік бє дитину. Якщо ви підійдете і вдарите цього чоловіка щоб зупинити його це буде набагато меншим злом ніж якщо би ви дозволили йому покалічити дитину. Чи візьмемо до приклад Другу Світову війну. Безсумнівно вбивство мільйонів фашистів і нацистів це дуже погано бо вони люди. Однак ще гірше було би дозволити їм захопити Європу. Задумаймося як би виглядав тепер світ якби у 1939 християнські народи Європи просто здалися Гітлеру? Очевидно що багато етносів які нацисти вважали расово неповноцінніми були би докорінно винищені а на інші чекало би рабство.

 

Один з основних принципів християнства такий: І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. (Луки, 6:31). Задумаймося якби ви були злочинцем то чи не було би для вас благом коли би вас зупинили, коли би вам не давали чинити злочини? Чи не хотіли би ви цього? Адже більшість злочинів чиниться саме через певні обставини. Дуже рідко буває що хтось творить зло заплановано і свідомо.

 

Іван Хреститель попри свій суворий аскетизм не був пацифістом. Він закликав воїнів до справедливості але не до того щоб залишати службу: Вояки теж його питали: “А ми що маємо робити?” Він відповів їм: “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею.” (Луки, 3:14)

 

Ісус з учнями багато подорожували, разом з ними постійно були жінки. Крім того вони мали скриньку в яку збирали грошові пожертвування: Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. (Івана, 12:6). Наявність грошей і жінок приваблювала увагу розбійників тому апостоли носили при собі мечі для самозахисту. Христос схвалював це: Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. (Луки, 22:36)

Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить! ”(Луки, 22:38).

 

Христос був проти використання зброї при своєму арешті але лише тому що це заважало виконанню Його місії: Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, - чи не мав би я її пити?» (Івана, 18:11). Як бачимо тут Ісус забороняє Петрові захищати Його не тому що це само по собі неправильно а тому що це непотрібно в даній ситуації адже Христос повинен був бути засудженим до розп’яття, а для цього Його треба було заарештувати. Крім того погляньмо на формулювання Христових слів, Він каже всунь у піхви, а не викинь! Тобто Він передбачав що меч міг ще знадобитися Петрові.

 

Також у Діях читаємо про римського центуріона Корнилія який будучи людиною воєнною удостоївся відвідин ангела, сходження Святого Духа та хрещення:

 

А був у Кесарії один чоловік на ім'я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським, побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився.Бачив він - десь коло дев'ятої години дня - ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе.

Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: «Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, одержали Святого Духа?» І повелів, щоб їх христили во ім'я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів. (Діяння, 10:1-4,44-48)

 

На суді у Феста апостол Павло допускає для себе можливість смертної кари: Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти, я не відмовляюся умерти. (Діяння, 25:11)

Також в посланні до римлян він закликає коритися владі яка використовує зброю: Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо - слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона - Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло.(Римлян, 13:3-4)

А в листі до Тимотея він закликає молитися за владу і мир в країні: Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. (1 Тимотея, 2:1 -2).Згадаймо що апостоли жили в Римській імперії в часи так званого pax romana - римського миру який підримувався за рахунок діяльності легіонів і когорт солдатів які придушували повстання в провінціях і охороняли кордони імперії.

 

В контексті пацифізму часто трактують деякі уривки із Нагірної проповіді однак вона стосується особистого життя. Коли Ісус каже: А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять (Луки, 6:27) Він має навазі особистих ворогів а не ворогів держави, що добре видно з контексту: Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. (Від Луки, 6:32-34).

 

Слова про те що не слід противитися злу також стосується особистого життя: Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся. (Від Матея 5:38-42).

 

Як бачимо тут Ісус описує ситуації з повсякденного життя єврея і аж ніяк нічого про війну не говорить. Говорячи про око за око він цитує закон Мойсея який стосується внутрішнього життя єврейської громади: А коли буде яка шкода, то даси життя за життя, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опечину за опечину, рану за рану, синяка за синяка. (Вихід 21:23-25). Слова про те щоб підставити другу щоку: Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. (Від Матея 5:39) явно описують особисту сварку двох людей оскільки у воєнній сутичці по щоках не бють.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных