Словесно-наочно-практичні методи.

Словесно-наочно-практичні методи це складна взаємодія сло­ва, наочності й практичної роботи, яку організовує вчитель з метою розвитку думки учнів. В її основі лежить практична діяльність учнів, яка здійснюється за участю керівного слова вчителя і засобів наочності. Використання практич­них методів пов'язане з активною діяльністю органів чуття, трудовою діяльністю учнів, з розвитком їхньої загальної трудової активності.

До практичних методів належать: практичні роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці та ро­боти, пов'язані з розпізнаванням природних об'єктів; спо­стереження з наступним реєструванням явища; проведення експерименту (розв'язання питання за допомогою досліду) тощо. Учитель ставить перед початком спостережень чи практичної роботи запитання, на які учні повинні дати відповідь її результатами. Тобто учні мають застосувати на практиці раніше набуті знання, завдяки чому вміння, яки­ми оволодіватимуть учні, базуватимуться на знаннях. За такої умови спостереження, практичні роботи стають джере­лом знань.

Учнів треба привчати спостерігати за природними явищами й об'єктами. Застосовуючи дослідницькі методи, необ­хідно навчити дітей визначати істотні ознаки природних об'єктів. Практичні методи навчання відіграють вирішальну роль у формуванні навичок і вмінь як застосовувати знання.

Спостереження ідосліди в навчальному процесі можуть виконувати дві головні функції - демонстраційно-ілюстра­тивну (як правило, для закріплення знань, умінь, навичок) і дослідницьку (як засіб здобуття нових знань).

Залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів словесно-практичний метод навчання може здійснюватись у межах загального педагогічного методу - пояснювально-ілюстративного, частково-пошукового або дослідницького. У зв'язку з тим, що практична діяльність учнів відбувається в умовах самостійної роботи, слід вважати, що самостійна робота є головним змістом даної групи методів.

Найчастіше застосовуються такі види самостійної роботи учнів:

- робота з книгою (підручником, словником, програ­мним посібником та іншою навчальною, довідковою, науково-популярною літературою);

- лабораторні досліди, практичні заняття і побудова умовиводів на підставі їхніх результатів;

- творчі завдання (складання колекцій, проведення окремих дослідів і спостережень під час роботи в гуртку юних любителів природи, на навчально-дослідній земельній ділянці тощо).

На уроках самостійні роботи проводяться з різною дидактичною метою. Вивчати новий матеріал у процесі самостійної роботи можна лише тоді, коли учні мають достатньо опорних знань, щоб оволодіти цим матеріалом. При цьому учні можуть встановити зв'язки між ними.

Організація самостійної роботи молодших школярів по­винна спрямовуватись на вирішення таких завдань:

- розвивати у дітей самостійність у пізнавальній діяль­ності;

- навчати учнів користуватися набутими знаннями і вміннями.

Для організації самостійної роботи молодших школярів на уроці необхідно мати дидактичні картки, зошити з дру­кованою основою, колекції та гербарії, роздатковий мате­ріал для проведення дослідів тощо. Але перш за все треба навчити школярів працювати з підручником.

Робота з підручником природознавстваповинна бути поєдна­на з іншими видами самостійної роботи. Самостійному ви­вченню підлягає такий матеріал, до засвоєння якого учні теоретично підготовлені.

Орга­нізація роботи з підручником природознавства передбачає формування в учнів таких умінь:

- вибирати суттєве, голови у тексті підручника;

- виділяти другорядне або вже відоме;

- визначати, про що нове дізнався;

- пов'язувати новий матеріал з раніше вивченим, щоб уявити його в загальній системі знань, умінь інави­чок;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між предметами, явищами, про які мовиться у статті;

- відповідати на запитання, виконувати вправи, подані в кінці теми;

- використовувати ілюстрації підручника як джерело знань;

- переказувати текст своїми словами;

- пов'язувати зміст теми власним життєвим досві­дом, наводити приклади.

Отже, правильно організована робота з підручником ви­робляє в учнів уміння самостійно працювати з ним. Працю­ючи з підручником, діти вчаться виділяти головне і друго­рядне, робити узагальнення. Підвищуючи якість самостій­ної роботи учнів з підручником, не можна, проте, пере­творювати підручник в єдине джерело знань для дітей. Учитель має пам'ятати, що підручник лише спрямовує увагу дітей на певні об'єкти і допомагає систематизувати знання про природу. Він не може замінити спостережень дітей за природою.

Спостереження - це метод пізнавальної діяльності, що спирається передусім на роботу органів чуття (слуху, зору, нюху, дотику тощо).

Спостереження дають знання про предмети та явища навколишнього світу.

Вони використовуються на уроках під час розповіді вчителя при демонструванні різних посіб­ників, на предметних уроках, уроках-екскурсіях, при роботі на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці, а також у позаурочний час у кутку живої природи, полі, садку, на городі. Учитель повинен організувати спостере­ження і керувати ними, спрямовуючи увагу учнів на окремі сторони предметів, явищ тощо. Значну частину знань про природу своєї місцевості учні набувають у процесі ведення календаря природи та праці людей. Тому велику увагу слід приділити правильній організації спостережень за сезон­ними явищами в природі.

Учителеві треба звертати увагу молодших школярів на зв'язки між предметами та явищами. Він повинен так викласти матеріал, щоб за кожним новим словом, засвоєним учнем, стояв чіткий і правильний образ. Цього можна досягти лише шляхом прищеплення учням спостережливості, допитливості, цікавості до навколишньої природи.

Спостережлива дитина бачить, чує та помічає все нове і цікаве, що торкається її зору і слуху: рослини, що зацвіта­ють навесні, політ перших метеликів, приліт шпаків тощо. Учень, в якого не розвинена спостережливість, проходить повз ці явища, не помічаючи їх.

Через це виховання в учнів спостережливості, уваги до навколишньої природи має велике значення.

При проведенні спостережень з учнями класовод має постійно дотримуватись основних дидактичних принципів:

- спостереження повинні бути посильні для дітей, учи­телю треба враховувати їх вікові особливості;

- проводити спостереження треба систематично і послі­довно у зв'язку з сезонними особливостями явищ природи;

- особливу увагу необхідно звертати на місцеві природні умови, рослини, тварини, тобто дотримуватись краєзнавчого принципу;

- необхідно звертати увагу на наступність програмного матеріалу, з природознавства дошкільних установ і початкової школи (принцип наступності).

Велику увагу слід приділити спостереженню учнів за ростом і розвитком рослин та умовами їх росту під час роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ді­лянці.

У 3-4-х класах слід проводити спостереження в кутку живої природи за зимовою сплячкою тварин.

Згідно з програмою учні можуть проводити й інші спостереження:

- за життям риб в акваріумі (пересування, дихання, живлення);

- за життям дорослих земноводних (жаба) - пересуван­ня, ловіння комах;

- за морськими свинками чи хом'ячками - живлення, спосіб життя тощо;

- за зимуючими птахами.

Надзвичайно велике значення для розвитку спостереж­ливості мають екскурсії. Зібраний під час екскурсій мате­ріал необхідно відповідно оформити. Бажано зробити герба­рії лікарських, медоносних, кормових трав, поширених у даній місцевості, виготовити колекцію комах, малюнки лісу, степу, птахів. Цей матеріал повинен зберігатися в краєзнавчому куточку.

У навчанні природознавству і сільськогосподарській пра­ці особливого значення набувають такі словесно-наочно-практичні методи, як учнівські досліди і практичні роботи.

Дослід - спосіб вивчення об'єктів та процесів природи у спеціально створених штучних умовах і виявлення з різ­номанітного комплексу зовнішніх впливів на об'єкт або процес лише одного, заздалегідь визначеного фактора. На уроках природознавства класовод проводить демонстраційні досліди.

Учнівський дослід виконується безпосередньо учнями і під керівництвом учителя. Пізнавальна цінність учнівського досліду полягає в тому, що у процесі його виконання учні самостійно добувають знання, спостерігають наслідки влас­ної діяльності. При цьому конкретизуються їхні уявлення про процес і явища навколишнього середовища, активі­зується мислення, підвищується інтерес до вивчення приро­дознавства.

Особливого значення для набуття навичок дослідницької роботи у молодших школярів та розвитку їх спостережли­вості має постановка дослідів на навчально-дослідній земельній ділянці, в результаті яких діти не лише оволо­дівають знаннями про рослини, навичками догляду за ними, а й бачать кінцевий результат своєї роботи.

Проводячи досліди на навчально-дослідній земельній ділянці, слід порівнювати їх із контрольними об'єктами, вчити школярів знаходити спільні та відмінні ознаки об'єкта дослідження. Для дослідів ретельно розробляється план роботи та щоденник фенологічних спостережень. Навчальні досліди дозволяють встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та явищами. Застосування таких дослідів сприяє формуванню в учнів наукових знань (уявлень і понять) та необхідних загальнонаукових практичних умінь.

Отже, учнівські досліди у класі та на навчально-дослід­ній земельній ділянці допоможуть дітям зрозуміти певні явища природи та зміни, що відбуваються у довкіллі під впливом різних зовнішніх факторів, а також з'ясувати їх причинно-наслідкові зв'язки. Завдання вчителя - навчити дітей бачити дійсні явища природи та трудову діяльність людей. Дослід, який учні виконують самостійно, - один із найскладніших, трудомістких і водночас важливих методів навчання. Він відіграє величезну роль у формуванні та розвитку природничих понять, активізації пізнавальної і практичної діяльності школярів. Проводячи досліди, учні стають дослідниками, які активно шукають відповіді на поставлені питання.

У початкових класах проводять різні практичні роботи в класі, на шкільному подвір'ї, географічному майданчику, навчально-дослідній земельній ділянці, під час екскурсій, Практичні роботи передбачають практичну, самостійну діяльність школярів, оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Особливе місце серед словесно-наочно-практичних методів займають практичні роботи з приладами (компасом, термометром, глобусом, телурієм тощо), планом і картою, з розпізнавання і визначення предметів природи, вирощу­вання рослин на навчально-дослідній земельній ділянці.

При правильній організації практичної роботи учні вико­нують ряд логічних операцій: порівняння, виявлення схо­жості й відмінності, класифікація, висновок, узагальнення. Дитина має відрізнити одну зернову рослину від іншої.

Успіх засвоєння теми залежить від правильної поста­новки запитань, які звертають увагу учнів на той чи інший об'єкт, керують їхніми спостереженнями. При цьому треба навчити молодших школярів видаляти суттєві ознаки, пред­метів.

Значну роль у вивченні природознавства відіграє робота з картою (виміри відстані, орієнтування тощо).

Географічна карта - зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за допомогою умовних знаків. Карта - це джерело знань, незамінний посібник у почат­ковій школі. За допомогою карт можна глибоко проана­лізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживача­ми, проектувати підприємства і заклади обслуговування населення, зони відпочинку тощо.

Географічні карти є моделями територій і явищ. Це робить їх чудовим засобом пізнання навколишнього світу, оскільки за їх допомогою можна встановлювати зв'язки між явищами, знаходити причини і наслідки, узагальнювати тощо.

За змістом географічні карти поділяють на загально-географічні і тематичні.

На загально-географічних картах ми бачимо рельєф, води, рослинність, населені пункти, шляхи сполучення, кордони та ін., тобто земну поверхню в цілому. Тематичні карти - це карти, на яких зображуються окремі природні й суспільні явища або їх поєднання, комп­лекси. Наприклад, карти ґрунтів, клімату, рослинності, промисловості, сільського господарства тощо. У початкових класах використовуються карти природних зон, фізичні тощо.

Зміст географічних карт передається умовними знаками. Поєднання умовних знаків становить особливу штучну мову - мову картографії. Зміст карти також визначається її масштабом. Масштаб - відношення величини відстані на плані чи карті до її величини на місцевості.

На уроках користуються настінними навчальними карта­ми. З допомогою вчителя за картою учні ознайомлюються з новими об'єктами, встановлюють, як вони пов'язані з інши­ми, вже відомими, вивчають ареали поширення окремих явищ, які важко уявити без карти. Це допомагає учням краще запам'ятовувати нові відомості. Відповідь дитини з використанням карти буде повнішою і змістовнішою.

Крім настінних карт, використовуються настільні карти й атласи. Вони призначені для індивідуальної роботи. По­єднання карт і підручника допомагає учневі з'ясувати при­чини виникнення певних природних чи економічних явищ, простежити напрям просторових зв'язків. Таким чином, карта і текст підручника взаємно доповнюють одне одного.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: