Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Географія світових земельних, лісових та водних ресурсів.




Земельні ресурси можна розглядати у двох аспектах:

по-перше, як територію для розміщення продуктивних сил;

по-друге, як ресурс, що завдяки своїм унікальним властивостям забезпечує вирощування сільськогосподарських і лісових культур.

Весь земельний фонд світу (без Антарктиди) становить 134 млн. км2 (або 13,4 млрд.га землі). З огляду на сучасну чисельність населення планети, здається, що землі достатньо для кожного.

Проте значні території земель практично непридатні для проживання і господарювання, наприклад землі, охоплені льодовиками, кам’янистими породами, арктичними і тропічними пустелями.

Годують нас лише сільськогосподарські угіддя. Вони включають: поля, засіяні зерновими, технічними й іншими культу­рами, інакше кажучи — ріллю; сади, виноградники й плантації тропічних культур, тобто багаторічні насадження, а також луки й пасовища. Під сільськогосподарські угіддя зайнято 37% усього земельного фонду. Частка оброблюваних земель (рілля й багаторічні насадження) вища в країнах із найбільш родючими ґрунтами, сприятливими кліматичними умовами й високою густотою населення. (Наприклад, в Україні оброблювані землі становлять понад 60% від усього земельного фон­ду, Індії — близько 58%, у Польщі — 47%, Італії — 40%, Франції — 35%, Німеччині —34%.)

Близько третини земельних ресурсів становлять малопродуктивні землі (пустелі, бо­лота, високогір'я та території з несприятливим кліматом). Приблизно така ж частина планети вкрита лісами й чагарниками. Решта (близько 3%) — це населені пункти, інженерні споруди, у тому числі дороги, канали, аеропорти.

Для структури сучасних земельних ресурсів характерними є: поступове скорочення земель, зайнятих лісами; зростання площ під населеними пунк­тами, дорогами, промисловими комплексами, у тому числі кар'єрами; втрата частиною земельних угідь якості.

Рівень землезабезпеченості населення на різних материках і в країнах світу неоднаковий. Найбільшою вона є в Австралії (2 га оброблюваних земель на людину), у Північній (0,7 га) та Південній Америці (0,5 га). Найгірше забезпечене землею населення в Європі (0,3 га) та Азії (0,15 га). Дуже гостро стоїть проблема землезабезпечення в Японії та Єгипті (0,04 га), Індонезії і Китаї (0,07–0,08 га). Проте «земельний голод» найближчими роками людству не загрожує. Адже, з одного боку, постійно зростає інтенсивність землеробства, а з іншого – в багатьох регіонах світу є великі резерви для освоєння нових земель.

На жаль, дуже великі площі родючих земель щорічно вилучаються з сільськогосподарського використання під забудову, через процеси ерозії, спустелення і засолення ґрунтів. Особливо багато земель втрачається через спустелення в тропічних районах Африки, Азії та інших материків, переважно в країнах, що розвиваються. Причинами спустелення є нераціональний обробіток ґрунту, перевипас худоби в посушливих районах. Для багатьох країн із сухим кліматом, де землеробство ведеться на поливних землях, гострою проблемою стало засолення ґрунтів. Унаслідок нераціонального поливу підземні води, піднімаючись до поверхні, насичують орний шар ґрунту солями, що робить такі землі непридатними для вирощування сільськогосподарських культур. Засолення найхарактерніше для країн Азії, де поливне землеробство ведеться здавна і на великих площах (Пакистан, Індія, Іран, Узбекистан, Туркменія, Ірак).

 

Лісові ресурси. Саме вони посідають серед рослин перше місце за обсягами використання. Адже продуктивність лісів є значно вищою, ніж інших рослинних угрупувань, а деревина, хвоя і сік дерев є основою для виробництва сотень і тисяч найменувань продукції.

Ліси на земній кулі зосереджені в двох поясах. Один з них – північний, представлений хвойними і мішаними лісами Євразії та Північної Америки. Інший, південний, охоплює ліси екваторіального та тропічного поясів. Найвищу продуктивність мають вологі екваторіальні ліси (широколистяні породи дерев), але їхня розробка ускладнюється тим, що дерева одного виду трапляються тут дуже рідко, та жарким і вологим кліматом. Найбільші запаси деревини у цьому поясі мають Бразилія, Індонезія, Еквадор, Венесуела, ДРКонго, Малайзія, Лаос, М’янма, Папуа-Нова Гвінея.

Деякі з цих країн можуть позбутися своєї першості, адже щорічно ліси і зникають із площі від 10 до 20 млн. га. Це робиться під час лісозаготівель, для розширення сільськогосподарських угідь і площ, призначених для забудови. Найшвидше площі лісів скорочуються в Латинській Америці (Бразилія, Бо­лівія, Венесуела) і Південно-Східній Азії (Малайзія, М'янма).

Ліси помірного поясу, особливо тайга, мають однорідний видовий склад, а переважання в них цінних хвойних порід робить їхню експлуатацію дуже вигідною. Деревина хвойних порід вважається найкращою сировиною для целюлозно-паперової та лісохімічної промисловості.

Найбільші запаси деревини помірного поясу сконцентровані в Росії, США, Канаді, Скандинавських країнах і на півночі Китаю. У більшості країн Європи і Північної Америки, завдяки величезній праці лісівників, розширюються як площі заліснених територій, так і запаси деревини. А у країнах, що розвиваються, лісові ресурси використовують нераціонально. Більше половини деревини тут спалюють для побутових потреб і підвищення родючості ґрунту. Швидко скорочується площа вологих екваторіальних лісів, збіднюється їхній видовий склад.

Отже, у наш час для стану лісових ресурсів світу є характерним:

1. Загальне скорочення площ лісів світу через надмірну вирубку та лісові пожежі, особливо в південному поясі.

2. Наявність значних масивів перестиглих лісів, які втратили свою якість.

3. Погіршення видового складу лісів через нераціональне їх використання (це особливо характерно для південного поясу).

4. Значні нераціональні втрати деревини (втрати при зберіганні на місцях заготівель або під час транспортування, неефективні технології переробки).

Водні ресурси є одними з найнеобхідніших. Для біологічних потреб і для більшості технологічних процесів потрібна переважно прісна вода, якої на Землі зовсім небагато. На неї припадає лише 2,5% загального обсягу гідросфери, а якщо не брати до уваги воду, зосереджену в льодовиках і сніжниках, то в розпорядженні людства залиша­ється лише 0,6 % наявних водних багатств. Основні споживачі води це сільське господарство - 70%, промисловість - 10%, комунальне господарство - 10%.

Насамперед люди використовують річкову воду. Найбільшу роль відіграють кілька десятків річок. (У Європі — Дунай, Волга, Дніпро; в Азії — Хуанхе, Янцзи, Ганг, Інд, Брахмапутра, Євфрат; у Південній Америці — Амазонка; у Північній Америці — Міссісіпі і Міссурі; в Африці — Ніл, Конго)

Найбільш розгалужена річкова мережа в районах, де випадає багато опадів.

Перший район — це помірний пояс Північної півкулі. В основному це північні широти й області з морським типом клімату. До добре забезпечених водою країн можна віднести Росію, Канаду, США, Швецію, Фінляндію.

Другий район — це екваторіальний пояс, де протікають найбільш повноводні річки. Природно, що країни, розташовані в екваторіальному поясі, дуже добре забезпечені річковою водою. Насамперед це стосується Бразилії, ДРКонго, Індонезії. Великі запаси прісних вод в Індії, Китаї, М'янмі.

Унікальні водні ресурси окремих країн дають їм змогу вже зараз концентрувати на своїй території водомісткі виробництва, а ряду країн Північної Європи і Канади навіть експортувати чисту питну воду. Найкраще забезпечена водними ресурсами Латинська Америка, відносно непогано – Північна Америка і Європа. В Азії і Африці за високої середньої водозабезпеченості є дуже багато територій з посушливим кліматом, на яких проживає понад 800 млн осіб. Наявні тут водні ресурси вже тепер не забезпечують мінімальних потреб населення у прісній воді. Тільки Австралія, яка є найсухішим материком, за рахунок значного стоку річок на східному узбережжі і невеликої кількості жителів має найвищі показники водозабезпечення на душу населення.

Людство намагається вирішити проблему нестачі води. Уже нині опріснюють морську воду в країнах Перської затоки, проте це доступно лише для дуже багатих держав з надлишком енергетичних ресурсів. Розробляються навіть проекти транспортування айсбергів від берега Антарктиди і Гренландії. Однак головним напрямком вирішення проблеми водного дефіциту є максимальна економія води.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных