Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Схема 1. Сучасні різновиди форми державного правління




ТЕМА 4. ФОРМА ДЕРЖАВИ

 

1. Поняття форми держави.

2. Форма державного правління.

3. Форма державного устрою: поняття, ознаки і види.

4. Поняття, ознаки та види державного режиму.

 

1. Досить давньою категорією державознавства є форма держави, під якою сьогодні розуміють набір основних параметрів, які для характеристики держави видаються ключовими, оскільки вони дають найбільш повне уявлення про неї.

Форма держави дає інформацію про інституційну, територіальну, політичну структуру держави, основні способи, порядок формування та здійснення державної влади.

Форма держави – це політико-юридична категорія, що виражає спосіб організації та здійснення державної влади, ключові сутнісні характеристики держави як особливої політичної і територіальної організації суспільства.

Форма держави характеризує державу з позицій того, як організована верховна державна влада, які принципи її взаємодії з населенням, яким чином держава загалом будує свої взаємини із своїми складовими частинами, а також за допомогою яких способів і методів здійснюється державна влада.

Своє правове закріплення форма держави одержує в конституції та конституційних законах держави. Проте юридично зафіксовані положення і реальна політико-правова дійсність часто не збігаються, що дає можливість виділяти формально-юридичну та змістовно-фактичну сторони форми держави.

В даний час форму держави розглядають як єдність трьох основних елементів: форми державного правління (яка характеризує порядок створення вищих органів держави, відносини між ними та населенням країни), форми державного устрою (відображає спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади) і державного режиму (що характеризує методи здійснення державної влади).

На форму держави впливають різноманітні фактори: тип держави та суспільства, її територіальні розміри, економічні (економічний устрій держави, матеріальні умови життя суспільства, економічні зв’язки держави), політичні (ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою держава, співвідношення політичних сил, які визначають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні, характер діяльності владних еліт), духовно-культурні (домінування у суспільстві певних ідеологій, культурний рівень народу, характер релігійних міркувань, історичні традиції народу) соціальні (національний склад населення, соціальна стратифікація), міжнародні (вплив міжнародної спільноти, міжнародна обстановка, характер міжнародного співробітництва конкретної держави) та інші фактори. Так, феодальному історичному типу держави відповідала, як правило, монархічна форма правління, а буржуазному – республіканська; невеликі за територією держави зазвичай є унітарними. Разом з тим, у Великобританії в результаті своєрідного компромісу між буржуазією і феодалами свого часу виникла обмежена монархія, а Німеччина з точки зору національного складу цілком могла б бути унітарною державою, проте історично автономність німецьких земель призвела до становлення федеративної форми державного устрою.

 

2. Кожна держава для ефективного менеджменту інституціоналізує ієрархічну систему органів, серед яких ключову політичну роль відіграють вищі органи держави, підсистема яких має дві сторони: склад (сукупність необхідних і достатніх елементів) і структуру (спосіб доцільного зв’язку між елементами). Крім того, в контексті організації держави важливим є і порядок формування цих органів та ступінь участі населення в цьому процесі. Традиційно аналіз верховної державної влади як цілісної підсистеми держави проводиться через поняття “форма державного правління”.

Форма державного правління – це елемент форми держави, який відображає спосіб структурної організації верховної державної влади, систему та правове становище вищих органів держави, порядок їх формування, особливості розподілу повноважень між ними та їх взаємини з населенням.

Форма державного правління відображає наступні параметри верховної державної влади:

1) спосіб організації, порядок формування вищих органів державної влади. При цьому в історії відомі два легітимні способи (династичне спадкування і вибори) та один нелегітимний спосіб формування вищих органів державної влади – захоплення (узурпація) влади;

2) характер суб’єкта, яким здійснюється верховна влада (індивідуальний чи колективний);

3) склад та структура вищих органів державної влади;

4) строк повноважень вищих органів державної влади;

5) основи компетенції вищих органів державної влади (в тому числі, і спосіб її розмежування між вищими органами державної влади);

6) принципи взаємодії вищих органів державної влади;

7) ступінь участі населення у формуванні вищих органів державної влади;

8) ступінь відповідальності суб’єкта, наділеного верховною владою, перед населенням.

9) характер взаємовідносин вищих органів державної влади з іншими органами держави та з населенням.

Виходячи з ключових моментів, що відображають вказані параметри, в теорії виділяють дві основні форми державного правління – монархію та республіку, модифікації яких творять сучасну палітру їх різновидів.

Схема 1. Сучасні різновиди форми державного правління

Монархія – форма державного правління, за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноособового, довічного глави держави (монарха), що успадковує її як представник правлячої династії і не відповідає перед населенням за свої владні дії.

Монархічній формі державного правління притаманні наступні риси:

1) главою держави є монарх (король, князь, цар, імператор тощо), який уособлює верховну державну владу в процесі реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

2) одноособовий характер верховної державної влади, що формально передбачає можливість вирішувати будь-яке питання державного життя;

3) монарх реалізує владу за власним правом, тобто влада монарха постає як непохідна від влади народу;

4) династичне спадкування верховної влади в державі;

5) довічний (безстроковий, пожиттєвий) характер влади монарха, адже легально монарх не може бути відсторонений від влади за жодних обставин, окрім самозречення;

6) в більшості випадків монарх є головнокомандувачем збройних сил;

7) непідзвітність та відсутність юридичної відповідальності монарха за свої дії як глави держави.

В історичному плані перші монархії виникли на Стародавньому Сході (давньосхідні деспотичні монархії, наприклад, Вавилон, Єгипет, Індія), а також в античному світі (рабовласницькі античні монархії, наприклад, давньоримська монархія). Класичних рис та відповідного розвитку вона набула в епоху феодалізму, для якого характерним різновидом є феодальна монархія (фази розвитку феодальної монархії: ранньофеодальна, станово-представницька, абсолютна монархії). В період існування буржуазного суспільства вона втрачає своє значення, залишаючись лише в деяких країнах з набором суто формальних рис. В сучасному світі монархіями є трохи більше п’ятої частини існуючих держав. В основному, це парламентські монархії, збереження яких до сьогодні пояснюється історичними традиціями. Іноді зустрічаються випадки повернення до монархічної форми правління. Так, в 1975 р. народ Іспанії на плебісциті висловився за встановлення монархії.

Сьогодні в світі нараховується 43 держави з монархічною формою правління. Проте з різних політичних причин відбувається зміна форм правління. Так, в другій половині ХХ ст. республіками стали Греція, Єгипет, Пакистан, Ірак, Нігерія, Кенія, а відновлення монархій мало місце, наприклад, в Іспанії, Камбоджі.

За ступенем повноти влади монарха сучасні монархії можна поділити два види: необмежені (абсолютні) та обмежені (конституційні).

В абсолютній монархії монарху належить вся повнота верховної державної влади (законодавчої, виконавчої, судової). При цьому в такій державі влада нічим не обмежена і не розподілена між іншими суб’єктами, тобто монарх особисто здійснює верховну законодавчу, виконавчу і судову владу, адже немає парламенту (законодавчого органу, обраного населенням) та конституції, які обмежували б владу монарха. Крім того, характерною рисою абсолютної монархії є повна відсутність юридичної відповідальності монарха не лише за його політичну діяльність, але й за дії кримінального характеру.

До сучасних абсолютних монархій, як правило, зараховують Королівство Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Султанат Оман, Державу Катар і Ватикан. Щоправда, більшість сучасних абсолютних монархій, як правило, мають конституцію, яка проте легалізує абсолютну владу монарха, і парламент, що є дорадчим консультативним органом при монархові, який монарх може розпустити в будь-який час. Тому й не дивно, що для більшості сучасних абсолютних монархій авторитарний режим став нормою.

Конституційна монархія передбачає за конституцією (в якій закріплено принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також визначено правовий статус монарха та інших органів державної влади) обмеження влади монарха представницьким органом (парламентом, який реалізує законодавчу владу). Ця форма державного правління виникла в період становлення буржуазного суспільства і в даний час існує в Англії, Данії, Бельгії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Японії та ін. Держави з цією формою правління, як правило, функціонують в умовах демократичного режиму з втіленням таких принципів останнього як виборність, поділ влади, підконтрольність і підзвітність влади народу.

Основними сучасними різновидами конституційної монархії є дуалістична та парламентська монархії.

Дуалістична монархія має двоїстий характер організації вищих органів державної влади: юридично монарх зосереджує в своїх руках виконавчу владу, формує уряд, який відповідальний перед ним, а законодавча влада належить парламенту. Разом з тим фактично монарх своїми актами, які набувають сили закону, регулює більшість сфер суспільних відносин в державі, має право накладати абсолютне вето на закони, прийняті парламентом, а також право розпуску парламенту відповідно до закону. Історично такий вид монархії був перехідною формою правління до парламентської монархії (наприклад, Прусська монархія в XIX ст.). На сьогодні дуалістична монархія як форма державного правління практично себе віджила. Серед сучасних монархій дуалістичними є, наприклад, Ліхтенштейн, Марокко, Йорданія, Кувейт, Бахрейн, Бутан, Свазіленд, Бруней, Непал.

Парламентська монархія передбачає максимальне обмеження влади монарха, влада якого в законодавчій, виконавчій та судовій сферах є дуже символічною (по-суті, монарх “царює, але не управляє”). Титул монарха в державах з такою формою правління є лише своєрідним історичним національним атрибутом.

Парламентській монархії притаманні такі риси:

1) влада монарха обмежена в усіх сферах державної влади, тому монарх є лише формальним главою держави і, по суті, здійснює лише представницькі функції;

2) законодавчу владу здійснює парламент, який приймає закони, а підписання їх монархом є формальним актом;

3) виконавча влада здійснюється урядом, який формується з представників партії, яка перемогла на виборах;

4) уряд відповідно до конституції підзвітний та відповідальний перед парламентом, а не монархом;

5) фактичним главою держави і главою виконавчої влади є прем’єр-міністр, яким стає лідер партії, що має найбільшу кількість депутатів у парламенті;

6) прем’єр-міністр обирається парламентом, а його призначення відповідним актом монарха (якщо таке має місце) має лише формальний характер (це стосується, наприклад, Великобританії);

7) всі акти монарха створюються виконавчою владою, попередньо схвалюються міністрами та набирають юридичної сили лише після затвердження їх главою уряду або окремим його членом (інститут контрасигнатури).

Варто зазначити, що сучасні монархії є здебільшого парламентськими. Характерним прикладом парламентської монархії є Великобританія. Окрім неї, до парламентських монархій належать Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Іспанія, Монако, Андорра, Японія, Малайзія, Таїланд, Камбоджа, Лесото.

Більш поширеною, ніж монархія, в сучасному світі є республіка, яка на сьогодні є домінуючою формою державного правління, оскільки формально заснована на демократії. В даний час із 195 держав у світі більше 150 є республіками.

Республіка – форма державного правління, за якої верховна державна влада здійснюється колегіально виборними органами, що обираються населенням на певний строк і формально відповідають перед населенням за свої владні дії.

Для республіканської форми державного правління властиві такі риси:

1) єдиним джерелом влади є народ (на практиці – виборчий корпус), який делегує свої владні повноваження представницьким органам (тобто похідний характер державної влади від суверенітету народу);

2) виборність вищих органів держави (таких як парламент та президент), що передбачає їх формування народом безпосередньо (шляхом прямих виборів) або опосередковано (в процесі непрямих виборів), чим забезпечується їх постійна персональна змінюваність;

3) колегіальний характер верховної державної влади (верховна державна влада здійснюється не одноособово, а колегіально вищими органами державної влади – парламентом, президентом, урядом);

4) вищі органи державної влади формально-юридично реалізують свої повноваження від імені та в інтересах народу;

5) строковий характер верховної державної влади, що передбачає обмеження терміну повноважень вищих органів державної влади на законодавчому рівні (він становить, як правило, 4-5 років);

6) втілення в державній політиці принципу поділу влади, що відбувається через чітке легальне розмежування повноважень вищих органів державної влади та здійснення верховної влади на основі “механізму взаємних стримувань та противаг”;

7) юридична відповідальність вищих органів державної влади та вищих посадових осіб держави за наслідки реалізації державної політики, що передбачає можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади (наприклад, розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду, відкликання народного депутата);

8) верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом держави (парламентом).

Республіканська форма правління виникла ще в античний період, але широке її поширення розпочалося у XIX ст. В античному світі існували такі історичні різновиди республік як демократична (Афіни) та аристократична республіки (Спарта, Рим). В феодальному суспільстві республіканська форма правління практично була витіснена монархією, проте її існування продовжили феодальні міста-республіки, які в результаті зміцнення своєї сили і ваги перейшли від міського самоврядування до суверенітету держави (Флоренція, Венеція, Генуя). Причому, вільні міста були також у Німеччині, Франції, Англії. В епоху буржуазного суспільства відбувається перехід багатьох держав від монархічної форми правління до республіки, яка трансформувалась в буржуазно-демократичну республіку. Історії відомі й соціалістичні республіки, які були досить специфічними за характером і змістом.

Сучасні республіки за обсягом і розподілом державно-владних повноважень парламенту та президента прийнято поділяти на три різновиди: парламентські, президентські та змішані (парламентсько-президентські і президентсько-парламентські). Причому, перші два види часто називають класичними (традиційними) республіками.

Для президентської республіки характерними є наступні ознаки:

1) президент обирається непарламентським шляхом, тобто населенням держави (прямі вибори) або його представниками на виборах (непрямі вибори);

2) президент поєднує повноваження глави держави і глави виконавчої влади. З огляду та те, що в президентській республіці президент не тільки очолює виконавчу владу загалом, а й досить часто персонально керує урядом, як правило, відсутня посада прем’єр-міністра;

3) президент наділений досить широкими повноваженнями в економічній, політичній та військовій сферах, в тому числі й можливостями, які значною мірою дозволяють йому контролювати діяльність вищого законодавчого органу – парламенту (наприклад, право розпуску парламенту, право вето на закони, прийняті парламентом), а в екстрених випадках – виконувати його функції;

4) президент самостійно формує уряд (при цьому, звісно, не виключений парламентський контроль, в зв’язку з чим передбачається відповідне схвалення верхньою палатою парламенту);

5) уряд підконтрольний президенту та відповідальний перед ним, а не перед парламентом, в зв’язку з чим парламент не може відправити уряд у відставку (це є прерогативою президента);

6) уряд функціонує протягом терміну президентських повноважень;

7) відносини між президентом і парламентом будуються на основі системи взаємних стримувань і противаг (так, парламент ухвалює поданий президентом бюджет);

8) президент політично відповідальний перед народом, що реалізується через процедуру відсторонення його від влади (імпічмент).

В сучасному світі до класичних президентських республік, звісно, не без застережень, можна віднести США, Сирію, Аргентину, Бразилію, Мексику, Швейцарію, Російську Федерацію, Іран.

Парламентська республіка характеризується наступними ознаками:

1) верховна влада значною мірою належить парламенту, що проявляється не тільки в його прерогативі на видання законів, а й в повноваженнях формувати органи виконавчої та судової влади, самостійному формуванні уряду та, як правило, парламентською процедурою виборів президента (верховенство парламенту);

2) парламент обирається всім населенням держави;

3) президент (якщо існування такої посади конституційно передбачене) є главою держави, але не главою виконавчої влади (чи уряду, зокрема);

4) президент реальних повноважень не має. Звісно, він як глава держави оприлюднює закони, видає власні акти, формально може мати право розпуску парламенту, формально призначає главу уряду, є головнокомандувачем збройними силами, а також наділений низкою інших повноважень. Проте найчастіше він виступає лише формальним главою держави і виконує переважно представницькі функції, оскільки реальною владою в державі наділений глава уряду (наприклад, федеральний канцлер в ФРН чи прем’єр-міністр в Італії);

5) президент обирається парламентом з числа депутатів або спеціальною колегією вибірників, утвореною за активної участі парламенту;

6) уряд формується лише парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до правлячої партії (яка має більшість голосів у парламенті) або до партійної коаліції;

7) очолює уряд прем’єр-міністр, який є, як правило, лідером партії, що перемогла на парламентських виборах (правлячої партії) або партійної коаліції;

8) президент не може впливати на політику уряду, яка визначається лише парламентом;

9) президент здійснює свої повноваження через інститут контрасигнатури (тобто за згодою уряду);

10) уряд підконтрольний, підзвітний та відповідальний у своїй діяльності лише перед парламентом, який може висловити урядові недовіру та відправити його у відставку. Разом з тим, уряд може звернутися до президента з проханням розпустити парламент і призначити дострокові вибори, що забезпечує дію в парламентській республіці механізму взаємних стримувань і противаг;

11) юридично уряд функціонує протягом усього терміну повноважень парламенту;

12) фактично уряд залишається при владі доти, поки він має підтримку парламентської більшості (в двопалатних парламентах – більшості нижньої палати), а в разі втрати такої підтримки він або іде у відставку, що означає урядову кризу, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення позачергових парламентських виборів.

До сучасних парламентських республік належать Італія, Австрія, ФРН, Греція, Угорщина, Чехія, Ісландія, Індія.

В другій половині XX ст. через політичні фактори спостерігається тенденція до появи змішаних республік, які поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік, що дає змогу врахувати в процесі реалізації державної влади переваги та недоліки кожної із цих форм правління.

Отже, змішаною є республіка, в якій поєднуються ознаки, елементи президентської та парламентської республік.

Змішані республіки прийнято умовно поділяти на президентсько-парламентські (наприклад, Франція, Венесуела, Греція) та парламентсько-президентські (наприклад, Україна, Чорногорія, Алжир, Ангола, Боснія і Герцоговина, Єгипет, Румунія, Сан-Марино).

Президентсько-парламентська республіка Парламентсько-президентська республіка
1) президент обирається позапарламентським шляхом, тобто шляхом загальних прямих виборів; 2) президент є главою держави, однак виконавча влада належить не лише йому, а й прем’єр-міністру, який очолює уряд; 3) президент здійснює правотворчу діяльність (має право законодавчої ініціативи, має право вето щодо актів парламенту, право видавати власні нормативно-правові акти, обов’язкові для виконання); 4) формування уряду за участю як парламенту, так і президента; 5) уряд перебуває у подвійному (біцефальному) підпорядкуванні; 6) відповідальність уряду перед президентом та парламентом; 7) наявність інституту контрасигнатури (деякі акти президента мають бути контрасигновані главою уряду, який несе за них політичну відповідальність перед парламентом).
1) свої повноваження президент здійснює безпосередньо; 2) президент наділений більш широкими повноваженнями у формуванні уряду і впливі на нього, ніж парламент; 3) президент хоча і не є офіційним керівником уряду, проте він може надавати йому керівні вказівки, головувати на його засіданнях, скасовувати або призупиняти нормативні акти, що їх видає уряд, відправляти уряд у відставку, має широкі повноваження при його формуванні тощо. 4) прем’єр-міністр призначається президентом за згодою парламенту; 5) члени уряду призначаються парламентом за поданням президента; 6) уряд може бути відправлений у відставку за рішенням президента чи парламенту; 7) уряд складає свої повноваженням перед новообраним президентом; 8) уряд є підзвітним і підконтрольним парламенту і відповідальним перед президентом. 1) свої повноваження президент здійснює через уряд; 2) вплив президента на формування і роботу уряду обмежено повноваженнями парламенту в цій сфері; 3) прем’єр-міністр призначається парламентом за поданням президента; 4) члени уряду призначаються парламентом за поданням прем’єр-міністра; 5) уряд може бути відправлений у відставку за ініціативою президента чи членів парламенту, але за рішенням парламенту; 6) уряд складає свої повноваженням перед новообраним парламентом; 7) уряд є відповідальним перед президентом і парламентом та підзвітним і підконтрольним парламенту.  

3. Форма державного (територіального) устрою відображає внутрішню будову держави, поділ її на складові частини та їх взаємини між собою. На відміну від форми державного правління, при аналізі форми державного устрою організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі та на місцях, а також з’ясування характеру взаємозв’язку між частинами держави.

Форма державного устрою – це елемент форми держави, який відображає спосіб територіальної організації державної влади, що характеризує внутрішню будову держави, спосіб поділу її території на певні складові частини, характер взаємин між цими частинами, а також між центральними та місцевими органами.

Форма державного устрою відображає наступні параметри організації державної влади:

1) структурні частини, з яких складається держава (міста, райони, області, краї, республіки, округи, штати, землі, кантони тощо);

2) правовий статус частин держави з точки зору їх залежності від центральної влади (при цьому можливі три найбільш типові варіанти: повна самостійність, відносна самостійність, повна несамостійність), який відображає обсяг їх суверенних прав, якщо такі їм надані;

3) спосіб побудови взаємовідносин центральної влади та місцевої влади різних структурних утворень держави;

4) принцип, який покладений в основу поділу держави на окремі складові частини (територіальний, національний або змішаний);

5) кількість систем вищих органів державної влади, що існує в даній державі.

За формою державного устрою держави поділяються на прості (унітарні) та складні (федерації, конфедерації, імперії).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных