Федерація – це складна союзна держава, що складається з державних утворень, які мають окремі суверенні права та юридично визначену політичну самостійність.

Для федерації властиві такі риси:

1) вона складається з державних утворень (республіки, штати, провінції, землі, кантони тощо), які є суб’єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ;

2) суб’єкти федерації мають деякі суверенні права та юридично визначену політичну самостійність;

3) територія федерації складається з територій суб’єктів, що її утворюють;

4) суверенітет федерації похідний від суверенітету державних утворень, що входять до її складу. Після входження у федерацію її суб’єкти всією повнотою суверенітету практично не володіють, а ступінь суверенності суб’єктів у різних федераціях може бути різним. Вони також не виступають суб’єктами міжнародного права, проте іноді в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб’єктів окремо;

5) відсутність у суб’єктів права виходу з федерації (його не передбачає жодна з конституцій сучасних федеративних держав світу);

6) дворівнева система органів державної влади: в федерації існують дві системи вищих органів державної влади (федеральні державні органи та відповідні органи суб’єктів федерації). При цьому верховна законодавча, виконавча та судова влада належить федеральним державним органам. Федеральні органи здійснюють свої повноваження та функції на всій території країни, органи суб’єктів федерації – на своїй території;

7) компетенція між федерацією та її суб’єктами розмежовується федеральною конституцією або федеральним договором і включає виключні повноваження федерації, виключні повноваження її суб’єктів та їх спільну компетенцію;

8) існування федеральних конституції і системи законодавства та конституцій і систем законодавства суб’єктів федерації, співвідношення яких здійснюється через принцип верховенства федеральних конституції та законів;

9) двопалатна будова парламенту (бікамералізм), при якій одна з палат (як правило, верхня) формується з представників суб’єктів федерації і виражає їх інтереси;

10) наявність у більшості федерацій подвійного громадянства (федерального громадянства і громадянства суб’єктів федерації);

11) наявність єдиної федеральної податкової та грошової систем, двоканальна система податків;

12) наявність зовнішніх атрибутів суверенітету (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації.

Крім того, законами федерації іноді може допускатись дворівнева система судових та правоохоронних органів, але при цьому забороняється створювати власні збройні сили і вводити регіональні гроші.

В сучасному світі федеративний устрій мають ФРН, Бельгія, Швейцарія (фактично, бо формально вона має статус конфедерації), Австрія, Боснія і Герцеґовина, Російська Федерація, Об’єднані Арабські Емірати, Ірак, М’янма, Пакистан, Індія, Непал, Малайзія, Нігерія, Ефіопія, Танзанія, Союз Коморських Островів, Судан, Сомалі, Канада, США, Мексика, Федерація Сент-Кітс і Невіс, Бразилія, Венесуела, Парагвай, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Федеративні Штати Мікронезії.

Сучасні федерації можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, за принципом побудови вони поділяються на національні (наприклад, колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія, а на сьогодні – Бельгія, яка включає три національні регіони: Фландрію, Валлонію, Брюссель), територіальні (наприклад, США, Мексика, Бразилія, ФРН, Індія, Малайзія, Нігерія) та змішані, які ще називають національно-територіальними (Канада, Російська Федерація).

За політико-правовим статусом (характером та обсягом повноважень) її суб’єктів всі федерації прийнято поділяти на симетричні, всі суб’єкти яких мають рівний (однаковий) політико-правовий статус (наприклад, США) та асиметричні, для яких характерна нерівність правового становища її суб’єктів, що мають різний політико-правовий статус (наприклад, ФРН, Індія, Малайзія, Російська Федерація).

За способом створення федерації поділяються на договірні, правова підстава створення яких міститься в федеральному (союзному) договорі, який укладається суб’єктами федерації (що були до її створення самостійними державами) і фіксує передачу їй ними власних суверенних прав (наприклад, Об’єднані Арабські Емірати, Танзанія), конституційні, правовою підставою якої є закріплення факту створення федеративної держави в її конституції шляхом автономії, надання суверенних прав її суб’єктам, що колись були частинами простої держави, та відповідного розподілу повноважень між ними (Бельгія, Австрія) та конституційно-договірні, які створені шляхом об’єднання суверенних держав (чи державних утворень) у федерацію на основі договору з одночасним правовим закріпленням у федеральній конституції політико-правового статусу самої федерації та її суб’єктів (наприклад, США, ФРН, Російська Федерація).

За способом розподілу та здійснення владних повноважень федерації поділяються на централізовані, сфера виключних повноважень яких значно ширша за сферу виключних повноважень її суб’єктів, які обмежені у прийнятті рішень у сфері регулювання внутрішніх питань (наприклад, Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія) і децентралізовані, суб’єкти яких мають широкі повноваження у регулюванні власних внутрішніх питань (наприклад, США, Австралія, ФРН).

Конфедерація – це тимчасовий державний союз, створений шляхом об’єднання суверенних держав для досягнення певних цілей (військових, зовнішньополітичних, економічних), що спільно реалізуються ними в межах єдиної державної політики в цих сферах при збереженні повної самостійності в інших питаннях державного життя.

Конфедерація є досить складним політико-правовим утворенням, яке неоднозначно трактується в юридичній літературі. Можна виділити щонайменше три точки зору щодо розуміння цього явища: одні автори вважають, що конфедерацію взагалі не можна розглядати в якості форми державного устрою, оскільки конфедерація – не держава, а союз, співтовариство, об’єднання держав; інші – зводять конфедерацію до проміжної ланки на шляху руху держав до утворення федерації; ще інші – розглядають конфедерацію як особливий різновид форми державного устрою. Очевидно, що остання точка зору найбільш близька до істини.

Конфедерації властиві такі риси:

1) вона створюється для досягнення певних цілей (політичних, військових, економічних), що відповідають інтересам держав, які стають її суб’єктами;

2) створення конфедерації закріплюється, як правило, договором;

3) кожен суб’єкт конфедерації повністю зберігає свій суверенітет, незалежність та міжнародно-правовий статус. На конфедерацію загалом суверенітет не поширюється, оскільки вона не є державою у власному розумінні цього слова, а являє собою державний союз, наділений лише елементами державності;

4) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

5) відсутність спільних вищих законодавчих та виконавчих державних органів, рішення яких є обов’язковими для всієї конфедерації;

6) наявність одного чи декількох загальноконфедеративних органів управління, до складу якого (чи яких) входять делегати суб’єктів конфедерації, що лише координують дії останніх;

7) відсутність спільних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства;

8) відсутність єдиної судової системи;

9) відсутність єдиного громадянства;

10) відсутність єдиної армії;

11) відсутність єдиної фінансової системи (системи податків, бюджету, грошової одиниці);

12) суб’єкти конфедерації мають право сецесії (право виходу з конфедерації на основі юридично обґрунтованого одностороннього волевиявлення);

13) суб’єкти конфедерації наділені правом нуліфікації, тобто скасування дії актів органів конфедерації, що містять консенсусне рішення, на своїй території у разі незгоди з ним без жодних санкцій;

14) нестійкість, тимчасовий, перехідний характер: конфедерації або розпадаються після досягнення цілей, заради яких вони створювалися (наприклад, Сенегамбія, Об’єднана Арабська Республіка), або трансформуються в федеративні (наприклад, США, Швейцарія) чи унітарні держави (наприклад, Нідерланди).

У минулому в певний період конфедераціями були США, Канада, Нідерланди, Німеччина, Сенегамбія, Об’єднана Арабська Республіка, Швейцарія, Сербія і Чорногорія. На сьогодні формальний статус конфедерації зберігає лише Швейцарія (офіційна назва – Швейцарська Конфедерація), хоча де-факто вона вже давно перетворилася на федерацію, що випливає і з конституційних положень про розподіл владних повноважень між її суб’єктами. До речі, де-факто конфедерацією на сьогодні можна вважати Боснію і Герцеговину.

Особливими історичними різновидами складної держави, які на сьогодні втратили своє значення, є імперії та унії.

Імперія – це складна багатонаціональна монархічна держава, яка створюється внаслідок насильницького (військового) захоплення однією державою і утримання у своєму складі в якості колоній територій інших держав чи їх складових частин, підпорядкованих імператору та законам імперії.

Історичними прикладами імперій є, наприклад, Римська імперія, Російська імперія, Османська імперія, Британська імперія.

Ознаки імперії:

1) створена в результаті експансії. Імперії зазвичай створюються насильницьким шляхом, але в історії мало місце і добровільне входження держав до складу імперії (наприклад, добровільне входження України до складу Російської імперії);

2) складається з метрополії, що відзначається привілейованим правовим статусом відносно інших частин держави (колоній), які були нею завойовані і втратили свій суверенітет;

3) дворівнева система органів державної влади (влада метрополії і колоній). При цьому центральну владу уособлює глава держави (імператор), а місцевими органами влади є губернатори, намісники та інші уповноважені представники імператора на місцях;

4) дискримінаційне становище (що передбачає гніт і експлуатацію) представників залежних (завойованих) народів, відсутність або обмеження їх прав і свобод, а також загарбницька політика метрополії щодо завойованих територій;

5) правова система ґрунтується на нормах та принципах права метрополії.

До речі, в сучасному світі єдиною державою, що має формальний статус імперії, є Японія, але фактично вона є децентралізованою унітарною державою.

Унія – це складна монархічна держава, в якій кілька суверенних держав об’єдналися під владою одного монарха. В якості історичних прикладів унії можна назвати Австро-Угорщину 1867-1948 рр., Польсько-Литовську унію 1386-1568 рр., Утрехтську унію 1579-1581 рр. Відомі два види уній: особисті (персональні), які виникають внаслідок збігу монархів двох чи декількох держав в одній особі через випадковий збіг різних способів престолонаслідування, реальні, що виникають як результат угоди держав.

4. З практичного боку найбільш важливою характеристикою держави є державний (політичний) режим, адже ця категорія фіксує реальну політичну атмосферу в державі, методи реалізації державної влади, правовий статус особи, а тому є визначальною для характеристики соціальної сутності та призначення держави.

Варто зауважити, що терміни “державний режим” і “політичний режим” досить часто вживають як синоніми. Проте термін “політичний режим” має декілька значень. Так, у вузькому розумінні політичний режим, дійсно, зводиться до державного режиму як сукупності прийомів і методів здійснення державної влади, але в широкому розумінні ним позначають політичну атмосферу суспільства загалом, яка твориться в процесі взаємодії держави з іншими суб’єктами політичної системи суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: