Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Практичне заняття 1




ГРАМАТИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ГРАМАТИКИ

 

1. Граматика української мови як учення про її граматичну (морфологічну та синтаксичну) будову.

2. Граматичне значення слова. Основні засоби вираження граматичних значень.

3. Граматична форма, її типи в сучасній українській мові.

4. Поняття морфологічної парадигми та словоформи.

5. Граматична категорія. Система граматичних категорій у сучасній українській мові.

6. Морфологія як розділ граматики. Взаємозв’язок морфології із синтаксисом, словотвором та лексикологією.

7. Питання про частини мови та їх класифікацію. Принципи виділення частин мови в українській мові.

8. Підсумкова тестова робота за темами лекцій № 4-6 (див. тренувальні тести в кінці практичного заняття).

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 5-14.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 32-45.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 7-43.

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис: [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – Вид. друге, переробл. і доповн. – К.: Вища школа, 1989. – С. 3-11, 14-25.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 5-32.

Джочка І. Сучасна українська літературна мова. Практична морфологія: [навч. посібник; рекоменд. МОН України] / Ірина Джочка, Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. – 588 с.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 5-29.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 272-285.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 194-200.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева]. – 4-те вид. – К.: Либідь, 2008. – С. 138-142.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 273-275, 293-299.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз) / О. К. Безпояско. – К.: Наук. думка, 1991. – 172 с.

Вихованець І. Р. Дієслівно-іменниковий граматичний тип української мови / Іван Вихованець // Українська мова. – 2012. – № 2. – С. 3-10.

Вихованець І. Р. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / Іван Вихованець // Актуальні проблеми українського словотвору / за ред. Василя Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 13-18.

Дубова О. А. Синтетизм та аналітизм у морфологічних системах українськох та російської мов (типологічний аспект): автореф. дис.. … д-ра філол. наук / О. А. Дубова. – К., 2004. – 32 с.

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. – К.; Одеса: Либідь, 1991. – С. 136-142.

Ковалик І. І. Про лінгвальні категорії, їх властивості і види // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 150-155.

Кулик О. П. Комплексне визначення частиномовного статусу “перехідних” одиниць // Мовознавство. – 1997. – № 4-5. – С. 45-49.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: морфологія. – Вінниця: Поділля, 2003. – 464 с.

Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Сов. энцикл., 1990. – 685 с.

Лихошерстова Н. Є. Семантико-стилістичний аспект субстантивації дієприкметників в українській мові: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец 10.02.01 “Українська мова” / Н. Є. Лихошерстова. – Харків, 2001. – 17 с.

Потебня А. А. Из записок по русской грамматике: в 2 т. / А. А. Потебня – М., 1958.

Симонова К. С. До питання про статус службових слів у науковій концепції частин мови / К. С. Симонова // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Серія: Філологічні науки. – К.: Академія, 2004. – С. 46-50.

Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С. В. Семчинський. – К.: Вища школа, 1988. – С. 201-208.

Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

Шипнівська О. О. Структурно-семантичні та функціональні характеристики міжчастиномовної морфологічної омонімії сучасної української мови: автореф. дис.. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. О. Шипнівська. – К, 2007. – 19 с.

Щерба Л. В. О частях речи в русском языке // Щерба Л. В. Избранные работы по русскому языку / Л. В. Щерба. – М., 1957.

Термінологічний мінімум: граматика, генеративна граматика, зіставна граматика, історична граматика, нормативна граматика, описова граматика, семантична граматика, синхронна граматика, теоретична граматика, трансформаційна граматика, формальна граматика, функційна граматика, шкільна граматика, граматична будова (система) мови, морфологія, граматичне значення, грамема;

граматична форма, аналітична граматична форма, аналітико-синтетична граматична форма, проста граматична форма, синтетична граматична форма, складена граматична форма, синтаксична граматична форма, суплетивна граматична форма, синкретизм, граматична категорія, морфологічна категорія, лексико-граматична категорія (розряд) слів, класифікаційні граматичні категорії, словозмінні граматичні категорії, несловозмінні граматичні категорії, морфологічна парадигма, нульова морфологічна парадигма, неповна морфологічна парадигма, словоформа, форма слова, словозміна, формотворення;

частини мови, категоріальне (категорійне) значення, гомогенна класифікація частин мови, гетерогенна класифікація частин мови, самостійні частини мови (слова), службові частини мови (слова), повнозначні частини мови (слова), неповнозначні частини мови (слова), номінативні самостійні частини мови, вказівні самостійні частини мови, слова категорії стану, модальні слова, зв’язка, конверсія, морфолого-синтаксичний спосіб словотворення, субстантивація, ад’єктивація, прономіналізація, вербалізація, адвербіалізація, нумералізація, кон’юнкціоналізація, препозиціоналізація, партикуляція, інтер’єктивація.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке граматика?

2. З якої мови запозичено термін граматика?

3. Що є предметом вивчення граматики?

4. З яких розділів складається граматика? Що вони вивчають?

5. Що таке морфологія?

6. Хто і з яким значенням увів термін морфологія в науковий обіг?

7. Що є основним об’єктом морфології?

8. У чому полягає відмінність між морфологією й лексикологією, морфологією та словотвором?

9. Які основні завдання морфології як мовознавчої науки?

10. У чому виявляється зв’язок морфології із синтаксисом, словотвором і лексикологією?

11. Якими основними граматичними поняттями оперує граматика?

12. Що таке граматична система мови?

13. Що таке граматичне значення?

14. Чи тотожні терміни „граматичне значення” і „грамема”?

15. Назвіть ознаки граматичного значення.

16. Назвіть синтетичні засоби вираження граматичного значення. Проілюструйте на прикладах.

17. Назвіть аналітичні засоби вираження граматичного значення. Проілюструйте на прикладах.

18. Які класи слів належать до службових слів як засобів вираження граматичного значення?

19. Що таке граматична форма? Наведіть приклади.

20. Що таке морфологічна форма? Проілюструйте на прикладах.

21. Що таке синтаксична форма? Наведіть приклади.

22. На які типи поділяються морфологічні форми? Проілюструйте на прикладах.

23. Як співвідносяться граматичне значення і граматична форма? Проілюструйте на прикладах.

24. На прикладі морфологічних форм проілюструйте явище синкретизму.

25. Що таке морфологічна парадигма? Проілюструйте на прикладах.

26. Які слова мають нульову парадигму? Наведіть приклад неповної і нульової парадигми.

27. Що таке граматична категорія?

28. Назвіть обов’язкові ознаки граматичної категорії.

29. Які граматичні категорії називаються словозмінними? Проілюструйте на прикладах.

30. Які граматичні категорії називаються класифікаційними? Наведіть приклади.

31. Як співвідносяться граматична категорія і граматичне значення?

32. Перерахуйте іменні граматичні категорії.

33. Перерахуйте дієслівні граматичні категорії.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (З ПЕРЕВІРКОЮ НА ПЗ)

Завдання 1. Виконайте вправи з навчального посібника І. Джочки, О. Ципердюк “Сучасна українська літературна мова. Практична морфологія” (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012): 1, 4, 7, 8 (І), 9, 10, 11, 15 (І), 21 (ІІ), 25, усно – 12, 13, 14, 19 (І).

Завдання 2. Вивчіть значення термінів, поданих у термінологічному мінімумі до практичного заняття (див. лекції та термінологічний словник).

!!! Завдання 3. Підготуйтеся до підсумкової тестової роботи за темами лекцій “Граматика української мови”, “Основні поняття граматики”, “Частини мови і принципи їх класифікації” на основі поданих далі тренувальних тестів.

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (З ПЕРЕВІРКОЮ У ВИГЛЯДІ ПІДСУМКОВИХ ТЕСТІВ, КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ)

Теоретичні питання

1. Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Займенник, вигуки, слова категорії стану, модальні слова та зв’язки в системі частин мови.

2. З історії вивчення частин мови.

3. Взаємопереходи в системі частин мови.

ТРЕНУВАЛЬНІ ТЕСТИ ДО ПЗ № 1

1. У якому рядку всі названі мовознавці є авторами підручників з морфології сучасної української літературної мови?

а) Білоноженко В., Демський М., Коваль А., Коптілов В., Ужченко Д.;

б) Ґрещук В., Загнітко А., Карпіловська Є., Клименко Н., Ковалик І.;

в) Безпояско О., Вихованець І., Городенська К., Горпинич В., Русанівський М.;

г) Гуйванюк Н., Каранська М., Плющ М., Потебня О., Шульжук К.

2. Хто є автором книги “Теоретична морфологія української мови” (К., 2004)?

а) Безпояско О., Городенська К.;

б) Грищенко А.;

в) Горпинич В.;

г) Вихованець І., Городенська К.

3. Якого походження терміни граматика, морфологія?

а) грецького;

б) латинського;

в) старослов’янського;

г) українського.

4. Який різновид граматики вивчає граматичні форми та їх структуру?

а) діахронна граматика;

б) синхронна граматика;

в) формальна граматика;

г) функціональна граматика.

5. Який різновид граматики вивчає граматичну будову мови в її історичному розвитку?

а) семантична граматика;

б) синхронічна граматика;

в) формальна граматика;

г)діахронічна граматика.

6. Функції граматичних одиниць вивчає...

а) формальна граматика;

б) функціональна граматика;

в) семантична граматика;

г) синхронічна граматика.

7. Семантична граматика вивчає...

а) граматичну будову мови на певному умовно виділеному часовому зрізі;

б) значення граматичних форм і структур;

в) граматичну будову мови в її історичному розвитку;

г) граматичні форми та їх структуру.

8. Морфологію називають…

а) граматикою слова;

б) граматикою речення;

в) граматикою словосполучення;

г) граматикою висловлювання.

9. У якому рядку неправильно подано визначення терміна?

а) шкільна граматика – різновид граматики як науки, що подає основні граматичні відомості разом з орфографічними й пунктуаційними правилами;

б) зіставна граматика – різновид граматики як науки, що розглядає спільні й відмінні риси у граматичній будові споріднених і неспоріднених мов на сучасному (переважно) етапі чи якій-небудь іншій стадії їх функціонування;

в) теоретична граматика – це різновид граматики як науки, який дає рекомендації щодо правильності використання граматичних одиниць;

г) генеративна граматика – різновид граматики як науки, що вивчає правила, за якими з визначеної кількості мовних одиниць утворюється необмежена кількість речень.

10. Хто ввів у науковий обіг термін морфологія?

а) Ґете Й.-В.;

б) Курилович Є.;

в) Виноградов В.;

г) Шахматов О.

11. У якому рядку всі названі категорії властиві тільки дієслівним формам?

а) рід, число, відмінок, ступінь порівняння;

б) стан, спосіб, час, особа, вид;

в) число, перехідність/неперехідність, рід, відмінок;

г) вид, стан, спосіб, перехідність/неперехідність, час.

12. У якому рядку всі названі граматичні категорії є іменними:

а) рід, число, відмінок;

б) рід, число, стан;

в) особа, вид, спосіб;

г) перехідність/неперехідність, час, число.

13. Граматична категорія числа в сучасній українській літературній мові є:

а) одночленною (включає одне граматичне значення);

б) двочленною (має два граматичні значення);

в) тричленною (має три граматичні значення);

г) чотиричленною (має чотири граматичні значення).

13. Скільки граматичних значень об’єднує граматична категорія відмінка в сучасній українській мові?

а) п’ять;

б) шість;

в) сім;

г) вісім.

14. Скільки граматичних значень об’єднує граматична категорія роду в сучасній українській літературній мові?

а) два;

б) три;

в) чотири;

г) п’ять.

15. Граматична категорія виду в сучасній українській мові є:

а) двочленною;

б) тричленною;

в) чотиричленною;

г) п’ятичленною.

16. У якому рядку названо всі граматичні значення граматичної категорії часу?

а) минулий час, давноминулий час, теперішній час;

б) давноминулий час, теперішній час, майбутній час;

в) минулий час, теперішній час, майбутній час;

г) давноминулий час, минулий час, теперішній час, майбутній час.

17. Граматичні категорії, які втілюються у словоформах того самого слова, називаються...

а) словозмінними;

б) класифікаційними;

в) іменними;

г) дієслівними.

18. Граматичні категорії, які виражаються формами різних слів, називаються...

а) словозмінними;

б) класифікаційними;

в) іменними;

г) дієслівними.

19. Яка з граматичних форм належить до аналітико-синтетичних?

а) стрибнути;

б) на землі;

в) буду відпочивати;

г) гірший.

20. Яка з граматичних форм належить до суплетивних?

а) зеленіший;

б) вивчили б;

в) будемо мандрувати;

г) когось.

21. Яка з граматичних форм належить до синтетичних?

а) напишу;

б) при батькові;

в) будемо святкувати;

г) декламував би.

22. Яка з граматичних форм належить до аналітико-синтетичних?

а) хай усміхнеться;

б) будуть виступати;

в) капусті;

г) дорожнього.

23. Яка з граматичних форм належить до аналітичних?

а) зроблю;

б) буду писати;

в) співав би;

г) гірший.

24. У якому рядку всі наведені граматичні форми є суплетивними?

а) гірший, кого, більше, мені, кращий;

б) знаряддям, принесу, відкрив, вони, чотирьох;

в) нас, взяти, спіймати, їхнього, був зробив;

г) на сходах, хай передрукують, будемо чекати, обох, ними.

25. Одна з основних форм і найбільш узагальнених одиниць граматичного аналізу, у якій об’єднуються однорідні граматичні значення разом з граматичними формальними засобами їх вираження, – це:

а) граматичне значення;

б) лексичне значення;

в) граматична форма;

г) граматична категорія.

26. Різновиди одного й того самого слова, що мають однакове лексичне значення, але відрізняються граматичними значеннями, і є засобами матеріального вираження граматичних значень як абстрактних понять,– це:

а) граматичні значення;

б) лексичні значення;

в) граматичні форми;

г) граматичні категорії.

27. Абстрактне значення слова, що супроводить його лексичне значення і виражає різні відношення між словами в словосполученні та реченні, – це:

а) граматичне значення;

б) лексичне значення;

в) граматична форма;

г) граматична категорія.

28. Морфологічна парадигма – це:

а) упорядкована сукупність усіх граматичних форм того або іншого слова, використовуваних з метою вираження відповідних граматичних значень;

б) одна з основних форм і найбільш узагальнених одиниць граматичного аналізу, в якій об’єднуються однорідні граматичні значення разом з граматичними формальними засобами їх вираження;

в) абстрактне значення слова, що супроводить його лексичне значення і виражає різні відношення між словами в словосполученні та реченні;

г) узагальнене граматичне значення, розчленоване на ряд грамем і виражене системою спеціалізованих граматичних форм.

29. У якому рядку граматичні поняття розташовані правильно за ступенем абстрагування по нисхідній?

а) граматична форма, граматична категорія, граматичне значення;

б) граматична категорія, граматичне значення, граматична форма;

в) граматичне значення, граматична категорія, граматична форма;

г) граматична форма, граматичне значення, граматична категорія.

30. Найактивнішим і найтиповішим засобом вираження граматичних значень є:

а) службові слова;

б) суфікси, префікси, постфікси;

в) закінчення;

г) чергування звуків.

31. Засобом вираження граматичного значення виду дієслів у парах нарвати – наривати, послати – посилати, озватися – озиватися виступає:

а) наголос;

б) чергування звуків;

в) порядок слів;

г) суплетивізм.

32. Засобом вираження граматичного значення умовного способу в словоформі захотів би виступає:

а) нульова флексія;

б) префікс;

в) суфікс;

г) службове слово.

33. Засобом вираження граматичного значення відмінка іменників у реченні Овес заглушив бур’ян виступає:

а) нульове закінчення;

б) наголос;

в) порядок слів;

г) чергування звуків.

34. У якому рядку в усіх словоформах одне чи кілька граматичних значень виражаються суплетивним способом?

а) мене, когось, більший, взяти, гірше;

б) святкового, небеса, громадянин, одне, нехай пише;

в) при батькові, спіймати, йому, нею, панове;

г) зробив би, будеш знати, скроїла, вищий, п’ятьма.

35. У якому рядку в усіх словоформах граматичне значення виражається за допомогою суфіксів?

а) прийти, опублікував, найсумніша, супу, сімох;

б) тихіший, словеса, накоїло, знайшов, стрибнути.

в) тихо, були вчили, шестистам, шимпанзе, братове;

г) мовне, дрібненьку, говірка, саменький, тринадцять.

36. У якому рядку в усіх словоформах граматичне значення виражається за допомогою префіксів?

а) матусею, речі, третє, радісних, вітаємо;

б) найсильніший, підбіг, опублікувати, згоріло, напишу;

в) перелісок, прирічковий, пречудово, розсмішити, допомога;

г) менш комфортний, на полонині, смакувало б, нехай зігріють, при дорозі.

37. У якому рядку в усіх словоформах граматичне значення виражається за допомогою службових слів?

а) мирного, перебираєте, одним, кожній, ангели;

б) засіяти, моря, нашим, її, кохайте;

в) леді, таксі, жабо, аташе, кольрабі;

г) у селі, хай виступає, більш вдалий, зацвіла би, найменш відповідальний.

38. У якому рядку всі словоформи мають омонімічні відповідники з іншим наголосом?

а) руки, скликати, ока, плеча, веселіше;

б) нитки, насипати, виносити, королеви, книжки;

в) думки, вирізати, слова, прислухатися, поля;

г) вікна, другові, орлятку, вогнища, викидати.

39. У якому рядку подано граматичні синоніми?

а) синій, синього, синьому, синім, на синьому;

б) добрий – кращий, мало – менше, я – мені, ловити – піймати, що – чого;

в) Петру – Петрові, на жовтому – на жовтім, несіть – несіте, ходім – ходімо, ридатиму – буду ридати;

г) ноги (одн.) – ноги (мн.), радості (Р. в.) – радості (Д. в.), вибігати (недок. вид) – вибігати (док. вид.), родовища (Р. в.) – родовища (Н. в).

40. У якому рядку подано визначення терміна неповна морфологічна парадигма?

а) морфологічна парадигма, у якій представлені не всі граматичні форми;

б) морфологічна парадигма, властива незмінюваним словам;

в) упорядкована сукупність усіх граматичних форм слова;

г) морфологічна парадигма, у якій представлені всі можливі граматичні форми слова як частини мови.

41. У якому рядку подано визначення терміна нульова морфологічна парадигма?

а) морфологічна парадигма, у якій представлені не всі граматичні форми;

б) морфологічна парадигма, властива незмінюваним словам;

в) упорядкована сукупність усіх граматичних форм слова;

г) морфологічна парадигма, у якій представлені всі можливі граматичні форми слова як частини мови.

42. У якому рядку всі наведені словоформи належать до однієї морфологічної парадигми?

а) світ, світу, світовий, світом, (у) світі;

б) ти, твій, твого, твоєї, твоє;

в) сидіти, сиділа, буду сидіти, сидітиму, сидьма;

г) зелений, зеленого, зеленому, зелене, зелених.

43. У якому рядку всі наведені словоформи належать до однієї морфологічної парадигми?

а) тьохкати, тьохкаю, тьохкай, тьох, тьохкав;

б) синій, синя, синє, сині, синь;

в) двісті, двохсот, двомстам, двомастами, (у) двохстах;

г) третя, третьої, третій, третю, тричі.

44. У якому рядку всі наведені словоформи належать до однієї морфологічної парадигми?

а) вивчала, була вивчала, вивчає, вивчатиме, вивчала би;

б) патріотизм, патріотизму, патріотизмом, (у) патріотизмі, патріотичний;

в) штанці, штанів, штаням, штани, штанями;

г) воно, його, йому, нам, (на) ній.

45. У якому рядку НЕ всі наведені словоформи належать до однієї морфологічної парадигми?

а) молитва, молитви, молитвою, молитов, молитвами;

б) чорним, чорною, чорне, чорнішати, чорними;

в) святити, святитимеш, будете святити, святімо, святять;

г) четверо, чотирьох, чотирьом, чотирма, (при) чотирьох.

46. У якому рядку всі слова мають неповну морфологічну парадигму?

а) козацтво, воля, листя, Дністер, штани;

б) оркестр, буряний, четвертий, яблуня, той;

в) цимбали, жінота, Галич, сум, земля;

г) Більшівці, широкий, копати, лан, сметана.

47. У якому рядку НЕ всі слова мають неповну морфологічну парадигму?

а) ночви, дріжджі, радощі, Інгул, гордість;

б) Десна, золото, перегони, чернь, Альпи;

в) убозтво, мишва, каганець, Соловки, Різдво;

г) символіка, щастя, вивчення, Київ, граблі.

48. У якому рядку всі слова мають нульову морфологічну парадигму?

а) мир, мирний, мирити, мирно, голуб;

б) дзюдо, карате, кімоно, Токіо, учитель;

в) бджола, пасіка, солодкий,

г) танго, ківі, конферансьє, стакато, жалюзі.

49. У якому варіанті всі слова мають повну морфологічну парадигму?

а) просо, пшениця, каша, вервиця, постоли;

б) зозуля, Верховина, смерека, бордо, вузький;

в) заздрісний, сімсот, народ, такий, хлібина;

г) косити, косарка, коса, косий, Косово.

50. Хто з мовознавців запропонував класифікувати частини мови за кількома принципами?

а) Фортунатов П.;

б) Щерба Л.;

в) Потебня О.;

г) Шахматов О.

51. Гомогенна класифікація частин мови враховує під час виділення частин мови…

а) один принцип (критерій);

б) два критерії;

в) три критерії;

г) чотири критерії.

52. І. Вихованець базовим в ієрархії критеріїв виділення частин мови вважає:

а) семантичний;

б) синтаксичний;

в) морфологічний;

г) словотвірний.

53. У якому рядку всі частини мови є самостійними іменними?

а) іменник, прийменник, числівник, займенник, дієслово, прислівник;

б) прийменник, сполучник, частка, вигук;

в) іменник, прикметник, числівник, займенник;

г) іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.

54. Автори “Теоретичної морфології української мови” (2004 р.) І. Вихованець і К. Городенська не зараховують до частин мови:

а) модальні слова;

б) іменні частини мови;

в) слова-морфеми (прийменники, сполучники, частки, зв’язки), які називають аналітичними синтаксичними морфемами, та слова-речення (вигуки);

г) числівник, займенник, вигук.

55. Хто з мовознавців у своїй класифікації частин мови виділяє такі групи слів: 1) частини мови; 2) частки мови; 3) модальні слова; 4) вигуки?

а) М. Смотрицький;

б) М. Ломоносов;

в) О. Потебня;

г) В. Виноградов.

56. Перехід слів з однієї частин мови до іншої, який у морфології називають конверсією, у словотворі називають:

а) лексико-семантичним способом творення;

б) морфолого-синтаксичним способом творення;

в) лексико-синтаксичним способом творення;

г) абревіацією.

57. У реченні Не звертайте уваги на жодні “але” підкреслене слово є наслідком…

а) субстантивації;

б) ад’єктивації;

в) кон’юнкціоналізації;

г) препозиціоналізації.

58. У реченні Як воно мені це зробити? виділене слово демонструє такий різновид конверсії, як…

а) інтер’єктивація;

б) партикуляція;

в) прономіналізація;

г) вербалізація.

59. У реченні Навіть маючи копицю справ, маємо знайти час для свої дітей підкреслене слово демонструє…

а) субстантивацію;

б) ад’єктивацію;

в) нумералізацію;

г) адвербіалізацію.

60. У якому рядку всі виділені слова є наслідком препозиціоналізації інших частин мови?

а) черговий етап, хмара пилу, гілка хрусь, запросити молодих;

б) гучне “ ура ”, захищати парнокопитних, коло вишні, любити своїх;

в) море задоволення, чимало сміху, гора проблем; гарна, як квіточка;

г) навколо хати, кругом мене, впоперек дороги, уздовж грядки.

61. У реченні Лишенько! ” – лементувала сусідка із-за паркану підкреслене слово демонструє…

а) інтер’єктивацію іменника;

б) субстантивацію вигуку;

в) адвербіалізацію іменника;

г) партикуляцію.

62. У якому реченні є слово, що демонструє явище ад’єктивації?

а) Люблю порозмовляти з малими і старими;

б) Вірив у себе і в те, що всі випробування він здолає;

в) Найбільше шкодить здоров’ю сидяча робота;

г) На старість залишився один.

63. У якому реченні виділений іменник адвербіалізувався?

а) Нашим гуртом поїхали ми в Карпати;

б) Край берега прив’язані човни;

в) Цей жах супроводжував його впродовж життя;

г) Сором ображати слабшого.

 

Лекція 4-5

ІМЕННИК. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ ІМЕННИКІВ.

1. Іменник у системі частин мови. Семантико-граматичні ознаки його виділення.

2. Лексико-граматичні розряди іменників:

а) іменники – власні і загальні назви;

б) іменники з конкретним та абстрактним значеням;

в) збірні іменники;

г) одиничні іменники;

ґ) іменники з речовинним значенням;

д) назви істот і неістот.

Основна література

Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 16-19.

Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 45-55.

Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 44-54.

Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 33-51.

Плющ М. Я. Граматика української мови в таблицях: навч. посібник / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2004. – С. 24, 28, 31, 33-39.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 32-34, 60-67.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 285-295.

Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 201-206.

Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 168-169, 171-173.

Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 299-302.

Допоміжна література

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення: навч. посібник / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ, 1990. – С. 36-43.

Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підручник для вищих навчальних закладів / М. Зубков. – 7-ме вид, виправл. – Донецьк: СПД ФО Сердюк В. І., 2005. – С. 201-212.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. – К.; Одеса: Либідь, 1991. – С. 170-173.

Ковалик І. І. Про власні і загальні назви в українській мові // Ковалик І. І. Питання українського і слов’янського мовознавства: вибрані праці, ч. ІІ / упор. З. Терлак / Іван Ковалик. – Львів; Івано-Франківськ, 2008. – С. 294-303.

Лучик А. А. Типологія відсубстантивного словотворення іменників на позначення істот в українській і польській мовах // А. А. Лучик // Мовознавство. – 2008. – № 6. – С. 34-40.

Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. – К.: Наук. думка, 1974. – 184 с.

Погрібний І. І. Матеріально-речовинні іменники (лексична семантика і словозміна): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / І. І. Погрібний. – К., 2000. – 20 с.

Самійленко С. П. З історії вираження збірності й одиничності / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 64-67.

Самійленко С. П. З історії граматичної категорії істот – неістот / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 67-73.

Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

Томіліна Г. Я. Семантичні та структурно-граматичні особливості збірних іменників / Г. Я. Томіліна // Укр. мова і літ. в шк. – 1971. – №4. – С. 32-36.

Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови: монографія / М.М.Торчинський. – Хмельницький: Авіст, 2008. – 548 с.

Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова: монографія / Ірина Фаріон. – Вид. 2-ге, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – С. 218-229.

Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.

Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.) / Юрій Шевельов. – К.: Темпора, 2012. – С. 197-201.

Юносова В. Написав листа чи лист? Категорія істот / неістот у курсі сучасної української мови / Валентина Юносова // Українська мова та література. – 2008. – Ч. 22–24. – С. 62–64.

Як писати прізвища // Культура української мови: довідник / за ред. В. М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – С. 169-182.

1. Іменник у системі частин мови. Семантико-граматичні ознаки його виділення

Іменник як центральна частина мови

Серед повнозначних частин мови центральне місце належить двом – іменникові та дієслову. Поділ на іменники та дієслова є найуніверсальнішим протиставленням у системі частин мови (засвідчене в усіх мовах). Таке протиставлення простежується і в граматичних категоріях, і у граматичних значеннях: “...грамеми категорій у мовах світу бувають переважно іменникові і переважно дієслівні (або “номінанти” і “вербанти” за термінологією Клода Жеже)” (“Теорет. морфологія укр. мови”, с. 44).

Семантична центральність іменника полягає в таких ознаках:

1. Він є єдиним класом слів на позначення предметів. Інші частини мови вказують на не-предмети (ознаки).

2. Із синтаксичного погляду іменник і дієслово виступають головними членами речення – підметом і присудком. Іменник і дієслово є обов’язковими компонентами речення. Навіть якщо в ролі підмета виступають інші частини мови, то вони зазнають часткової або повної субстантивації.

3. Центральність іменника і дієслова виявляється і на морфологічному рівні. Жодна з інших частин мови не наділена таким набором морфологічних показників (морфологічних категорій і парадигм), як основні (центральні) частини мови.

Функціонування периферійних частин мови (передовсім прикметника, числівника і прислівника) пов’язане з основними частинами мови. Вторинний характер прикметника, числівника і прислівника визначає і синтагматична природа їхньої семантики (“ознака предмета”, “кількість предметів”, “ознака ознаки”), тобто їхня закріпленість відповідно за прийменниковою і придієслівною позиціями.

Семантична характеристика іменника.

Іменник найчіткіше вирізняється з усіх частин мови, оскільки відображає реальні матеріальні предмети (об’єкти) або явища, поняття, які сприймаються нашою свідомістю як такі. Людська свідомість розрізняє їх найлегше, тому межі іменника є достатньо окресленими. Семантичне ядро іменника як частини мови становлять слова з конкретним значенням предметів та істот (кімната, олівець, дерево, сіль; хлопець, лисиця, риба, комар). Це первинні іменники, вони є найменуваннями предметів матеріального світу. Абстрактні іменники (здебільшого це похідні слова, утворені на базі інших частин мови) є вторинними іменниками.

Іменник має значення предметності (це його категоріальне значення), визначає предмет у найширшому розумінні слова.

Поняття предметності допомагає нам розкрити семантична класифікація (виділення лексико-семантичних груп) іменників:

- назви конкретних предметів: будинок, дерево, склянка;

- назви живих істот – людей, тварин, комах, риб: учитель, вовк, бедрик, акула;

- сукупність конкретних предметів і живих істот: меблі, бадилля, молодь, мишва;

- назви речовин: молоко, цемент, глина;

- назви явищ природи: блискавка, ураган, дощ, мороз;

- назви відрізків часу: ніч, хвилина, канікули;

- назви кількості: сотня, п а ра, десяток;

- назви ознак, якостей і властивостей: жовтизна, радість, сум, патріотизм;

- назви дій та стану: змагання, ходьба, сон, цвітіння;

- назви подій: революція, виставка, фестиваль;

- назви почуттів: любов, ненависть, злоба;

- назви установ, підприємств, організацій: міністерство, завод, технікум тощо.

Усі іменники, різні за лексичними значеннями, на основі семантичної спільності об’єднуються в категоріальне (групове) значення предметності.

Іменники перебувають у складних взаємозв’язках з іншими розрядами слів (прикметниками, займенниками, числівниками, прислівниками, дієсловами тощо). Н-д, поняття певної ознаки може передаватися як іменником, так і спільнокореневими словами: радість – радісний – радісно; самотність – сам, трійка – три; біг – бігти (біжить). Найчастіше ознаки, властивості, якості позначаються прикметниками, дії і стани – дієсловами, ознаки дії чи стану – прислівниками. Різниця у вираженні якостей і властивостей іменником і прикметником полягає в тому, що прикметник виражає якість, ознаку тощо, притаманну якомусь предметові (особі) (глибокий слід, молода дівчина, хоробрий воїн), а іменник – самостійно, абстраговано від предмета, якому вона належить (глибина, молодість, хоробрість). Пор.: Тихо сідає сонце червоне на зеленому небі, певно, на вітер (Коцюбинський) і Скоро в зелень рясну уберуться садки. – Не впізнати розкішного краю (Грабовський).

Дія або стан, виражені дієсловом, пов’язані з часом і обов’язково з якимось виконавцем (кінь біжить, юнак співає); іменник виражає абстраговану опредметнену дію і не вказує на час її протікання (біганина, читання).

Морфологічні ознаки іменника

Категоріальне значення предметності іменників виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка. До граматичних категорій іменника автори “Теоретичної морфології...” та Горпинич В. О. відносять ще й категорію істот-неістот, яку ми традиційно розглядаємо як один із лексико-граматичних розрядів.

Усі іменники, крім тих, що вживаються лише в множині, належать до одного з трьох родів – чоловічого, жіночого чи середнього (виділення Горпиничем В. О. ще й парного роду є недостатньо обґрунтованим). Не мають граматичного роду іменники множинної форми: двері, ворота, штани, чари та ін. Категорія роду в іменників є несловозмінною (класифікаційною).

Категорія числа виявляється у формах однини і множини (зошит – зошити, поет – поети) або в одній лише формі – однини чи множини (сміливість, молоко, кіннота; фінанси, сани, куранти).

Іменник має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Категорії числа та відмінка є словозмінними, тому майже всі іменники мають числову і відмінкову парадигми.

Синтаксичні особливості іменника

Іменники відрізняються від інших частин мови своїми синтаксичними властивостями.

1. У реченні іменник найчастіше виступає у ролі підмета та додатка: Небесна брама є вузькою, і лише малі, тобто покірні, можуть через неї ввійти (св. Бернард); Ти чуєш? Б’є весільний бубон, і клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, заплівся місяць кучерявий (Б.-І. Антонич).

Рідше іменник виступає іменним складеним присудком з нульовою зв’язкою: Риторика – це сад, який дає більше квітів, ніж плодів (П.Декурсель, фр. письм.); Чуйність до людини – основа справжньої дружби (В.Сухомл.); неузгодженим означенням: Сонце грає на срібній хвилі Дніпра чорними блискітками (В.Собко); обставини: У цьому світі стільки ірреального... (Ю.Андрухович).

Найтиповішою, первинною для іменника є синтаксична функція підмета і додатка. Функція присудка, неузгодженого означення, обставини в іменника нетипова, вторинна, периферійна.

2. Усі іменники можуть мати при собі узгоджене означення: теплий вечір, лагідна пісня.

3. У словосполученні іменник може бути і опорним (головним), і залежним компонентом: зелене жито, жати жито.

4. Іменник у словосполученні може керувати залежним компонентом (допомога студентам), бути керованим (зроблений учнем) і прилягати до опорного компонента (магазину „Либідь”).

Таким чином, іменник (лат. substantivum) – самостійна повнозначна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене незалежними категоріями роду, числа і відмінка, у реченні вживається в різних синтаксичних функціях, серед яких найтиповішими є функції підмета і додатка.

Термін іменник уперше вжив Омелян Партицький у 70-х роках 19 ст.

2. Лексико-граматичні розряди іменників

Залежно від семантики і особливо морфологічних (словотвірних) ознак серед іменників виділяється кілька лексико-граматичних розрядів, а саме: назви власні – загальні, конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, речовинні – неречовинні (предметні), істот – неістот. Ці розряди перетинаються – власні іменники, наприклад, одночасно є і конкретними.

Лексико-граматичні розряди слів відрізняти від тематичних груп іменників, наприклад, назв приміщень, будівель (хата, шалаш, сарай, погріб) тощо. У тематичні групи іменники об’єднуються лише семантично, за значенням, тоді як лексико-граматичні розряди слів характеризуються й певними морфологічними ознаками.

Іменники – власні і загальні назви

Загальні (апелятивні) іменники (апелятиви) виступають узагальненими назвами класів однотипних предметів або явищ: поет, дерево, річка, озеро, хоробрість, свято. Власні (пропріальні) назви, навпаки, мають індивідуальні найменування, виділяють предмет з ряду однорідних і відмежовують його від інших (Шевченко, Тичина, Андрухович; Дніпро, Ніл, Прут).

Вивченням власних імен займається ономастика (від гр. – майстерність давати імена). У межах ономастики виділяють вужчі галузі: топоніміка (вивчає власні назви географічних об’єктів), антропоніміка (імена людей), зооніміка (клички тварин), астроніміка (назви небесних тіл) тощо. Відповідно топонім – власна назва географічного об’єкта, антропонім – власна назва людини тощо. У межах кожної галузі ще існує свій поділ (детальніше див. енциклопедію “Українська мова”та монографію Торчинського М. М.).

Між власними та загальними назвами немає чіткої межі. Окремі власні назви, втрачаючи здатність позначати одиничний предмет, переходять до загальних (явище деонімізації), а загальні – до власних, коли починають означати одиничний предмет (явище онімізації): рентген, ват, панама; Лис (прізвище), крамниця „Слово”, газета „Іскра”.

Власні й загальні назви розрізняються не лише семантикою, але й такою граматичною ознакою, як оформлення в числі. Загальні назви утворюють корелятивні форми однини і множини, а власні звичайно мають форму лише однини або лише множини, пор.: Дон, Альпи, Львів, Чернівці, і день – дні, кухар – кухарі, клас – класи. Утворення форм множини від власних назв, що вживаються лише в однині, можливе з певною стилістичною метою: Давайте Байронів, Шекспірів, Гете (Коц.). Форма множини від прізвищ показує, що носієм найменування є ціла родина (брати Тобілевичі, рід Крушельницьких).

Іменники конкретні й абстрактні

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, що відображають предмети навколишньої дійсності, які сприймаються органами чуттів людини. Це назви предметів (стіл, лампа, груша, дорога), явищ (грім, дощ), людей (дівчинка, дизайнер, студент). До конкретних іменників належать і назви часових одиниць (рік, доба, тиждень, хвилина). Умовно до конкретних зараховують власні найменування людей, географічних понять, підприємств, установ, творів тощо: Петро, Галина, Галичина, Черемош, „Спартак” ( футбольний клуб ).

Іменники з абстрактним значенням називають поняття, які людина не може безпосередньо сприймати органами чуттів; це позначення якостей, властивостей, дій тощо: гордість, відвага, зв’язок, щастя, простота, скорбота, білизна, пізнання.

Розмежувати іменники на конкретні й абстрактні на практиці буває нелегко. Інколи один і той самий іменник в одному контексті має конкретне, а в іншому – абстрактне значення: поле пшениці – літературне поле, полум’я багаття – полум’я почуттів, туман понад річкою – туман у голові. Здебільшого відбувається перехід конкретних іменників в абстрактні під час переносного вживання. За персоніфікації абстрактні іменники, набуваючи чуттєвих рис, стають конкретними:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти.

Виростав вас, доглядав вас –

Де ж мені вас діти? (Т.Шевченко)

Абстрактні іменники рідше бувають непохідні (воля, сила, душа, характер, ідея), а здебільшого похідні, утворені від дієслівних та прикметникових основ за допомогою спеціальних суфіксів: малюва-нн-я, терпі-нн-я, піднес-енн-я, убо-зтв-о, багат-ств-о, бороть-б-а, молоть-б-а, шир-от-а, чесн-ість, хоробр-ість. Серед абстрактних іменників є чимало запозичень: економіка, політика, романтизм, поетика.

Граматичні ознаки абстрактних іменників:

- абстрактні іменники не підлягають лічбі;

- вони не здатні означатися означено-кількісними числівниками (пор. п’ять учнів);

- абстрактні іменники переважно не утворюють співвідносних форм однини і множини;

- більшість абстрактних іменників функціонує лише в однині, а деякі – лише у формі множини (іменини, заручини, дебати, кошти, фінанси, жнива, переговори).

Проте частині абстрактних іменників властиве розрізнення однини і множини, н-д: відмінок – відмінки, швидкість – швидкості, глибина – глибини, пропозиція – пропозиції, назва – назви, протест – протести, функція – функції, властивість – властивості, суперечка – суперечки, правило – правила, час – часи, успіх – успіхи, закон – закони. На думку А. П. Грищенка, „здатність значної частини абстрактних іменників до розрізнення форм однини і множини пояснюється насамперед тим, що вони позначають такі загальні поняття, які можуть мати часткові, але обов’язково відмінні між собою, форми вияву” (с. 290). Абстрактні іменники, таким чином, мають різний ступінь абстрагування (не всі абсолютно абстраговані, неподільні щодо часткових форм вияву).

Форми однини і множини можуть мати також абстрактні назви, утворені внаслідок метафоризації: вогнище революції – вогнища революції, широта – (географічні) широти.

!!! Не становлять співвідносних граматичних форм однини і множини абстрактні спільнокореневі іменники на зразок радість – радощі, хитрість – хитрощі, прикрість – прикрощі, гордість – гордощі, хоча й виражають поняття одиничності-множинності.

Збірні іменники

Збірні іменники виділяються з групи іменників-загальних назв з конкретним значенням.

Збірні іменники позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів – найчастіше істот (осіб і не осіб), рослин, а також інших предметів. Н-д: парубота, професура, козацтво; мурашва, мошкара, мишва; сосняк, гілля, листя; апаратура, ганчір’я, білизна.

Граматичні ознаки збірних іменників:

- уживаються лише у формі однини: волосся, пір’я, символіка;

- не поєднуються з означено-кількісними числівниками, але можуть поєднуватися з неозначено-кількісними (багато колосся, мало каміння) та дробовими (одна третя козацтва);

- граматична форма однини збірних іменників, на відміну від форм однини конкретних іменників, які означають один предмет, виражає значення множинності, пор.: професор – професура, береза – березняк.

Збірні іменники утворюються за допомогою суфіксів:

- ств-о (-цтв-о): студентство, селянство, товариство; -я (j+ а): верб’я, дуб’я, клуб’я, листя, галуззя, мотуззя, бадилля, коріння, струччя, вороняччя, павуччя; -н-я: офіцерня, пташня, комарня, мурашня; -в-а: братва, дітва, панва, мишва, грошва; -от-а: жінота, парубота, біднота, дрібнота; -инн-я (-овинн-я): стеблиння, кукурудзиння, гарбузиння, бобовиння; - ин-а (-овин-а): вільшина, осичина; ярина, яровина, садовина; -ник, -няк: сливник, сливняк, дубняк, хмизняк, лозняк, лозняк, осичник, осичняк, чагарник, чагарняк, дрібняк; -еч-а: малеча, молодеча, стареча, голеча; изн-а: білизна, старизна; -ар-а (-ор-а): мошкара, дітвора; - ія: братія, інженерія, адміністрація, інтелігенція; - ість: людність; -ич: галич; -ань: ламань; -іан-а: шевченкіана, пушкініана (“сукупність конкретних предметів і явищ, пов’язаних з творчою або політичною діяльністю особи”); -ур-а: професура, адвокатура, мускулатура, клавіатура; -ик-а (-ік-а, атик-а): орнаментика, символіка, проблематика, синоніміка, топоніміка; -і-я: топонімія, гідронімія; -ат: секретаріат; -ітет: генералітет; -арій: інструментарій. Значення збірності виражається лексично у безсуфіксних іменниках: молодь, юнь, зелень, хвоя, нечисть, гниль, погань.

!!! Іменники загін, група, команда, рота, полк, ліс, народ, трупа, ансамбль, хоч і мають значення певної сукупності, не належать до збірних, оскільки виступають в обох формах числа, виражають розчленовану множинність: два народи, українські команди.

Речовинні іменники

Серед іменників з конкретним значенням – велика група слів із речовинним значенням. Речовинні іменники протиставляються предметним іменникам, які позначають об’єкти, реалії, що піддаються лічбі.

Речовинні іменники позначають однорідні за складом речовини, матеріали, які зберігають властивості цілого і які можна лише виміряти, а не порахувати. Напр.: цукор – ложка цукру – мішок цукру.

У межах речовинних іменників можна виділити такі групи:

- назви металів: срібло, золото, мідь, платина;

- назви хімічних елементів: кисень, водень, азот;

- назви ліків: аспірин, валідол, анальгін;

- назви рідин: вода, молоко, нафта;

- назви тканин: полотно, сукно, ситець, шовк;

- назви продуктів харчування: свинина, сир, борошно, м’ясо, сало, хліб;

- назви будівельних матеріалів: цемент, вапно, цегла, асфальт;

- назви кущів: шипшина, бузок;

- назви деревини: береза, дуб, бук (ліжко з дуба) тощо.

Граматичні особливості речовинних іменників:

- не змінюються за числами;

- мають або тільки форму однини (сметана, сир), або (рідше) – тільки форму множини (дріжджі, вершки, висівки, ласощі, духи);

- поєднуються зі словами зі значенням міри, у тому числі неозначено-кількісними числівниками: пляшка молока, кілограм солі, багато вершків.

Множинні форми іменників з речовинним значенням можливі лише в тих випадках, коли називають ґатунки, види, сорти якоїсь речовини або великі межі та площі її поширення: фруктові води, хімічні масла, мінеральні солі, дозрілі хліба, колосяться пшениці.

Одиничні іменники

Одиничні, або сингулятивні (від лат. singularis – однина), іменники існують для виділення предмета із маси, що виражається іменником зі значенням збірності або речовинності Напр.: краплина, стеблина, людина, худобина.

Граматичні ознаки одиничних іменників:

- утворюються за допомогою суфіксів - ин(а), -ін(а): картопля – картоплина, зерно – зернина, пір’я – пір’їна. Від них можуть уворюватися пестливо-зменшувальні форми: горошинка, соломинка, краплиночка, бадилиночка.

- уживаються у формі однини і множини (при додаванні числівників): квасолина – дві квасолини.

Одиничні іменники протиставляються збірним та речовинним: перчина – перець; горошина – горох; волосина – волосся; бадилина – бадилля.

Назви істот і неістот

У системі лексико-граматичних розрядів іменників окреме місце посідає категорія істот/неістот. До цього часу є спірним питання про статус явища „істота/неістота”. Чи це морфологічна категорія, чи лексико-граматичний розряд? У традиційній граматиці протиставлення істот/неістот розглядається як лексико-граматичний розряд. У сучасному українському мовознавстві все більше граматистів виділяє, окрім морфологічних категорій відмінка, роду та числа, ще морфологічну категорію істот/неістот (“Теорет. морфологія…”, с. 53, 97-98; Горпинич В. О., с. 47-51). Поділ іменників на назви істот та неістот відбувається за семантичними ознаками.

Іменники- назви істот називають об’єкти живої природи:

- людей (осіб), тварин, комах: дружина, дід, учитель, галичанин, Остап, Ольга, лелека, голубка, муха;

- демонологічні та міфологічні назви: мавка, Перун;

- назви персоніфікованих предметів, прирівнюваних до живих: лялька, Буратіно.

У граматичному плані до істот належать також іменники, що називають:

- неживі предмети: мрець, покійник;

- умовні знаки: валет, дама, туз, тура.

До неістот належать слова, що називають:

- неживу неорганічну природу – предмети, явища, частини тіла, абстрактні поняття, географічні та астрономічні об’єкти: двері, сніг, нога, радість, хлібина, гора, Велесничка, планета, Юпітер;

-! рослини: очерет, трава, клен;

- сукупності людей і тварин (народ, плем’я, полк, череда, зграя, рій, гурт);

- збірні назви (птаство, молодь, дітвора);

- іменник труп.

 

Граматичні особливості назв істот та неістот

Назви істот та неістот протиставляються за специфікою оформлення роду та окремих відмінків. Більшість назв істот мають співвідносні форми чоловічого та жіночого родів: помічник – помічниця, українець – українка, раб – рабиня, голуб – голубка. Назви неістот такої кореляції не мають: верба – жін. роду, дуб – чол., сіно - сер.

Іменники-істоти мають переважно значення чол. або жін. родів і лише зрідка середнього. Чоловічий рід вказує на чоловічу стать (вдівець, учень), жіночий – на жіночу стать (вдова, учениця). Іменники-істоти середнього роду називають осіб чи тварин безвідносно до статі: лоша, дитя, теля, каченя, курча, але як виняток: дівча – хлоп’я. Іменники-неістоти мають чоловічий (комп’ютер), жіночий (земля), середній (перо) рід або вживаються у множині (штани).

Граматичні відмінності назв істот і неістот виражаються формою знахідного відмінка таким чином:

1) форма знахідного відмінка однини чол. роду іменників-назв істот збігається з родовим однини (підтримати брата, захистити студента);

2) форма знахідного відмінка однини чол. роду назв неістот збігається з називним відмінком (проспівати гімн, викопати рів);

3) у знахідному множини іменники-назви істот усіх трьох родів мають форми, спільні з родовим відмінком (любити учнів, сестер, дівчат; пасти волів, корів, телят);

4) неістоти усіх трьох родів у знахідному відмінку мають форми, спільні з називним відмінком (купувати книжки, читати вірші, відчиняти вікна).

Відхилення від цієї закономірності засвідчене у фразеологізованих словосполученнях іти в солдати, взяти в служниці, мітити в генерали, вийти в люди, піти в няньки, вступити в члени (партії).

У розмовній мові можливі паралельні форми у знахідному відмінку множини для неістот (пасти корів, коней, гусей і пасти корови, коні, гуси) та в знахідному відмінку однини для неістот (прочитати вірш і вірша, поремонтувати трактор і трактора, співати пісні і пісень).

Частково граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється у давальному та місцевому відмінках. Назви істот у зазначених відмінках мають переважно закінчення -ові- (-еві-, -єві-): студентові, учневі, Індрієві; на студентові, на учневі, на Андрієві. У родовому відмінку однини іменники чол. роду другої відміни мають тільки закінчення -а-(-я), якщо це назви осіб (Петра, учня). У назвах неістот уживаються форми на -а-(-я-) або -у-(-ю): олівця, явора, але університету, контролю.

У лексичних значеннях деяких слів суміщаються поняття істоти і неістоти. Це: 1) назви мікроорганізмів: амеба, бацила, мікроб, бактерія; у непрофесійному мовленні – бачу віруси, у професійному – бачу вірусів;

2) назви неживих предметів, які ототожнюються з назвами осіб: лялька, покійник, мрець;

3) назви конкретних предметів, які в переносному значенні називають осіб (зірка, мішок, дуб, пень, капелюх, ковпак): Ми побачили всіх зірок українського театру;

4) назви абстрактних понять, які в переносному значенні називають істот (осіб): дух, геній, тип (розрізняти два типи фігур; побачити двох типів);

5) назви конкретних предметів-неосіб, які виникли на основі назв осіб, зберігають морфологічні ознаки іменників-істот: бомбардувальник, двірник (у машині), розвідник (удосконалити бомбардувальника); гопак, козачок (затанцювали гопака); „Запорожець”, „Антей” (у небі побачили „Антея”).

Отже, один і той самий іменник в одному значенні називає істоту, в іншому – неістоту, що зчаста впливає на його граматичні особливості (ловити карасів – їсти карасі, розгнівати Марса – досліджувати Марс).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных