Перелік питань, які виносяться на підсумкові модулі 2 страница

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒


	ТЕМА 2.3 Реклама 140………Загальні відомості. 142………Життєвий цикл товару.

Загальні відомості Життєвий цикл товару

У найдавніших писемних джерелах знаходимо відомості про рекламу. З історії знаємо, що римляни розписували стіни оголошеннями про гладіаторські бої. У Помпеї один з написів на стіні рекламував політичного діяча та закликав людей віддавати за нього голоси. Можна стверджувати, що це були попередники сучасної “зовнішньої” реклами, іншими словами – це перший різновид реклами. Другий різновид ранньої реклами – це міський оповідник. Вулицями Афін у Стародавній Греції ходили оповісники, оголошуючи про продаж рабів, худоби, ужиткових предметів та інших товарів. Ось як звучала “рекламна пісня” в Афінах: “Щоб очі сяяли, щоб червоніли щоки, щоб довго зберігалася дівоча краса, розумна жінка купуватиме косметику за розумними цінами в Екслиптоса”. Третій різновид реклами було тавро, його ремісники ставили на своїх товарах (таких як килими, прикраси, гончарні вироби). Про репутацію ремісника свідчило тавро на товарі. Покупці починали шукати товари з відповідним тавром. Сьогодні користуються товарними знаками й марочними назвами. Реклама – це неособисті форми комунікації, що здійснюються за посередництвом платних засобів поширення інформації, з чітко вказаним джерелом фінансування. На рекламу гроші витрачають не лише комерційні фірми, а й музеї, громадські організації, державні організації, що прагнуть розрекламувати свою діяльність перед різними аудиторіями. Гроші надходять у найрізноманітніші засоби поширення інформації: журнали, газети, радіо й телебачення, щити плакатні, вивіски, коробки сірників, записні книжки, календарі, оголошення у транспорті, каталоги, довідники, циркуляри і т.п. Є чимале застосування реклами. Нею користуються для формування довгострокового образу організації, поширення інформації про продаж, послугу або подію, відстоювання конкретної ідеї, виділення марочного товару. Плануючи рекламну діяльність, необхідно з’ясовувати: - що саме повинна зробити реклама; - де і коли. Рекламу класифікують залежно від призначення: - реклама, що інформує; - реклама, що переконує; - реклама, що нагадує. Реклама, що інформує, переважає головним чином на етапі виведення товару на ринок, коли постає завдання створити первинний попит. Реклама, що переконує, набуває особливого значення на етапі зростання, коли треба затвердити переваги певного товару. Реклама, що нагадує, є надзвичайно важливою на етапі зрілості товару, коли треба примусити споживача згадувати про цей товар. Наприклад, мета оголошень “Львівського пива” полягає в тому, щоб нагадувати людям про цей напій, а зовсім не в тому, щоб інформувати чи переконувати. Спочатку, відповідно до призначення реклами, розробляються зміст і форми рекламного звернення, потім приймається рішення про бажану широту охоплення, частоту появи та силу дії, які необхідно забезпечити для вирішення завдання, що поставлене перед рекламним зверненням. Щодо частоти появи реклами, то необхідно вирішити, скільки разів протягом конкретного відрізка часу потенційний споживач має побачити (почути) певну рекламу. Щодо сили дії, то необхідно обміркувати, з якою силою повинно діяти рекламне звернення. Реклама на телебаченні, приміром, справляє сильніше враження, ніж радіореклама. Чим ширшим є охоплення, чим вищими є частота появи реклами та показники сили її дії, тим більшим має бути рекламний бюджет рекламодавця. Знаючи це, необхідно орієнтуватися в тому, які показники забезпечуються тим чи іншим засобом реклами. Кожний засіб має переваги і обмеження. Отож, відбираються засоби з урахуванням низки характеристик. Найважливішими з них є такі: 1. Схильність цільової аудиторії до певних засобів інформації. Наприклад, радіо й телебачення є найефективнішими для охоплення аудиторії підлітків. 2. Специфіка товару. Наприклад, жіночі плаття краще подавати у кольорових журналах, а радіотовари – на телебаченні. 3. Специфіка рекламного звернення. Наприклад, звернення, що несе звістку про великий розпродаж, який відбудеться наступного дня, потребує використання радіо чи газети. 4. Вартість. Найдорожчим є телебачення, а реклама у газетах коштує дешевше. Ознайомившись з характеристиками засобів інформації, можна приймати рішення про розподіл коштів на них. Потрібно вибирати найбільш рентабельні. Коли фірма випустила товар на ринок, вона намагається аби він якнайдовше функціонував. Однак “життя” товару не буває вічним. Воно складається з чотирьох основних етапів: виведення на ринок,зростання,зрілість,занепад. Етап виведення на ринок– це період повільного зростання збуту у процесі виходу товару. Повільність можна пояснити тим, що споживачі не відразу відмовляються від звичних схем поведінки. Якщо новий товар дорогий, то зростання збуту стримується тим, що незначна кількість покупців може дозволити собі його купити. Етап зростання – це період швидкого сприйняття товару ринком і зростання прибутків. На ринку з’являються конкуренти, яких приваблюють нові можливості. Для того щоб продовжити період швидкого сприйняття ринку, фірма може використати кілька підходів: - підвищити якість нового товару, надати йому додаткових властивостей, випустивши його різновиди; - вийти на нові ринки; - використати нові канали поширення; - переорієнтувати частину реклами щодо поширення відомостей про товар на стимулювання його придбання; - своєчасно знизити ціни, аби залучити додаткову кількість споживачів. Етап зрілості – починається тоді, коли темпи зростання збуту товару починають сповільнюватися. За часом він найдовший. Для фахівця-риночника – висуває найскладніші завдання. На етапі зрілості потрібно постійно шукати способи модифікації ринку, товару й власне маркетингу. Модифікація ринку передбачає намагання збільшити споживання товару, що вже існує. Шукають нових споживачів, а також способи стимуляції інтенсивнішого споживання товару клієнтами, що вже існують. Модифікація товару передбачає суто дизайнерські заходи. Дизайнер модифікує промисловий вибір, удосконалюючи різні його властивості: - функціональні; - конструктивно-технологічні; - естетичні. Приклад: поведінка японських виробників годинників, калькуляторів, копіювальних апаратів тощо. Фірма “Соні” постійно вдосконалює свої магнітофони, а фірма “Тошиба“ – телевізори. У галузі автомобілебудування бачимо, як автомобільні фірми всього світу періодично змінюють зовнішнє оформлення своїх моделей для залучення покупців. Модифікація маркетингу передбачає гнучкі дії, аби своєчасно знизити ціну на товар з метою “перетягування” клієнтури конкурентів, зробити спробу більш дієвої рекламної кампанії. З часом збут товару занепадає. Починається останній етап. Збут може перебувати на низькому рівні й залишатися на ньому впродовж певного часу. Для фірми такий занепад обійдеться в копійку. Це потребує коштів на виробництво, рекламу, увагу продавців, на організацію виробництва нових, більш прибуткових товарів.


	ТЕМА 2.4 Стилізація форми 145………Загальна характеристика. 145………Головні види стилізації. 147………Позитивні моменти й недоліки стилізації.

Загальна характеристика Головні види стилізації Позитивні моменти й недоліки стилізації	Стилізація – генетично первинний вид естетико-технічної творчості, пов’язаний за своїм походженням із найбільш близьким йому декоративно-прикладним мистецтвом. Головна його особливість – естетична організація зовнішнього вигляду промислового та архітектурного виробу, надання йому певного стильового характеру. Ця особливість визначила назву самого виду дизайнерської творчості та дизайнера-архітектора, що спеціалізується у цій галузі (дизайнер-стиліст). У продовж останніх десятиліть до стилізації форми склалося здебільшого негативне ставлення, яке частково зберігається ще й донині. Професійне використання стилізації дає змогу створювати завершені за формою промислові вироби. Найактивніше використовується стилізація у тих галузях виробництва, де продукція не зазнає суттєвих змін щодо принципів дії, кінетичних схем, компонувальних рішень, конструктивних прийомів тощо. Ця продукція, за умовами виробництва та експлуатації, не потребує кардинальних змін, бо тривалий час не втрачає властивості відповідати утилітарним вимогам. Декоративізм –первинний вид стилізації. Це явище у давнину було зумовлене неглибоким розумінням специфіки техніки, неясністю її функцій та тенденцій розвитку, що були характерними для періоду до ХХ ст. Розпочалося декорування з побутових промислових виробів, бо вони були найбільш близькі до традиційного предметного середовища. Поступово декорування охопило й виробничі механізми у всьому їх розмаїтті – парові машини, найрізноманітніші верстати тощо. У вигляді спалахів підробки під архітектурно-художні стилі декоративізм зустрічається й нині (наприклад, новітній телевізор виконується у дусі меблів вікторіанської доби дизайнером, якому бракує художнього смаку, а то у вигляді справді дотепного використання цитат з декоративної спадщини минулого чи з арсеналу сучасних декоративних прийомів). Можна стверджувати, що сучасний декоративізм у промисловому та архітектурному дизайні або межує з дилетанством, або це вишукані можливості високопрофесіональ-ного майстра, або є чимось проміжним між цими двома полюсами. Кон’юнктурна стилізація– формувалася разом із розвитком індустріального суспільства. Зміст її визначається виключно кон’юнктурою промисловості й торгівлі. Мета– досягнення найшвидшого, найбільшого та безпосереднього прибутку від промислового чи архітектурного виробу. У межах кон’юнктурної стилізації принцип роботи дизайнера-стиліста визначається бажанням оперативно дізнатися про сьогоднішні інтереси споживача і не лише задовольнити їх, а й передбачити попит на завтра, при зменшенні цікавості виробу оживити його, запропонувати покупцеві нову форму. Під час великої економічної кризи у США економічна ефективність кон’юнктурної стилізації зумовила її розквіт. Стилізація форми промислових та архітектурних виробів тоді досягла своїх висот, діяла вона як своєрідний естетико-економічний важіль конкуренції й була засобом активізації збуту товарів в умовах кризи. Імітаційна стилізаціяспрямована на виразне підкреслення певних функцій промислового та архітектурного виробу у його зовнішній формі. Ще на початку кон’юнктурної стилізації 1920-х років з’явився інтерес до естетичного прояву тих формальних моментів, які несли зі собою відверто технічні структури. У них спробували побачити те, чого не бачили кон’юнктурні стилісти, – естетично осмислену функцію предмета. Для зміцнення цієї ідеї знайшовся родючий ґрунт 20-30-х років. Це час великих швидкостей, насамперед в авіації та судноплавстві. Аеро- та гідродинамічні форми здавалися авторам імітаційної стилізації універсальною ознакою, знаком функції взагалі. Слідом за транспортними засобами численні стаціонарні об‘єкти (наприклад, побутові прилади набули елементів обтічної, ніби функціональної форми. Такий вульгарний функціоналізм, точніше псевдофункціоналізм), швидко привернув увагу дизайнерів-стилістів і поширився по всьому світі. З 1940-х років підкреслена стилізована обтічність форм промислових та архітектурних виробів зникає, а імітаційна стилізація не зникла, вона почала змінюватися. Зокрема, одним із характерних її проявів став модний у 60-70-х роках стиль “МІЛІТЕР” - наслідування у повсякденному одязі, побутовій радіотехніці, будівництві, «польової» подоби військової уніформи й апаратури. Таким чином, імітаційна стилізація, так само як кон’юнктурна і декоративізм, нагадує дещо “екстремістський” прояв роботи дизайнера-стиліста. Це призвело до поширення думки про негативну суть стилізації взагалі. При цьому не враховувалося існування більш “поміркованого” прояву роботи дизайнера-стиліста, що дістав назву раціональної стилізації. Раціональна стилізація. Стиліст цього напрямку намагається спрямувати свою роботу до розробки внутрішньо зумовленої форми предмета, архітектурної форми, хоча він вирішує лише морфологічні (формотворчі) завдання. Він не вносить змін до принципу дії промислового чи архітектурного виробу, його конструкції, схеми тощо. Однак така робота може призвести до суттєвих – аж до невпізнаності – змін форми. Раціональна стилізація є ефективним засобом естетичної організації як промислових, так і архітектурних виробів. Різні типи споживача знаходять своє відображення у створеній стилістом формі предмета, характерною рисою якого може стати, наприклад, “молодіжність” предмета, його “жіночість”, “інструментальність”. Прикладом стилізації може служити наручний годинник – предмет, який мало змінюється навіть у габаритних розмірах, пропорціях, деталях. Цей приклад характеризує великі можливості стилізації, що можна спостерігати на багатьох зразках механічних і електронних годинників. Швидкість та ступінь оволодіння майстерністю залежить ще й від розвиненості художнього смаку й природних творчих здібностей стиліста. До позитивних моментів стилізації можна віднести можливість отримання значного морфологічного ефекту при відносно великих витратах часу і ресурсів. Суттєвим це є тоді, коли нові, прогресивні технічні рішення за інерцією намагаються замкнути у старі форми або коли моральне старіння форми промислового чи архітектурного виробу відбувається значно швидше, ніж його внутрішнього змісту. Стилізаціяє економічним за своєю суттю та прогресивним видом дизайну. Стилізації притаманні недоліки, які зумовлюються, головним чином, обмеженістю сфер використання. Внаслідок своєї природи й формотворчих можливостей, вона “не впорається” із техніко-естетичними завданнями більш високого рівня. Звідси й випливає необхідність вдаватися до глибокого “занурення” у технічні, експлуатаційні та інші параметри промислового чи архітектурного виробу, що проектується.

	ТЕМА 2.5 дизайн окремих промислових та архітектурних виробів 149………Загальна характеристика. 149………Споживчі властивості промислового та архітектурного виробу. 150………Властивості промислового та архітектурного виробу, зумовлені виробництвом. 152……….Головні чинники, що впливають на форму. 156……….Дизайнерський аналіз і синтез. 158……….Переваги й недоліки дизайну окремих промислових та архітектурних виробів.

Загальна характеристика Споживчі властивості промислового та архітектурно-го виробу Властивості промислового та архітектурно-го виробу, зумовлені виробництвом Головні чинники, що впливають на форму Дизайнерський аналіз і синтез Переваги й недоліки дизайну окремих промислових та архітектур-них виробів

У вітчизняній термінології, дизайн, спрямований на розробку утилітарних і естетичних параметрів окремого промислового чи архітектурного виробу, дістав назву “ художнє конструювання ”. Розробка зовнішньої форми входить до цього виду дизайну. “ Художнє конструювання ” вбирає в себе стилізацію форми як одну зі своїх складових частин. Вважають, що цей вид дизайну спроможний вирішити будь-яке дизайнерське завдання. Така точка зору є справедливою лише частково. Адже тут дизайнер розробляє здебільшого лише один окремий промисловий чи архітектурний виріб. “Художнє конструювання” має значну різноманітність, гнучкість й велику кількість прийомів, отже, дає змогу дизайнерові працювати у всіх галузях промисловості та архітектури. До споживчих властивостей промислового та архітектурного виробу належать: користь,зручність,краса, а також ціна, за якою споживач може цей виріб придбати. Користь– визначається утилітарно-функціональним призначенням предмета. Наприклад, призначення олівця – рисувати, пістолета – стріляти, праски – прасувати, пензля – малювати. Користь цих предметів визначається насамперед тим, наскільки добре кожен з них виконує свою утилітарну функцію. Однак, крім головної функції, споживачу під час користування предметом доводиться мати справу з низкою функціональних етапів, які визначаються певними умовами. Наприклад, для праски це вмикання приладу в електромережу, процес підігрівання, регулювання температури, забезпечення необхідного тиску на тканину, маневреність, вимикання приладу, зберігання його; тобто головна функція, яка є відповіддю на потреби споживача, розпадається на певну кількість підфункцій, що забезпечують її виконання. Зручність –до неї належать властивості предмета,які визначаються не лише потребами, а більшою мірою можливостями людини. Вимоги до цих властивостей зумовлюють оптимізацію усього фізичного й психічного навантаження споживача, який користується тим чи іншим виробом, цим вивченням займається наука, яка називається ергономікою.Ця наука дає дизайнерові знання про формування й перебіг різноманітних форм діяльності людини. Це дає змогу йому тримати у полі зору всі ланки функціонального процесу, здійснюючи правильне з ергономічного погляду проектування об’єкта. Нині при урахуванні “людського фактора” недоцільно покладатися лише на знання, які набуто у повсякденному житті. “Не претендуйте на те, що ви своїми психічними й фізичними характеристиками, своїми симпатіями чи антипатіями репрезентуєте усе людство”, – так починається одна із книг з ергономіки. Краса – це властивість промислового чи архітектурного виробу, яка не піддається жорстким визначенням. Естетичні уподобання різних людей не можуть бути однаковими. Те, що вам здавалося красивим три роки тому, нині вже може не бути таким. Однак існують певні властивості промислових виробів, які осмислюються більшістю людей приблизно однаково, і ці вироби вважаються красивими. Розглянемо ці властивості дещо з протилежного боку. Назвемо такі властивості предмета, які роблять його потворним. До них можна віднести: - незлагодженість пропорцій; - невідповідність форм своєму призначенню; - низькосортний матеріал; - неохайність зовнішнього вигляду; - низькоякісне виготовлення тощо. Отож, предмет не потворний, а, навпаки, красивий мусить мати протилежні властивості. Ціна– суттєва властивість промислового чи архітектурного виробу, яка цікавить споживача. Зрозуміло, що серед двох однакових за іншими властивостями виробів він придбає той, який коштує дешевше. Ми говоримо про основні властивості виробу, промислового чи архітектурного предмета, які цікавлять споживача. Як саме формуються ці властивості, споживача не дуже цікавить, аби ціна виробу влаштовувала. Наприклад, людину, яка хоче купити будинок, цікавить насамперед житлова та загальна площа будинку, яке планування кімнат, їх кількість. Важливим є також місцезнаходження будівлі, поверховість. Значення має також як зовнішній, так і внутрішній вигляд. А як вдалося зробити те, що дає змогу будувати такі будівлі? Як спромоглися так охайно виконати всі будівельні роботи? Цими питаннями покупці, як правило, не цікавляться. Питання про те, якими технічними засобами досягти споживчих властивостей виробу промислового чи архітектурного предмета, щоб його вигідно продати, цікавить вже не споживача, а виробника. Отже, сферою виробництва зумовлюється частина властивостей промислового чи архітектурного виробу, які формує дизайнер. Головними з них, які найперше треба осмислювати, є конструкційні й технологічні. Конструкція вважається досконалою, коли відповідає таким показникам: - високій продуктивності; - економічності; - міцності; - надійності; - мінімальній масі та матеріаломісткості; - оптимальним габаритам; - довготривалості. Питома вага кожного з цих показників у конструкції залежить від призначення промислового чи архітектурного виробу. Наприклад, для верстатів головними показниками є продуктивність, точність обробки, діапазон операцій, що виконуються. Для авіаційних засобів транспорту – невелика маса конструкції, високий коефіцієнт корисної дії (ККД) двигуна, що забезпечує невелику масу бортового запасу палива тощо. Технологія– конструкція мусить бути втілена у певному матеріалі й певним чином зібрана зі складових частин, які її утворюють. При цьому вона має відповідати сучасним технологічним можливостям. За допомогою механічної обробки різанням, литтям, обробки тиском вдається досягти раціонального формоутворення деталей промислового чи архітектурного виробу, а також досягти раціональних дій щодо збирання окремих деталей разом з подальшим з’єднанням їх за допомогою різьбових з’єднань, зварювання, склеювання. Проблеми суто конструкційні та технологічні є компетенцією інженерів. Одначе дизайнер, який працює над проектом промислового чи архітектурного виробу, неодмінно має осмислювати у співпраці з інженером конструкційні й технологічні питання у тій мірі, в якій це пов’язано з процесами знаходження досконалої структури й форми виробу. До них належать: - функціональний чинник; - ергономічний чинник; - естетичний чинник; - конструкційний чинник; - технологічний чинник; - чинник руйнування; - чинник транспортування. Функціональний чинник.У дизайні під функцією розуміють роботу, яку має виконувати промисловий чи архітектурний виріб. Таким чином, вплив функціонального чинника на форму визначається вимогами, які люди висувають до корисності предмета. Наприклад: якщо ви купили житловий будинок і взимку ваша сім’я мерзне від холоду, то це означає, що будинок не виконує своєї головної функції. Для того щоб він її виконував, треба вжити заходів, щоб зробити будівлю теплішою. А це вже певним чином вплине на його форму. Вплив функції на форму розглядається всебічно. З одного боку, кожен промисловий чи архітектурний виріб є безпосередньо пов’язаний з людиною. З іншого боку, він є елементом предметного чи архітектурного середовища. Наприклад: основна функція холодильника – підтримувати певну температуру для зберігання продуктів. Але водночас холодильник є суттєвим елементом інтер’єру кухні. Він може допомогти організації середовища, а може й зіпсувати інтер’єр. Ергономічний чинник. Вплив ергономічного чинника на форму промислового чи архітектурного виробу визначається вимогами, які висуваються щодо зручності та безпеки користування предметом. Неможливо, щоб крісло було в півтора метра заввишки – на нього незручно сідати. Неможливо, щоб у пилки була ручка з гострими формами, які поріжуть руку. Погано, коли кнопки на пульті розміщені у різних кінцях − для користування форма пульта управління вимагає продовжити кожну руку оператора на півметра. Естетичний чинник. Вплив естетичного чинника формоутворення пов’язаний з композицією. Композиція – естетична організація твору. Головна проблема цієї організації є досягнення відповідності форми змістові. Якщо, наприклад, канцелярські пластмасові речі справляють враження макета меморіального комплексу, то в цьому разі форма змістові не відповідає. Такий дизайнерський твір не є естетично організований. Так само, якщо крісло у залі суду виглядає так, як у зубному кабінеті, то це теж є невідповідністю форми змістові. Зв’язок форми й змісту характеризує один з аспектівцілісності дизайнерськоготвору – прояв внутрішнього у зовнішньому. Але існує ще й інший бік цілісності твору, що стосується лише зовнішнього – цілісність його форми. Цілісною формою є така форма, в якої кожна з її частин взаємодіє з іншими й не може бути вилучена без порушення цілісності. Проектуючи той чи інший об’єкт, треба розглядати його не як випадкове з’єднання окремих вузлів, деталей, а як єдиний організм. Зв’язок між окремими елементами має бути не лише функціональним, конструкційним, а й композиційним. У будь-якому творі – літературному, музичному, архітектурному, дизайнерському – має бути певний композиційний задум, порядокпобудови. Щось повинно бути головним, а інше другорядним, яке підпорядковане головному. Якщо цього не буде, твір розпадеться на окремі, нічим не пов’язані самостійні частини. Отже, твору як певноїцілісності, вже не існуватиме. З точки зору естетичності виразності, до безперечної переваги форми належить тектонічна правдивість спроектованого об’єкта. Тектоніка– видиме відбиття у зовнішній формі предмета роботи конструкції та організації матеріалу. Дизайнер свідомо відбирає, виявляє й акцентує властивості матеріалу, технологію його обробки і характер конструкцій, підпорядковуючи усе композиційному задумові. Найсильніший засіб композиції є пропорції. Завжди поняття пропорційності виступало однією з головних ознак у визначенні краси. Пропорційними називаютькількісні відношення лінійних величин, площ, об’ємів. Пропорційність – поняття, що характеризує вдало знайдену розмірність усіх частин, що складають форму, гармонійну узгодженість їх відношень – лінійних, за площею, за об’ємом. Щоб краще уявити собі відношення пропорцій, уявімо собі, що ми намалювали людину. Вийшло так, що в неї кожне вухо більше за голову, ноги коротші за шию. Скільки би ми не прикрашали цю людину, якими би прикрасами – вона залишиться потворною. Сила пропорцій– у безпосередньому ефекті гармонізації. Пропорціонування у сучасному дизайні не можна зводити до механічного запозичення класичних прийомів. Ті численні математичні залежності щодо побудови форми, які можна зустріти у книжках з композиції (золотий перетин, ряд Фібоначчі тощо), не зроблять форму промислового чи архітектурного виробу гармонійною. Форма– це відображення у зовнішньому внутрішнього, а тому пошук гармонійних пропорцій, відірваних від внутрішнього змісту предмета, перетворюється на нісенітницю. Наприклад, якщо б ми побачили немовля, в якого є гармонійні, класичні пропорції дорослої людини, то від цього ми б отримали негативні емоції. Всілякі готові рецепти гармонізації можуть стати у пригоді лише тоді, коли вони узгоджуватимуться зі всією групою чинників, що визначають форму. У цьому разі вони можуть допомогти уточнити розміри. Головною запорукою вдалого пропорціонування є візуальний досвід дизайнера. Уявімо собі однотипні промислові вироби, але різні за розмірами: великий верстат у цеху заводу і маленький побутовий верстатик, стіл для дорослих людей та столик для малюків тощо. При створені форми цих предметів можна піти шляхом простого збільшення або зменшення їх абсолютних розмірів, однаково їх деталізувати. Чи правильно це буде? Подивимося, як побудовані великий та малий організми в природі. Хіба курча схоже на півня, а цуценя – на дорослу собаку? Звідси робимо висновок: деталі у малого організму нерозвинені, простіші за формою, у великого вони складніші. Перелічені відмінності у формах малих і великих організмів є закономірними. Ця закономірність вкарбовується у свідомість людини природою. І якщо порушувати її у формах штучних предметів, що оточують нас, то свідомо чи підсвідомо ми реагуватимемо на це як на якесь непорозуміння. Уявімо, що маленькому побутовому верстатику надано пропорцій малого організму, він видається як “головате” немовля, має крупні щодо цілого органи управління. Це говорить про його невеликі фізичні розміри, тобто з масштабністю тут усе гаразд. Формам же великих за розмірами верстатів, автомобілів треба надавати протилежні якості, а саме: пропорції “дорослого” організму та більш ускладнені деталі. До головних засобів композиції належить також ритм. Він є притаманним і тому, що створюється людиною – у мові, музиці, танцях, він також є і у створених людиною матеріальних формах. В об’єктах дизайну архітектурного середовища ритм має різні прояви. Найпростіший різновид його – повторенняоднакових елементівформи. Наприклад, уступи в плані багатоповерхового житлового будинку, кнопки управління різних приладів. Складний ритм – це закономірне повторення кількох різних елементів або їх систем, що з’єднуються пропорціональною залежністю наростання чи спадання. Складний ритм виражає динаміку, внутрішню напруженість візуального руху елементів. Ритм у поєднанні з іншими композиційними засобами виявляє логіку побудови форми, посилює її виразність. Важливими для композиції є такі властивості форми, як симетрія й асиметрія. Вони водночас є й засобами, за допомогою яких організується форма. Добре знайдена симетрична форма сприймається легко, майже відразу. Гармонія ж асиметрії розкривається поступово, однак не можна стверджувати, що симетрична композиція краща від асиметричної. Симетрія сама по собі не гарантує гармонії, так само як асиметрична форма не означає дисгармонії. У процесі гармонізації форми необхідно враховувати особливості її зорового сприйняття, мати знання про оптичні ілюзії. На сприйняття форми суттєво впливає ракурс. Коли глядач дивиться на об’єкт під гострим кутом, він недооцінює розміри елементів, що скорочуються у перспективі. Внаслідок цього уявлення його щодо справжніх пропорцій об’єкта порушується. До важливих засобів композиції належить також колір. Він може активно впливати на процес формоутворення. Колір змінює враження про справжні розміри й масу однієї й тієї ж речі. конструкційний чинник. У різних виробах конструкція по- різному впливає на формоутворення. Для усвідомлення зв’язку форми й конструкції, усі промислові та архітектурні вироби умовно можна поділити на дві великі групи. Допершоїгрупи належать предмети, об’єкти з прихованою конструкцією. Їх зовнішні форми утворюються поверхнями різноманітних корпусів, кожухів, що закривають конструкцію. Додругоїгрупи належать предмети, об’єкти з відкритою конструкцією. Це специфічні форми, наприклад, будівельний кран. Технологічний чинник.Форми виробів виконуються з різних матеріалів. Матеріал має певні фізичні властивості. Через це, наприклад, токарний верстат роблять з металу, а не з вати. Не менш важливим впливом на форму є спосіб обробки матеріалу. Чинник транспортування, зберігання. Впливає на форму виробу, вимагаючи передбачити результати транспортування при перевезеннях. Деталі мають бути добре закріплені й захищені. Треба перевіряти габарити виробу, аби його транспортування було економічним (наприклад, чи проходить він у двері). Чинник руйнування. Заключний процес, через який проходить промисловий та архітектурний виріб упродовж свого життя, – це руйнування. Усі вироби поступово руйнуються внаслідок впливу довкілля або навмисного знищення людиною, тобто спалюються, роздрібнюються, розрізаються, розплавляються. Після того як виріб виконав своє призначення, він стає незручним, нецікавим. Отже, його слід проектувати так, щоб згодом можна було його розібрати чи зруйнувати, закладати у проект такі матеріали, які свого часу полегшуватимуть процес руйнування. Прикладом аналізу й синтезу може бути таке. Уявімо, що нам треба вивчити план якогось міста. Слід ознайомитися з його частинами (вулицями, площами, районами) послідовно, одне за одним (це і є аналіз). У своїй свідомості потрібно зібрати всі знання, осмислити все взаємне розташування районів міста для того, щоб мати подумки увесь його план (це є синтез). Аналіз (від грецького “розкладання, розчленування”) – метод дослідження, який полягає у мисленому чи практичному розчленуванні цілого на складові частини. Протилежне – синтез. Так само і в проектній роботі. На початкових її стадіях треба вивчити послідовно, блок за блоком, ті матеріали, що стосуються об’єкта проектування, проаналізувати їх. Це відомості про вироби – натурні зразки, фотографії, малюнки, креслення, а також у вигляді тестів: технічних характеристик, експлуатаційних описів тощо. Мета дизайнерського аналізу – виявити, що є незадовільного у прототипі й аналогах. Треба вжити заходів, аби позбутися тих виявлених негативних властивостей. Аналіз дизайнерського об’єкта слід починати з вивчення ринкової ситуації. Потрібно з’ясувати, як проходить продаж прототипу чи аналогічних виробів, які властивості не задовольняють споживача і гальмують продаж. Осмислити, що саме не задовольняє його з низки функціональних властивостей: - які якості зовнішнього вигляду не сприймає споживач; - оптимальність ціни виробу, для конкретної ринкової ситуації; - купівельна спроможність споживачів. Треба також обміркувати: - зміну конструкції виробу на кращу; - можливість вигідніше підібрати матеріали й технологію їх обробки; - зниження витрат на виробництво товару; - збільшення прибутків. Щодо дизайнерського синтезу, то ним є, власне, узагальнення тих знань про властивості предмета, що накопичуються у процесі аналізу. Під час дизайнерського синтезу відбувається осмислення взаємовідносин складових частин предмета з метою складання у свідомості дизайнера цілісного уявлення про новий промисловий чи архітектурний виріб. Наприклад, уявімо собі, що ми проектуємо стілець. Результати аналізу показують, що стілець-прототип має велику вагу й висоту, які з ергономічної точки зору та водночас з естетичної завищені. У даному випадку слід запроектувати стілець облегшеної форми і зменшеної висоти – цього вимагають умови зручності користування ним. Протиріччя, подібні до цього, неодмінно виникають у процесі проектного синтезу. Кожний конкретний випадок вимагає відповідного вирішення. Проектувальник має усвідомлювати, що дизайнерський синтез і аналіз завжди є взаємопов’язаними. У процесі проектного мислення ці два методи набуття знань тісно переплітаються. Дизайн окремих промислових та архітектурних виробів був, є і буде головним видом дизайну. Сфера його дії величезна. Діапазон можливостей – від поліпшення виробів, не багато в чому складнішого, ніж стилізація, до принципово нових і проектованих розробок. На стадії проектування при врахуванні технологічних і конструктивних процесів ми можемо вийти безпомилково на перспективно нові розробки промислових та архітектурних виробів. Щодо недоліків, то найсуттєвішими є одиничність, відокремленість розробок. Це може призвести до проектних помилок, а відокремленість розробок – до “запізнення” дизайнера. Він часто змушений починати роботу із вже готового технічного рішення. При цьому буває, що інженерно-технічні параметри “не хочуть” узгоджуватись з естетичними.


	ТЕМА 2.6 дизайн предметних та архітектурних комплексів 160………Загальна характеристика. 160………Приклади проектування предметного та архітектурного комплексів.

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных