Динаміка конфлікту та її основні характеристики

Динаміка конфлікту – це розгляд розвитку конфлікту в часовому розрізі та в розрізі суспільної ситуації, в якій він зародився. Тобто при здійсненні аналізу конфлікту в динаміці використовується підхід, запропонований представниками наукового напрямку "філософії життя" – Г.Зіммелем та Л.Козерем, що передбачає характеристику окремих його стадій та етапів протікання у відповідній суспільній ситуації.

Умови початку виникнення конфлікту:

­ взаємодія суб'єктів суспільних відносин;

­ свідомі дії однієї сторони завдають шкоди іншій;

­ інший учасник усвідомлює згадані дії як такі, що завдають йому шкоди та відповідно на них реагує.

В конфлікті як будь-якому процесі взаємодії можна виділити кілька етапів його перебігу (рис. 1): початок конфліктної взаємодії (передконфліктний етап), відкрита конфронтація (власне конфлікт) та закінчення конфлікту (постконфліктний етап).

Рис. 1. Етапи та стадії розвитку конфлікту.

З початком конфлікту тісно пов'язаний етап неявної конфліктної ситуації, коли конфлікт тільки починає формуватися – це передконфліктнийетап. Він включає наступні стадії:

­ виникнення об'єктивної проблемної ситуації – це стан суспільних відносин, що має потенційну можливість виникнення конфлікту, тобто це стадія зародження конфліктної ситуації, яка у поєднанні з суб'єктивними чинниками може спричинити конфлікт.

­ усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації – стадія в якій сторони конфлікту починають усвідомлювати дії супротивника як конфліктні. Особливості її протікання залежать від суб'єктивних чинників (особливостей сприйняття людиною об'єктивної реальності, особливостей психіки, цінностей, установок, ідеалів, переконань, інтересів, потреб);

­ спроби вирішити проблему в неконфліктний спосіб – намагання сторін вирішити проблемну ситуацію методами конструктивної взаємодії (переконання, прохання, пояснення, інформування тощо);

­ виникнення конфліктної ситуації – тобто це такий стан відносин між суб'єктами конфліктної взаємодії, коли значно зростає ймовірність виникнення конфлікту (відчуття безпосередньої загрози для сторін конфліктної взаємодії).

Конфліктна ситуація – ситуація, яка об'єктивно містить явні передумови виникнення конфлікту: провокуючі ворожі дії однієї зі сторін конфлікту або нагромадження ряду суперечностей, які містять суттєву причину виникнення конфлікту.

Необхідними умовами переростання суперечностей в конфліктну ситуацію є:

­ значна цінність ситуації для сторін конфлікту;

­ перешкоди одного з учасників для досягнення цілей іншого;

­ перевищення рівня особистої чи групової терпимості сторонами конфліктної взаємодії.

Описати механізм виникнення конфлікту на основі конфліктної ситуації можна так (формула конфлікту):

КС1+КС2+..+КСn=К, де

КСn – конфліктні ситуації;

К – конфлікт.

Формула показує, що накопичення конфліктних ситуацій перевищує поріг терпимості і призводить до виникнення конфлікту, однак також для перевищення порогу терпимості іноді достатньо лише певного випадку, щоб конфлікт почав розгортатись – такий випадок в конфліктології прийнято називати інцидент.

З інциденту розпочинається новий етап розгортання конфлікту, який дістав назву етап відкритого протистояння чи власнеконфлікт. Цей етап характеризується зростанням напруги у відносинах між сторонами конфлікту та намаганням сторонами конфліктної взаємодії досягти власних цілей. Для цього етапу характерні такі стадії: інцидент, ескалація, збалансована протидія, завершення конфлікту.

Інцидент – активізація дії сторін конфліктної взаємодії, що виникає часто незалежно від бажання її учасників у наслідок об'єктивних причин або як результат виникнення ряду конфліктних ситуацій. Формула, яка проказує залежність виникнення конфлікту від конфліктної ситуації та інциденту:

КС + І = К, де

КС – конфліктна ситуація;

І – інцидент;

К – конфлікт.

Виникнення конфлікту пов'язане з об'єктивними та суб'єктивними причинами. У формулі об’єктивна сторона представлена конфліктною ситуацією, а суб’єктивна – інцидентом, в якому значна роль відведена сторонам конфлікту.

Ескалація конфлікту – загострення протиборства, за якого наступні руйнівні впливи опонентів один на одного інтенсивніші ніж попередні (кожен наступний конфліктолген більш потужний ніж попередній). Власне стадія ескалація конфлікту є "серцевиною" конфліктної взаємодії, коли опоненти завдають один одному найбільшої шкоди. Ескалація конфлікту розпочинається з інциденту і закінчується послаблення боротьби, змнешення інтенсивності взаємодії між опонентами, виснаження ресурсів, які залучені до конфлікту. Під час стадії ескалації спочатку відбувається зростання енергії та глибини конфлікту, розширення меж конфлікту, а згодом послаблення конфліктогенів, що характеризує перехід конфлікту до наступної стадії – збалансованої протидії.

Збалансована протидія – стадія конфліктної взаємодії, коли відбувається зниження інтенсивності боротьби та усвідомлення сторонами конфлікту, що подальше продовження конфлікту силовими методами призведе лише до залучення в нього все нових і нових ресурсів, але істотного просування в конфлікті не відбуватиметься. Після цього сторони конфлікту намагаються знайти спільне вирішення проблеми, яка породила конфлікт, що означає перехід до наступної стадії – завершення конфлікту.

Завершення конфлікту – стадія переходу від конфронтаційного протистояння до пошуку способів вирішення проблеми. Завершення конфлікту – це закінчення конфлікту з будь-яких причин і в будь-який спосіб. Основними формами завершення конфлікту є:

­ згасання конфлікту;

­ усунення конфлікту;

­ урегулювання конфлікту;

­ переростання конфлікту в інший;

­ розв'язання конфлікту.

Розв'язання конфлікту – заключна фаза в стадії завершення конфлікту, яка забезпечує завершення конфлікту. Основною ознакою настання цієї фази конфлікту є усунення предмету конфлікту, джерел його виникнення та часткове або повне задоволення сторін конфлікту.

Види розв'язання конфлікту:

­ повне розв'язання – досягається за умови усунення його причин, предмета конфлікту та конфліктних ситуацій, нейтралізації конфліктогенів, повне задоволення хоча б однієї зі сторін конфлікту. Однією з форм повного розв'язання конфлікту є його (у) врегулювання.

Врегулювання конфлікту – це форма завершення конфлікту, що відбувається за посередництва третьої сторони – медіатора. Посередник в конфлікті не виступає на боці однієї з сторін, а намагається об'єктивно вирішити проблемну ситуацію;

­ неповне розв'язання – характеризується частковим усуненням причин конфлікту, предмет конфлікту ще певний час залишатиметься актуальним до повного завершення конфлікту, сторони конфлікту залишаються не в повній мірі задоволені результатом конфліктної взаємодії. В результаті неповного розв'язання конфлікт має два шляхи розвитку або до повного розв'язання, або перерости в інший конфлікт.

Переростання в інший конфлікт відбувається при виявленні нових більш серйозних суперечностей чи при зміні об'єкта конфлікту. Переростання конфлікту в інший конфлікт може супроводжуватись поглибленням протиріччя між сторонами конфлікту, а відповідно залучення додаткових ресурсів до нього. Переростання конфлікту в новий конфлікт спричиняє новий цикл конфліктної взаємодії від передконфліктного етапу до його повного завершення.

Усунення конфлікту – це такий вплив на сторони конфлікту, у результаті якого ліквідуються структурні елементи конфлікту (предмет конфлікту, мотиви конфліктної взаємодії, джерела конфлікту та ін.), незалежно від способу їх усунення. Незважаючи на неконструктивність усунення, існують ситуації, що вимагають швидкого та рішучого впливу на конфлікт (загроза насильства, загибель людей, дефіцит часу чи матеріальних можливостей). Усунення конфлікту виступає хоч і неконструктивним способом його завершення, проте є дієвим засобом адміністративно-командного впливу на його динаміку.

Згасання конфлікту – це тимчасове припинення протидії за збереження основних ознак конфлікту: суперечностей, протиріч та напружених відносин між конфліктерами. Конфлікт переходить з явної форми у приховану.

Причинами згасання конфлікту можуть бути:

­ висадження ресурсів сторін конфліктної взаємодії необхідних для його продовження;

­ втрата мотивів до боротьби – через зниження важливості об'єкта конфлікту, втрати актуальності проблеми;

­ зміна мотивації опонентів (виникнення нових обставин, проблем більш серйозних ніж боротьба в конфлікті).

Постконфліктнийетап – це стан конфліктної взаємодії, що характеризується зняттям суперечностей, які спричинили виникнення даного конфлікту, повним чи частковим усуненням предмету конфлікту, а отже характеризується нормалізацією відносин між сторонами конфлікту. В постконфліктному етапі виділяються наступні стадії:

­ часткова нормалізація відносин відбувається, коли ще не зникли негативні емоції, характеризується усвідомленням власної позиції, відбувається корекція самооцінок та рівня домагання;

­ повна нормалізація відносин настає, коли сторони усвідомлюють необхідність конструктивної взаємодії, а предмет конфлікту втрачає власну цінність, що сприяє подоланню стереотипів та негативних відчуттів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: