Окупаційний режим і Р у х О п о р у

Учні записують і дають визначення поняттям.
«Н о в и й п о р я д о к» — терористичний режим фашистівв окупованих країнах.
Р у х О п о р у — антифашистський рух в окупованих країнах.
Г о л о к о с т — тотальний геноцид (винищення) нацистами євреїв, зокрема в Україні.
План «Ост» 25 травня 1940 р. було подано Гітлеру, який затвердив його як директиву. Цим планом передбачалося колонізувати Радянський Союз і країни Східної Європи, знищити мільйони людей, перетворити на рабів рейху росіян, українців, білорусів, поляків, чехів та інших народів Східної Європи, що залишилися живими. Планувалося виселити протягом 30 років 65 % населення Західної України, 75 % населення Білорусі, 80–85 % поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії — загалом 31 млн осіб. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали виселенню зі Східної Європи, до 46–51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками гітлерівців — близько 14 млн), поступово «понімечити». Документинацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати — німецькі колоніальні провінції «Остланд», «Україна», «Москва», «Кавказ», управління якими мало здійснюватися спеціальним «східним міністерством» під орудою А. Розенберга.
Сенс «нового порядку», як нацисти називали встановлений ними режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету всіх демократичних і соціальних здобутків, безмежної економічної експлуатації і свавілля окупантів.
Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість працювала на замовлення окупантів.
Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила використовувалася на будівництві воєнних об’єктів.
Мільйони жителів Європи були примусово вигнані на працю доНімеччини. Ближче до кінця війни нестача робітників стала настільки гострою, що нацисти використовували навіть працю дітей.
Для утримання населення в покорі широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині,Катинь у Білорусі. Протягом окупації в республіках Прибалтики, Білорусі, Україні, Російській Федерації гітлерівці знищили понад 10 млн чоловіків, жінок, дітей. Нацистський режим демонстрував всьому світові свою антилюдську сутність.
Історія ніколи не пробачить фашизму ці нелюдські злочини, що іменувалися «новим порядком».
Комюніке Французького Національного комітету про звірства гітлерівців 23 липня 1942 р.
«3 жовтня 1941 р. Німеччина почала застосовувати у Франції свої звичайні методи насильства… Зараз немає можливості встанОвити, скільки французів стало жертвами цих методів… Серед методів насильства, які застосовують німці, можна вказати:
1. Масові страти заложників. Після першої страти заложників у Нанті в жовтні 1941 р. по всій окупованій території Франції поширилася практика страти від п’ятдесяти до ста французів-заложників за кожного вбитого німця.
2. Насильницьке супроводження французькими цивільними особами німецьких військових ешелонів. Після випадку, що стався біля Каена з одним німецьким ешелоном, навантаженим зброєю, було вирішено, що надалі французьких цивільних осіб будуть силою розміщати в кожному німецькому поїзді. Так, тридцять цивільних громадян загинули, коли один ешелон зійшов з рейок біля Віра.
3. Масові заслання… Тисячі осіб, що перебували в концентраційних таборах Паризького району, насамперед євреї, були відправлені групами по п’ятсот чоловік до Польщі й окупованої Росії.
4. Репресії щодо сімей так званих саботажників…»
Запитання до документа
Які методи насильства застосовували гітлерівці стосовно цивільного населення Франції?
Рух Опору — боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який можна поділити на два напрями — національний і комуністичний. Якщо в країнах Західної Європи ці два напрями у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно-Східній Європі його представники, як правило, одночасно боролися з фашизмом і воювали між собою.
Форми його були різноманітними. В одних випадках це були збирання і передача союзникам цінної інформації, в інших — саботаж, зрив воєнних постачань, порушення ритму військового виробництва, диверсії. В ці ж роки з’являються перші партизанські загони у Польщі, Югославії, Албанії, Греції. Одним із перших актів європейського руху Опору стало повстання у варшавському гетто 1943 р. Майже місяць погано озброєні жителі гетто, приречені на знищення, билися з німецькими військами.
На території, окупованій Японією, становище було дещо іншим. В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Бірма, Індонезія і Філіппіни до війни не мали незалежності. Японська окупація означала лише зміну метрополії. Більше того, деякий час народи цих країн сподівалися, що з рук Японії вони отримають незалежність; адже для виправдання своїх завоювань вона висувала гасло «Азія для азіатів». Але ця ілюзія швидко розвіялася. Японський окупаційний режим виявився набагато жорстокішим за колоніальний. Антияпонський рух виник у Бірмі, Малайзії, Індонезії і на Філіппінах.
К о л а б о р а ц і о н і с т и — представники місцевого населення, які співпрацюють з окупаційною владою.
Висновок.
Патріотичний та антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом. І хоча його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн, їхня діяльність суттєво послаблювала ворога і наближала перемогу.
Слово «г о л о к о с т» означає катастрофу, або знищення єврейського народу в роки Другої світової війни.
«Новий порядок» передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а згодом і слов’янське населення Східної Європи. 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій території країни запрацювали «фабрики смерті», концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім (з травня 1940 до січня 1945 р. тут було знищено понад 4 млн осіб), Майданек (тут загинули 1,5 млн в’язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутхаузен в Австрії. Серед ув’язнених були військовополонені, цивільне населення, учасники руху Опору. Загалом у концтаборах опинилося 18 млн чоловік, 12 млн з яких були знищені. Серед загиблих євреї становили 6 млн осіб. Тільки в Бабиному Яру окупанти знищили 195 тис. чоловік, 150 тис. з яких були євреями. Криваві погроми провадили спеціально створені зондер-команди.
Робота з документом
За свідченням Янкеля Верніка, якому вдалося вийти живим з пекла Треблінки, знищення людей (насамперед євреїв) відбувалося так: «До камер розміром у 25 квадратних метрів впускали від 450 до 500 чоловік. Було страшенно тісно. Один напирав на іншого.
Заносили дітей, гадаючи, що цим врятують їх. На шляху до смерті в’язнів били, штовхали прикладами, а також залізними палицями.
На них пускали собак, які, гавкаючи, кусалися й кидалися на жертви. Кожен з криком, рятуючись від ударів і собак, сам поспішав в обійми смерті — біг у газову камеру. Ті, що були сильніші, переносили слабших. Шум тривав недовго. Двері з тріском зачинялися, камера ставала могилою. Далі пускали мотор і з’єднували з вихлопними трубами, 15 хвилин — і всі були мертві, навіть не лежали, бо це було неможливо. Стояли, падаючи один на одного. Вже не кричали. Матері і діти у смертних обіймах…»
Після двох років панування гітлерівців у Галичині, у Львові та інших містах Східної Галичини євреїв тут майже не залишилось, усі вони загинули у львівському гетто, Яновському таборі та інших концтаборах. Наприклад, єврейська громада Львова, яка існувала тут ще із XIII ст., до війни налічувала 160 тис. чоловік. Після звільнення міста в 1944 р. нарахували, за одними даними, 800, за іншими — 300 осіб єврейського населення. Усього на окупованій території колишнього Радянського Союзу, за підрахунками доктора Арадо, директора Інституту Пам’яті жертв нацизму й героїв Опору Яд Ва-Шем в Ізраїлі, до війни проживало 2,75–2,9 млн євреїв. Після війни в живих залишилося кілька десятків тисяч. Лише в Ізраїлі загинуло не менше 1,5 млн чоловік єврейської національності. Серед них були видатні вчені, духовні особи, уславлені лікарі, юристи, діячі мистецтва — художники, письменники, музиканти, які збагатили науку і культуру не тільки свого народу, а й усієї Європи, цивілізацію всього світу.
«Один з поліцейських був дуже роздратований і сказав: “…Ніхто з єврейських дітей більше не має права тримати велосипед. І на хліб євреї теж не мають право; вони повинні не жерти все, а залишати їжу для солдат”. А потім вони прийшли й забрали столове срібло, килими, картини, венеціанське дзеркало, мій фотоапарат…»
«…Прийшов до нас селянин із Крайно і розповів, що доньку нашого сусіди застрелили, тому що вона йшла після сьомої вечора».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: