ДОВІРЯТИ – ДОРУЧАТИ

Довіряти, довірити. 1. Вірити комусь, чомусь, покладатися на когось, щось. Жінка зрозуміла, що їй не довіряють, і заплакала (А.Хижняк); Паперові гроші вже вийшли з ужитку. їм не довіряли, ні старим, ні новим (Л.Дмитерко).

2. Виявляти довіру, доручати, передавати кому-небудь когось, щось. У селі знайшлися дві покритки, гідні молодиці, але пані боялася довірити їм дитину (Н.Кобринська); Вона довіряла мені свої твори раніше, ніж друкувала їх (А.Кримський).

3. Ділитися з кимось своїми думками, таємницями тощо. Багато є людей, які не вміють тримати свою радість і своє горе в собі – вони мусять їх негайно довірити іншим (Ю.Смолич).

Доручати, доручити, -учу, -учиш. Покладати на когось виконання чого-небудь; віддавати когось, щось у повне розпорядження кого-небудь. Хто тобі доручав говорити? (О.Довженко); Ой нащо ж малу дитину Доручала ти степам? (О.Олесь).

ДОВОЛІ - ДО ВОЛІ

Доволі, присл. 1. Стільки, скільки треба, багато; досить. Усього в їх доволі: і хліба, і грошей, і скотини (О.Стороженко); Доволі нидіти в знемозі! Прощайте, тихі дні печалі! (Я.Мамонтов); Батько мріяв, щоб було доволі Хліба на селянському столі, Щоб за піт рясний, пролитий в полі, Не родили злидні і жалі (Л.Забашта).

2. у сполуч. з прикм. і присл. Про великий ступінь, міру, кількість чогось. Зрідка в тих місцях знов зацвітають мирти. Взагалі доволі гарно, хоч і гірше, як літом (М.Коцюбинський).

До волі, ім. з прийм. Здається, радіти б, що минув день, що ближче до стрічі з тобою, ближче до волі (М.Коцюбинський); Виходить, Лесь береже в пам’яті, як у книзі, усі ґрунти села і до волі, і після волі (М.Стельмах); [Свічка:] А тепер на приступ! До помсти всі! До волі! (І.Кочерга); – Ти сказала, щоб собаку тримали на прив’язі? – поспитав, коли жінка повернулась. – “Навіщо прив’язувати? Він звик до волі...” (Є.Гуцало); – Де шукати шляху до волі, як не у боротьбі з тим, хто тебе зневолює? (А.Кащенко).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: