ЗАСУДЖУВАТИ - ОСУДЖУВАТИ

Засуджувати, -ую, -уєш, засудити, -уджу, -удиш. 1. Визнаючи когось винним, установлювати йому міру покарання. Що ж це буде? Та ні оборонця з його боку, ні свідків. Засудять (А.Тесленко); [Фіона:] Чоловіка мого тепер судитимуть скоро, нехай його хоч і засудять, мені байдужісенько (М.Кропивницький).

2. Те саме, що осуджувати 1. І тільки тим не вартий я докору, Що сам себе засуджую суворо (М.Рильський); Улас присів до столу не роздягаючись і в душі засуджував Дороша за те, що дав згоду на таку пусту розвагу (Григорій Тютюнник); Усі, звичайно, засуджували її легковажність (С.Журахович).

3. Прирікати кого-небудь на щось тяжке, неминуче. Ніколи не забуду, як просто і щиро засудила ти мене на нелюдську муку (Леся Українка).

Осуджувати, осудити. 1. Виявляти негативне, несхвальне ставлення до кого-, чого-небудь; висловлювати невдоволення чиїмись діями, вчинками. Що було старий у господарстві попорядкує, що там намислить чи зробить, – мати удові похваляться, – удова все осудить (Марко Вовчок); Молодий хлопець мовчить засоромлений. [Елеазар:] Ти сам себе мовчанням осудив (Леся Українка).

2. Поширювати погані думки про когось; неславити. Думала, як би розпитати батюшку про Соломію, з чого почати, щоб і довідатись про Соломію, і не осудить молодої дівчини (І.Нечуй-Левицький);– Вірно, донечко, не суди, бо й тебе осудять (М.Стельмах).

3. зрідка. Те саме, що засуджувати 1. Щоб царству цілому за його не терпіть Біди од праведного неба, Його вам осудити треба І смерть страшну йому зробить (Є.Гребінка).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: