ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ

Бориспілець чи борисполець проживає в Борисполі?

Як називати того, хто проживає в Борисполі: бориспілець чи борисполець? Сьогодні вживають обидві назви, пор.: Бориспілець Віктор Юрійович Співак відомий далеко за межами нашої держави (Срібна підкова, 26.02.2009); 1990 року після закінчення одного з мітингів на підтримку незалежності України поважного віку борисполець розповів мені, що 1920 року його батько був розстріляний за участь у протибільшовицькому повстанні в нашому місті (Україна молода, 04.02.2009); Через дві хвилини борисполець Мельник завдав небезпечного удару, але м’яч пролетів трохи вище поперечини (“2000”, 2004, № 33). У деяких довідкових виданнях рекомендують вживати лише назву бориспілець (див., зокрема: Горпинич В.О. Словник відтопонімних прикметників і назв жителів України (ойконіми, ад’єктоніми, катойконіми). – Дніпропетровськ, 2000, с. 28), щоб зберегти, очевидно, її структурний зв’язок з вихідним топонімом Бориспіль. Проте більше підстав вживати назву борисполець, бо в ній відбувається властиве українській мові чергування і в закритому складі з о у відкритому складі. Це чергування наявне у вихідному топонімі (пор.: Борисп і ль – Борисп о ля, Борисп о лю, Борисп о лем, (у) Борисп о лі) і в паралельних назвах жителів на -янин / -яни від деяких топонімів на -піль (пор.: Терноп і ль – терноп о лянин, терноп о ляни; Томашпіль – томашп о лянин, томашп о ляни). Назву борисполець збережено і в прізвищі: У цей час Платон Тимофійович Борисполець знайомиться ще з одним учнем Академії – Тарасом Шевченком (Слово Просвіти, 29.05. – 04.06.2008).

Отже, у назвах жителів, утворених від топонімів на -піль,у відкритому складі потрібно вживати о (борисп о лець, терноп о лець, катериноп о лець, томашп о лець, златоп о лець, іваноп о лець, красноп о лець), у закритому – і (борисп і льці, борисп і лька; терноп і льці, терноп і лька; томашп і льці, томашп і лька; златоп і льці, златоп і лька; іваноп і льці, іваноп і лька; красноп і льці, красноп і лька).

Голосні е, о випадають чи ні у відмінкових формах прізвищ?

У багатьох словах – загальних назвах голосні е, о в непрямих відмінках випадають, що називають чергуванням е, о з нулем звука, а голосні – випадними, пор.: кіб е ць – кібця, кібцеві, кібцем і т. д.; за є ць – зайця, зайцеві, зайцем і т.д.; журав е ль – журавля, журавлеві, журавлем і т.д.; бус е л – бусла, буслові, буслом і т.д.; солов е й – солов’я, солов’єві, солов’єм і т.д.; свек о р – свекра, свекрові, свекром і т.д.; вуз о л – вузла, вузлові, вузлом і т.д. А в прізвищах людей, співвідносних із такими загальними назвами, дехто намагається зберегти випадні голосні е, о, щоб не було розбіжностей між називним і непрямими відмінками цих прізвищ. Зокрема, сьогодні відомі вживання Бусела від Бусел, Дятела від Дятел, Соловея від Соловей та ін. Відзначена непослідовність спричинила плутанину у відмінюванні та правописі прізвищ людей і співвідносних із ними загальних назв. Щоб усунути цю плутанину, потрібно закріпити в українському правописі норму про редукцію випадних голосних е, о у прізвищах, ужитих у непрямих відмінках. Її дотримуються тепер переважно у відмінюванні прізвищ із суфіксом -ець або в тих прізвищах, що закінчуються на -ець, пор.: Крав е ць – Кравця, Кравцеві, Кравцем і т.д.; За є ць – Зайця, Зайцеві, Зайцем і т.д.; Бригин е ць – Бригинця, Бригинцеві, Бригинцем і т.д.; Дурдин е ць – Дурдинця, Дурдинцеві, Дурдинцем і т.д.; Ряб е ць – Рябця, Рябцеві, Рябцем і т.д. Лише в деяких таких прізвищах під час відмінювання випадні голосні е, о зберігають, щоб уникнути важкого для вимови збігу кількох приголосних звуків, пор.: Шт е ць – Шт е ця, Шт е цеві, Шт е цем і т. д.

У непрямих відмінках голосні е, о повинні випадати і в інших прикінцевих позиціях прізвищ, спільнозвучних із загальними назвами, пор.: Бус е л – Бусла, Буслові, Буслом і т. д.; Дят е л – Дятла, Дятлові, Дятлом і т.д.; Солов е й – Солов’я, Солов’єві, Солов’єм і т. д.; Журав е ль – Журавля, Журавлеві, Журавлем і т.д.; Свек о р – Свекра, Свекрові, Свекром і т.д. Якщо ж такі прізвища не мають спільнозвучної загальної назви, то ці голосні в них не випадають під час відмінювання, тому що послабиться зв’язок відмінкових форм з вихідною формою прізвища пор.: Піт е ль – Піт е ля, Пітел е ві, Пітел е м і т. д.; Діт е ль – Діт е ля, Дітел е ві, Дітел е м і т.д.; Гут о р – Гут о ра, Гут о рові, Гут о ром і т. д.

Отже, у прізвищах, як і в загальних спільнозвучних назвах, ужитих у непрямих відмінках, випадні голосні е, о треба опускати. Це сприяє послідовності відмінювання та правопису загальних і прізвищевих назв в українській мові.

Великдень – Великодня

До активного вжитку українців повернулася назва одного з найбільших християнських свят – Великдень. Проте дехто неправильно вживає це слово в непрямих відмінках, особливо в прийменниково-відмінкових формах, пор.: Великдня, до Великдня, к Великдню, перед Великднем, після Великдня, по Великдні. Як бачимо, у цих непрямих відмінкових формах, очевидно, під впливом вихідного називного, не вставляють голосного о між приголосними к і д. Він тут потрібний для того, щоб усунути важкий для вимови збіг приголосних кдн, що постає під час відмінювання внаслідок випадання голосного е у слові день, що є частиною складного слова Великдень. У називному та знахідному відмінку голосного о не вставляємо, бо в складнику день е не випадає, і два приголосних кд у слові Великдень вимовити легко, тому що глухий к перед дзвінким д зазнає асиміляції за дзвінкістю і звучить як дзвінкий ґ, а саме слово – як [Велиґден'].

Отже, у назві християнського свята Великдень у називному та знахідному відмінках між приголосними к і д вставного голосного о немає, у непрямих відмінках він є, щоб усунути важкий для вимови збіг приголосних звуків кдн, що опинилися поряд після випадання голосного е в корені складника день. Правильно вживати цю назву так: Вели кд ень – Велик о дня, до Велик о дня, після Велик о дня; Велик о дню, к Велик о дню; на Вели кд ень; Велик о днем, перед Велик о днем; Велик о дні, по Велик о дні.

ПУНКТУАЦІЯ

Після тобто коми не ставити!

Широке вживання сполучника тобто виявило, що на письмі, особливо в газетних, художніх та наукових текстах, багато хто безпідставно ставить кому після нього, а перед ним – крапку або й тире, пор.: Це означає, що…вони [студенти-філологи] не засвоїли правил використання називного і кличного відмінків в українській літературній мові, тобто, порушують її граматичні норми (Із статті); Впровадження європейських стандартів провадження бізнесу стимулюватиме приплив інвестицій і капіталу до України, що в перспективі сприятиме зміцненню курсу вітчизняної грошової одиниці. Тобто, вартість долара опуститься нижче відмітки 8 грн. за один долар (Україна молода, 28.08.2013); Надія на щоденне пообіднє спілкування телефоном з небайдужими йому дівчатами теж не вповні справдилася. Тобто, виходило зовсім не так, як він того хотів (В. Кожелянко); Кажуть: “Тільки факти” – тобто, тільки те, що не викликає сумніву (Любко Дереш). Це дає підстави гадати, що тобто тут сприймають як вставне слово, ужите на початку речення.

В українській літературній мові тобто – пояснювально-ототожнювальний сполучник, який приєднує до першого слова, словосполучення чи речення друге слово, словосполучення чи речення з тим самим або конкретнішим значенням, що сприяє чіткішому, глибшому з’ясуванню суті вираженого ними поняття чи висловленої думки. Відповідно до пунктуаційної норми (див.: Український правопис. – К.: Наук. думка, 2007, § 118, п. 15) кому потрібно ставити перед сполучником тобто, напр.: З...кошем пов’язано і слово окошитися, тобто отаборитися (Н. Клименко); Тривають процеси мовно-культурної креолізації, тобто змішування української і російської мов (Л. Масенко); …на Кубані проживають українські кубанські козаки, нащадки запорожців, чиє розселення тут почалося з Тамані, тобто …колишнього Тмутороканського князівства Київської Русі (О. Ткаченко); Тому не маємо пасіонаріїв, тобто людей, готових до жертви заради ідеї (О. Колісник); …внутрішній туризм під час зимового сезону набагато випереджає в’їзний туризм, тобто в Україну взимку приїжджає не так багато іноземців на відпочинок, як би того хотілося (Експрес, 09.12. – 11.12.2005); Український націоналізм постав на Наддніпрянщині, тобто його започаткували східняки, почали втілювати українську національну ідею західняки (Україна молода, 28.08.2013).

Лише для більшого увиразнення, виокремлення значення приєднаного компонента єдине речення іноді поділяють на дві частини, а саме перед сполучником тобто ставлять крапку, а сам сполучник пишуть з великої букви. Такий поділ називають парцеляцією. Проте і в парцельованих реченнях коми після тобто немає, пор.: Спали, як сплять разом люди, що кохаються. Тобто так тісно, і так разом, і так близько, і так єдино дихаючи, як це роблять люди, що сплять разом з любові (Ю. Андрухович); … інфляція в минулому році була меншою, ніж у попередньому, на два відсотки. Тобто вдалося закласти тенденцію уповільнення інфляції на противагу тенденції її прискорення… (Україна молода, 03.08.2006); Оплачувати це [монтаж і демонтаж] мають ініціатори. Тобто партія “Свобода” (Україна молода, 28.08.2013).

Отже, перед пояснювально-ототожнювальним сполучником тобто звичайно ставлять кому, а в разі парцеляції приєднаної ним частини – крапку. Після цього сполучника коми не потрібно ставити.

Отже з комою і без неї

Багато хто переконаний, що після отже потрібно завжди ставити кому. Справді, це типове вживання його як вставного слова, що передає логічний висновок з того, про що йшлося вище в тексті, напр.: Отже, у системі складного речення української мови наявні одиниці, яким властива структурна єдність компонентів фразеосхеми (Л. Шитик); Отже, уживаючи спільнозначні слова чисельність та кількість, зважайте на те, що перше сполучається з назвами істот чи неістот, які становлять певну сукупність, а друге – з назвами окремих істот або неістот (Л. Колібаба).

Проте отже може виконувати й інші функції, від яких залежить, де ставити кому чи й зовсім її не ставити. Зокрема, воно самостійно або разом із деякими частками вживається в ролі різних сполучників і сполучних слів. У такому разі кому потрібно ставити перед ним. Це буває, по-перше, тоді, коли отже набуває значення пояснювально-з’ясувального сполучника а саме, за допомогою якого з’ясовують, конкретизують якусь попереду висловлену думку, напр.: Мова цього народу є мовою державною, отже мовою державно-адміністративних установ, війська, промислових підприємств, освіти (нижчої, середньої і вищої), засобів сполучення, великої торгівлі, державної медицини, мовою міста, де зосереджено переважно установи, пов’язані з цими галузями життя (О. Ткаченко). По-друге, коли сполучник (сполучне слово) отже разом з відсполучниковими частками й, і, а передає відповідність, тотожність, яку встановлюють, зіставляючи що-небудь, напр.: Ця тенденція через посередництво середньогрецької й новогрецької мови була передана мові старослов’янській, від якої перейшла до болгарської та східнослов’янських мов, отже вона характерна й для української (О. Пономарів); У лінгвістиці, отже і в стилістиці, використовують і загальнонаукові, і спеціальні методи дослідження (П. Дудик). Якщо отже й, отже і, а отже й ужиті зі словами, які вони приєднують, усередині речень, то такі сполуки потрібно виділяти комами з обох боків, напр.: Кожна галузь знань, отже й стилістика, послуговується неповторно-індивідуальною теорією і мовленнєвою практикою (П. Дудик); Вони звернулися до громадськості із закликом зробити вибір: або скоритися беззаконню, або обстоювати свої власні, а отже й України, гідність, волю і честь (Дзеркало тижня, 24.01.2004). По-третє, коли отже використовують у ролі сполучного слова тому, що приєднує другу частину речення до першої і виражає причиново-наслідкові відношення, напр.: Відступали старовинним Перекопським трактом, що проходив якраз через Чаплинку.., отже обминути повстанську свою столицю було неможливо (О. Гончар).

Отже самостійно або разом з іншими частками може вживатися і в ролі підсилювальної частки. Ні після неї, ні перед нею коми не ставлять. Така частка увиразнює наслідок чого-небудь і рівнозначна частці от і (напр.: Отже ж то і змалював він солдата, та ще як? (Г. Квітка-Основ’яненко), підсилює спонукання, виражене дієсловом у формі наказового способу (напр.: То отже слухай, Христино батьківно, жартує панич… (Панас Мирний) тощо.

Запам’ятаймо: в українській мові кому ставлять після отже, що є вставним словом; кому ставлять перед отже, отже й, отже і, а отже й, що вживаються як сполучники або сполучні слова; кому не ставлять ні перед, ні після отже, якщо воно самостійно чи разом з іншими частками виконує роль підсилювальної частки.

Ставити кому чи ні?

Службові й приватні листи здебільшого завершує узвичаєна стандартна фраза, яку називають етикетною конструкцією ввічливості (конструкцією мовленнєвого етикету, мовною етикетною формулою тощо). За способом подання на аркуші вона дво­компонентна, бо з лівого боку пишуть

З повагою

З глибокою повагою

Зі щирою пошаною

Щиро Ваш (Ваша),

а потім роблять відступ і на тому самому рядку, іноді – трохи нижче зазначають ім’я й прізвище, ім’я та по батькові, тільки прізвище або назву посади (у службових) чи назву, що вказує на родинний чи інший зв’язок (у приватних листах). Пор.:

З повагою директор Інституту

З глибокою повагою Іван Німенко

Щиро Ваш дядько Степан

Ці подані на віддалі частини етикетної конструкції ввічливості за формально-граматичними ознаками найбільше подібні до еліптичних речень, у яких пропущено при­судок або присудок із залежним словом, пор.: З глибокою повагою [ставиться до Вас] Іван Німенко. Як відомо, у таких реченнях замість пропущеного присудка ставлять тире. Зважаючи на цю пунктуаційну норму, немає підстави ставити після компо­нента З повагою (та інших) кому, як дехто наполягає останнім часом.

Пропонуємо три способи оформлення етикетних конструкцій ввічливості:

1. За умови, що обидва компоненти цієї конструкції написані в одному ряд­ку і поряд, без відриву, між ними можна ставити тире:

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: