Декоративно-прикладне мистецтво

Декоративно-прикладне мистецтво – створення ужиткових та побутових предметів, що містять художньо-естетичні атрибути й мають призначення не тільки задовольняти практичні потреби людей, але й слугувати для прикрашання житла.

ДПМ ________________________________________________________

_____________________________________________________________

Види декоративно-прикладного мистецтва:

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

o Синтез мистецтв – це _________________________________________

________________________________________________________________

История витража

Когда-то, много веков назад древние архитекторы и художники поняли красоту цветного стекла. Так появился первый витраж – декоративная композиция из окрашенных стекол. Его название происходит от латинского слова „vitrum” – „оконное стекло”.

Искусство витража имеет многовековую историю – начиная
с Древнего Египта и Древнего Рима, и было связано с архитектурными храмовыми сооружениями. Используемое для витражей стекло было тогда непрозрачным – как правило, синим, желтым.

Настоящее торжество витража началось в христианском
мире. Созданный римлянами новый тип общественного здания – базилика, стал основой для христианского храма. В отличие от храма античного, он имел оконные проемы, которые начали закрывать витражами. В базиликах эпохи раннего христианства (V – VI вв.) окна заполнялись также тончайшими прозрачными пластинами камня (алебастра и селенита), которые подбирались с таким расчетом, чтобы составить красивые
орнаменты.

Трактаты франкского епископа Григория Турского и поэта
Венанция Фортуната свидетельствуют о том, что в Галлии уже в VI веке техника изготовления витражей была хорошо известна. Наиболее интересной находкой того времени являются фрагменты витража, выполненные в технике „гризай” (фр.grisailles, от gris – серый) – маленькие кусочки стекла, скрепленные свинцом наподобие перегородчатой эмали.

Постепенно в витражах все большую роль начинает играть роспись, утрачивается специфическая для средневекового витража плоскостность, формы дробятся, становятся меньше, заключаются в деревянную, бронзовую, мраморную или гипсовую раму. По мере того как оконные проемы в храмах – базиликах становились выше и больше, их заполняли бесцветными стеклами, украшенными узорами, или цветными,
в зависимости от того, где располагались окна, т. е. требования к освещенности. В XII веке витражи играли большую
роль в формировании интерьера, особенно на главных фасадах. Сохраняя функцию источника света, окна заполнялись
стеклами светлой тональности, где доминировали нежные голубые тона. Следует сказать, что цветные стекла тогда были
такими же редкими и дорогими украшениями, как и ювелирные изделия.

В городе Шартре на севере Франции стоит знаменитый
Шартрский собор – Нотр-Дам де Шартр, включенный в список
Всемирного наследия ЮНЕСКО, одно из чудес первой поло-
вины XIII века. Какая-то непостижимо счастливая судьба
сохранила его почти нетронутым. По сути, Шартрский собор – единственный, сохранивший почти в целом свои витражи,
поэтому в нем царит особая цветовая и световая атмосфера,
меняющаяся в зависимости от погоды, времени года и часа
дня. О витражах Шартра Жан Вийет, обративший особое внимание на игру света и изменение общего впечатления в зависимости от характера освещения, написал так: „Когда солнце горячо, плиты пола и поверхность столбов покрываются огненными, ультрамариновыми и цвета граната пятнами, растушеванными на зернистой поверхности камня, как от прикосновения пастели. В серую погоду вся наполняется голубоватыми мерцаниями, придающими большую глубину перспективе, сводам больше таинственности”.

Изготовление витражей всегда было делом дорогим, поэтому
чаще всего они были драгоценным даром жертвователя и рас-
сказывали о житии святого, бывшего покровителем того или
другого знатного лица. Горожане любовались и в наше время
продолжают любоваться разнообразными орнаментами, ком-
позициями на религиозные сюжеты.

Развитие техники витража

Средневековые мастера старались сохранить в секрете способы изготовления витражей, окрашивали стекла, как правило,
на окраине леса, в тех же мастерских, где плавилась стеклянная
масса. Скорее всего, это происходило в присутствии художника,
который следил за процессом окрашивания стекла, которое, в
зависимости от температуры, давало разные цветовые оттенки.
Художник готовил грунтованные доски с нанесенными на них
изображениями и обозначением цветовой гаммы витража.
При этом он должен был заранее представить себе во всех оттенках цвета, а не только в рисунках, задуманный им витраж.

Была и другая последовательность в работе. Мастерам-стекольщикам давались указания окрасить различными оттенками
одного и того же цвета определенное количество кусков стекла.
Теперь витражных дел мастер мог распоряжаться им подобно
вышивальщице, выбирающей среди клубков ниток те цвета,
которые требуются по рисунку. При такой подготовке работа
шла легче и быстрее, но все равно главный мастер должен был
ясно представлять себе основную гамму витража. Когда куски
цветного стекла доставлялись в мастерскую, их разрезали раскаленным железным острием на фрагменты согласно „прописи”,
затем эти фрагменты, представлявшие какую-либо законченную композицию или форму, временно скреплялись и ставились
против света, чтобы помощники-живописцы могли черно-
коричневой краской нанести на силуэт основные объемы изображения. После первого подмалевка, когда наносились основные
тени, необходимые для дальнейшего моделирования, стекла
обжигались, после чего вторично наносились кистью дополни-
тельные переходы светотени и подчеркивались теневые места.
В то же время стилем высветлялись места, которые было необходимо подчеркнуть. После этого стекла вновь обжигались. Позже,
в XIII веке расписанные стекла стали обжигать только один раз.
После окончания живописных работ и их закрепления приступали к скреплению отдельных фрагментов свинцом. Это была
трудная работа, требующая необыкновенной тщательности,
чтобы не захватить лишней поверхности и не исказить рисунок.

Стекла в ХII – ХШ веках получались довольно толстыми,
неравномерными, не очень прозрачными и часто с пузырьками.
Все эти недостатки были, однако, на пользу художественному эффекту, производимому витражами. Свет, проникая в неравномерную толщину стекол, дробился, играл, создавая полупрозрачную, либо светлую, либо темную завесу. При этом свет, льющийся извне, не только требовал определенных соотношений тонов, совершенно обязательных во избежание появления серых и темных пятен, но и сливал и поглощал тени таким образом, что линии из свинца становились невидимыми. Этот эффект
использовался при формировании больших витражей, видимых
издалека. Но и более в мелких изображениях эта особенность
воздействия света учитывалась мастером-живописцем. Поэтому
в рисунке глаза всегда оставалось большое поле белого глазного
яблока, а чтобы были видны пальцы на руках, они разделялись
широкими черными полосами. Много искусства и таланта требовалось от мастеров-стекольщиков. В настоящее время едва
ли можно найти витраж, сохранившийся в первозданном виде.
Помимо того, что осуществлялась реставрация, когда вставлялись новые куски стекла, стекло лопалось или ломалось и требовало закрепления, линии свинца появлялись там, где им вовсе
быть и не надлежало. Многие краски со временем меняли цвет,
многочисленные промывки стекол стирали, в конце концов,
детали нанесенных кистью изображений. Однако и сегодня
зритель всего этого не замечает, покоренный общим впечатлением от полупрозрачной мозаики. Наше время – время яркого освещения и светлых интерьеров, поэтому понятен вновь возникший интерес к витражам и живописи в манере „гризай.” Если внимательно рассмотреть фрагменты сохранившихся витражей в технике „гризай”, можно заметить на их поверхности как бы два слоя нанесенного узора: в глубине сплошной
и легкий и более отчетливый, более декоративный – на переднем
плане. Чрезвычайно интересны попытки соединить в одном
интерьере стекла, выполненные в технике „гризай”, и многоцветные.

Витражи XV века вновь становятся многоцветными.
Техника их изготовления все более усложняется. Стремление
к имитации натуры приводит к желанию изображать людей в
ниспадающих одеяниях из дорогих переливающихся материй.
Постепенно живопись витражей со светотенью и перспективой
начинает производить впечатление картин на стекле. Талант,
способности, знания и трудолюбие мастеров-художников витражного дела воплотились в прекрасных работах по всему миру.

Современное искусство витража

Традиции витража не забыты и в наше время. Новые мате-
риалы и неизмеримо возросшие технические возможности обо-
гатили эту технику. Раньше применялась, например, роспись
по прозрачному или цветному стеклу особыми силикатными красками. Все закреплялось затем легким обжигом. В наше
время появились витражи из цветных пластмасс. Не всегда они
соединяются свинцом. Часто их наклеивают на прозрачную
основу и прижимают сверху вторым прозрачным листом. Получается так называемый пакетный витраж. Его делают из блоков
колотого или битого стекла на цементной и бетонной связке,
применяют даже искусственную подсветку.

Классический (наборный) витраж. Цветные стекла, вырезанные или отлитые по шаблону, соединяются между собой профилем из свинца, меди или латуни. Данные виды профиля способны объединить достаточно крупные куски стекла, что позволяет создавать витражи большой площади. Различная его толщина дает возможность создания как миниатюрных,
так и крупных композиций.

Техника Тиффани (в конце XIX века Луис Тиффани изобрел
новую технологию производства витражей – стеклянные детали витража оборачивают медной фольгой, спаивают оловом и покрывают патиной) позволяет создавать витражи с детализацией рисунка, даже из мельчайших фрагментов цветного стекла, за счет того, что кусочки стекла оборачиваются медной фольгой и спаиваются оловом. Отсутствие жесткого металлического каркаса позволяет создавать довольно большие отличающиеся легкостью и прочностью композиции. Техника предоставляет широкие возможности для создания объемных предметов дизайна интерьеров, таких как настольные лампы, торшеры, бра, люстры, вазы и т.д.

Фьюзинг (с англ. – нагрев, плавка, оплавление, спекание) – означает спекание стекла при температурах от 600°С до
900°С, т. е. термическое соединение нескольких стеклянных элементов в одно целое. При нагреве до определенной температуры
стекло размягчается, и детали изделия спекаются между собой,
не изменяя или незначительно изменяя свою форму и взаимное
расположение. Технология фьюзинга является одной из древнейших методик обработки стекла. В древних египетских гробницах и захоронениях других народов не раз находили бусы из спеченного стекла.

Моллирование – процесс формования стекла путем повторного нагревания для принятия им конфигурации стеклоформы без изменения профиля стекла. Похоже на технологию отекания, отличается только температурным режимом обработки. Отекание, или свободное формование стекла, – изменение формы нагретой стеклянной заготовки под воздействием собственного веса. При достижении температуры 750 – 800°. Стекло размягчается настолько, что начинает провисать и отекать, принимая форму поверхности, на которой оно находится. Воспользовавшись этим процессом, готовому изделию можно придать форму чаши, блюда и иную подобную. При этом роль подложки играют различные изделия из глины, гипса и других термостойких материалов, называемые стеклоформами.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення мистецтва та образотворчого мистецтва.

2. Схарактеризуйте первісне мистецтво.

3. Назвіть види образотворчого мистецтва.

4. Назвіть види графіки.

5. Схарактеризуйте живопис як вид образотворчого мистецтва.

6. Дайте коротку довідку про історію розвитку вітражу.

7. Схарактеризуйте ДПМ як вид образотворчого мистецтва.

8. Дайте визначення синтезу мистецтв. Наведіть приклад.

Примітки

________________________________________________________________

_________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лекція № 2

Тема: Основи образотворчої грамоти

План

1. Основи кольорознавства.

2. Основи перспективного зображення.

3. Основи композиції (самостійна робота)

Хід лекції

1. Основи кольорознавства

o Кольорознавство – наука, яка вивчає колір та його властивості

Пригадайте зі шкільного курсу фізики, звідки береться колір?

Кольоровий круг (перший такий круг

створив Ісаак Ньютон у XVII столітті)

_________________________________________________________________

У кольорознавстві всі кольори поділяють на:

· ____________________(________________________________________)

· ______________________(______________________________________)

Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками:

· _________________(відмітна ознака кольору, усі кольори та їх відтінки належать до кольорового тону).

· __________________(визначається ступенем наближення цього кольору до білого; властивість кольору бути світлим).

· __________________(інтенсивність).

2. Основи перспективного зображення

Історична довідка

Художники завжди мріяли перетворити живопис з мистецтва площинного на мистецтво просторове й об’ємне. Протягом багатьох тисячоліть живопис мав площинний характер. Таким, наприклад, був живопис у Стародавньому Єгипті. Явища перспективи (простір) художники передавали умовно, зображуючи предмети переднього плану на нижньому горизонтальному поясі (ряді), а найвіддаленіші – на верхньому. Фігуру людини зображали контуром, площинно трактуючи її форму.

Із літератури відомо, що перші спроби перейти від площинного живопису до просторового, об’ємного робили ще стародавні греки (Апел-
лес, Зевксис, Паррасій), які в V – ІV ст. до н. е. досягли значних
успіхів у реалістичному зображенні дійсності. Досягнення греків у передачі простору використали латиняни часів Римської імперії. З розписів стін Помпеїв, Геркуланума ми дізнаємося про прагнення художників передавати на малюнку перспективні скорочення площин. Часто латинські художники застосовували для горизонтальних ліній зображуваних предметів точки сходження, які розміщували на вертикальній осі картини, а не на лінії горизонту, як у перспективі.

В епоху середньовіччя мистецтво відходить від реального життя, стає
містичним, релігійним, залежним від церкви. У цей час переважає площинний живопис.

Про прагнення реально передати в живопису навколишню дійсність,
глибину баченого простору яскраво свідчать твори італійських художників ХІІІ – ХІV ст. Митці цікавляться правдивим живописом
Греції і Риму. Так, Джотто (1267 – 1337) завдяки глибокому художньому спостереженню натури одним із перших передає у своїх творах
перспективне зображення інтер’єру просторовим розміщенням у ньому людей.

Згодом італійський архітектор Брунеллескі (1377 – 1446) разом з уче-
ним Тосканеллі (1397-1482) відкривають основу наукової перспекти-
ви: що далі розташовано предмети від ока, то меншими вони нам
здаються.

Практичні правила Брунеллескі теоретично обґрунтував італійський
учений, архітектор Леон Баттіста Альберті (1404 – 1472). У своїх трактатах „Про живопис” і „Про архітектуру” він ознайомлює з окремими правилами перспективного зображення та побудови перспективи за
допомогою квадратної сітки.

Теоретичну перспективу розробляв італійський живописець Паоло Учелло (1397 – 1475). П’єро делла Франческа (1420 – 1492) – один з
перших художників, який почав вирішувати в живопису питання перспективи. Він написав три книги „Про живописну перспективу”.

В епоху Відродження разом з розвитком точних наук розвивається і
стає наукою перспектива. Основні її закони були систематизовані та
викладені в творчій практиці й наукових дослідженнях видатними художниками Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), Рафаелем (1483 – 1520),
Мікеланджело (1475 – 1564) та іншими.

Геніальний художник і вчений Леонардо да Вінчі написав на основі
геометрії систематизований посібник з перспективи й живопису під
назвою „Трактат про живопис”.

Вагомий внесок у розвиток перспективи здійснили вітчизняні художники і вчені, які розробили різні види перспектив (панорамну, театральну, кіно- перспективу та ін.).

o Перспектива – це наука про закони зображення предметів на площині відповідно до тих уявлюваних скорочень розмірів, обрисів форми і світлотіньових відношень, які спостерігаються в натурі. Розрізняють _________________________________________________

Зображення предметів, розміщених на різних

рівнях стосовно лінії горизонту

Рисунок 2. Вигляд об’єктів залежно від їхнього розміщення у просторі

Перспективним горизонтом називають умовну безмежну площину, яка проходить горизонтально на рівні очей того, хто малює. Цю пло­щину зображують на малюнку горизонтальною лінією. Лінія горизонту завжди розташована на рівні очей. Якщо ж змінюва­ти точку зору, тобто рівень очей, то змінюватиметься й лінія горизон­ту. При цьому змінюватиметься і спостережуваний предмет або пей­заж. Тобто від зміни ліній горизонту змінюється й зображення.

Існує два види лінійної перспективи:

А Б

Рисунок 3. Види лінійної перспективи.

Рисунок 4. Фронтальна та кутова перспектива.

Перспектива кола. Елементи світлотіні

лінія горизонту

o Повітряна перспектива – це ____________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Основи композиції

Здавна виникає запитання – чи має право наука торкатися мистецтва. Проте, завжди між мистецтвом та наукою існував союз. На дверях школи малюнка у Стародавній Греції був надпис: „Сюди не пускають тих, хто не знає геометрії”. За простотою живого сприйняття криється математика. Коли ми слухаємо музику – наш мозок займається алгеброю. У людини не може виникнути ставлення до предмета, почуття, емоція, доки мозок не зробить вимірювання, порівняння цього предмета з іншими, які вже є в пам’яті. Таку роботу мозок проводить миттєво, тому ми її не помічаємо.

o Композиція – це побудова, взаємозв’язок частин, що забезпечує цілісність зображення, спрямована на розкриття змісту, ідеї твору.

Немає єдиного підходу до кількості існуючих законів композиції. За Ф. Ковальовим, можна говорити про п’ять законів композиції, які проявляються у творах мистецтва:

· Закон цілого проявляється у неподільності цілого (наприклад, „Оборона Петрограда” А. Дейнеки: спочатку здається, що картину можна поділити на дві абсолютно самостійні частини, але, коли замислюєшся над ідеєю картини, стає зрозумілим, що на зміну пораненим солдатам виступають нові загони. Рух набуває кругового ходу, об’єднуючи частини композиції в єдине ціле).

· Закон пропорцій визначає співвідношення частин цілого по відношенню один до одного.

· Закон симетрії зумовлює розміщення частин цілого (для симетричної композиції характерною є рівновага лівої та правої частин за масою, за кольором; наприклад, картина В. Васнецова „Три богатирі”. Симетрія створює стан відносного покою). Якщо художник намагається створити рух, то використовується асиметрія в композиції (наприклад, робота Сурикова „Бояриня Морозова”).

· Закон ритму відображає характер повторення або чергування частин.

· Закон головного показує, навколо чого об’єднуються всі частини. Існують певні прийоми виокремлення композиційного центру (наприклад, у картині І. Рєпіна „Не чекали” композиційним центром є фігура революціонера, яку виокремлено темним силуетом. Ця частина картини є найбільш контрастною. Також для виокремлення композиційного центру використовують прийом ізоляції.

Окремі художники виокремлюють ще один закон композиції – закон „золотого перетину”.

Уважають, що поняття „золотий перетин” увів у науковий обіг Піфагор, який запозичив ці знання в єгиптян та вавилонян. Майстри Стародавньої Греції, які вміли свідомо користуватися цією золотою пропорцією, досягли досконалості у побудові форм, які відображали їх суспільні ідеали. Уся антична культура, культура Стародавнього Єгипту пройшла під знаком золотої пропорції. Цьому закону все частіше приділяють увагу вчені.

Учені не можуть сказати, чому так приємно дивитися на твори мистецтва, витримані золоті пропорції, чому вони дають естетичну насолоду. Єгипетські храми, піраміди, статуя Фідія – результат утілення золотих пропорцій. Ці пропорції використовував Антоніо Страдіварі при виготовленні своїх скрипок.

„Золотий перетин” – це такий гармонійний розподіл частин, коли менша частина так відноситься до більшої, як більша до цілого. Якщо виразити це арифметично, вийде такий ряд: 100, 62, 38, 24, 14, 10. Фігура Пушкіна в роботі Н. Ге „Олександр Сергійович Пушкін у селі Михайлівському” поставлена художником на лінії „золотого перетину”. Усі інші відношення також не випадкові. Ширина печі складає 24 частини від ширини картини й т. ін.

Навчившись бачити закони композиції в мистецтві, людина бачить їх у довкіллі, а потім і в собі. Адже вона теж створена за законами композиції. Пропорції тулуба, голови, довжина та ширина кисті руки – усе це величини золотої пропорції, тобто сама природа дала людині еталон пропорцій. Цікаво, що в предметах, котрі людина використовує повсякденно, теж витримані золоті пропорції (ложка, ножиці та ін.)

Запитання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте поняття спектр.

2. Назвіть основні властивості кольору.

3. Дайте визначення поняття перспектива.

4. Назвіть види перспективи.

5. Дайте визначення поняття композиція.

6. Назвіть основні закони композиції.

Завдання для самоконтролю

Визначте самостійно, які з законів композиції використовують художники в поданих творах мистецтва:

І. Рєпін „Бурлаки на Волзі”_______________________________________

О. Дейнека „Простір” _____________________________________________

Іванов „З’явлення Христа народові”___________________________________

Підпишіть автора та назву картини. Визначте жанр живопису

________________________________________________________________

_______________________________________________________________

О. Дейнека „Оборона Севастополя”____________________________________

_______ __________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Плани та методичне забезпечення практичних занять

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: