Міжнародно-правовий захист прав людини

Сучасне міжнародне право розглядає права людини як при­родні і невід'ємні. Тобто права людини не є дарунком держави. Визнається, що сфера захисту прав людини не є виключною ком­петенцією держави. Міжнародне співтовариство вживає усіх за­ходів для запобігання і ліквідації порушень прав людини в тій чи іншій державі. Склалися й існують міжнародно-правові засоби і способи контролю за дотриманням прав людини. Створений спеці­альний міжнародний механізм захисту прав людини - спеціальні міжнародні органи, які мають компетенцію розглядати випадки порушення прав людини у державах. Серед них можна назвати кілька найавторитетніших:

Комісія ООН з прав людини - функціональна комісія Еконо­мічної і соціальної ради (ЕКОСОР) ООН, складається з 53 пред­ставників держав—членів ООН. В її рамках діють різні робочі гру­пи, спеціальні доповідачі з питань прав людини. Серед функцій Комісії треба зазначити проведення досліджень, подання рекомен­дацій ЕКОСОР. Комісія сприяє кодифікації і прогресивному роз­витку міжнародного права в галузі прав людини, готуючи проек­ти міжнародних декларацій, угод та інших документів. Під егідою Комісії діє процедура розгляду приватних скарг на підставі резолюції ЕКОСОР 1503 від 27 травня 1970 р., яка є універсаль­ною і не залежить від згоди держави, до неї може звернутися гро­мадянин з будь-якої держави.

На підставі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. і Факультативного протоколу до нього працює Комі­тет з прав людини, який складається з 18 експертів. У Комітеті роз­глядаються індивідуальні скарги на порушення передбачених у пакті прав з держав, що ратифікували Факультативний протокол. Отри­мавши скаргу, Комітет доводить цей факт до відома держави-порушника, яка має протягом 6 місяців надати письмові пояснення щодо порушення і заходів, що будуть вжиті для відновлення прав.

Європейський суд з прав людини був створений відповідно до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод 1950 р., укладеної в рамках Ради Європи. З набранням чинності у 1998 р. Протоколу № 11 до Конвенції відбулося реформування первісно створеного механізму розгляду індивідуальних скарг з метою спрощення і підвищення ефективності. Конвенція передбачає процедуру подання скарги і умови неприйнятності скарг: ано­німність; оскарження порушень прав, не зазначених у Конвенції; розглядання цієї ж скарги в іншій процедурі міжнародного роз­гляду; не використані усі внутрішньодержавні засоби правового захисту; пропуск 6-тимісячного терміну після дати прийняття остаточного внутрішньодержавного рішення по справі. Рішення Суду є обов'язковими для держави. За виконанням рішень слідкує Комітет міністрів Ради Європи.

Відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації діє Комітет з ліквідації расової дискримі­нації (18 експертів), Конвенції про права дитини - Комітет з прав дитини (10 експертів), Конвенції проти тортур й інших жорсто­ких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів повод­ження - Комітет проти тортур (10 експертів) тощо. Усі ці коміте­ти створені для аналізу здійснення відповідних конвенцій. Вони отримують і розглядають доповіді про законодавчі, судові та інші заходи, що вживаються державами-учасниками з метою виконан­ня їх зобов'язань за конвенціями.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: