Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи, практичне використання. Реакція аглютинації, її механізм, різновиди. Практичне використання.

Серологічні дослідження — це методи вивчення визначених антитіл чи антигенів у сироватці крові хворих, засновані на реакціях імунітету

Закономірності СР: взаємодія АГ і АТ строго специфічно, СР проходить при адекватних (визначених) співвідношеннях кількості АГ і АТ, СР мають двухфазний характер, специфічна взаємодія-фаза "невидима", утворення видимих комплексів-для цього додають фізіологічний розчин, проходить по типу фізико-хім колоїдної реакції, оборотні, виділяється невелика к-сть тепла (слабко екзотермічний) Цілі використання СР: І серологічна ідентифікація – визначення виду невідомого АГ за допомогою відомих АТ: а) невідомі АГ-МіО патогенні і непатогенні, токсини різного походження, білки крові, клітини різних органів і тканин іншого виду або групи крові, клітини трансплантанта, б)відомі АТ- стандартні препарати імунні діагностичні сироватки ІДС. ІІ серологічна діагностика-визначення невідомих АТ за допомогою відомих АГ-діагностикумів:1.невідомі АТ-сироватки крові людей- хворих, що перехворіли, носіїв, вакцінованих, 2. діагностикум-стандартні препарати, що одержують з чистих культур МіО певних видів або АГ. МіО вирощують, потім стандартизують (кількість мікробів-одиниця обєму) та убивають або інактивують температура Т, формалін,спирт і ін. Діагностикум втрачає патогенність але зберігає АГ-ні властивості.

. реакція аглютинації (РА) склеювання великих корпускулярних АГ під дією специфічних АТ. Застосовують для: визначенняя у сироватці крові хворих антитіл до антигені збудників,ідентифікація мікроорганізмів,визначення груп крові за доп стандартних сироваток.

Пряма реакція- взаємодія немодифікованих реагентів. для виявлення антитіл у сироватці крові хворого

Непряма реакція- викор частинки-носії на поверхні яких адсорбовано антиген або антитіло. Використовується для визначення вагітності, виявлення підвищеної чутливості хворих до лікарських препаратів і гормонів;

Віруси поліомієліту, характеристика, класифікація. Патогенез і імуногенез інфекції. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика. Проблема ліквідації поліомієліту в усьому світі.

Поліомієліт - це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальноінтоксикаційними проявами та ураженням ЦНС за типом в’ялих паралічів. Відноситься до роду пікорнавірусів.

Вірус поліомієліту. АГ будова. Є 3 серотипи поліовірусів. Віріони сферичної форми,20-30нм,простої будови.не мають суперкапсидної оболонки. Геном представлений РНК+.оточений білковим капсидом із куб.типом симетрії.капсид має 12 пентамерів,що скалд з 5 протомерів. Культивування: у первинно-трипсинізованих культурах,прищеплювальних(нер-2,нела,веро) ЦПД-тотальна круглоклітинна дегенерація моношару. Під бентовітовим чи агаровим покриттям формуть блашки. Відомо три типи поліовірусу (І, ІІ, ІІІ). Резистентність їх у зовнішньому середов. досить велика. У каналізаційних водах і фекаліях при 0 °С вони виживають протягом місяця, при 55 °С гинуть ч/з 30 хв. Кип’ятіння знищує їх майже миттєво. Проте вони чутливі до дії формаліну, хлораміну й інших дезинфектантів. Джерелом інф в природі є хворі люди й вірусоносії.

Зараж. відбувається фекально-оральним, рідше повітряно-краплинним способом. Збудник передається ч/з забруднеунy воду, харчові продукти. Його можуть переносити мухи. Вірус розмножується в ротовій порожнині, глотці, кишечнику, проникає в лімфатичні утвори цих органів. Звідси він поступає в кров (вірусемія) і ЦНС. Активно репродукуюється у печінці,селезінці,лімфатичні залози.Викликає паралізування

Лаб. діагн – матеріал для дослідження: фекалії та парні сироватки Виділяють на 2 лініях прещеплювальних культурах RD(рабдоміосаркома людини) та L20B(мишачі клітини). Застосовують методи прямої імунофлуоресценції та електронної мікроскопії. Серодіагностика - РЗК, реакції нейтралізації ЦПД за методом парних сироваток, вміст імуноглобулінів лжж,лжм,лжа.

Для специфічної профіл. використ вбиту вакцину Солка і живу вакцину Сейбіна. Жива вакцина має ряд переваг перед вбитою. Вона забезпечує як загальний, так і місцевий імунітет кишечника. Вакцину вводять ч/з рот, що значно полегшує її використання. Для пасивної імунізації застосовують Ig. Вакцинацію проводять у 3,4,5 та 18 місяців, 6 та 14 років

БІЛЕТ № 14

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: