Перша медична допомога при пораненнях, переломах.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка.

Профілактика зараження рани — найшвидше накладення на неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих.

При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.

Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу.

Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки.

Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.

Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.

При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці.

При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію.

Основні ознаки переломів кісток — біль, набряк, гематома, незвична рухливість у місцях перелому, порушення функцій кінцівки.

У тяжких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок при відкритих переломах з артеріальною кровотечею.

Щоб зменшити больові відчуття і запобігти виникненню травматичного шоку, постраждалому необхідно ввести знеболювальний засіб з аптечки індивідуальної (АІ-2).

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах кісток — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя постраждалого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення іммобілізації кінцівки табельними чи підручними засобами.

Іммобілізація кінцівки — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, необхідно щадити постраждалого. Нерухомість кісток у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною.

37. Перша медична допомога при забитті, контузіях і синдромі тривалого здавлювання.

Забій- закрите пошкодження тканин і органів без істотного порушення їх структури. Найчастіше пошкоджуються поверхнево розташовані тканини (шкіра, підшкірна клітковина, м'язи і окістя). Особливо страждають при сильному ударі м'які тканини, придавлюємо в момент травми до кісток.
Перша допомога, якщо ви отримали забій
При забитті треба накласти щось холодне, через тканину. Йодна сітка на забите місце накладається тільки через 24 години. Застосовувати місцево-подразнювальні засоби безпосередньо після травми не можна, це викличе ще більший набряк пошкоджених тканин.

Контузія – ураження всього організму людини внаслідок раптової механічної дії на всю чи велику частину поверхні тіла ударна хвиля). Можливий струс мозку, можливі розриви легенів та інших органів, тріскають барабанні перетинки. Існує 3 ступені контузії: легкий, середній, важкий.
I ступінь – легка контузія: тремтять кінцівки, голова, нас тає заїкання, зниження слуху, людину похитує.
II ступінь – середньої важкості: неповний параліч кінцівок, часткова або повна глухота, порушення мови, відсутність реакції зіниць на світло.
III ступінь – важка контузія: втрата пам’яті, переривчасте, судорожне дихання, з носа і рота тече кров, можливі судоми.
Долікарська допомога – розстебнути тісний одяг, повернути потерпілого набік, обережно прочистити вуха і ніс від згустків крові, при кровотечі накласти марлеві пов’язки в порожнину вуха чи носа, не давати пити і не робити штучне дихання. Лежачого потерпілого відправити в медпункт.

Постраждалому з синдромом тривалого здавлення, після звільнення його від компресії, необхідно зробити туге бинтування кінцівки ” від центру до перифері”, провести транспортну іммобілізацію та ввести знеболювальний засіб.

До накладання джгута вище рівня здавлювання зараз відношення більш ніж стримане, тим більше, що відсутність контролю за ним у процесі евакуації може призвести до незворотних змін в тканинах і стане причиною ампутації. Дуже важливо, щоб постраждалий з синдромом тривалого здавлення був доправлений до лікувального закладу, а не відправлений до місця проживання або дислокації аварійно-рятувальних формувань.

38. Перша медична допомога при опіках і обмороженнях.

Опіки виникають під дією високих температур. Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу і гарячої пари називаються термічними, а від дії на шкіру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, що спричиняють не тільки місцеве ураження, а й загальне отруєння організму, — хімічними.

Тяжкими є опіки від напалму та інших запалю­вальних речовин. Напалм прилипає до одягу і, про­довжуючи горіти, уражає не лише шкіру, а й підшкірну клітковину та м’язи й утворює глибокі опіки.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла, розрізняють чотири ступеня тяжкості опіків: легкий (І) — почервоніння шкіри; середньої тяжкості (II) — утворення пухирів; тяжкий (III) — змертвіння всієї товщини шкіри; надзвичайно тяжкий (IV) — обвуглювання тканин тіла.

При великих (понад 10—15% усієї поверхні тіла) опіках II—III ступенів, виникає тяжке загальне ураження організму — опікова хвороба, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його довготривалість (24—72 години). Опікова хвороба характеризується гострою інтоксикацією, порушенням у організмі водно-сольового обміну, що часто приз­водить до запалення легень, ураження печінки, нирок, гострих виразок шлунково-кишкового тракту.

При опіках, насамперед, потрібно погасити одяг, для чого на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім дати потерпілому випити теплої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла. Не можна розрізати або роздушувати пухирі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов’язка.

При великих опіках, що займають значну поверхню тіла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.

Відмороження — це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Відмороження можливі навіть за температури вище 0°С, особливо при періодичних відлигах. До відмороження призводить тривале перебування у мокрому і тісному взутті, у нерухомому стані на холоді і у снігу, під холодним дощем. Найчастіше уражаються кінцівки, насамперед нижні.

Залежно від глибини ураження тканин тіла, розрізняють чотири ступеня відмороження: легкий (І) — набряклість, синявість шкіри; середньої тяжкості (II) — болісність шкіри; тяжкий (III) — утворення пухирів (заживлення без наслідків); надзвичайно тяжкий (IV) — змертвіння м’яких тканин тіла і навіть кісток.

Надаючи першу медичну допомогу, постраждалого кладуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому випити гарячий чай, каву, а мокрий одяг, мокре взуття за­мінюють сухим. Якщо ще не настали зміни у тканинах (пухирі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протирають спиртом чи одеколоном й обережно розтирають ватним тампоном або чистими сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж зміни вже є, то пошкоджені місця протирають спиртом і накладають стерильну пов’язку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня розтирати ушкоджені місця шкіри снігом, бо це може погіршити стан постраждалого.

39. Перша медична допомога при електротравмі.

Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві, найчастіше через порушення правил користування джерелами електроенергії; іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни. Ураження відбувається тоді, коли людина виявляється увімкненою в електричне коло і струм проходить крізь неї в землю, а також під час дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від сили струму, віку і стану здоров’я потерпілого. Мають також значення ступінь опірності тканин організму і навколишнє середовище. Так, електричний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п’ят.

Постійний струм напругою до 40В не викликає смертельного ураження. При дії струму напругою 220—380В, помирають 20—30%, при 1000В — 50% постраждалих. Дія струму на­пругою 3000В і більше практично завжди призводить до смерті потерпілого. Змінний струм напругою 127 — 220 — 380В і частотою 50Гц не безпечніший, ніж постійний.

Суха шкіра має достатній опір і не ушкоджується струмом напругою 60В. При ураженні струмом напругою 220В, шкіра пошкоджується завжди. При напрузі понад 500В виникають «пробої» шкіри; тоді електричному струму чинять опір лише внутрішні органи.

При ураженні блискавкою, дуже небезпечним є пряме попадання в голову 80—90% потерпілих непритомніють. Порушення серцевої діяльності при ураженні блискавкою менш небезпечне, ніж при ураженні електричним струмом, у зв’язку з короткочасністю дії і високою напругою в зоні розряду. Зупинка дихання найчастіше виникає як вторинне явище, що спричиняється рефлекторною зупинкою серця, ушкодженням ребер і мозку після падіння потерпілого.

При наданні першої медичної допомоги слід, насамперед, дотримуючись правил безпеки, припинити дію електричного струму на постраждалого (вимкнути струм, відвести дріт). Усе це треба зробити дуже швидко, обережно, користуючись предметами, що не проводять струм (палицею, сухою мотузкою). Слід одягнути гумові рукавиці, гумові чоботи, якщо вони є. При зупинці дихання, про­водять штучну вентиляцію легень. У разі зупинки серця, роблять його закритий масаж; перед цим потрібно один-два рази вдарити кулаком у нижню частину грудної клітки.

40. Перша медична допомога при втопленні.

Утоплення – одна із форм механічної асфіксії, яка наступає частіше всього від попадання води у верхні дихальні шляхи, бронхи і легені. На терміни та характер смерті під водою впливають як зовнішні фактори (температура, солевий склад води та інше), так і стан організму (перевтома, гостре порушення мозгового кровообігу, алкогольне сп’яніння, травма та ін.).

Основа успіху надання допомоги при утопленні – це правильна й чітка організація водно-рятувальної служби з максимальним наближенням медичної допомоги до місця події. На домедичному етапі перша допомога повинна бути надана не пізніше ніж за 1-4 хв. з моменту утоплення, на медичному етапі - за 5 хв. з послідуючим транспортуванням постраждалого в реанімаційний центр. Якщо перша допомога надається в першу хвилину після утоплення, вдається повернути до життя 95% потерпілих, якщо після 6-ти хв. – тільки 6 %.

Реанімаційні заходи повинні розпочинатися негайно. Штучне дихання починають проводити прямо на воді, до того як потерпілий буде доставлений на берег або на борт рятувальної шлюпки. Штучне дихання проводиться методом “ з роту в ніс”, “ з роту в рот”.

Після підняття потерпілого з води треба видалити з легень воду, на що витрачають не більше 10-15 сек. (зробити 5-6 поштовхоподібних натискувань на його спину, перевернувши потерпілого на живіт на своє коліно, пригнувши до землі його голову та груди). Потім швидко звільнити від одежі верхню половину тулуба, швидко відкрити рот потерпілого з допомогою підручних засобів. Щоб утримати рот відкритим, між корінними зубами кладуть марлево-ватний валик, вузол носової хустини, пробку, та інше. Головне - проведення штучного дихання і відновлення серцевої діяльності. Співвідношення проведення закритого масажу серця до штучної вентиляції легень - 30:2.

Всі потерпілі підлягають стовідсотковій госпіталізації в лікувальний заклад, при транспортуванні потерпілого кладуть обличчям вниз з метою надання сприятливих умов для витікання води з легень. Потерпілого слід зігріти, вкутати одіялом чи іншими підручними засобами. Транспортують у лікувальні заклади в горизонтальному положенні, а при набряку легень – надати йому напівсидяче положення.

41. Перша медична допомога при отруєннях сильно діючими отруйними речовинами.

В розвитку гострого отруєння виділяють дві фази – токсикогенну та соматогенну. Перша відображає специфічну дію отрути на організм. Друга фаза наступає у віддалений час і характеризується формуванням основних симптомів (синдромів) отруєння.

Основні синдроми, що виникають при гострих отруєннях СДОР: порушення дихання, кровообігу, судоми, ураження печінки та нирок, синдром психічних порушень, порушення водно-електролітної та луго-кислотної рівноваги, порушення терморегуляції, алергічні реакції, кисневе голодування тканин.

Надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях під час хімічних аварій базується на 4 основних принципах:

1. Запобігання подальшого надходження отрути в організм та прискорення виведення її з органів та тканин - може бути здійснено такими прийомами, як надівання протигазу чи підручних засобів, змивання уражених ділянок шкіри водою з милом або застосування дегазуючих розчинів чи рецептур. При надходженні отрути в шлунок необхідно викликати штучне блювання, провести промивання шлунку, а в подальшому – спорожнення кішківника і проведення різноманітних видів діалізу.

2. Застосування протиотрут (антидотів ) – це найбільш радикальний захід, але забезпечує свою ефективність тільки на початковій стадії отруєння.

3. Патогенетична та симптоматична терапія - при гострих отруєннях включає в себе використання як методів посиндромного лікування, так і методів детоксикації організму.

4. Попередження ускладнень - передбачає використання антибіотиків широкого спектру дії, сульфаніламідних препаратів, введення розчинів глюкози, а також вітамінів групи В та аскорбінової кислоти тощо.

Надання конкретного виду медичної допомоги при аваріях на ХНО умовно можна розподілити на три фази:

Перша фаза (до 30 хв.) – після контакту з токсичною речовиною людина потребує виносу або вивозу із зони хімічного ураження, проведення часткової санітарної обробки, а також екстреного симптоматичного лікування, що направлено на усунення розладів життєво важливих функцій організму.

Друга фаза (до 2-4 год.) – включає проведення заходів медичного сортування та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги, в тому числі проведення антидотної терапії.

Третя фаза (до кількох тижнів) – включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня працездатності серед уражених.

42. Захист населення при надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Засоби колективного захисту, їх характеристика.

Колективні засоби захисту населення – це інженерні споруди або об’єкти, що створені для захисту населення. Укриття в захисних спорудах - один з основних способів захисту населення. Засоби колективного захисту забезпечують найбільш повний захист людей від дії вражаючих факторів. Ці захисні споруди поділяються на герметичні, протирадіаційні та найпростіші сховища.

Герметичні сховища створюються для захисту людей, розгортання захищених медичних стаціонарів та пунктів керування. Вони захищають від вражаючої дії ядерної зброї, звичайних засобів ураження, СДОР, БЗ.

За захисними властивостями сховища поділяються на класи з відповідними коефіцієнтами захисту. Окрім того сховища поділяються за можливістю їх створення, місткістю та місцем розташування.

В сховищах передбачаються системи забезпечення повітрям, електроенергією, опаленням, водопостачанням, вони мають каналізацію, зв’язок та систему оповіщення.

Існують сховища спеціального типу, що створюються для укриття (захисту) нетранспортабельних хворих. В них є приміщення для хворих, операційно-перев’язувальна, стерилізаційна, харчоблок. В таких сховищах передбачаються певні параметри мікроклімату та газового складу повітря. Забезпечується аварійний запас питної води.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) – це захисні споруди, що забезпечують захист населення від вражаючої дії іонізуючого випромінювання та, частково, ударної хвилі.

Найпростіші укриття – це споруди, що забезпечують захист людей від світлового випромінювання, ударної хвилі, а також знижують вплив іонізуючого випромінювання. До них відносять щілини, траншеї, а також інші заглиблені споруди.

Нормами проектування передбачається будівництво сховищ та протирадіаційних укриттів місткістю не менше 150 чоловік. Сховища і ПРУ розміщують у підвальних приміщеннях будівель і споруд. Будівництво окремо розміщених захисних споруд допускається при неможливості обладнання вбудованих.

Для забезпечення швидкого заповнення сховищ їх розміщують у безпосередній близькості від місць зосередження людей на відстані 400-500 м.

Для ПРУ радіус збору може збільшуватись до 1000 м у прогнозуючих зонах слабих руйнувань, а за межами цих зон – до 3000 м.

Крім того, у якості сховищ можуть використовуватись шахти, гірські виробітки, метрополітени.

43. Захист населення при надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Засоби індивідуального захисту, їх характеристика.

Засоби захисту органів дихання, їх призначення

За принципом захисту поділяються на: фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори і ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей від дії парів, туману, газу, диму, крапельно-рідких СДОР, бактеріальних аерозолів і токсинів. Дія фільтруючих протигазів базується на принципі очищення забрудненого повітря у внутрішніх шарах фільтро - поглинаючої коробки (вугілля з каталізатором та протиаерозольний фільтр).

До складу фільтруючого протигазу входять: фільтро - поглинаюча коробка, з’єднувальна трубка та лицьова частина, а також сумка з протизапітними плівками та олівцем.

Для захисту від чадного газу (СО) використовується гопкалітовий патрон, в якому знаходяться осушувач та гопкаліт (суміш МnО2 та СuО). Чадний газ, проходячи через патрон, перетворюється у вуглекислий газ (СО2). Гопкалітовий патрон прилаштовується між лицевою частиною протигазу та фільтро - поглинаючою коробкою.

Ізолюючі протигази спеціальні засоби захисту органів дихання та очей від будь яких шкідливих домішок і повністю ізолюють органи дихання від зовнішнього повітря.

Вони використовуються при проведенні радіаційної розвідки, при малих концентраціях кисню (менше 18,0%), а також при роботах під водою на невеликих глибинах.

Ізолюючі протигази, за принципом дії, поділяються на дві групи: - з хімічно зв'язаним киснем та з киснем під тиском. До першої групи належать протигази типа ІП-46М, ІП-4, -5. Вони мають такі основні вузли: лицьова частина, регенеративний патрон, дихальний мішок, каркас та сумка. Регенеративний патрон використовується для отримання кисню, а також для поглинання вуглекислого газу та вологи.

До протигазів другої групи належать кисневі ізолюючі пристрої КІП-5, -7,-8., кисень в яких міститься в металевих балонах під тиском.

Дитячі протигази: для дітей від 1,5 до 7 років, протигаз фільтруючий дошкільний (ПДФ), від 7 до 17 років (ПДФ-Ш (шкільний). Будова та принцип дії дитячих протигазів аналогічний для дорослих.

Для захисту дітей віком до 1,5 року використовують камери захисні дитячі (.КЗД-4 або -6).

Респіратори використовують для захисту органів дихання від аерозолів (пилу) радіоактивних речовин.

Респіратор Р-2, “Пелюсток” має фільтруючу напівмаску багаторазового використання та можливість перебування у ній до 12 год.

Респіратор Р-2Д (дитячий) - це модифікація Р-2, має менші розміри, забезпечує безперервне перебування у ній протягом 4 год.

Найпростіші засоби захисту органів дихання захищають в певній мірі від радіоактивних речовин. Ці засоби можуть бути виготовлені самостійно і використані як респіратори. До них належать:

Протипилова тканева маска. (ПТМ-1). Має оглядові отвори з прозорою плівкою. Забруднене повітря очищається всією поверхнею маски.

Ватно-марлева пов’язка (ВМП) готується з марлі розміром 100x50 см. (2 шари марлі і 1 шар. вати)

При відсутності вищезазначених засобів можна використовувати підручні засоби (рушники, шарфи, хустки тощо).

Засоби захисту шкіри, їх призначення

Захищають відкриті ділянки шкіри та одяг від попадання на них крапельно-рідких РР.

За призначенням їх ділять на табельні та підручні. Табельні, за принципом дії, ділять на фільтруючі (повітропроникні) та ізолюючі (повітронепроникні).

До фільтруючих засобів відноситься комплект фільтруючого одягу (КФО), який захищає від РР, що перебувають в газоподібному стані. До його складу входить: бавовнянопаперовий комбінезон просочений хімічними речовинами, що адсорбують (затримують) або нейтралізують пари РР, а також натільна білизна і підшоломник.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовлені з повітронепроникних матеріалів. Вони можуть бути герметичними і повністю захищати від крапельних та газоподібних РР та негерметичними, що захищають тільки від крапельно-рідких РР.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) -, до його складу входить плащ, захисні панчохи та рукавиці, може використовуватись як накидка.

Легкий захисний костюм (Л-1), виготовлений з прогумованої тканини і складається з сорочки з балахоном, штанів, зшитих разом з панчохами, двупалих рукавиць та підшоломника.

Ці захисні засоби використовують при роботі в осередках радіоактивного забруднення, при проведенні радіаційної розвідки, а також для приготування та роботи з дезактиваційними, дегазаційними та дезінфекційними розчинами.

Перебування людей в ізолюючому одязі обмежене у часі і залежить від температури повітря.

До підручних засобів захисту шкіри належить звичайний, добре підігнаний одяг та взуття.

44. Лікувально-евакуаційне забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, мета, завдання.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є вирішальним заходом при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.

Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності.

Успішне здійснення лікувально - евакуаційних заходів досягається вирішенням наступних завдань:

- створенням угрупувань сил та засобів ДСМК відповідно до конкретної обстановки та завданням, що вирішуються, їх умілим та професійним використанням, а також максимально можливим приближенням до осередків найбільших санітарних втрат;

- розшуком, збором та вивозом (виносом) постраждалих, своєчасним наданням повноцінної першої медичної допомоги;

- своєчасною підготовкою етапів медичної евакуації, організацією їх чіткої роботи;

- проведенням медичного сортування постраждалих;

- наданням першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги постраждалим;

- проведенням медичної евакуації постраждалих;

- веденням медичної документації;

- активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики та лікуванням постраждалих.

45. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2001 № 1432

"Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", основні положення.

46. Евакуаційні органи, їх функції та завдання.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення працівників в ДСА України створюються евакуаційна комісія, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти (далі - евакуаційні органи).

евакуаційні органи - підрозділи управління процесом евакуації, які призначаються розпорядженням керівника відповідного органу виконавчої влади (об'єкта) для планування, підготовки, організації та проведення евакуації населення, а також для приймання і розміщення евакуйованого населення.

На евакуаційні органи ДСА України, покладається:планування і проведення евакуації працівників;

подання до відповідних транспортних органів розрахунків потреби у транспортних засобах для вивезення працівників і членів їх сімей до безпечних районів; контроль за плануванням, підготовкою і проведенням евакуаційних заходів підвідомчими об'єктами; визначення та підготовка безпечного району для розміщення евакуйованих працівників.

47. Планування евакуації населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Планування евакуації проводиться для працівників, яке проживає у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей).

У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються:

висновки з оцінки обстановки у разі виникнення надзвичайної ситуації; порядок оповіщення працівників про початок евакуації; кількість працівників, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; терміни проведення евакуації; склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність; кількість працівників, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки;

маршрути евакуації; райони (пункти) розміщення евакуйованих працівників; заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованих працівників у безпечному районі; порядок організації управління і зв'язку.

На карті (схемі) позначаються:

райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки (висадки); схема оповіщення, організації зв'язку і управління; розміщення евакуйованих працівників по об'єктах у безпечному районі.

Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються: основні завдання служби; перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів; терміни виконання завдань.

План евакуації розробляється евакуаційною комісією ДСА України, затверджується Головою ДСА України, погоджується з керівником відповідного органу виконавчої влади, який приймає і розміщує евакуйоване населення, та підписується головою евакуаційної комісії.

48. Медичне забезпечення евакуації населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є вирішальним заходом при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій. Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності. Основу лікувально-евак. заходів складає система етапного лікування постраждалих з евакуацією їх за призначенням.

49. Етапи медичної евакуації, їх характеристика.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби державної служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, медичного сортування, надання медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації постраждалих.

Перший етап медичної евакуації (догоспітальний) призначений для надання першої медичної допомоги, долікарської медичної допомоги і першої лікарської допомоги та підготовки постраждалих, при потребі, для подальшої евакуації.

Другий етап медичної евакуації (госпітальний) призначений для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

50. Вид та обсяги медичної допомоги постраждалим при здійсненні лікувально-евакуаційних заходів. Надання першої медичної допомоги.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги: перша медична допомога, долікарська медична допомога, перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога та спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога надається у вигляді само-та взаємодопомоги чи особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.

51. Долікарська (фельдшерська) допомога, призначення, обсяг заходів.

Долікарська медична допомога – надається середнім медичним персоналом лікувально – профілактичних закладів, що розташовані в осередку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень.

52. Перша лікарська допомога, призначення, обсяг заходів.

Перша лікарська допомога -це комплекс лікувально-профілактичних заходів, що виконується лікарями загального профілю на першому етапі медичної евакуації з метою ліквідації загрожуючих життю наслідків ураження та профілактики можливих ускладнень і підготовки постраждалих до подальшої евакуації (при потребі).

Перша лікарська допомога надається лікарями медико-санітарних частин об'єктів, де виникла аварія чи катастрофа, лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, що прибули в осередок надзвичайної ситуації, безпосередньо у вогнищі катастрофи або поблизу нього, при евакуації постраждалих - на шляхах евакуації, а також в лікувальних закладах першого етапу медичної евакуації. Якщо перша лікарська допомога не була надана раніше, то вона може надаватись і на другому етапі медичної евакуації.

Заходи першої лікарської допомоги поділяються на 2 групи:

1. Невідкладні заходи, відмова від виконання яких загрожує життю постраждалих та хворих;

2. Заходи виконання яких може бути відкладене (вимушено)

Повний обсяг першої лікарської допомоги складається з невідкладних заходів, та заходів, що можуть бути відкладені

Заходи першої групи включають:

- усунення асфіксії (відсмоктування слизу, блювотних мас та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, фіксації язика, відсічення чи підшивання звисаючих лоскутів м’якого піднебіння та бокових відділів глотки, трахеостомію (при необхідності), штучну вентиляцію легенів з використанням дихальної апаратури, накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі, пункцію плевральної порожнини чи торакоцентез.при напруженому пневмотораксі);

- кінцеву зупинку зовнішньої кровотечі (тампонада рани, прошивання судин в рані, накладання затискувача на судину, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута);

- проведення протишокових заходів (переливання крові та кровозамінників при значній втраті крові, проведення новокаїнових блокад і введення знеболюючих засобів, ін’єкції серцево-судинних засобів при тяжкому шоці);

- катетиризацію або пункцію сечового міхура;

- транспортну іммобілізацію (або її поліпшення) при переломах кісток та поширених пошкодженнях м’яких тканин;

- відсікання кінцівки, що тримається на лоскуті м’яких тканин (“транспортна ампутація”);

- введення антидотів, антибіотиків, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних препаратів;

- зондове промивання шлунку;

- проведення екстренної неспецифічної профілактики при інфекційних захворюваннях та введення сироваток при загрозі виникнення бактеріологічних уражень.

Заходи першої лікарської допомоги, які можуть бути відкладені, включають:

- усунення недоліків надання першої медичної допомоги (виправлення пов’язок, покращення транспортної іммобілізації);

- заміну пов’язок при забрудненні рани радіоактивними та хімічними речовинами;

- новокаїнові блокади при пошкодженнях легкої та середньої тяжкості;

- ін’єкції антибіотиків, профілактика правця при відкритих травмах та опіках;

- дегазацію рани при забрудненні її хімічними речовинами;

- призначення симптоматичних засобів при станах, що не виключають безпосередньої загрози для життя постраждалих.

53. Кваліфікована медична допомога, призначення, обсяг заходів.

Кваліфікована медична допомога - це комплекс хірургічних і терапевтичних заходів, які виконуються лікарями відповідного профілю у лікувальних закладах і направленні на ліквідацію наслідків уражень, в першу чергу, тих, що загрожують життю постраждалих, на попередження виникнення ускладнень та лікування до кінцевих наслідків. Термін надання кваліфікованої медичної допомоги не повинен перевищувати 8-12 год. Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургами і терапевтами і тому розрізняють кваліфіковану хірургічну допомогу і кваліфіковану терапевтичну допомогу. Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги діляться на дві групи: 1 група - невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги; 2 група - заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені.

Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені діляться на дві підгрупи.

Підгрупа А - заходи, відкладання виконання яких, як правило,, призводить до виникнення тяжких ускладнень: ампутація при відривах та ішемічному некрозі кінцівок; накладання надлобкового нориці при пошкодженнях уретри.

Підгрупа Б. - заходи, відкладання виконання яких не виключає виникнення ускладнень: первинна хірургічна обробка ран (за виключенням тих, які включені до попередньої підгрупи); первинна хірургічна обробка опіків;

обсяг заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги скорочується до виконання тільки невідкладних заходів. Скорочення обсягу здійснюється тільки за рахунок відмови від виконання заходів підгрупи Б другої групи, а в крайньому разі і підгрупи А цієї ж групи.

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги теж поділяються на дві групи.

Перша група - невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги.

Друга група - заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги, які можуть бути відкладені.

54. Спеціалізована медична допомога, призначення, обсяг заходів.

Спеціалізована медична допомога -це найвищий, завершаючий вид медичної допомоги, який включає комплекс лікувально - профілактичних заходів, що виконуються лікарями-спеціалістами в спеціалізованих медичних закладах або спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з використанням сучасних технологій і обладнання з метою максимального відновлення втрачених функцій органів і систем, лікування постраждалих до кінцевих результатів, включаючи реабілітацію.

Термін надання спеціалізованої медичної допомоги може складати від 1-2 доби до 90 діб.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями 12-15 спеціальностей на другому етапі медичної евакуації.

Основними завданнями другого етапу медичної евакуації є:

- прийом і реєстрація постраждалих; внутрішньо-пунктове медичне сортування;

- повна санітарна обробка уражених;надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги, реабілітація постраждалих.

В спеціалізованих медичних закладах (на другому етапі медичної евакуації) передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги таким контингентам постраждалих: з травмами хребта, голови, шиї; з травмами грудей, живота, таза;

- травмованим з переломами довгих трубчастих кісток і пошкодженням великих суглобів; - обпеченим; ураженим іонізуючим випромінюванням;

- ураженим СДОР; неврологічним хворим, контуженим і особам з психічними розладами; загально соматичним хворим; жінкам з пораненнями і захворюваннями жіночих статевих органів; інфекційним хворим.

Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі медичної евакуації можуть використовуватись спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги центрального і територіального рівня.

Спеціалізовані медичні бригадидругої черги утворюються, як правило вузько профільними: хірургічні; нейрохірургічні; політравматологічні; травматологічні; комбустіологічні; торакальні; терапевтичні; гематологічні; реанімаційні; токсико – терапевтичні;психоневрологічні,; педіатричні; акушерсько-гінекологічні.

55. Медичне сортування, внутрішньо пунктове, евакуаційно-транспортне, їх характеристика.

Медичне сортування – це розподіл постраждалих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-профілактичних та евакуаційних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та прийнятим порядком евакуації.

Мета медичного сортування - забезпечити постраждалих своєчасним проведенням лікувально-профілактичних та евакуаційних заходів.

Завдання медичного сортування – визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання постраждалим медичної допомоги та лікування, визначити порядок їх евакуації та медичний заклад куди треба евакуювати, а також черговість, вид транспорту для евакуації, положення постраждалого при евакуації (сидячи, лежачи).

В основі сортування на першому етапі медичної евакуації лежать три головні сортувальні ознаки:

- лікувальна;

- небезпечність для оточуючих;

- евакуаційна.

Медичне сортування поділяється на два види: внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньо пунктове медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи для направлення у відповідні підрозділи даного етапу медичної евакуації, де їм буде надана відповідна медична допомога, та встановлено черговість їх направлення у ці підрозділи в залежності від ступеню небезпечності для оточуючих та характеру і тяжкості ураження.

Евакуаційно-транспортне сортування - це розподіл постраждалих на однорідні групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації, а також визначення кінцевого пункту їх евакуації.

Внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне сортування, як правило, виконуються одночасно, тобто паралельно з виділенням потоку постраждалих, що потребують відповідної медичної допомоги на даному етапі, визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації постраждалих, які не потребують медичної допомоги на даному етапі.

При внутрішньо пунктовому сортуванні визначається:

- характер ураження та необхідний обсяг медичної допомоги;

- потреба і місце надання медичної допомоги на даному етапі;

- черговість (перша чи друга черга);

При проведенні евакуаційно-транспортного сортування визначається:

- евакуаційне призначення (куди направити);вид транспорту; спосіб евакуації (лежачи, сидячи); місце на евакуаційному транспорті (на першому чи другому ярусі); черговість евакуації.

Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких санітари-носії реалізують сортувальне рішення лікаря, та відмітками в медичних документах (первинна медична картка, евакуаційний паспорт).

56. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при землетрусах.

При землетрусах основні завдання медичних формувань і закладів полягають у:

- своєчасному наданні всіх видів невідкладної медичної допомоги постраждалим;

- наданні медичної допомоги особовому складу аварійно-рятувальних формувань, що знаходяться у зоні катастрофи;

- проведенні заходів щодо попередження і купування нервово-психічних розладів та профілактики виникнення загострень хронічних захворювань;

- профілактиці та лікуванні масових інфекційних захворювань.

На значній території виникає необхідність надання екстреної медичної допомоги в умовах завалів, зруйнованих будівель, на вулицях. Перша медична допомога в цих умовах надається у вигляді само- та взаємодопомоги, безпосередньо особовим складом аварійно-рятувальних формувань а також медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги та медичних.бригад постійної готовності першої черги ДСМК. Для надання першої лікарської допомоги в осередку ураження залучаються бригади швидкої медичної допомоги, а також лікарсько-сестринські бригади, які створюються у лікувальних закладах різного відомчого підпорядкування. Вони разом з медичними бригадами постійної готовності першої черги і мобільними медичними закладами ДСМК створюють перший етап лікувально-евакуаційного забезпечення постраждалих.

Залежно від руйнівної сили та масштабів спричиненого лиха кваліфікована і спеціалізована медична допомога може надаватися як у районі стихійного лиха (за умови збереження лікувальних закладів), так і за його межами у призначених для цього і передбачених планом інших закладах охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.

57. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при повенях.

При повенях надання медичної допомоги організується як на затопленій, так і на прилеглій до неї території.

Надання першої медичної допомоги у зоні затоплення здійснюється у вигляді само- та взаємодопомоги, а також силами аварійно-рятувальних формувань. До складу таких формувань необхідно включати медичних працівників. Перша медична допомога надається постраждалим безпосередньо на плавзасобах і передбачає зігрівання, штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, тимчасову іммобілізацію переломів кісток, введення знеболюючих засобів.

Для надання першої лікарської допомоги постраждалим поблизу зони затоплення розгортаються разом з тимчасовими пунктами збору та сортування тимчасові медичні пункти. Надання цього виду допомоги, як правило, обмежується невідкладними заходами. Подальша евакуація постраждалих здійснюється в лікувально - профілактичні заклади, де їм надається кваліфікована або спеціалізована медична допомога.

58. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при пожежах.

При пожежах організація медичної допомоги має деякі особливості, а саме:

- розшук постраждалих на задимленій території та в палаючих будівлях, який забезпечують спеціальні пожежні рятувальні підрозділи;

- потреба у наближенні та наданні першої лікарської допомоги до осередку пожежі;

- необхідність надання медичної допомоги великій кількості обпечених, постраждалим з отруєнням продуктами горіння, екстреної їх евакуації із задимленої атмосфери.

Першу медичну допомогу постраждалим в цих умовах надає особовий склад підрозділів пожежегасіння, особовий склад аварійно-рятувальних ланок, бригад швидкої медичної допомоги.

Перша лікарська допомога повинна надаватися в максимально скорочений термін неподалік від місця пожежі. Лікувальні заклади, куди направляються постраждалі, посилюються спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги ДСМК (комбустіологічними, токсико-терапевтичними).

Другий етап медичної евакуації (надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги) розгортається на базі обласних опікових та токсикологічних центрів (відділень) або спеціалізованих відділень обласних лікарень.

Вищевикладені елементи процесу лікувально-евакуаційного забезпечення, у тому чи іншому сполучені, реалізуються при будь-якій надзвичайній ситуації незалежно від чинників, що її викликали. Проте, як бачимо, кожний вид стихійного лиха чи техногенної катастрофи має свої притаманні тільки йому особливості, які накладають відбиток і враховуються при організації медичного забезпечення.

Розглянувши навчальні питання, можна дійти висновку, що проведення лікувально-евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій являє собою занадто складний розділ медичного забезпечення населення, що вимагає від керівництва та особового складу Державної служби медицини катастроф чіткого знання і виконання спеціальних медичних і організаційних положень. Щоб у надзвичайно складних умовах надзвичайних ситуацій органи управління і особовий склад формувань і закладів державної служби медицини катастроф могли реалізувати ці заходи, забезпечити відновлення трудових ресурсів держави, необхідно уміло організувати та чітко проводити систему цих заходів.

59. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при радіаційних аваріях.

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля проводиться комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення. Він включає в себе заходи щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії. Виділяють три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті:

перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків;

- друга - населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

третя - амбулаторні та стаціонарні хворі серед населення, яке підлягає евакуації та потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.

Виділяють три фази протікання аварії

Рання фаза починається з моменту початку неконтрольованого викиду радіоактивних речовин і завершується формуванням радіоактивного сліду.

Тривалість цієї фази може становити від декількох годин до декількох діб.

Під час Чорнобильської катастрофи рання фаза становила 9 діб, повністю радіаційна обстановка стабілізувалась через 15 діб після початку аварії.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від декількох діб до декількох місяців. В цій фазі на людей діє зовнішнє і внутрішнє опромінення.

Пізня фаза триває від моменту завершення виконання усіх заходів щодо захисту населення до періоду скасування всіх обмежень на життєдіяльність людей. Тривалість цієї фази визначається десятками років.

Перехід із режиму функціонування в повсякденних умовах на режим роботи в надзвичайних ситуаціях на ранній і середній фазах аварії повинний передбачати сили швидкого реагування Державної служби медицини катастроф (сили і засоби посилення загально медичного призначення у тому числі і спеціалізовані).

Для їх завчасної підготовки використовується принцип визначення радіаційної обстановки методом прогнозування з наступним уточненням шляхом проведення радіаційної розвідки. Загальні можливості сил швидкого реагування Державної служби медицини катастроф мають бути орієнтовані на можливий масштаб аварії з розділом терміну їх готовності на першу і другу черги для послідовного, поетапного їх включення в роботу. Перебудова існуючої системи охорони здоров’я та її ефективна робота в аварійній ситуації повинна досягатись поєднанням наявної мережі медичних закладів територіальних органів управління охороною здоров’я з пересувними формуваннями Державної служби медицини катастроф. Це забезпечує злагоджену дію і ефективне функціонування медичних закладів у районах евакуації та розселення евакуйованих.

60. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при хімічних катастрофах.

При хімічних катастрофах,переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля СДОР, при проведенні заходів лікувально-евакуаційного забезпечення слід враховувати:

- можливість переносу СДОР за напрямком вітру на великі відстані та пов’язані з цим ураженням серед населення на значній відстані від джерела викиду;

- можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там їх у концентрації на рівні токсичної дози, що несе небезпеку ураження людей;

- різноманітність СДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

- можливість одночасної появи значної кількості уражених на великій території, що унеможливлює швидке надання екстреної медичної допомоги усім постраждалим.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги при хімічних катастрофах дозволяє виділити три фази в наданні медичної допомоги:

Перша фаза (до 30 хв.) - після контакту з токсикантом людина потребує вивозу (виносу) з зони хімічного ураження, проведення часткової дегазації одягу і шкіри, використання антидотної екстреної симптоматичної терапії.

Друга фаза (до 2-4 год.) - включає проведення медичного сортування постраждалих та надання їм кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги.

Третя фаза (до кількох тижнів) включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня втрат працездатності уражених.

61. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при транспортних катастрофах.

Транспортні катастрофі належать до нс техногенного характеру.

До транспортних катастроф відносяться:

автотранспортні,катастрофи на залізницях, авіаційнікатастрофи, катастрофи на річковому і морськомутранспорті.

Найпоширеніші-автотранспортні.Першими на дорожньо-транспортнийвипадокприбуває бригада швидкоїмедичноїдопомоги(ШМД).По прибутті на місце дорожньо-транспортної пригоди лікар бригади ШМД, що прибула першою, визначає місце стоянки машини ШМД, місце тимчасового збору постраждалих, організує надання медичної допомоги постраждалим та їх евакуацію в найближчі медичні заклади.

Характерними рисами аварій на залізниці є ймовірність травматичних ампутацій та складність вивільнення постраждалих з під конструкцій вагонів та локомотива.

У зв’язку з отриманими травмами при авіаційних катастрофах та катастрофах на річковому і морському транспорті постраждалі будуть потребувати накладання пов’язок на рани та опіки,уведення знеболюючих засобів,іммобілізацію переломів,евакуацію на ношах і щитах.

62. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередку природних катастроф

При оцінцісанітарно-гігієнічного стану зон НС необхідно враховувати всі основніфактори, щовпливають на життєзабезпеченнянаселення, яке

перебуває в екстремальнихумовах при руйнуваннікомунальнихоб'єктів

(системиводопостачання, каналізації, опалення й ін.), різкомупогіршенні

санітарно-гігієнічного стану території, порушенняроботилікувально-

профілактичних і санітарно-епідеміологічнихустанов і т.п.

У цихскладнихумовахвпливуекстремальнихфакторів на людину, при

оцінцісанітарно-гігієнічного та протиепідемічного стану зон НС, потрібно

враховувати:

- стан здоров'янаселення, ступіньморального і фізичного стану, щоможе

оцінюватися як задовільнийабонезадовільний. Наприклад, моральний і

фізичний стан населенняможе бути незадовільнимунаслідокпорушень

психофізіологічного статусу й перевтомипіслятривалогоперебування в

стресовомустані та несприятливихгігієнічнихумовах;

- санітарно-епідемічний стан населенихпунктів;

- інфекційнузахворюваністьсереднаселення;

- санітарно-гігієнічніумовирозміщення;

- тактико-медичну характеристику місцевості з їїособливостямипісля

катастрофи.Санітарно-гігієнічний стан зони (району) НС оцінюється як

благополучний, не стійкий, неблагополучний і надзвичайний.

При наявностіприроднихвогнищчуми, туляремії й іншихінфекцій

набуваютьактуальностіборотьба з резервуаром зазначенихзахворювань -

пацюками, мишами і ін., щовимагаєприйняттяшвидкихвинищувальних і

протиепізоотичнихзаходів.

63. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередку техногенних катастроф

Техногенні катастрофи при відсутності профілактичних і корегуючи заходів сприяють погіршенню стану здоров’я людей, які опинились в осередку нс,призводять до виникнення групових і масових інфекційних захворювань.Формування і динаміка санітарно-епідемічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації залежить від багатьох факторів, серед яких основними є:

- епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації;

- інтенсивна міграція населення в осередку надзвичайної ситуації

-руйнування і пошкодження житлово-комунальних об’єктів, систем енергопостачання, водопостачання, об’єктів громадського харчування, харчової промисловості та торгівлі;

- хронічний психічний стрес серед населення.

При надзвичайній ситуації можуть виникнути вторинні осередки радіаційного, хімічного і бактеріологічного забруднення у результаті руйнування відповідних об’єктів, що ще більш ускладнить санітарно-епідемічну обстановку

64. Організація санітарно-гігієнічної та епідемічної розвідки в осередку виникнення надзвичайної ситуації

В районі виникнення нс треба дотримуватися протиепідемічного режиму в процесі медичної евакуації серед уражених, інфекційних хворих, медичного персоналу з метою попередження заносу і поширення інфекції. Це досягається за рахунок:

- медичного сортування уражених з метою виявлення серед них інфекційних хворих;

- проведення серед уражених, хворих, населення, що потерпіло, та персоналу етапів медичної евакуації екстреної неспецифічної і специфічної профілактики інфекційних захворювань;

- дезінфекції транспорту і нош після евакуації інфекційних хворих;

- виконання вимог протиепідемічних заходів, що передбачені для ізоляторів і лікувальних закладів;

- підтримання санітарних умов на території розгортання етапів медичної евакуації.

65. Карантин та організація режимно-обмежувальних заходів при ньому

Карантин – це комплекс режимних, ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації.

Карантин запроваджується органами виконавчоївлади за поданняморганівохорони здоров¢я.

Запровадження карантину передбачає: введеннякомендантськоїслужби; озброєнуохоронуосередку та заборонув’їзду і виїзду з ньогобезспеціальногодозволу;

заборонувивозу будь якого майна без попередньоїдезінфекції; закриттядитячихдошкільнихустанов, шкіл, кінотеатрів, бібліотек, навчальнихзакладівтощо; заборона проведеннямасовихзаходів, максимальнеобмеження контакту між людьми; проведеннясанітарноїобробки, дезінфекціїодягу і взуття; проведеннязаходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації;

- проведенняактивногомедичногооглядунаселення, виявлення, ізоляція і лікуванняінфекційниххворих; на в¢їздітавиїздііззони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольніпункти (СКП); проведеннясанітарно-освітньоїроботи.

66. Обсервація та організація режимно-обмежувальних заходів при ньому.

Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та адміністративних заходів медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, які мали контакт з інфекційними хворими, або тими, які покидають зону карантину.

Введення режиму обсервації передбачає: обмеженепересуваннянаселеннявзоніобсервації, контроль за харчуванням та водопостачанням, медичнеспостереження за населенням та негайнуізоляціюпідозрілихабохворих, проведеннядезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних та іншихробіт.

67. Організація і робота інфекційного стаціонару в осередку надзвичайної ситуації, пов'язаної з особливо небезпечними інфекціями.

Усі інфекційні лікарні в осередку надзвичайної ситуації, пов’язаної з особливо небезпечними інфекціями, повинні працювати в режимі стаціонару для хворих з особливо небезпечними інфекціями, персонал їх переводиться на казармене положення, забезпечується цілодобова охорона. Час повногорозгортання таких лікарень10-12 годин.

Основні завдання інфекційної лікарні:

- надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги хворим і ураженим бактеріологічною (біологічною) зброєю;

- застосування сучасних методів діагностики і лікування, найбільш доступних для використання в умовах надзвичайної ситуації.

68. Державна надзвичайна протиепідемічна комісія, її завдання та організація роботи.

Для організації боротьби з інфекційними захворюваннями в умовах надзвичайної ситуації утворюється Державнанадзвичайна

протиепідемічнакомісія (ДНПК ), до складу якої входять керівники органів місцевого самоуправління, управління охороною здоров’я даної території, лікарі – інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари та інші фахівці.

Основнимизавданнями ДНПК є:

- здійсненнязагальногокерівництва і контролю за своєчасним і повнимпроведеннямпротиепідемічнихзаходів для локалізації і ліквідаціїосередкуінфекційногозахворювання;

- розробка, затвердження і впровадження комплексу заходів з метою ліквідаціїосередку особливо-небезпечноїабокарантинноїінфекції;

- організаціявстановленнякордонівосередку;

- контроль за виконаннямсанітарно-гігієнічних норм і правил;

- мобілізаціянеобхідних сил і засобів для забезпеченняпроведеннязапланованихзаходів, вирішенняпитаньвзаємодіїміжрізними службами;

- прийняттярішеньщодовстановленняабозняттярежимів карантину чиобсервації;

- визначення порядку в’їзду і виїзду з осередку, порядку евакуаціїхворих, їхізоляції та лікування;

- коригування плану протиепідемічнихзаходів, з’ясування причин виникненняосередку і проведенняепідеміологічногоаналізуспалаху.

-

69. Державна служба медицини катастроф України. Мета, завдання,сили та засоби.

Державна служба медицини катастроф-державна система запобігання та реагування на нс та цивільного захисту населення та територій.

Мета-захист населення і територій ід нс техногенного та природного характеру.

Завдання-забезпечення цивільного захисту населенню.

70. Правові основи діяльності Державної служби медицини катастроф України.

ЗакониУкраїни “Про захистнаселення і територійвіднадзвичайнихситуаційтехногенного та природного характеру”, “Про правові засади цивільногозахисту”

71. Законодавство України та його основні положення, що визначають засади медичного забезпечення служби медицини катастроф.

1. Конституція України (статті 3, 16, 49, 50, 106, 138), 1996 р.

2. Закони України.

Конституція: Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 49. Кожен має права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: