Психологічна думка в Україні: історичний аспект

Початок зародження психологічної думки в Україні відноситься до XVII ст.

В Україні того часу велику просвітницьку роботу вели братські школи. Вони розповсюджували грамотність і знання стосовно людської природи, культури, в тому числі і філо­софські і, звичайно ж, психологічні. Студенти навчали народ і книжкової мудрості, і різним мистецтвам. Підручники вищої школи також виносили на огляд широкої публіки.

Найперший вищий навчальний заклад України - Києво-Могилянський колегіум, який з часом став академією, був заснований Петром Могилою у 1632 році.

К. СОКОВИЧ (1578-1647). Філософ, культурно-освітній діяч, письменник. На початку XVII ст. значну роль у розвитку української і всієї східно-слов'янської психологічної думки відігравали братські школи та колегіуми, а пізніше - Києво-Могилянська академія. Різноманітну творчість Соковича не можна роз­глядати окремо від просвітницької діяльності цих освітніх закладів. В його-творчості найбільш відомі психологічні праці: "Арістотелеві проблеми, або питання про природу людини з доповненнями передмов до шлюбних та поховальних обрядів" та "Трактат про душу". Відмічаючи багатство людських особистостей, Сокович будує типологію людей на основі особливостей їх само­пізнання: якою мірою вони охоплюють загальнолюдське в собі та співвідносять його зі своїми індивідуальними якостями.Психологія людини, за Соковичем, виникає у живої істоти через її приналежність до сім'ї, до суспільства, до Всесвіту. Психологія людини знаходить своє втілення і в злодіяннях, і у високо­моральних вчинках. В своїх філософсько-психологічних промовах і зверненнях вчений проголошує сенс людського буття як буття моральне.

І. ГІЗЕЛЬ (1600-1683 pp.). Просвітник, філософ, церковний діяч та історик. Після повернення до Києва був обраний професором філо­софії, а потім ректором Києво-Могилянської академії. Гізель був перший з професорів Києво-Могилянської академії, хто в своїх лекціях знайомив студентів з новітніми досягненнями в науці, зокрема - вченням Коперніка.Значну увагу Гізель приділяв проблемі людини, її мо­ральності, де як прибічник християнської моралі намагався обґрунтувати ідеї громадянського гуманізму. Цим питанням присвячена праця Гізеля "Мир з Богом чоловіку".Слід зазначити, що людина у Гізеля поставала не сліпим знаряддям Божого промислу, а творцем свого власного щастя, владикою своєї волі, повноправним господарем своєї долі і вчинків, головним критерієм яких, а також добра і зла, була совість розумної людини, що має керувати всіма її діями. Особливого значення він надавав моральному вихованню та освіті, вбачаючи в них шлях до природного земного щастя, яке досягається зусиллями людей.Гізель зробив дуже великий внесок в розвиток пси­хологічної думки в Україні. Сучасники називали його Арістотелем.

ЯВОРСЬКИЙ С.І. (1658-1722)Український та російський консервативний церковний діяч та публіцист, просвітник, проповідник, педагог та філософ. У 1687 р. стає професором Києво-Могилянської академії; викладав риторику, філософію, психологію, поетику та богослів'я.

Яворському належить одна з видатних розробок пси­хологічної системи академічного ґатунку, яка дотримується Арістотелевої традиції. Це була психологія, яку викладали саме як систему психологічних знань не тільки в Європі, айв арабському світі. Логічна схема психологічної системи залишилась в цілому без змін, але вона охоплювала все нові і нові спостереження. Було узагальнено велику кількість фактів, які поставали в практиці спілкування, медицини, етнічних традицій, усіх знань, які стосувались життя людського тіла і душі.

Відповідно до трьох книг Арістотеля " Про душу" Яворський будує свій психологічний курс. Показуючи традиційно встановлену специфіку кожного виду душі, специфіку форм життєдіяльності, які властиві рослинам, тваринам, людям, Яворський докладає найбільше зусиль, щоб розкрити їхню підпорядкованість в єдиній людській істоті. Він насамперед вказує на взаємозалежність таких здатностей, як рух у просторі, бажання. Рух як вихідну здатність було підкреслено, ще в стародавній анатомічній психології. Бажання як потяг до руху мають таку ж давню історію дослідження. Єдність душі Яворський доводить через ідею функціональної взаємодії. Одна життєва функція може сприяти або заважати іншій. Напружена дія інтелекту заважає травленню, надмірне відчування призводить до розладнання інтелектуальної дії - ознака того, що всі ці здатності походять з однієї душі. Яворський здійснює критичне осмислення теорій Арістотеля на ґрунті наукових досягнень XVII ст. В традиційну структуру психології вкладається новий зміст.

Більш вагомим доказом єдності людської душі, за Яворським, виступають генетичні підстави. Види душі - веге­тативна, чуттєва, розумна - виникають як органи єдиної душі, послідовно вдосконалюються, спеціалізуються для від­правлення різних дій. Одні з них з'являються в дитинстві, інші - в юності або старості. У Яворського мова йде не про різні душі, а про своєрідні інструменти і засоби природи, якими користується організм у своїй життєдіяльності. Природа йде від менш досконалих до більш досконалих дій. Матерія, з якої складається людська істота, поступово вдосконалюється у своїй організації і спочатку здійснює спонукання вегетативні, потім - чуттєві, далі - розумові. Встановивши підрозділи душі на основі її специфічних здатностей, Яворський ставить питання про ідеальну або матеріальну природу цих душ.

Психологія, що виникає в цю епоху, відображає психіку людини, об'єктом її досліджень та творчості є різні аспекти діяльності людини. Все, що створено людиною, повертається в систему її психологічних знань. Проте в цих наукових творах неповно втілені ідеальні мрії людини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: