ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Навчальний посібник представлений у повній відповідності до програми навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності».
Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації. Спеціальності: 7.110101 – «Лікувальна справа», 7.110104 –Педіатрія», 7.110105 – «Медико-профілактична справа».
Рецензент: Д. мед. наук, проф. Коробчанський В.О. – зав. каф. загальної гігієни та екології №1 Харківського державного медичного університету.
З М І С Т
Тема 1 Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
1. Актуальність теми: Сучасна людина живе у світі природних, техногенних, соціальних та інших небезпек, які постійно загрожують її здоров'ю, інколи і життю. За таких обставин безпека життєдіяльності, як і безпека самої людини, стає першорядною. Для майбутнього спеціаліста є важливим вивчення можливих небезпек, закономірностей їх проявлення, способів попередження та захисту від них. 2. Конкретні цілі: Знати, засвоїти: основні поняття безпеки життєдіяльності (а = II). Вміти, оволодіти: навичками розпізнавання небезпек, факторів навколишнього середовища, що впливають на людину (а = III) 3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття. 4.2. Теоретичні питання до заняття: 1. Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття. 2. Взаємозв'язок життєдіяльності з навколишнім середовищем у системі «людина-середовище-діяльність». 3. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності. 4. Небезпечні, шкідливі, нейтральні та необхідні фактори. 5. Поняття безпеки, небезпеки, ризику та їх взаємозв'язки. 6. Класифікація негативних чинників і визначення їхнього рівня в індивідуальній діяльності. 7. Методика прогнозування можливості виникнення негативних чинників. 8. Принципи, методи та засоби забезпечення безпечної життєдіяльності. Зміст теми: Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття. Під життєдіяльністю людини слід розуміти властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей. Усвідомлення кінця і єдиності людського буття сприяє проясненню змісту і цінності людського життя. Усвідомлення неповторності кожної його миті здатне прояснити міру відповідальності людини за свої справи, зрозуміти її призначення і ціль життя. Тому кожна людина повинна піклуватися про безпеку свого життя і життя людей, що її оточують, про своє здоров'я і довголіття, не марнуючи його. Мета життя людини виявляється в різноманітних видах діяльності — у роботі, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності і т. ін. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розвивати свої здібності, реалізувати таланти. Діяльність розуму вирізняється значимістю і цінністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такого життя й повинна прагнути людина. Взаємозв'язок життєдіяльності з навколишнім середовищем у системі «людина-середовище-діяльність». На межі тисячоліть проблема безпечної життєдіяльності стала однією з основних проблем світової спільноти. Відтак Організація Об'єднаних Націй визначила лейтмотивом своєї діяльності на найближчі роки, поряд з проблемами безпеки держав, вирішувати не менш гострі питання безпеки особи. Причини, які зумовили актуалізацію безпеки життєдіяльності, сьогодні детально вивчаються й аналізуються. Серед них вирізняють виснаження природних ресурсів, зростаюче забруднення довкілля, демографічний вибух, низький рівень екологічної та технічної культури. У світовій спільноті вже розробляються наукові, економічні та правові засади стійкого розвитку суспільства, яке б могло гарантувати безпеку життєдіяльності. Змінюється також саме розуміння проблеми безпечної життєдіяльності. До останнього часу поняття забезпечення безпечної життєдіяльності ґрунтувалося на концепції абсолютної безпеки. Її суть полягала в тому, що з розвитком науково-технічного прогресу людство навчиться пізнавати всі закономірності природних явищ, записувати їх у вигляді математичних формул, відтворювати у технологічних процесах і за допомогою чутливих датчиків та потужних комп'ютерів контролювати й прогнозувати розвиток як природних явищ, так і технологічних процесів, уникаючи можливих небезпечних ситуацій. Проте життя засвідчує неспроможність цієї концепції. Наприкінці XX ст. світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежної попередній - до концепції допустимого ризику. Суть її полягає в тому, що будь-яке середовище перебування людини, яке володіє енергією, хімічно чи біологічно активними речовинами або іншими чинниками, несумісними з умовами життя, має потенційні небезпеки. Кожна така небезпека має свій логічний процес розвитку до реального небажаного наслідку. Оскільки передбачити з цілковитою гарантією цей розвиток неможливо, то при переході від концепції абсолютної безпеки до концепції допустимого ризику змінюється роль особи у забезпеченні власної та суспільної безпеки. Згідно з концепцією абсолютної безпеки, людині відводилася пасивна роль. Досить знати і виконувати правила з техніки безпеки, щоб середовище перебування людини вважалося повністю безпечним. Про відповідність таких правил певній виробничій ситуації повинен подбати інженер-конструктор нової техніки чи організатор тих чи інших робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну та колективну безпеку. Згідно з концепцією допустимого ризику, середовище перебування людини завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну кількість правил, які регламентують поведінку людини в ситуаціях. Життя складніше, ніж ми його знаємо, і може призвести до ситуації, для якої правила ще не розроблені. Недаремно спеціалісти з безпеки праці стверджують, що чимало правил з техніки безпеки "написані кров'ю", тобто застерігаюче правило виникає лише після нещасного випадку. Безперечно, рівень знань населення з питань охорони праці, безпеки руху, пожежної та радіаційної безпеки, цивільного захисту за останні десятиріччя зріс, однак він ще не є достатнім. Сьогодні із збільшенням технічної оснащеності виробничого та побутового середовища і зростанням антропогенного впливу на довкілля розвиток потенційних небезпек не завжди передбачуваний. Звичайно він проходить не в одну, а в декілька стадій, які можуть бути розділені як відстанню, так і часом, й тому їх важко простежувати у всій послідовності. Виживання людства потребує не тільки глибокого осмислення небезпек, які породжуються негативними наслідками науково-технічного прогресу, а й нового погляду на них. Майбутнє людства залежить не стільки від вирішення технічних проблем безпеки життєдіяльності, скільки від зміни внутрішньої суті людини, трансформування її життєвих цінностей. Відтак навчання з питань безпеки життєдіяльності треба розглядати як формування гуманного світосприйняття, елементів технічної та екологічної культури, переконань про можливість встановлення гармонійних відносин між людиною, технікою і природним середовищем та підвищення відповідальності особиза збереження власного й суспільного здоров'я і життя. При такому підході до забезпечення безпеки життєдіяльності і зниження рівня ризику необхідно, щоб суспільна свідомість адекватно відображала сукупність наявних потенційних небезпек, а наукова спільнота володіла знаннями про закономірності їхнього розвитку і вміла їх відвернути та знизити ризик до допустимого рівня. Особлива роль у цьому відводиться вищій освіті, яка, згідно з критеріями підготовки студентів з питань безпеки життєдіяльності, повинна формувати у майбутніх спеціалістів вміння не тільки забезпечити індивідуальний захист від шкідливого і небезпечного впливу довкілля, а й організувати захист певних соціальних груп людей. "Всі наші біди - від напівосвіченості"- стверджував М. Монтень (1533-1592). Ця теза висвічує сучасний стан безпеки людства Науково-технічний прогрес, розвиток та безпека цивілізації На сучасному етапі розвитку цивілізації науково-технічний прогрес не лише не гарантує повної безпеки людству, а часто його результати призводять до надзвичайних ситуацій через антропогенний вплив на довкілля, недосконалість технологій та обладнання і суб'єктивний чинник виробництва. В умовах постійного зростання інтенсивності життєдіяльності людини, впровадження високих технологій та унікального обладнання різко зростає роль суб'єктивного чинника в оптимізації взаємовідносин людини з середовищем перебування і сучасною виробничою та побутовою технікою. Незалежно від сфер діяльності серед причин, які призводять до нещасних випадків, перше місце належить людському чиннику (близько 75%), потім - техніка (близько 15 %) і нарешті - середовище (близько 10%). Ієрархія загальнолюдських цінностей сьогодні будується на пріоритеті здоров'я людини - стану її повного фізичного, духовного і соціального благополуччя. Визнання цієї ієрархії та керівництво нею у практичних діях стане реальністю тоді, коли кожна людина проникнеться сучасним поглядом на природні та техногенні умови її власного існування - людина є частиною природи і її благополуччя цілком залежить від благополуччя природи. Якщо донедавна науково-технічний прогрес сприймався як гарант благополуччя людини, то сьогодні через потужний антропогенний вплив на довкілля та загрозу порушення глобальної рівноваги і знищення життя на Землі ця думка змінюється. У висвітленні світоглядних проблем дедалі частіше акценти ставляться на негативних наслідках науково-технічного прогресу. Немає сумніву в тому, що сучасний етап науково-технічного прогресу характеризується загостренням питань безпеки життєдіяльності людини, а відтак постає проблема пошуку шляхів їхнього вирішення. У декларації міжнародної конференції з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. під егідою ООН, проголошена концепція стійкого розвитку суспільства, а отже виникає проблема управління науково-технічним прогресом - продуктом постійної людської потреби пізнання навколишнього світу. Тому актуальним питанням передусім є встановлення оптимального співвідношення між науково-технічним прогресом, розвитком та безпекою цивілізації. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|