Фактичні й юридичні підстави зняття інформації з каналів зв’язку

Кримінально-процесуальний кодекс України не містить загального визначення підстав для проведення слідчих дій. Відносно окремих з них згадується в статтях, що присвячуються окремим слідчим діям. Фактичною підставою для проведення обшуку є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення його мети. До них, зокрема, можна віднести достатні відомості про те, що знаряддя кримінального правопорушення або майно (речі й цінності), здобуте у результаті його вчинення, а також інші предмети і документи, що мають значення для розкриття правопорушення чи забезпечення цивільного позову, відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення знаходяться у певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що у певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, трупи чи тварини.(ст. 234 КПК)Підставою для тимчасового доступ до речей і документів є обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження; експертиза проводиться за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.(ст. 242 КПК) Тобто, в усіх випадках мова йде про дані, але не вказується ступінь їх достовірності і достатність. Таким чином законодавець по різному підходить до визначення фактичних підстав для прийняття процесуальних рішень щодо проведення тих або інших слідчих дій. В одних випадках лише називає такі дані (для експертизи), в інших вказує на ступінь їх вірогідності (для обшуку та доступу до речей та документів). Однак для прийняття рішення про провадження цілого ряду інших слідчих дій підстави в законі зовсім не називаються.

Таке визначення підстав до проведення слідчих дій не сприяє їх одностайному розумінню і викликає певні дискусії. Деякі процесуалісти вважають за необхідне чітко визначити фактичні підстави проведення лише для таких слідчих і процесуальних дій як “Повідомлення про підозру”(Глава 22 КПК),застосування запобіжних заходів (ст. 176 КПК),освідування (ст. 241 КПК),зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК),зняття інформації електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК). На мою думку, це пояснюється суттєвим обмеженням прав і свобод людини і громадянина під час їх проведення, що визнається ст.3 Конституції України найвищою соціальною цінністю, а ст.21 проголошує їх невідчужуваними і непорушними.

Сучасний словник української мови визначає поняття „підстава” як те головне, на чому базується, основується що-небудь; те, чим пояснюються, виправдовуються вчинки, поведінка і т. ін. кого-небудь [2, с. 782]. У кримінальному судочинстві під підставами розуміють сукупність фактичних даних, відомостей, інформації, а інколи наголошують на її достатність, під якою В.С. Зеленецький пропонує розуміти особливим чином організоване об’єднання усієї множини належних і допустимих до кримінальної справи фактичних даних, які утворюють у своїй єдності цілісну та стабільну їх систему, що забезпечує адекватне (істинне) відображення всіх елементів предмета доказування, прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримінальній справі [17, с. 5].

З наведеною думкою погоджуються С.О. Бандурка та С.В. Слинько. На підставі аналізу норм, які визначають підстави для прийняття процесуальних рішень, вони доходять висновку, що такими має розглядатися сукупність доказів, достатніх для прийняття конкретного рішення. Практики, пишуть вони, інколи забувають окремі норми КПК при прийнятті процесуальних рішень, заснованих не на доказах, а на даних, отриманих в процесі оперативно-розшукових заходів. Так, процесуальне рішення про проведення обшуку, затримання підозрюваного в окремих випадках приймають без достатніх доказів

Згідно ст. 263 КПК України фактичними підставами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є наявність достатніх підстав вважати, що у інформації, яка передається по технічному каналу зв’язку від підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам, або від інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою останні обмінюються за допомогою засобів зв’язку між собою, містяться дані про вчинений злочин і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Як бачимо, підстави проведення даної слідчої дії виражаються через наявність підстав, що не дає можливості чітко усвідомити, що ж дійсно слід розуміти під підставою проведення цієї дії

Основи кримінального судочинства СРСР містили дещо інше формулювання підстав провадження прослуховування телефонних та інших переговорів. В ч.1 ст.35-1 вказувалося, що прослуховування переговорів може провадитись при наявності достатніх підстав вважати, що в результаті прослуховування буде одержано відомості, які матимуть істотне значення для справи [48, с. 27].

Однак ця норма закону піддавалася критиці з боку деяких вчених. Так, на думку Є. Долі, формулювання підстав є невизначеним та досить категоричним [14, с. 13]. Невизначеність, на його думку, обумовлена тим, що в законі не тільки не розкривається зміст „наявності достатніх підстав вважати”, але й вживається такий розпливчастий термін як „дані, що мають істотне значення для справи”. Категоричність даного формулювання полягає в обов’язковості отримання відомостей, які матимуть істотне значення для справи.

Безперечно, для кримінального судочинства непорушною має бути ідея про те, що органи і посадові особи, що здійснюють провадження по справі, всі свої рішення приймають при наявності достатніх для того підстав. Це положення має значення процесуальної вимоги правозастосувальної діяльності „достатності підстав для процесуальних рішень”. Ступінь достатності підстав визначається слідчим в кожному випадку, оскільки ступінь достатності підстав для проведення слідчої дії – величина не конкретна. Приймаючи рішення про провадження даної слідчої дії, слідчий повинен мати підстави допускати з високою долею ймовірності, що буде отримана інформація, в якій містяться дані про вчинений, або такий, що готується, злочин.

Прийняте законом формулювання „достатніх підстав” вважається невдалим, оскільки не виключає можливості перевищення повноважень з боку слідчих органів. Так, І.Ф. Демидов вважає визначення „достатні підстави” для проведення обшуку широкими і необмеженими. Вони дозволяють слідчому припустити, що в якому-небудь приміщенні знаходяться знаряддя злочину, речі і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що можуть мати значення для справи. Формально зовсім не суперечать даній статті закону випадки, коли достатніми підставами для проведення обшуку у деяких громадян є їх тісні родинні стосунки з обвинуваченим чи підозрюваним, оскільки завжди можна припустити, що він передав їм на збереження те, що може мати значення для встановлення істини у справі. Розпливчасте формулювання „наявності достатніх підстав” не спроможне захистити особу від безпідставних посягань на недоторканість її оселі [15, с. 55].

Аналогічна проблема була вирішена Верховним Судом США, який роз’яснив, що „достатні підстави” для арешту мають місце, якщо на момент арешту, фактів і обставин, про які посадова особа, що проводить затримання, мала достовірну інформацію, було достатньо, щоб розумна особа впевнилася, що злочин вчинений чи вчинюється саме особою, яку затримують [38, с. 14].

В Німеччині для прослуховування телефонних переговорів, згідно §100а КПК, необхідні, перш за все, підозри у вчиненні злочину, обумовлені певними фактами [46, с. 84].

Отже законодавець зазначених держав не тільки каже про достатні підстави, але і вказує, що під ними слід розуміти. В одному випадку це „достовірна інформація, якої достатньо, щоб розумна людина впевнилася, що злочин вчинено конкретною особою”. У другому, це певні факти, якими обумовлюється підозра у вчиненні злочину.

Отже, аналізуючи чинне українське законодавство, законодавство деяких іноземних держав, а також наведені вище думки українських і російських науковців, можемо дійти висновку про необхідність чіткого законодавчого визначення фактичних підстав зняття інформації з каналів зв’язку як слідчої дії, що сприяло б посиленню охорони прав і законних інтересів громадян.

Також вважаємо доречним законодавчо визначити категорії злочинів, по яким може застосовуватися дана слідча дія. Прийнятною вважаємо позицію законодавця РФ, де контроль і запис переговорів допускається лише при розслідуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

На підставі викладеного пропонуємо ст. 263 і ст. 264 КПК України, щодо зняття інформації з каналів зв’язку викласти у такій редакції: „Зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише при розслідуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину за наявності такої сукупності інформації, фактичних даних, яка дозволяє слідчому дійти висновку про вірогідність того, що в розмовах конкретної особи, що має відношення до злочинної діяльності, буде зафіксована інформація про вчинений, або такий, що готується, злочин”.

За чинним законодавством України проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів є прерогативою слідчого. І якщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконання відповідними оперативними підрозділами може проводити тільки слідчий. (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК)

Кримінально-процесуальне законодавство України по-різному визначає юридичні підстави проведення слідчих дій. Проведення освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря.(ст. 241 КПК) призначення експертизи здійснюється слідчим або прокурором (ст. 242 ч. 2 КПК),тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.(ст..159 ч.2 КПК),ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора (ст. 239 ч.1),обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.(ст. 234 ч.2),проникнення до житла чи іншого володіння особи здійснюється на підставі ухвали слідчого судді (ст. 233 ч.1 КПК)

Повертаючись до чинного криміналльно-процесуального законодавства, а саме юридичного аспекту втручання приватне спілкування як слідчої дії, зазначимо, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Порядок внесення клопотання до слідчого судді та його розгляд регламентується статтями 246,248,249 КПК. Як юридична підстава на втручання у приватне спілкування виступає ухвала слідчого судді про дозвіл на його проведення слідчим або за його дорученням оперативним підрозділом.(ст. 258 ч 2 КПК) За змістом коментованої статті, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу про відмову в наданні дозволу на втручання у приватне спілкування, клопотання слідчого, погоджене з прокурором, клопотання прокурора може бути внесено повторно лише уразі додаткового обґрунтування необхідності здійснення втручання у приватне спілкування. У клопотанні, що вноситься повторно, вказуються нові відомості, що обґрунтовують необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних із втручанням у приватне спілкування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: