Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Висновки до розділу ІІ




Зняття інформації з каналів зв’язку здійснюється за наявності фактичних і юридичних підстав. Фактичні підстави слід розглядати як наявність такої сукупності інформації, фактичних даних, яка дозволяє слідчому дійти висновку про вірогідність того, що в розмовах конкретної особи, що має відношення до злочинної діяльності, буде зафіксована інформація про вчинений, або такий, що готується, злочин. Юридичною підставою є дозвіл слідчого судді на втручання у приватне спілкування

 

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Стаття 21 наголошує, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 31 Конституції України закріплює і тим самим гарантує кожному право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Цим Україна як правова держава убезпечує права особи не тільки від протиправних посягань інших осіб, а й від самої держави, її посадових осіб

В зв язку з цим можна доповнити ст.258 КПК України правом слідчого оскаржити рішення слідчого судді до Апеляційного суду якщо після того як він відмовив у повторному клопотанні слідчого чи прокурора щодо провадження слідчих дій при розслідуванні злочинів (тобто у випадку, коли прокурор не погоджується зі слідчим щодо необхідності проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж);

Фонограма є самостійним джерелом доказів, а не додатком до відповідного протоколу, та має двоїсту природу. Оскільки у ній викладені обставини, які мають значення для справи, її слід віднести до такого джерела, як документ. У випадку, коли за матеріалами звукозапису проводилося експертне дослідження, то носій інформації долучається до справи у якості речового доказу.

 

ВИСНОВКИ

У магістерській зроблена спроба теоретичного узагальнення наукових розробок щодо зняття інформації з каналів зв’язку як слідчої дії. Робиться висновок, що в наш час існує необхідність широкого застосування сучасних досягнень науково-технічного прогресу в оперативно-розшуковій і слідчій практиці для виявлення, фіксації та використання інформації в процесі доказування.

 

Результати дослідження дали можливість зробити ряд висновків та сформувати низку пропозицій для теорії і практики кримінального процесу і криміналістики, а також для законодавця

1. Спираючись на положення норм чинного законодавства і враховуючи сучасні дослідження вчених, сформульовано авторське визначення поняття зняття інформації з каналів зв’язку. Це самостійна слідча дія, яка полягає у Знятті інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

 

 

2. Чинне законодавство використовує один термін „зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж” для позначення оперативно-розшукової діяльності і слідчої дії, що призводить до їх змішування. Пропонується провести чітке їх розмежування, для чого слідчу дію визначити як „зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж ”, а ОРД - як „прослуховування телефонних і інших переговорів”.

Також я пропоную ст. 263 і ст. 264 КПК України, щодо зняття інформації з каналів зв’язку викласти у такій редакції: „Зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише при розслідуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину за наявності такої сукупності інформації, фактичних даних, яка дозволяє слідчому дійти висновку про вірогідність того, що в розмовах конкретної особи, що має відношення до злочинної діяльності, буде зафіксована інформація про вчинений, або такий, що готується, злочин”.

Через неповноту і суперечливість інформації, слідчому доводиться приймати рішення про втручання у приватне спілкування в умовах тактичного ризику Але, як справедливо вважають В.Н. Григор’єв та Г.О. Кузьмін, тут присутній ризик прийняття неправильних рішень, однак цей ризик допустимий і виправданий, інакше слідчий позбувся б можливості здійснювати процес доказування. Пізнання фактичних обставин справи є рухом від незнання до знання. Автори підкреслюють, що вірогідні судження – це необхідний етап на шляху встановлення істини [8, с. 30]

Варто враховувати, що ціна за прорахунок в даному випадку може бути занадто високою навіть для самого слідчого (ст.163 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер).

Однак величина ризику може бути зменшена, якщо слідчий, приймаючи рішення, спрогнозує результати слідчої дії, застосує заходи для нейтралізації негативного результату, обере найбільш ефективні прийоми і методи її підготовки і проведення.

При прийнятті рішення з елементами тактичного ризику важливе значення має інтуїція, що пов’язана із властивістю швидко розібратися в ситуації і знайти в ній правильне рішення. Ця властивість – в меншому ступені природний дар, хоча залежить від особистих якостей конкретної особи. Інтуїція слідчого розвивається в процесі його професійної діяльності, збагачується набутими знаннями і досвідом. Вона являє собою припущення слідчого, яке потребує перевірки і підтвердження, і як будь-яке припущення, воно повинно бути основане на чіткому логічному поясненні фактів. Як справедливо зазначає Б. Романюк, в основу рішення слідчий все ж таки повинен покласти юридичні факти, а не інтуїтивні умовиводи [53, с. 57]. Із сказаного знову ж таки випливає висновок, що при прийнятті рішення про зняття інформації з каналів зв’язку важливу роль відіграють професійні і особисті якості слідчого.

Відповідно до положень ст. 223 Кодексу, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети [2, ст. 223].
Отже, можна зробити висновок, що слідчі (розшукові) дії є основним та найефективнішим інструментом доказування на досу- довому розслідуванні, способом пошуку, отримання та перевірки доказів для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Крім того, про пошуковий характер слідчих (розшукових) дій свідчить і запровадження абсолютно нового поняття "негласні слідчі (розшукові) дії", які, згідно зі ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України, є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом [2, ст. 246].
Враховуючи те, що негласні слідчі дії в кримінальному провадженні становлять велику частку від проведення слідчих дій і пошук, отримання, перевірка доказів здійснюється без розголошення відомостей, тому залежно від ситуації залишаються певні можливості щодо порушення прав та свобод людини, особливе це може відчуватися під час втручання в приватне спілкування в кримінальному провадженні.

Однак, на наш погляд, постають одразу два питання: чи впевнені правоохоронні органи у своїх діях та чи обґрунтовані дії слідчого судді при винесенні ухвали? Але, на жаль, на ці питання неможливо відповісти однозначно через необхідність урахування багатьох факторів під час проведення тих чи інших дій, тому ці питання будуть постійно виникати та вимагати додаткового більш глибокого вивчення.
Висновки. На сьогодні вже можна говорити з упевненістю про те, що не всі дії правоохоронних органів та суддів під час здійснення кримінального провадження за новим Кримінальним процесуальним кодексом України спрямовані на захист прав та свобод людини, хоча Кодекс є демократичним і його основою є захист прав та свобод людини. А це, у свою чергу, буде залежати не тільки від правоохоронних органів та суддів, а й від самої людини, яка буде прагнути всіма законними способами захистити свої права від протиправних посягань.

За наявності достатніх підстав вважати, що в результаті втручання у приватне спілкування можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами матимуть суттєве значення для з’ясування обставин вчинення тяжкого (особливо тяжкого) злочину чи встановлення осіб, які його вчинили, слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на таке втручання. За відсутності переконання щодо потреби втручання у приватне спілкування, слідчий суддя відмовляє у наданні відповідного дозволу, проте постановлення такої ухвали не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням.

З позицій змісту та форми ухвала слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, тобто вимогам, викладеним у главі ХХІХ КПК України. Згідно ст. 372 та з урахуванням положень ст. 248 КПК України, ухвала має складатися з: 1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; слідчого судді, який здійснював розгляд клопотання; прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням; злочину, у зв’язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала; особи (осіб), щодо яких необхідно провести втручання у приватне спілкування; різновиду втручання у приватне спілкування та відомості залежно від цих різновидів про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо; 2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою; встановлених слідчим суддею обставин, які свідчать про те, що в результаті втручання у приватне спілкування можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин вчинення тяжкого (особливо тяжкого) злочину чи встановлення осіб, які його вчинили; мотивів, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, і положень закону, яким він керувався; 3) резолютивної частини із зазначенням: висновків слідчого судді; строку дії ухвали.

Отже, розгляд повноважень слідчого судді щодо надання дозволу на втручання у приватне спілкування дозволяє стверджувати, що судовий контроль має на меті захист прав та свобод громадян, який досягається попередженням необґрунтованих обмежень у сфері кримінального судочинства.

Отже, репутація судової системи України як принципового та надійного гаранта законності не викликає жодних сумнівів в доцільності запровадження судового контролю, особливо в такій потенційно небезпечній для приватного життя сфері як кримінальне судочинство. Зважаючи на те, що органи судової влади не пов’язані з реалізацією функції кримінального переслідування, контроль, що здійснюється слідчим суддею з перевірки обґрунтованості та законності втручання у приватне спілкування, може вважатися об’єктивним та неупередженим.

Відбулася суттєва еволюція інституту судового контролю порівняно з його дореформеним аналогом. Насамперед, прогресивною є сама ідея закріпити визначальні риси судового контролю на законодавчому рівні. До прийняття КПК України це питання у процесуальному законодавстві, як і в Законі «Про оперативно-розшукову діяльність», висвітлювалося лише номінально. Заслуговує схвалення вдала спроба закріплення на законодавчому рівні вимог щодо змісту та форми клопотань, які вносяться на розгляд слідчого судді з приводу надання дозволу на проведення негласних слідчих дій. Слід звернути увагу на те, що нормативні документи, які до прийняття нового КПК України вирішували це питання, а саме Постанова Кабінету Міністрів № 1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» та Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 28 березня 2008 року «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» містили різні вимоги щодо внутрішнього змісту подань, які мали вноситися на розгляд суду для отримання дозволу.

Чинний КПК України нарешті вирішив питання щодо тривалості негласних обмежень прав громадян. У ст. 249 чітко вказується, що строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці. В разі потреби цей термін може бути продовжений на підставі розгляду нового клопотання, але загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати втручання у приватне спілкування, не може перевищувати максимальних строків досудового розслідування, а якщо втручання здійснюється з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду, та оголошена в розшук, воно може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.

Таким чином, магістерське дослідження було спрямоване на розробку наукових положень, норм чинного законодавства та криміналістичних засад втручання у приватне спілкування. Пропозиції, викладені в дослідженні, можуть бути використані для поліпшення практики застосування даної слідчої дії в діяльності органів внутрішніх справ, вдосконалення норм та усунення прогалин кримінально-процесуального законодавства, що регулює провадження зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Основні положення магістерського дослідження можуть бути використані під час навчального процесу з юридичних дисциплін, зокрема таких, як кримінальний процес та криміналістика.

 

1 Алексеев С. С. Проблемы теории права. Т. 2 / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1973. – 359 с

2 Басков В. И. Оперативно-розыскная деятельность: [учеб.-метод. пособие] / Басков В. И. – М.: Бек, 1997. – 189 с.

3 Брусницын Л.В. Обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: российский, зарубежный и международный опыт ХХ века (Процессуальное исследование) / Брусницын Л. В. - М.: Юрлитинформ, 2001. – 396 с.

4 Бусел В.Т Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. - 1440 с.

5 Быховский И. Е. Процессуальная регламентация проведения следственных действий / И. Е. Быховский // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1974. - Вып. 21. – С. 47-62.

6 Белкин Р. С. Криминалистика и доказывание (методологические проблемы) / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. – М.: Юрид. лит., 1969. – 216 с.

7 В. Богунов // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №6. – С. 108-

8 Григорьев В. Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии): [монография] / В. Н. Григорьев, Г. А. Кузьмин. – М.: Юнити, 2003. – 136 с.

9 Грошевой Ю. М. Функции профессионального правосознания судьи в механизме принятия решения по уголовному делу / Ю. М. Грошевой // Проблемы соц. законности. – Х., 1982. – Вып. 10. – С. 60-69.

10 Гаврилин Ю. В. Использование контроля и записи телефонных и иных переговоров в раскрытии и расследовании преступлений: [учебное пособие] / Ю. В. Гаврилин, Е. С. Дубоносов. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир. – 2003. – 70 с.

11 Гаврилин Ю. В. Использование контроля и записи телефонных и иных переговоров в раскрытии и расследовании преступлений: [учебное пособие] / Ю. В. Гаврилин, Е. С. Дубоносов. – М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир. – 2003. – 70 с.

12 Григорьев В. Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии): [монография] / В. Н. Григорьев, Г. А. Кузьмин. – М.: Юнити, 2003. – 136 с.

 

13 Данилюк С. Как прослушать телефонный разговор / С. Данилюк, С. Виноградов, С. Щерба // Соц. законность. – 1991. - №2. – С. 32-33.

14 Доля Е. А. Прослушивание телефонных и иных переговоров -следственное ли это действие? / Е. А. Доля // Советская юстиция. – 1992. – № 19 – 20. – С. 12-1

15 Демидов И. Ф. Проблема прав человека в Российском уголовном процессе / Демидов И. Ф. - М., 1995. - 93 с.

16 Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року // Голос України – 2001.- №3 (2503). - С. 6-8.

17 Зеленецкий В. С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе / Зеленецкий В. С. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 108 с.

18 Загальна декларація прав людини ООН: Декларація; міжнародний документ від 10.12.1948 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015

19 Ивченко Л. И. Тактика контроля и записи переговоров и использование результатов этого следственного действия в расследовании преступлений: [учебное пособие] / Ивченко Л. И. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2005. – 168 с.

 

20 Криминалистика: [учебник для вузов] / Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Россинская. – М.: Норма, 2007. - 944 с.

21 Ковалев М. И. Юридические основания для перехвата частных сношений техническими средствами при расследовании преступлений / М. И. Ковалев // Российский юридический журнал. – 1995. - №1. – С. 100-101.

22 Конституция СССР и развитие советского законодательства: [сборник]. – М.: Юрид. лит., 1981. - 375 с.

23 Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

24 Кримінальний процесуальний кодекс України
Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

25 Ковалев В. А. Буржуазная законность: теоретические иллюзии и судебно-полицейская реальность / Ковалев В. А. – М.: Юрид. лит., 1986. – 189 с.

26 Кигас В. Н. Контроль за телефонными разговорами в ФРГ / В. Н. Кигас // Борьба с преступностью за рубежом (По материалам зарубежной печати). – М.: Винити, 2005. - №5. – С.25-29. – (Ежемесячный информационный бюллетень).

27 Куливар Г. Мания прослушивания / Г. Куливар // Зеркало недели. – 2005. - № 20. – Режим доступу: http://www.zn.ua/3000/3050/50127

28 Комлев В. О порядке прослушивания телефонных переговоров / В. Комлев // Соц. законность. - 1991. - №7. – С. 54-55.

29 Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии / Курылев С. В. – М., 1969. – 203 с.

30 Кальницкий В. «Санкционирование» и проверка судом законности следственных действий в ходе досудебного производства не эффективны / В. Кальницкий // Уголовное право. – 2004. - №1. – С. 73-75.

31 Лук’янчиков Б. Є. Документування як форма фіксації криміналістичної інформації / Б. Є. Лук’янчиков // Науковий вісник КНУВС. – 2006. - №5. – С. 168-172.

32 Люблинский П. И. О доказательствах в уголовном суде / Люблинский П. И. – М., 1924. – 115 с.

33 Ларин А. М. Расследование по уголовным делам. Планирование, организация / Ларин А. М. - М.: Юрид. лит., 1970. – 224 с.

34 Leopold Mark. Stranger on the line The secret history of phone tapping / Leopold M. – London: The Bodley head, Cop., 1987. – 275 р

35 Левонский Д. Будни Петроградской ЧК / Левонский Д. - Л., 1985. – 70 с.

36 Лук’янчиков Є. Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: [монографія] / Лук’янчиков Є. Д. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 360 с

37 Машков С. А. Прослушивание телефонных и иных переговоров: нерешенные вопросы и возможности применения результатов / С. А. Машков // Проблемы формирования уголовно-розыскного права [«Оперативно-разыскная теория и практика в государствах-участниках СНГ»]. – М.: Изд-ль Шумилова И. И., 2003. – Вып. 6. – С. 61-69.

38 Машленко И. Ф. Проблемы допустимости доказательств в уголовном процессе США: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности» / И. Ф. Машленко. - М., 1988. - 23 с.

39 Махов В. Н. Уголовный процесс США (досудебные стадии): [учеб. пособие] / В. Н. Махов, М. А. Пешков. - М.: Бизнес-шк. "Интел-синтез", 1998. – 207 с.

40 Пугачев Е. В. О соотношении результатов прослушивания телефонных переговоров и контроля и записи телефонных и иных переговоров в процессе доказывания по уголовным делам / Е. В. Пугачев // Оперативник (сыщик). – 2005. - №4. – С. 23-26

41 Про судоустрій і статус суддів Закон от 07.07.2010 № 2453-VI Відомості Верховної Ради України. – 2010. - №27-28. – Ст. 180

42 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від 01.11.1996 року: Постанова Пленуму від 01 листопада 1996 року №9: [Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998) / відп. ред.

43 Про прокуратуру: Закон України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53. - Ст. 793.

І. Шевчук]. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 49-55.

44 Прослушивание телефонов в международном праве и законодательстве одиннадцати европейских стран: [Харьковская правозащитная группа; сост. Е. Е. Захаров]. – Харьков: Фолио, 1999. – 147 с.

45 Попов К. И. Процессуальные аспекты контроля и записи телефонных и иных переговоров: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / Попов Константин Иванович. – Челябинск, 2003. - 192 с.

46 Прослушивание телефонов в международном праве и законодательстве одиннадцати европейских стран: [Харьковская правозащитная группа; сост. Е. Е. Захаров]. – Харьков: Фолио, 1999. – 147 с.

47 Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік: Закон СРСР від 12 червня 1990 року № 1556-І // Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. - М.: Вид-ня Верх. Ради СРСР, 1990.- №26. – Ст. 495.

48 Панченко М. Уши Лубянки / М. Панченко, А. Колпакиди // Версия. - 2001.- 22-28 мая. – С. 11.

49 Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 року №3341-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №35. – Ст. 358.

50 Попов К. И. Процессуальные аспекты контроля и записи телефонных и иных переговоров: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / Попов Константин Иванович. – Челябинск, 2003. - 192 с.

51 Рууд Ч. Фонтанка, 16: Политический сыск при царях / Ч. Рууд, С. А. Степанов. - М.: Мысль, 1993. – 432 с.

52 Романюк Б. Інтуїція слідчого та її роль у пізнавальній діяльності на досудовому слідстві / Б. Романюк // Право України. - 2005.- №1. – С. 56-60.

53 Романюк Б. Інтуїція слідчого та її роль у пізнавальній діяльності на досудовому слідстві / Б. Романюк // Право України. - 2005.- №1. – С. 56-60.

 

54 Строков І. В. Особливості забезпечення прав і свобод людини у слідчій діяльності / І. В. Строков // Науковий вісник НАВСУ. -. - №. - С. 63-69.

55 Стахівський С. М. Кримінально-процесуальні засоби доказування: дис. доктора юрид. наук: 12.00.09 / С. М. Стахівський. – К., 2005. – 331 с.

56 Судоплатов П. Е. Разведка и Кремль: записки нежелательного свидетеля / Судоплатов П. Е. - М.: Гея, 1996. - 506 с.

57 Сідак В. С. З історії української розвідки і контррозвідки: (Нариси) / В. С. Сідак, В. С. Степанков. - К.: Ін-т СБ України, 1995. - 402 с.

58 Семенцов В. А. Видео- и звукозапись в доказательственной деятельности следователя: [учеб.-прак. пособ.] / Семенцов В. А. – М., 1997. – 118 с.

59 Савицкий В. М. Правосудие и личность / В. М. Савицкий // Сов. государство и право. – 1983. - №5. – С. 55-63.

60 Филиппов А.Г. Криминалистика: [учеб. для работников уголовного розыска / под ред. проф. А. Г.Филиппова и доц. А. А. Кузнецова]. – Омск: ОВШМ МВД России, 1993.- 557 с.

61 Фирсов Е. П. Прослушивание телефонных и иных переговоров как способ получения доказательств при расследовании преступлений / Е. П. Фирсов // Теория и практика криминалистики и судебной экспертизы: сб. науч. ст. / под ред. проф. В.В. Козлова. – Саратов: СГАП, 1998. – 115 с.

63 Халтурин Н. А. Вопросы тактики контроля и записи переговоров / Н. А. Халтурин, С. И. Цветков // Вестник МГУ. - Серия 11. Право. - 2003. - №4. - С. 82-92.

64 Хижняк Д. С. Процессуальные и криминалистические проблемы развития тактики следственных действий: [монография] / Хижняк Д. С. – М.: Юрлитинформ, 2004.– 127с.

65Шейфер С. А. Проблемы правовой регламентации доказывания в уголовно-процессуальном законодательстве РФ / С. А. Шейфер // Государство и право. – 1995.- №10. – С. 97-103.

66 91 Шейфер С. А. Следственные действия. Система и процессуальная форма / Шейфер С. А. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 206 с.

 

67 Шумилов А. Ю. Новый оперативно-розыскной закон России: [учеб.-практ. пособие] / Шумилов А. Ю. – М.: Изд-ль Шумилова И. И., 2000. – 46 с.

68 Щеглов М. Е. Правовой, тактико-оперативный, психологический аспекты прослушивания телефонных и иных переговоров / М. Е. Щеглов // Теория и практика криминалистики и судебной экспертизы: сб. науч. ст. / под ред. проф. В. В. Козлова. – Саратов: СГАП, 1998. – 115 с.

69 Шейфер С. А. Доказательственные аспекты закона об оперативно-розыскной деятельности / С. А. Шейфер // Государство и право. – 1994. - №1. – С. 94-100.

70 Шахматов А. В. Проблемы совершенствования правовой регламентации прослушивания телефонных переговоров и содействие борьбе с преступностью / А. В. Шахматов, С. И. Захарцев // Российский следователь. - 2005. - №2. - С. 36-38.

71 Шейфер С. А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: методологические и правовые проблемы / Шейфер С. А. – Саратов, 1986. – 169 с.

72 Юрина Л. Г. Прослушивание телефонных переговоров при расследовании экономических преступлений / Л. Г. Юрина, В. М. Юрин, С. В. Лаврухин // Вестник криминалистики. – М., 2000. – Вып.1. – С. 90-93.

73 Юрина Л. Г. Контроль и запись переговоров: [учебное пособие] / Л. Г. Юрина, В. М. Юрин. – М.: «Издательство ПРИОР», 2002. – 112 с.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных