Женевські конвенції та Додаткові протоколи

24 червня 1859 року, проїжджаючи Ломбардію, Анрі Дюран, швейцарець за походженням, перебував у містечку Сальферіно. Саме цього дня у Сальферіно відбулася велика битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька годин полягло вбитими та пораненими понад 40000 вояків. Побачивши жахливі наслідки воєнних дій та неспроможність наявними силами санітарних підрозділів надати своєчасну медичну допомогу пораненим, Анрі Дюран звернувся до мешканців сусідніх сіл і взяв разом із ними безпосередню участь у наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення до Швейцарії Анрі Дюнан написав книгу «Спогади про Сальферіно» і розіслав її своїм друзям, політичним діячам та європейським монархам того часу. Зміст цієї книги набув значного резонансу.

В результаті створилась ініціативна група, до якої увійшов Анрі Дюран, президент благодійного товариства Густав Муаньє, генерал Дюфурта, лікарі Луї Аппія і Теодор Монуар (усі вони були громадянами Швейцарії). 17 лютого 1863 року цією комісією було засновано «Міжнародний комітет допомоги пораненим», який згодом став «Міжнародним комітетом Червоного Хреста» (МКЧХ).

Завдяки цілеспрямованості та наполегливості членам товариства вдалося у 1864 році переконати швейцарський уряд скликати міжнародну Дипломатичну конференцію в Женеві, в якій взяло участь 12 держав. Результатом цієї конференції стало підписання першої Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених воїнів у діючих арміях».

Ця перша Женевська Конвенція започаткувала міжнародне гуманітарне право. У 1899 році, в Гаазі, була підписана Конвенція, яка розширила принципи Женевської Конвенції від 1864 року стосовно війни на морі. У 1906 році положення Конвенції було удосконалено та доповнено. У 1907 році Четверта Гаазька Конвенція визначила категорію комбатантів, яким надається статус військовополонених та умови поводження з полоненими. Ці три конвенції були прийняті, ще раз підтверджені та розширені у 1929 році.

12 серпня 1949 року були прийняті чотири Женевські Конвенції, які мають силу до цього часу:

ü «Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях»

ü «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил, які зазнали корабельної аварії на морі»

ü «Про поводження з військовополоненими»

ü «Про захист цивільного населення під час війни»

МКЧХ як ініціатор міжнародного гуманітарного права у 1963 році прийшов до висновку, що Женевські Конвенції 1949 року, зберігаючи своє значення, в умовах сучасних воєн і конфліктів мають недостатньо сили, щоб надати жертвам увесь необхідний захист. Тому було запропоновано проекти двох Додаткових протоколів, які обговорювались на різних високих рівнях протягом майже десяти років.

8 червня 1977 року в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два Додаткові протоколи до Женевських Конвенцій 1949 року, які були підписані від імені СРСР в Берні у 1977 році і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 року, вимоги, яких повинні виконуватись:

· під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол № 1);

· під час неміжнародних збройних конфліктів (Протокол №2).

Починаючи з того часу, ці тексти стали своєрідним загальним надбанням, на яке відтепер можна буде посилатися за певних обставин та знання яких стало необхідним як для фахівців, так і для широкої громадськості.

За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги, що осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон з іншої причини, необхідно поважати, надавати їм необхідний захист від наслідків війни і що усім, хто страждає, без винятку, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторонам, які беруть участь у конфлікті, та комбатантам ставиться за обов’язок утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні дії відповідно до загально визначених правил та законів гуманності.

Женевські Конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них 1977 року є основними документами світового рівня, якими повинні користуватися всі люди на Землі. Особливо ті держави, що підписали ці документи, але часто не виконують їх положень тому, що немає юридичних міжнародних актів по яким було б можливо притягати до кримінальної відповідальності осіб, винних у невиконанні положень цих документів. Перед сучасними юристами стоїть завдання створити такі міжнародні юридичні акти. Тоді б війни та збройні конфлікти були б не можливі на нашій планеті, а кошти які звільнилися можна було б кожній державі залучити для поліпшення життя людей та на захист людей від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: