Судова система Європейського Союзу

Найважливіші зміни, які зазнає судова система Європейського Союзу після набуття чинності Лісабонським договором, полягають в наступному:

1) Як загальне найменування європейських органів правосуддя введено нове поняття "Суд Європейського Союзу". Суд Європейського Союзу, як і раніше Суд Європейських співтовариств, буде одним з інститутів даної організації.

У той же час, на відміну від найменування інших інститутів, вираз "Суд Європейського Союзу" використовується установчими документами в специфічному сенсі, а саме, як збірне поняття. Під "Судом Європейського Союзу" розуміється вся система наднаціональних органів правосуддя ЄС. Ця система збереже триланковий характер: Суд, Трибунал та спеціалізовані трибунали.

Термін "Суд", як видно, не є еквівалентним поняттю "Суд Європейського Союзу". Останнє позначає всю судову систему Союзу. "Суд", навпаки, служить назвою тільки її вищої ланки (колишній Суд Європейських співтовариств). Суд все більш нагадує верховний або конституційний суд в традиціях державного права.

Другою ланкою судової системи "нового" ​​ЄС виступає Трибунал (колишній Трибунал першої інстанції).

Третій нижній рівень утворюють спеціалізовані трибунали, які можуть засновуватися в необмеженій кількості для розгляду певних категорій правових спорів.

Детальні правила щодо організації та функціонування судової системи ЄС викладені у частині шостій "Інституційні та фінансові положення" Договору про функціонування Європейського Союзу (статті 251 - 281) і оновленому Статуті, який відтепер іменуватися "Статут Суду Європейського Союзу".

2) За ініціативою Польщі передбачено подальше збільшення числа генеральних адвокатів – особливої ​​категорії членів Суду (в Трибуналі і спеціалізованих трибуналах генеральних адвокатів немає), назва і роль яких запозичені з французької правової системи. Генеральні адвокати Суду здійснюють незалежне дослідження матеріалів доручених їм справ в цілях підготовки мотивованих висновків (стаття 252 Договору про функціонування ЄС).

В останні роки число генеральних адвокатів становило 8 осіб, що було недостатнім зважаючи на великий і зростаючої кількості надходячих до Суду справ. Рада Європейського Союзу на запит Суду може збільшити вказану кількість.

У цьому зв'язку в спеціальній декларації, яка додається до Заключного акту Міжурядової конференції з підготовки Лісабонського договору 2007 (Декларація N 38), держави-​​члени погодилися з можливістю збільшення числа генеральних адвокатів Суду до 11.

З цього числа, як і в даний час, шість генеральних адвокатів (раніше - п'ять) будуть постійно громадянами найбільших держав-членів: Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Великобританії і - вперше - Польщі.

Інші п'ять вакантних місць генеральних адвокатів в порядку ротації будуть заповнюватися громадянами інших держав-членів.

Відносно членів усіх судів Європейського Союзу Лісабонський договір 2007 року у повній мірі зберіг існуючі гарантії незалежності, порядок призначення (за спільною згодою урядів держав-членів, крім спеціалізованих трибуналів, що призначаються Радою) і термін повноважень (6 років).

Кількість суддів також піддане змінам: 28 в Суді (по одному від кожної держави-​​члена), стільки ж в Трибуналі (допускається збільшення квот до 2, 3 і більше суддів від держави-​​члена) і 7 в Трибуналі у справах публічної служби.

3) З метою більш професійного відбору кандидатів у вищі ланки судової системи ЄС (Суду і Трибуналу) вперше передбачено заснування спеціальної кваліфікаційної колегії ("комітету") у складі колишніх членів цих судів та вищих судових органів держав-членів, а також інших висококваліфікованих юристів.

Зазначений комітет буде давати висновки про відповідність кандидатів на посади суддів і генеральних адвокатів пропонованим вимогам перед тим, як уряди держав-членів здійснять передбачені призначення.

4) Найбільш істотний характер носить вироблене Лісабонським договором 2007 р. предметне розширення юрисдикції судів Союзу.

За загальним правилом, юрисдикція Суду Європейського Союзу буде охоплювати всі сфери компетенції даної організації крім окремих вилучень, прямо передбачених установчими документами.

Найбільш серйозним серед цих вилучень служить невключення в юрисдикцію Суду Європейського Союзу питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відповідно, і надалі Суд Європейського Союзу не буде повноважний контролювати правомірність актів Європейської ради і Ради, прийнятих по загальнополітичних питаннях міжнародних відносин ЄС (наприклад, правомірність рішень про військові операції і цивільних місіях Європейського Союзу на території третіх країн).

5) Важливим досягненням стало збільшення прав фізичних та юридичних осіб за зверненням до Суду Європейського Союзу.

Йдеться, по-перше, про надання приватним особам можливості оскаржувати регламентарні акти ЄС, наприклад, регламенти Ради про фіксування цін на сільськогосподарську продукцію та про інші заходи у сфері спільної сільськогосподарської політики Союзу.

По-друге, незважаючи на виключення загальної зовнішньої політики і політики безпеки з юрисдикції Суду Європейського Союзу, останній все ж уповноважений контролювати правомірність рішень, якими вводяться обмежувальні заходи проти фізичних та юридичних осіб. Наприклад, державні діячі третіх країн, яким заборонено в'їзд на територію ЄС, відтепер зможуть оскаржувати подібну міру в Суді Європейського Союзу.

6) Нарешті, слід зазначити надані Лісабонським договором 2007 р. додаткові права по накладенню штрафних санкцій на держави-​​члени (параграф 3 статті 260 Договору про функціонування ЄС).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: