ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Демократичні революції в країнах Східної та Південно-Східної Європи поряд з об’єднанням Німеччини визначили нову розстановку політичних сил, нову політичну атмосферу в Європі. В результаті цих процесів стався підрив ідеологічних та політичних основ конфронтації та біполярного протистояння в Європі, почалася трансформація радянської військової стратегії та стратегії НАТО, ліквідація надмірної військової могутності найкрупніших держав. Розпад Організації Варшавського договору та РЕВ відкрили нові можливості для подолання розколу Європи та набуття нею іншого політичного вигляду. Почалася перебудова відношень країн Центральної та Південно-Східної Європи з Європейським співтовариством, з СРСР (а потім з республіками колишнього СРСР) і іншими державами, а також їх позицій в міжнародних організаціях.

Великі зовнішньополітичні наслідки мало об’єднання Німеччини. Воно проходило відповідно до ряду документів, які були підписані як між двома німецькими державами, так і між ними, з одного боку, та чотирьма державами-переможницями – з іншого.

Протягом 1988-1989 рр. відбулося декілька зустрічей між лідерами СРСР та ФРН. Одним з основних питань на цих зустрічах було об’єднання Німеччини. Кожна із сторін мала свій план цього об’єднання. Але ніхто не передбачав, що цей процес пройде швидко. Прискорений він був тими процесами, що проходили в НДР наприкінці 80-х рр.

У травні 1989 р. Угорщина відкрила кордони з Австрією і це призвело до того, що велика кількість людей із соціалістичних країн почала майже вільно емігрувати до західних країн. Цим шляхом скористалося і багато “східних німців”, їх кількість зростала з кожним днем. Так, на початку вересня дозволу перетнути кордон в Угорщині чекало 3500 німців, до кінця місяця їх кількість зросла до 25 тис. Аналогічна ситуація склалася також в Польщі та Чехословаччині. І у жовтні 1989 р. кількість “східних німців”, які легально й нелегально залишили країну склала вже понад 200 тис.

Наступною подією, що прискорила об’єднання було святкування в НДР 40-ї річниці проголошення країни 6-7 жовтня 1989 р. В ряді міст НДР пройшли мітинги та маніфестації з вимогами політичних реформ, демократії та свободи. Влада спробувала застосувати силу для розгону мітингів та масових демонстрацій, але це викликало ще більше народне обурення. Майже не вирішила цю проблему зміна керівництва НДР та правлячої Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Нове керівництво проголосило курс на реформи та демократизацію, але реально нічого не здійснювалося. Керівництво не встигало за ходом подій, втрачало над ними контроль. 8 листопада сталося нове оновлення складу політбюро ЦК СЄПН, до нього увійшов Х.Модров, відомий своїм критичним відношенням до старого керівництва партії і користувавшийся авторитетом серед населення, а 17 листопада він же став головою уряду НДР.

Цей уряд почав свою діяльність в цілком новій ситуації. Різко змінилися взаємовідносини з ФРН. 9 листопада 1989 р. керівництво НДР прийняло рішення про відкриття своїх західних кордонів для вільних поїздок до ФРН і Західного Берліну. В той же день на сувеніри був розібраний Берлінський мур. Саме ця подія в наш час вважається подією, що поклала кінець “холодній війні”.

Після цього питання про об’єднання двох німецьких держав стало в центрі уваги всього політичного життя країни. Багато політичних сил НДР, які підтримувались керівництвом ФРН, виступили за негайні заходи по створенню єдиної німецької держави. Деякі більш помірковані діячі відстоювали ідею поетапного створення “договірного суспільства”.

Уряд НДР в цій ситуації заявив про намагання розвивати широке співробітництво з ФРН та Західним Берліном і висловив свою зацікавленість в отриманні від ФРН економічної допомоги. Одночасно проголошувалась вірність НДР своїм союзницьким зобов’язанням та визнавалась нерушимість європейських кордонів.

Подільшу долю країни повинні були визначити вибори до Народної палати НДР. Більшість голосів на цих виборах, які відбулися 18 березня 1990 р., отримав Християнсько-демократичний союз, більшість у парламенті разом з ним отримали праві партії.

До того ж в лютому 1990 р. відбувся візит канцлера ФРН Г.Коля та міністра закордонних справ Г.-Д.Геншера до Москви. В ході переговорів між західнонімецьким та радянським керівництвами була досягнута домовленість про приєднання п’яти східнонімецьких земель до ФРН.

Спочатку НДР та ФРН заключили економічний союз, який визначав перехід НДР з 1 липня 1990 р. до західнонімецької грошової одиниці. Договір про економічний, валютний та соціальний союз доповнювався договіром про об’єднання Німеччини. На основі цього договору 23 серпня 1990 р. Народна палата НДР прийняла рішення про входження НДР до ФРН з 3 жовтня 1990 р.

Ще декілька документів підвели останю рису під результатами другої світової війни. 12 вересня 1990 р. в Москві чотири держави-переможниці (СРСР, США, Великобританія та Франція) а також НДР та ФРН (формула “2 плюс 4”) підписали Договір про остаточне врегулювання по відношенню до Німеччини. В той же час був парафірований Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР та ФРН.

В цих документах проголошувалась непохітність європейських кордонів, які склалися в підсумку другої світової війни, заборона на володіння Німеччиною засобами масового знищення, а також визначені межі чисельності бундесвера (370 тис.чол.) та прийнято рішення про тимчасове збереження у східній частині Німеччини збройних сил СРСР (наприкінці 1994 р. вони були остаточно виведені).

Зміна зовнішньополітичного становища об’єднаної Німеччини закріпив також документ, підписаний 1 жовтня 1990 р. в Нью-Йорку міністрами закордонних справ США, СРСР, Великобританії, Франції, НДР та ФРН про припинення з об’єднанням Німеччини дії чотирьохсторонніх прав та відповідальності по відношенню до Берліна та усієї Німеччини.

Таким чином, об’єднання Німеччини стало значною подією, яка підвела рису під результатами другої світової війни, завершило цілу смугу післявоєнної історії Німеччини та Європи.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Александров В.В., Есин Е.Н. Объединение Германии и провал германской политики Советского руководства.– М., 1995.

Белецкий В.Н. За столом переговоров. Обсуждение германских дел на послевоенных совещаниях и встречах.– М., 1979.

Брандт В. Воспоминания.– М., 1991.

Вольф М. Игра на чужом поле.– М., 1998.

Гарань А.В. От Аденауэра к «большой коалиции»: изменения в «восточной политике» Бонна и позиция Бонна // Гарань А.В. Трансатлантические дебаты: поворот Западной Европы к разрядке и позиция США.– К., 1990.

Горбатчук Г.О., Кудряченко А.І. Відносини ФРН – НДР: від визнання до єднання.– К., 1994.

Григорьянц Т.Ю. Западногерманская буржуазная историография 50-60-х годов об отношениях ФРГ со странами социалистического содружества // Советское славяноведение.– 1988.– №4.

Евграфов И.Д. Уроки разрядки: Вашингтон и восточная политика ФРГ // США. Экономика, политика, идеология.– 1983.– №3.

Единая Германия и ее соседи (Материалы беседы за “круглым столом” // Мировая экономика и международные отношения.– 1990.– №8.

Карягин В. Берлин от «железного занавеса» до бетонной стены // Международная жизнь.– 1991.– №№4-8.

Кремер И.С. ФРГ: этапы «восточной политики».– М., 1986.

Кудряченко А.І. Європейська політика ФРН (1970-1991).– К., 1996.

Кынин Г.П. Германский вопрос во взаимоотношениях СССР, США и Великобритании. 1944-1945 гг. // Новая и новейшая история.– 1995.– №4.

Наринский М.М. Берлинский кризис. 1948-1949. Новые документы из российских архивов // Новая и новейшая история.– 1995.– №3.

Нарочницкая Н.А. США и «новая восточная политика» ФРГ // Вопросы истории.– 1974.– №4.

Новик Ф.И. Восточная политика ФРГ в 70-х годах // Ежегодник германской истории. 1980.– М., 1982.

Павлов Н.В. Объединение, или Рассказ о решении германского вопроса с комментариями и отступлениями.– М., 1992.

Попов В.Д. ГДР – ФРГ: 40 лет на трудном пути к взаимопониманию // Научный коммунизм.– 1989.– №10.

Робертс Ф. Сталин, Хрущев и берлинские кризисы // Международная жизнь.– 1991.– №10.

Смольников С.В. Россия, Германия, Европа // Международная жизнь.– 1991.– №1.

Стрелец М.В., Синчук И.И. Германский вопрос и кризис в международных отношениях: новый подход.– М., 1992.

Филиппов А.М. Германский вопрос: от раскола к объединению.– М., 1993.

ТЕМА 6

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: