Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






МИРНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ В АЗІЇ ПІСЛЯ ДРУГОЇ




СВІТОВОЇ ВІЙНИ

v Підготовка та підписання Сан-Франциського мирного договору

v Зовнішня політика Японії в 50-90-х рр.

v Проблема “північних територій” у відносинах між СРСР та Японією

 

 

ПІДГОТОВКА ТА ПІДПИСАННЯ САН–ФРАНЦИСЬКОГО

МИРНОГО ДОГОВОРУ

Невід’ємним елементом формування нової післявоєнної структури міжнародних відносин стало якнайскоріше здійснення мирного врегулювання в Азії. З цього питання, як і в Європі, йшла гостра боротьба між колишніми союзниками.

Основні принципи післявоєнної політики по відношенню до Японії були сформульовані в Каїрській декларації, яку підписали США, Великобританія та Китай 1 грудня 1943 р., рішеннях Кримської та Потсдамської конференцій голів урядів СРСР, США та Великобританії.

Вирішальне значення для втілення в життя цих принципів мало питання про те, в чиїх руках буде реальна влада в період тимчасової окупації Японії.

Після капітуляції Японії головнокомандуючий збройними силами США на Тихому океані генерал Макартур був призначений головнокомандуючим союзними окупаційними військами в Японії, але окупували Японію майже виключно американські війська. В цих умовах Радянський Союз поставив вимогу створення Консультативної союзницької комісії та Контрольної ради для Японії. На Московській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії в грудні 1945 р. така домовленість про створення Далекосхідної комісії та Союзної ради для Японії була досягнута.

До складу Далекосхідної комісії увійшли представники 11 держав – СРСР, США, Великобританії, Китаю, Франції, Нідерландів, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. На цю комісію покладалось завдання формування політичної лінії, принципів та загальних основ, відповідно до яких повинно здійснюватися виконання Японією її зобов’язань за умовами капітуляції. В основу діяльності комісії був покладений принцип одностайності великих держав. Місцем перебування комісії був Вашингтон.

До складу Союзної ради для Японії увійшли представники 4 держав – СРСР, США, Великобританії та Китаю. Союзна рада виконувала функції дорадчого органу, який повинен був здійснювати контроль за діяльністю головнокомандуючого окупаційними військами. Вона здійснювала свою роботу в Токіо. Майже з самого початку ці два органи перетворилися в арену боротьби між СРСР та західними країнами і їх союзниками з різноманітних питань (про репарації, про демілітарізацію країни, про підписання мирного договору з Японією та ін.).

Важливою подією в житті Японії в перші роки після війни було прийняття конституції. 3 травня 1947 р. вона набула чинності. Вона суттєво змінила статус імператора Японії, але, найголовнішим було те, що стаття 9 конституції Японії фіксувала відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних конфліктів і забороняла Японії мати власні збройні сили.

В 1949 р., після проголошення Китайської Народної Республіки, західні країни прискорили процес підготовки мирного договору з Японією. Вже через рік, у жовтні 1950 р., держдепартамент США розіслав членам Далекосхідної комісії спеціальний меморандум, який містив загальні принципи мирного договору з Японією. У ньому наголошувалось, що учасниками договору можуть бути лише країни, які перебувають у стані війни з Японією. Після підписання договору учасники мають відмовитися від претензій, які постали внаслідок воєнних дій, що тривали до 2 вересня 1945 р. Розглядалося у меморандумі і територіальне питання.

Радянський Союз не задовольняв ряд положень цього меморандуму: про статус островів Сахалін, Пенхулєдао, Курил, термінів виведення окупаційних військ із території Японії, можливості збереження американських військових баз на території Японії після заключення мирного договору.

Майже рік точилася боротьба з питання змісту мирного договору. США змогли заручитися підтримкою своїх союзників. 29 березня 1951 р. вони розіслали свій проект мирного договору з Японією членам Далекосхідної комісії, а 12 липня 1951 р. проект мирного договору з Японією був опублікований від імені США та Великобританії.

Після тривалих спорів 4 вересня в Сан-Франциско відкрилася конференція, яка повинна була підписати мирний договір. В ній взяли участь 52 країни. Серед учасників не було декілька країн, які брали участь у війні з Японією – це КНР, КНДР, МНР, ДРВ, які не були запрошені, та Індія і Бірма, які самі відмовилися від участі в конференції.

В запропонованому проекті підтверджувалася відмова Японії від деяких територій, але не було сказано про повернення Курил та Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню та Пенхулєдао – до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку ООН (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в проекті договору приділялася питанням безпеки Японії.

Представники СРСР різко критикували цей проект. Вони наполягали на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими островами і КНР – над Маньчжурією, Тайванем та островами Пенхулєдао. Крім того, пропонувалось вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90 днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії. Радянський Союз наголосив також, що мирний договір може набрати чинності лише після ратифікації її СРСР, США, Великобританією та Китаєм. Всього СРСР висунув 13 поправок та 8 доповнень до проекту мирного договору.

Пропозиції СРСР підтримали тільки Чехословаччина та Польща. Радянські пропозиції не були поставлені навіть на голосування.

8 вересня 1951 р. представники 48 країн підписали мирний договір з Японією. СРСР, Польща та Чехословаччина відмовились підписувати цей договір, тому що їх пропозиції не були прийняті (пізніше це оцінювали як велику дипломатичну помилку).

Учасники договору оголошували про припинення стану війни з Японією, визнали повний суверенітет японського народу над Японією та її територіальними водами. Японія визнавала незалежність Кореї, відмовлялась від усіх прав та претензій на Корею, Тайвань, острови Пенхулєдао (Пескадорські), Спратлі та Парасельські, погодилась із встановленням опіки США на островами Рюкю та рядом інших островів у Тихому океані (в 1972 р. вони були повернені Японії). Один з пунктів договору фіксував відмову Японії від усіх прав та претензій на Курильські острови та на ту частину острову Сахалін та прилягяючих до нього островів, суверенітет над якими Японія здобула за Портсмутським мирним договором від 5 вересня 1905 р. (але не йшлася мова про те, на чию користь).

За Японією визнавалоь право на індивідуальну та колективну оборону. В договорі передбачалась можливість розміщення або збереження іноземних збройних сил на японській території за двосторонніми та багатосторонніми угодами.

В той же день Японія та США підписали Договір безпеки, за яким Японія надавала Сполученим Штатам право розміщувати наземні, повітряні та морські сили в Японії та поблизу неї. Ці сили, як зазначалося в договорі, можуть бути використані для підтримання міжнародного миру й безпеки на Далекому Сході і для придушення великих внутрішніх бунтів і заворушень в Японії.

Японія без дозволу США не мала права надавати бази для розміщення інших іноземних військ, проведення маневрів і т.д.

У січні 1952 р. США та Японія підписали Адміністративну угоду, за якою Японія погоджувалася на використання США засобів обслуговування і територій, необхідних для виконання завдань, передбачених Договором безпеки.

США закріпили за собою право створювати свої бази в будь-якому районі Японії, морським і повітряним суднам США дозволялося заходити в будь-які порти або використовувати будь-які аеродроми. Американським військовослужбовцям та їхнім сім’ям надавалося право екстериторіальності. Америкаенські збройні сили отримали в постійне й тимчасове користування понад 600 військових об’єктів.

Таким чином, мирний договір, Договір безпеки та Адміністративна угода, які набули чинності 28 квітня 1952 р. заклали основи так званої “сан-франциської” системи, сутність якої зводилась до проголошення суверенітету Японії при збереженні в руках Сполучених Штатів найважливіших важелів військового, економічного та політичного контролю над країною.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных