Правила поводження з книгою

Культура читання вимагає виконання читачем елементарних правил поводження з книгами. Зміст цих правил удосконалювалося протягом століть. Свого роду вступом до цих правил може служити, наприклад, напис, зроблений ще в XVI ст. на дверях однієї з бібліотек: «Усякий вивчаючий науки, що входить сюди, не ляскай дверима і не стукай грубо ногами. Це неприємно музам. Якщо знайдеш тут уже кого сидячим, шанобливо поклонися мовчачи і не займайся балаканиною: «тут померлі говорять з тими, хто навчається».

Важливо дотримуватись наступних правил техніки і гігієни читання.

1. Брати книгу можна тільки чистими руками. Треба також стежити за чистотою свого робочого місця.

2. Після занять, пов’язаних з вийманням, розміщенням, переглядом книг, потрібно мити руки, щоб на них не залишався наліт дрібного пилу.

3. Перед читанням книги треба уважно переглянути її, за необхідності розрізати сторінки спеціальним ножем (не олівцем, пальцем або сірником), внести в текст відзначені видавництвом помилки.

4. Книгу, читання якої вимагає тривалого часу, варто обернути в папір, особливо якщо вона не належить читачеві і повинна бути повернута її власникові або в бібліотеку.

5. Читаючи книгу, не слід загинати її сторінки, якщо необхідно зробити перерву в роботі. Для цього існують закладки, якими можуть слугувати довгі смужки паперу. Книга псується, якщо класти її на стіл розкритою, нагору плетінням.

6. Неприпустимо робити в книгах позначки, що не стираються. У крайніх випадках і тільки в книгах, що належать читачеві, доречні зроблені простим олівцем позначки на полях, що потім легко усуваються, щоб позначити потрібні фрагменти для наступного їхнього використання в роботі.

7. По завершенні роботи книги треба ставити на місце в засклені шафи, що забезпечує їхнє краще зберігання.

Гігієнічні вимоги до роботи з книгою

Чималу роль у підготовці до читання і правильній його організації відіграють гігієнічні фактори. У приміщенні повинно бути чисте повітря, відносна вологість підтримується в межах 50-70 %, температура – від 18 до 22 °С. Світло – денне, розсіяне, не занадто яскраве, а настільна лампа повинна знаходитися на відстані не менше 1 м від тексту, що читається. Відстань від книги до очей (за нормального зору) повинна бути не менше 35-40 см при нахилі книги від 15°C.

Під час тривалого читання корисно робити перерви, щоб подивитися на темний або зелений предмет або просто закрити очі. Корисно іноді глибоко подихати, змочити повіки холодною водою. Навіть такі, здавалося б, на перший погляд, віддалені фактори, як колір стін, драпірувань, форма і колір меблів і т.п., впливають на читача. Якщо, наприклад, в обстановці переважають яскраві тони, втома настає швидше і позбутися її набагато важче.

Важлива умова повноцінного читання – тиша: не більш 20-45 Дб. Багато це чи мало? Наприклад, шум друкарської машинки складає близько 50 Дб. Однак психологи і фізіологи дійшли парадоксального висновку: за повної відсутності зовнішніх подразників важко підтримувати увагу. За даними відомого росіянина фізіолога А. Ухтомського, увага не тільки не послаблюється, але навіть підсилюється під дією несильних побічних збудників. Так, багатьом читачам не заважає шелест сторінок у читальному залі, легкий гул і т.п.

Нерідко читати доводиться аж ніяк не в ідеальних умовах. Тому багато фізіологів і психологів вважають, що людині важливо навчитися працювати з книгою в будь-яких ситуаціях, у тому числі і несприятливих. Тоді ні голосна розмова або шум, ні включений телевізор, ні присутність сторонніх не стануть серйозною перешкодою. Такої точки зору дотримувався і І.Павлов.

Найважливіша передумова результативності читання – порядок на робочому місці, правильна його організація.

Читачеві, що працює за письмовим столом, відповідно до
рекомендацій доктора психологічних наук Н. Єрастова, доцільно
дотримуватись наступної схеми розміщення необхідних для роботи
предметів:

Найбільш зручною вважається така висота столу, за якої лікті читаючого вільно лягають на край столу, а в позі відсутня напруга. Настільну лампу й інші джерела світла краще розташовувати з лівої сторони. Електрична лампочка повинна бути не занадто яскравою (15-20 кд), причому промені світла повинні падати на книгу, а не світити в очі. При читанні доцільно використовувати спеціальну підставку для книг, яку можна або купити, або зробити самому. Важливо, щоб читати і робити записи було зручно, щоб стіл не був захаращений, а порядок на ньому був звичний.

Комп’ютерні засоби при читанні

Всеохоплююча інформатизація суспільства як глобальний, загальносвітовий процес та багатопланові зміни в організації праці спонукають багатьох людей використовувати різноманітні засоби електронно-обчислювальної (комп'ютерної) техніки та опановувати відповідні інформативні технології. При цьому, упровадження комп’ютерних засобів (КЗ) у всі сфери життєдіяльності людини виявило не тільки позитивні, а й негативні наслідки їхнього використання, зокрема, щодо погіршення власного здоров’я та зниження функціональності організму.

Основне навантаження при роботі за комп’ютером припадає на очі. Їхня стомлюваність багато в чому залежить не тільки від якості зображення на екрані, але і від загальної освітленості приміщення. Згідно з гігієнічними нормами освітленість на поверхні столу і клавіатурі повинна бути не менше 300 люкс, а вертикальна освітленість екрана – всього 100-250 люкс. Дослідження фізіологів і гігієністів переконливо довели, що і напівтемрява, і занадто висока освітленість екрана призводять до швидкого зорового стомлення.

Розміщувати комп’ютер рекомендується так, щоб світло (природне або штучне) падало збоку, краще зліва. Це позбавить від тіней і допоможе знизити освітленість екрана. В якості джерел освітлення рекомендується застосовувати люмінесцентні лампи типу ЛБ зі світильниками серії ЛПО36 з зеркалізованими гратами. Лампи розжарювання краще використовувати для місцевого освітлення зони робочого документа (клавіатури, книги, зошита). Рада домашнім користувачам: постарайтеся, щоб люстра у вашій робочій кімнаті мала закриті знизу світильники, так щоб на екран монітора падало розсіяне світло. Це позбавить від відблисків і полегшить зорову роботу. А ось настільна лампа, навпаки, повинна мати щільний, непросвічуючий абажур, що спрямовує світло прямо в зону робочого документа.

Пил, що осідає на екрані, знижує його освітленість, погіршує видимість зображення і сприяє накопиченню статичної електрики. Краще привчити себе кожного разу, починаючи роботу, ще до включення комп’ютера протирати екран м’якою неворсистою тканиною.

«Все добре в міру» - це російське прислів’я справедливе і при роботі з відеомонітором. Дотримання заходів в роботі, в гігієні та фізіології носить назву режиму праці та відпочинку. Якщо робота вимагає напруги і високої концентрації уваги, під час перерв рекомендується психологічне розвантаження в обладнаних для цієї мети приміщеннях. У них повинні стояти зручні крісла, звучати спеціально підібрана спокійнамузика, на стінах можуть бути зображені пейзажі, які надають заспокійливий вплив.

У домашніх умовах такого розвантаження можна домогтися, посидівши в тиші з закритими очима, послухавши приємну музику, помилувавшись заспокійливим пейзажем. Допомагає задушевна бесіда, гра з дитиною, метушня з домашніми тваринам. А ось перевірка уроків, виховний монолог чи сімейні дебати на господарсько-побутові теми нададуть швидше негативну дію.

Для студентів, діяльність яких значно відрізняється від будь-якої професійної діяльності, оптимальний час роботи з комп’ютером складає на першому курсі одну годину в день, на старших – дві.

Допустимий час для першого і старших курсів – два і три години відповідно, за умови, що робота з відеотерміналом займає не більше 50% всього часу роботи з комп'ютером. Обов’язково робити вправи для очей через кожні 25 хвилин занять, влаштовувати 15-хвилинні перерви з фізкультурними вправами через кожні 45 хвилин роботи (у Дод. 1 представлено комплекс вправ для очей та поліпшення мозкового кровообігу).

Психологічні фактори ефективного читання

Щоб читання було ефективним, необхідно із самого початку відключитися від сторонніх думок, випадкових подразників, тобто мобілізувати свою увагу. Мова йде про порушення довільної уваги, що значною мірою залежить від волі, дисциплінованості, зібраності читача. Відіграють роль цілі і мотиви читання. Високий рівень розуміння і сприйняття тексту, темп роботи, успішність її – усе це великою мірою залежить від того, наскільки читачеві вдається керувати увагою.

Під час читання художнього твору і під час загального ознайомлення з науково-популярною і суспільно-політичною літературою нерідко потрібно мобілізувати, в першу чергу, загальну увагу, зосередитися на повному і глибокому сприйнятті тексту. Читання з глибоким проробленням наукової, навчальної, спеціальної літератури найчастіше вимагає скерованої уваги, тобто зосередження на конкретній інформації, виділенні головної думки, членуванні на основний і другорядний матеріал, установки на певні деталі, а не на загальний хід думки автора. Зрозуміло, і в першому, і в другому випадках необхідно мобілізувати обидва види уваги, хоча акцент робиться насамперед на одному з них (у Дод. 2 представлено тренінги з розвитку пізнавальних здібностей: сприйняття та уваги).

У тих випадках, коли читач просто переглядає книгу або статтю, особливо необхідно стежити за стійкістю уваги, підтримувати й активізувати її періодично сполучати з діями (не тільки читаю, але і пишу, думаю, і т.п.), відпочинком, зміною занять. Потрібно пам’ятати, що стійка увага в більшості людей може утримуватись не більше ніж на 40 хв. Тому корисно іноді на короткий час відривати очі від тексту, кинути погляд у вікно, на стіну, але продовжувати при цьому думати про те, що читається або прочитане. Інакше будуть ослаблені внутрішня дисципліна і розумова активність.

Одна з важливих проблем культури читання – вміння запам’ятати прочитане, закріпити його в пам’яті, вчасно і точно зуміти відтворити його.

Нерідко людина швидко запам’ятовує, але швидко і забуває прочитане. Або, запам’ятовуючи надовго, відчуває утруднення при відтворенні його. Однак, було б помилкою скоритися цьому, вважаючи, що «такий вже я від народження, тут нічого не змінити». На думку вчених, найкраще піддається тренуванню саме пам’ять (у Дод. 3 пропонуються корисні поради Української школи Ейдетики та тренінги щодо зміцнення пам’яті). Це спрацьовує для всіх видів пам’яті: нетривалої (оперативної) або довготривалої; зорової або слухової; рухової або емоційної; механічної або словесно-логічної. Який би тип пам’яті не був притаманний читачу, є дуже діючі і прості прийоми успішного запам’ятовування прочитаного, які допоможуть йому.

Який текст добре запам’ятовується? Цікавий для читача; стосовний до тієї галузі, у якій він має достатній обсяг знань; ясний, зрозумілий, обміркований, зіставлений з іншими публікаціями. Найкраще прочитати текст тільки один раз, а потім повторити (можна з підгляданням). Число повторень, на думку психологів, повинне на 50% перевищувати те, що потрібно для першого безпомилкового відтворення. Наприклад, якщо вдалося безпомилково запам’ятати вірш після чотирьох повторень, слід повторити його ще двічі. Але не потрібно повторювати занадто часто. Краще зробити це через кілька годин і навіть доби.

Як правильно організувати роботу з книгою або статтею, щоб запам’ятати необхідний матеріал?

Насамперед, треба налаштувати себе на запам’ятовування, обміркувати задачу, скласти план роботи над текстом, визначити, що необхідно запам’ятати. Потім варто встановити, на який термін і з якою точністю потрібно запам’ятати прочитане. Під час запам’ятовування важливо активно аналізувати матеріал: усвідомити тему, ідею, структуру пов’язати зі своїм минулим читацьким досвідом.

Види читання

Важливо навчитися свідомо керувати темпом читання, змінювати його, співвідносячи зі ступенем розуміння і глибиною сприйняття прочитаного. Слід пам’ятати, що є 4 види читання: читання-огляд, вибіркове читання, повне читання та читання повторне [1].

1. Читання-огляд або ознайомлення. Мета його – перше знайомство з книгою, одержання загальної уяви про її зміст. При роботі з книгою і при ознайомленні з нею необхідно:

v звернути увагу на назву книги і її автора;

v на зміст титульної сторінки, на якій подані додаткові відомості про книгу;

v установити вихідні відомості – рік, видавництво, місце видання;

v переглянути зміст та структуру книги, де названі розділи, теми, питання, підпитання;

v ознайомитися з передмовою книги, в якій розкривається її значення, дається характеристика основних проблем;

v звернути увагу на виділені в тексті слова, речення, абзаци, тобто головні думки автора.

2. Читання вибіркове. Читається не весь текст, а тільки необхідні, відповідно до мети, місця.

3. Читання повне. Уважно прочитується весь текст.

4. Читання повторне. Мається на увазі досконала робота з матеріалом, вивчення змісту книги, короткі записи прочитаного, зв’язок з раніше вивченим, оцінка висновків і доказів.

Повторне читання має на меті вирішення декількох завдань:

1) зрозуміти та засвоїти прочитаний матеріал;

2) продумати прочитане;

3) зробити з прочитаного необхідні для запам’ятовування висновки;

4) відповісти на питання: чому навчила прочитана книга.

Крім того, повторне читання передбачає виховання і розвиток здібностей, формування інтересу до читання навчальних та наукових посібників; чітке з’ясування мети читання книги, а саме:

v ознайомлення з книгою, складання про неї уявлення;

v цілісне вивчення книги, оволодіння системою знань, арсеналом методів і прийомів, підходами до розв’язання завдань і проблем;

v відтворення, повторення основного матеріалу (визначень, правил, формул, законів);

v одержання відповіді на будь-яке окреме питання (використання книги як довідника);

v оцінка книги, її рецензування, анотування. Вибір матеріалу з певної проблеми дослідження при підготовці відповідей, рефератів, статей, творів;

v самоосвіта, самовдосконалення і розвиток теоретичних та практичних умінь, підвищення майстерності в швидкому читанні.

За іншими джерелами [7] залежно від мети, характеру тексту і часових меж виокремлюють такі способи читання: переглядання, прочитання, вивчення.

У табл. 1 подано середні показники читання згідно з даними різних досліджень.

Таблиця 1

Середні показники читання

Вважаємо, що зазначені види читання є характерними і при роботі з електронними джерелами.

Експерименти свідчать, що цілеспрямоване навчання і самонавчання дають змогу підвищити швидкість читання в 3-15 разів. Установлено, що чим швидше людина читає, тим швидше вона запам’ятовує прочитане. Швидкість читання є своєрідним каталізатором ефективного запам’ятовування. Швидкісне (інтенсивне) читання розглядають як засіб наукової організації інтелектуальної діяльності студента.

Швидкісне читання – швидке сприйняття інформації тексту з найкращим коефіцієнтом усвідомлення і засвоєння.

Існують три обов’язкові ознаки швидкісного читання: швидкість, розуміння, запам'ятовування. Швидкість читання студента має становити 300-350 слів за хвилину (у Дод. 4 представлено матеріал, який допоможе студентам визначити свою швидкість читання).

Найбільш розповсюджений темп читання – 100-200 слів за хвилину (або 20-40 сторінок за годину). Швидко це чи повільно? Для теорії Ю.Збанацького або М.Булгакова – мабуть, занадто швидко. Для газети або статті в науково-популярному журналі – повільно. Для «Трьох мушкетерів» Д. Дюми – дуже повільно. Учені підрахували, що сучасна людина в епоху «інформаційного вибуху» повинна вміти варіювати швидкість читання від 100 до 1000-2000 слів за хвилину (тобто від 20 до 400 сторінок у годину). Але 400 сторінок – це аж ніяк не гранична швидкість читання, хоча в минулому так читали лише деякі, у тому числі Ж.Ж. Руссо, О. Бальзак, О. Пушкін, М. Горький. Розробка наукових основ швидкочитання (або «динамічного читання») дозволяє довести темп читання звичайної людини до 10 тисяч слів за хвилину, тобто до 2 тисяч сторінок за годину. Звичайно, мова йде не про ретельну проробку тексту, про «легке» читання, наприклад, пригодницького роману або детективу.

Чим відрізняється звичайне читання від динамічного, читання в прискореному темпі від повільного?

Таблиця 2

Таким чином, резервами підвищення швидкості читання є: придушення внутрішнього промовляння; розширення поля зору; оволодіння навичками читання по вертикалі; читання блоками слів; відділення в процесі читання необхідної інформації від надлишкової (до надлишкової інформації можуть відноситися і дуже важливі відомості, але вже відомі читачеві з інших джерел або не відповідні меті його читання); розвиток пам’яті (добре розвинута пам’ять робить читання раціональнішим і ефективнішим).

Нижче пропонуємо познайомитися з правилами швидкого читання.

Десять правил швидкісного читання

1. Читати без регресій.

Науково-технічний текст будь-якої складності читається завжди один раз. Зворотні рухи очей неприпустимі. Тільки після закінчення читання й осмислення прочитаного можна повторно прочитати текст, якщо в цьому виникла необхідність.

2. Читати повільно, укладаючи інформацію в блоки інтегрального алгоритму.

Пам’ятайте постійно зміст його блоків. У процесі читання шукайте відповіді на стандартні питання, поставлені в блоках алгоритму.

3. Читати без артикуляції.

Промовляння – головний ворог швидкого читання. Виконання вправи з вистукуванням спеціального ритму в процесі читання придушує артикуляцію. Пам’ятайте і постійно подумки повторюйте ритм. При зниженні згодом швидкості читання знову повторіть вправу.

4. Читати вертикальним рухом очей.

При читанні очі повинні рухатися вертикально, зверху вниз уявлюваною лінією, проведеною посередині сторінки. Розвивайте периферичний зір.

5. При читанні бути уважним.

Увага – каталізатор процесу читання. Швидке читання вимагає підвищеної уваги.

6. Розуміти прочитане в процесі читання.

При читанні тексту виділяйте ключові слова, значеннєві опорні пункти – пункти розуміння. Пам’ятайте, що читання – це пошук і обробка змісту і значення.

7. Використовувати при читанні основні прийоми запам’ятовування. Метою читання визначається характер запам’ятовування. Якщо знаєш, з якою метою читаєш, потрібне запам’ятовується саме собою. Запам’ятовується тільки те, що зрозуміло. Запам’ятовуйте не окремі слова або фрази, а думки й ідеї автора тексту, спробувавши думкою скласти план прочитаного.

8. Читати із змінною швидкістю.

Уміння читати з перемінною швидкістю так само важливо, як і вміння швидко читати. Вмійте щоразу вибирати необхідне.

9. Постійно тренуватися, щоб закріпити придбані навички.

10. Читати щодня, виконуючи встановлену норму. Наприклад, дві газети, один журнал за фахом і 50-100 сторінок будь-якого книжкового тексту.

Аналіз тексту

Важливим етапом опрацювання літератури майбутнім вчителем є аналіз тексту. Для досягнення найвищого ефекту на шляху формування професіоналізму текст треба читати повільно, осмислюючи кожну фразу, намагаючись відразу зрозуміти суть кожного положення, необхідно стежити за думкою автора, повертатися до прочитаного при з’ясуванні місць, важких для розуміння, вдумуватися в зміст тексту.

Як правило, автор книги формулює певну тезу чи положення, потім його аргументує, пояснює, доводить. Загальна тема, як правило, поділяється на певні частини, розділи, графи, параграфи, які виділяються супідрядними шрифтами. Наприклад, книга може розподілятися на частини, розділи, глави, а в кожній главі може виділятися кілька параграфів. Така структура підручників, навчальних посібників допомагає без ускладнень знайти необхідний матеріал у книзі.

Найбільш важливі місця мають шрифтові виділення – напівжирний шрифт, курсив, розбивка. Однак неправильно роблять ті студенти, що шукають і читають тільки виділені в тексті місця. При такому читанні важко стежити за міркуваннями, обґрунтуваннями, доказами автора, а також неможливо логічно розібрати й послідовно усвідомити сутність матеріалу. У результаті аналізу прочитаного матеріалу студент повинен свідомо уявляти, про що говориться в книзі, чим підтверджуються дані положення, які висновки й узагальнення випливають із доказів.

Спочатку студенту слід осмислити, а вже потім запам’ятати матеріал. Тільки тоді читання буде корисним і для розуму, і для почуттів, а також сформує переконання й світогляд. Треба постійно приміряти досліджуваний матеріал книги до практики, до життя, до своєї спеціальності.

1.3. Ведення записів прочитаного

Важливою ознакою високого рівня культури читання слід вважати не лише техніку самого читання, а й уміння працювати з літературними джерелами, т.б. правильно обирати і реалізовувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін..). Записування формує навички виразного сприйняття матеріалу, поліпшує спостережливість і увагу, збільшує зосередженість, сприяє запам’ятовуванню і засвоєнню тексту, підвищує рівень культури письмового мовлення, нарешті, залишає документальний слід від читання, а наступна обробка цієї документації заощаджує час, дозволяє оволодіти навичками авторської і редакційної роботи.

Методика опрацьовування літератури, що вимагає ведення записів прочитаного, дає змогу систематизувати знання, отримані під час читання, зосередити увагу на головному, зафіксувати та закріпити його в пам'яті, щоб при нагоді знов звернутися до нього.

Залежно від завдання, яке ставить перед собою студент, працюючи з книгою, можна робити різні види записів:

v складати план прочитаного. Це найкоротший запис логічної структури тексту із зазначенням опорних пунктів у розгортанні теми; перелік питань, на які в тексті дається відповідь. Щоб уміти складати план, потрібно навчитися виділяти з прочитаного головні думки, встановлювати співвідношення, зв’язки між ними, чітко і коротко формулювати їх);

v складати тези – у короткій і категоричній формах записати головні положення роботи. Це стислий виклад основних думок прочитаного, частково – у вигляді цитат. Якщо кожен пункт плану – це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку на нього відповідь. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту;

v конспектувати, коротко викладати, переказувати, викладати сутність прочитаного матеріалу (книжки або її частини, статті тощо), доповіді, лекції, статті та ін.. Конспект містить у собі не тільки констатуючу, а й аргументуючу частину: приклад, доведення виучуваного матеріалу, власні думки і т. ін..;

v виписувати цитати. Це дослівна витримка, уривок з іншого твору; вислів, який наводять для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлювання і посиланням на його джерело;

v складати анотацію – давати коротку характеристику змістові книги або статті;

v реферувати, тобто викладати якесь питання за одним чи декількома джерелами, висловлюючи власні судження;

v рецензувати – складати критичний відгук; дати оцінку всього друкованого тексту або його частини, а також інформацію, яка є важливою, оригінальною, новою, що знадобиться пізніше;

v написати анотацію, тобто стислий, короткий виклад змісту книги, статті;

v робити виписки, тобто записи допоміжного характеру, статистичні таблиці, дані, дати, події, різноманітний ілюстративний матеріал, що дасть змогу краще проаналізувати думки, виявити суперечності, аргументувати певні положення, твердження.

Складання планів, тез і конспектів

(загальні вимоги)

1. Прочитайте текст, визначте його тему та основну думку.

2. Поділить текст на логіко-смислові частини.

3. Доберіть заголовок до кожної частини і отримайте план тексту.

План – короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. Це своєрідний шлях через текст від факту до факту, від думки до думки. У ньому немає конкретного викладу матеріалу, однак обов’язково фіксуються всі структурні частини джерела: вступ, основна частина, висновок.

План – це схематично записана сукупність коротко сформульованих думок-заголовків, це «кістяк» твору. Прикладом плану до тексту (правда, дуже загального, що відзначає лише вузлові розділи) є звичайний зміст. Переглядаючи його, не читаючи самого тексту, можна одержати уявлення про його зміст і схему побудови. План, як форма запису, звичайно, значно докладніший, ніж зміст прочитаного, передає зміст частин тексту. Правильно складений план прочитаного твору свідчить про вміння аналізувати текст, про ступінь засвоєння його змісту.

Основні правила складання плану

1. План складається в довільній формі питальними чи розповідними реченнями або у змішаному вигляді.

2. Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.

3. Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.

4. Сформулюйте пункти плану.

5. Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

За формою членування і записування плани можуть бути більш або менш розгорнуті і розподіляються на прості і складні. Складний план, на відміну від простого, має ще і підпункти, що деталізують або роз'ясняють зміст частин, основних пунктів. План може бути записаний у вигляді схеми, що відбиває взаємозв'язок положень тексту. Це план-схема.

План є незалежною, самостійною формою запису завдяки низці переваг:

v стислість запису, що дозволяє порівняно легко переробляти його, удосконалюючи як за суттю, так і за формою;

v наочність і видимість, що виявляються в можливості послідовно викласти матеріал;

v включеність елементів, що свідчать про узагальнення змісту твору, що дозволить надалі розвинути ці положення в тезах, конспектах, рефератах.

Добре продуманий план допомагає усвідомити зміст джерела, сприяє прискореному опрацюванню матеріалу. Складений до великих текстів, що проробляють тривалий час, план дозволяє перед поновленням роботи раціонально, без великої втрати часу відтворити в пам'яті прочитане раніше. При цьому він концентрує увагу лише на найголовнішому, найістотнішому.

Керуючись пунктами плану і звернувшись до оригіналу, можна вести й інші, уже більш докладніші записи, що трансформуються в конспекти, тези, реферати. За допомогою плану писати їх простіше, навіть якщо з моменту його складання пройшло досить багато часу. Шляхом складання, наприклад, докладного плану до конспекту можна легко і швидко виявити повторення і непослідовність у викладі тексту, поліпшити запис, зробивши його логічним, чітким і послідовним.

Вдумливе читання завжди супроводжується складанням – у думці або на папері – плану, що відбиває логіку, послідовність викладу. План допомагає активно читати джерело, і не варто відкладати його складання до повторного читання, як іноді радять. Це погіршує первісне сприйняття матеріалу і необґрунтовано відсуває в часі складання запису. Тому, на відміну від конспектів і тез, дійсно є сенс складати план тільки після повного прочитання матеріалу й уважного з ним ознайомлення; пункти плану можна і потрібно фіксувати негайно, уже в процесі первинного читання, під першим враженням.

Потім, у подальшій роботі, план може виправлятися й уточнюватися. Якщо у формулюванні якого-небудь пункту і буде допущена неточність, її легко виправити, тому що зроблений раніше запис гранично короткий. При цьому саме виправлення уточнить первісне сприйняття. Іноді корисно скласти не один, а кілька варіантів плану або окремих його частин, особливо під час нових звертань до джерела.

Підзаголовки тексту і виправданий змістом його розподіл на абзаци полегшують створення плану. Однак часто при складанні плану (особливо коли він призначений для наступної розробки тез) не звертають уваги на підзаголовки, що членують текст, а тим більше на абзаци. У цьому випадку намагаються оцінити сутність висловлення автора і відобразити її в плані, причому послідовність його пунктів необов'язково повинна збігатися з порядком викладу змісту в оригіналі, тому доцільно поруч з пунктами плану писати номери сторінок тексту, що до них відноситься.

Складаючи складний план, поєднують частину пунктів під одним заголовком або, навпаки, деталізують деякі пункти, розбиваючи їх на більш дрібні. Іншими словами, можливі два способи роботи:

1) розробляють докладний простий план, а далі перетворюють його в складний, групуючи частини пунктів під загальними для них заголовками (основними пунктами складного плану);

2) складають короткий простий план і потім, знову читаючи текст, перетворюють його в складний, підшукуючи пункти, що деталізують.

Другий шлях вимагає великих витрат часу і прийнятний лише за тривалої, заздалегідь запланованої роботи над фундаментальним твором.

Як уже відзначалося, доцільніше складати докладний, детальний план до тексту джерела під час першого ж його читання. Такий план перетворити в складний, поєднуючи пункти, виключаючи дрібні, набагато легше, ніж знову звертатися до джерела, фактично вдруге працюючи над планом і текстом.

Щоб уникнути нераціонального переписування, головні заголовки складного плану виділяють з докладного простого, підкреслюючи частину пунктів. Якщо зробити це неможливо, заголовки виписують в окремі графи (тим самим ніби вписують між простими пунктами). При ущільненому записі заголовки доводиться виносити на поля і відсилати стрілкою до потрібного місця. От чому доцільно писати плани з великими інтервалами між пунктами і з достатніми для внесення доповнень полями.

Я. Бойко вказує на існування й інших типів планів [1]:

1. Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.

2. Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам тексту чи в формі запитань по ньому.

3. Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).

4. План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.

Однак у цієї форми роботи з текстом є і свої недоліки. План лише допомагає довідатися, про що розповідає джерело, але не дає інформації про те, як викладений матеріал, тобто не передає фактичного змісту, а лише скупо, схематично фіксує його. Звідси висновок: планом можна користуватися, щоб оживити в пам’яті добре знайомий матеріал або текст, що слабко запам'ятався, незабаром після складання плану. Лише в цих випадках не буде потрібно знову звертатися до джерела.

Коли ж план, як форма запису, не може виконати тих задач, що стоять перед читачем, приходять на допомогу інші види записів: тези, конспекти, реферати.

Складання тез

Тези – це стислі, лаконічно сформульовані основні думки, положення доповіді, повідомлення, прочитаного матеріалу тощо. Вони включають виклад основних думок праці від початку до кінця, а не лише її дослідницькі частини. У тезах однією-двома фразами обґрунтовують тему, викладають історію питання, методику дослідження та його результати. Окремі тези – це розгорнуті висновки.

Теза – це доказове або спростовуване положення. На відміну від виписок, що можуть містити тільки ілюстративний або фактичний матеріал, тези завжди підтверджуються доказовими міркуваннями. Іншими словами, ідеї тез повинні бути захищені. Процес складання тез дозволяє глибоко розібратися в питанні, усебічно продумати його, акумулюючи за допомогою тез зміст декількох книг, статей. Жодний запис так добре, як тези, не допомагає скласти доповідь, запропонувати основний зміст матеріалу для перегляду опоненту.

Тези цінні, а часто зовсім необхідні для критичного аналізу книги, статті або доповіді. Суть питання ними особливо акцентується, загострюється. Тези полегшують можливість протиставити свої погляди думкам і переконанням інших. Ціль дослідника – виявити помилкові судження і зробити потрібні висновки, якщо, навіть, вони явно не були сформульовані автором.

Уміння правильно складати тези до матеріалу дозволяє судити про рівень підготовленості студента, розуміння ним теми, ступінь оволодіння матеріалом і методами самостійної роботи над книгою. Хоча тези і є досить складним видом запису, вони часто доцільніше конспектів, створених з простих, а тим більше цитатних виписок.

Види тез

Залежно від поширеності тез, їх поділяють на: основні, прості і складні.

Основні тези – це принципово важливі положення, що узагальнюють зміст джерела і у своїй сукупності носять характер головних висновків. З основних тез складають окремий самостійний запис, що відображає зміст усього матеріалу, іноді, щоправда, під тим або іншим кутом зору (тематичний запис).

Важливо відзначити, що основні тези, витягнуті з будь-якої частини твору, можуть так чи інакше визначати подальший зміст оповіді, зв'язуючи, таким чином, його частини.

Заключні основні тези повинні узагальнювати зміст попередніх, забезпечуючи логіку розумового процесу.

Прості тези – це головні думки, що іноді є складовою частиною конспекту, реферату і не мають багатьох специфічних особливостей основних тез. Пояснимо ці поняття в їхньому порівнянні.

Прості тези досить легко вичленувати в будь-якому творі, не залежно від його загальної спрямованості, у будь-якій його частині, причому, навіть, під час первісного ознайомлення з ним, тоді як основні тези майже одиничні, і, більш того, не з кожної частини твору їх можна виділити. У джерелі можуть бути подані обґрунтування, приклади, аргументи і докази, що поступово підводять читача до головного висновку у самому кінці тексту, іноді тільки у висновку до нього.

Основні тези (принципово важливі головні положення, що узагальнюють зміст джерела) можна успішно скласти лише після з'ясування суті всього твору. Саме до такого виду запису відноситься відома порада робити записи тільки після ознайомлення з твором у цілому. До кожної основної тези може бути складено декілька (іноді багато) простих, що роз'яснюють і розкривають її зміст.

Записи, що включають два види тез (прості й основні), називаються складними тезами. Як у складному плані за основними пунктами слідують підпункти, так і в складних основні тези будуть підкріплюватися простими, що розкривають, пояснюють їхній зміст.

Це дуже корисний і досить довершений вид фіксації прочитаного. Добре написані складні тези в сполученні з планом і виписками (що ілюструють і розкривають деталі тез) можуть служити прекрасним конспектом або рефератом.

Тези можуть бути цитатними, вільними (формулювання того, хто виконує тези), комбінованими (цитати і власні формулювання).

Формулювання тез повинне бути чітким і коротким. Частина тез може бути записана у вигляді цитат. Цей метод застосовують при написанні рецензій і анотацій для порівняння різних точок зору, а також у тих випадках, коли необхідна особлива обережність у висновках. Але тези-цитати іноді можуть бути дуже довгими. Тому корисно складати до них пункти плану.

На противагу простим тезам, що в більшості випадків можуть бути складені з цитат, основні тези найчастіше формулюють самостійно.

Уміло складені тези випливають одна з іншої. Одна з тез (перша, що відкриває запис, або остання, що завершує його) найбільш загальна в тому або іншому ступені визначає зміст інших або підсумовує всі попередні.

Не виключено, що ряд положень буде потрібно об'єднати не в порядку їхнього знаходження в джерелі, а в логічному зв'язку, важливому для того, хто записує. Щоб не ускладнювати при цьому пошук за записами потрібних фрагментів в аналізованому творі, корисно пов'язувати окремі тези з текстом оригіналу за допомогою посилань на сторінки, шифрів або вкладних аркушів, що відсилають до джерела (навіть до потрібного абзацу, а то і до окремого його рядка).

Як зазначали вище, попередньо складений план надає істотну допомогу в написанні тез, зокрема під час удосконалення формулювань. План виступає в ролі чернетки при написанні тез. Він не повинен бути дуже докладним. Якщо докладний план уже є, його гранично скорочують, поєднуючи дрібні, але важливі, пункти і відсіваючи другорядні – що відбивають, наприклад, окремі факти, приклади і т.д.

Для написання тез доцільно використовувати складний план. Головну увагу звертають, звичайно, на основні його пункти. Підпункти складного плану допоможуть, якщо знадобиться, розшифрувати основні його пункти і тим самим уникнути пропуску цінних думок.

Але не слід думати, що план – лише допоміжний інструмент при складанні тез. Його корисно додавати до тез (хоча б у чорновому вигляді). Такий план стає потрібним посібником у подальшій роботі над тезами. Його використовують і для розкриття тез. Ті самі другорядні пункти плану, що при складанні тез не були прийняті до уваги, тепер допоможуть обґрунтувати і проілюструвати їх. А це важливо, скажімо, якщо має бути виступ за тезами на заняттях або складання на основі тез, конспекту, реферату.

Тези, складені начорно, не зайво ретельно звірити зі змістом джерела і лише після цього переписати начисто. Звіряти тези з джерелом допомагає докладний його план. Нагадаємо, важливо, щоб план був пов'язаний з текстом джерела посилальними сторінками, вкладними аркушами.

В остаточному, чистовому варіанті тези нумерують одну за одною, що ретельно розроблялись заздалегідь. Раціональна послідовність дозволяє зробити тези найбільш короткими, уникнути повторень. Усе це, як правило, призводить до докорінної переробки всього запису, його удосконалення, іншими словами – до поліпшення сприйняття матеріалу, до його глибокого пізнання, аналізу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: