Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Метод парадоксальних перетворень




Може бути, що ваша фантазія недостатньо розвинута. Хоча ви і дивитеся мультфільми та кінофільми, читаєте книжки тощо, але ваша уява ще не завжди підказує якийсь фантастичний перебіг подій.

Почнемо з найпростішого.

Напишіть перелік будь-яких 30 предметів.

До кожного зі слів потрібно вигадати, уявити та записати якість, якої не може бути. Тільки не можна вигадувати щось погане, сум­не, руйнівне тощо. Вигадка має бути веселою, яскравою, неочікуваною, анекдотичною.

Наприклад:

Мурашка — ковзаняр.

Капелюх — хлібний.

Ляда — з жувальної гумки.

Футболіст — з аквалангом.

Парасолька — солодка.

Слова може диктувати вчи­тель або один із батьків, а діти по черзі швидко промовляють незвичайну асоціацію до об­разу слова. Дорослий має бути готовий миттєво виправити учня, але не пригнічувати його гідності.

Гра проходить динамічно та весело.

Обов'язково зверніть увагу на найбільш вдалі та смішні вигадки.

Можна використовувати слова з першого уроку. Можна допов­нювати цією грою будь-яку гру зі словами.

Гра четверта

Метод динамічної відповідності

Цей метод моделює (звичайно з перебільшенням) щоденну ситуацію, коли нам доводиться робити кілька справ одразу.

Припустімо, ви їдете на велосипеді. Скільки справ робиться одночасно?

1.Тримаємо рівновагу.

2. Крутимо педалі.

3. Управляємо рулем.

4. Оцінюємо дорогу.

5. Уявляємо мету поїздки.

6. Розмовляємо, якщо поруч їде співрозмовник.

Порахуйте, скільки справ одночасно робить водій автомобіля. А фахівець, що працює за комп'ютером десятьма пальцями? А бабуся, що в'яже вам шкарпетки? Таких прикладів тисячі. Що там Юлій Цезар!? Але, на жаль, є дві справи, що поєднуються дуже рідко — це конспектування "уроку чи лекції та паралельне запам'ято­вування, тобто уявлення записуваного.

Адже легко, не задумуючись, виконуємо одночасно величезну кількість справ на «12». А на уроці вони, як правило, чомусь не поєднуються. Чому?

Зверніть увагу. Усе. що ми робимо добре не супроводжується будь-яким напруженням,

А тепер візьміть у руку звичайну кулькову ручку. Спробуйте щось написати. Відчули, як напружилися пальці? У тому то й річ:!!

Спробуйте напружити руки за рулем велосипеда чи кермом ав­томобіля...

А в'язати шкарпетки напруженими руками, дивлячись на екран телевізора...

Ми пишемо, як правило, напружуючи руку. На жаль, інакше не буває, а значить — наша уява не спрацьовує.

Тому «Школа ейдетики» пропонує метод динамічної від­повідності.

У кожну руку потрібно взяти по ручці, що легко пише, та одночасно зобразити правою рукою коло, а лівою — трикутник.

 

Звичайно, перший трикутник буде схожий на коло, а перше коло може мати форму, близьку до трикутника. Розслабте свої руки і спробуйте знову. Незабаром ви з подивом побачите, що робите це легко.

Уже після 4-5 тренувань ви легко записуватимете лекції, уявляючи те, про що в них ідеться.

Зникне проблема вивчення того, що вже раз почули.

Гра п'ята

Фотографічна пам'ять

Кожен із нас знає, що така пам'ять є. Але її вияви здебільшого вважаються фантастичними, притаманними лише деяким представникам «таємних» професій. Таким професіоналам достатньо на щось поглянути один раз, щоб потім детально відтворити побачене. От такі вони – суперспеціалісти! Звичайній пересічній людині вміння недосяжне! А яка пам'ять спрацьовує, коли ми йдемо, наприклад, додому?

Щомиті ми, не помічаючи та не акцентуючи на цьому своєї уваги,порівнюємо образ «картинки» перед очима (його можна назвати фотографічним) із тим, що бачили вчора, позавчора... І якщо щось незвичайне з'явиться перед очима, не збіжиться з «еталонною фотографією», ви здивуєтеся і можете вирішити, що не туди зайшли.

А скільки учнів та студентів не користуються шпаргалками, бо уявно бачать, що вони там написали!

Отже, ми знайомі з фотографічністю, використовуємо її інтуїтивно. Залишилося тільки звернути на це увагу та потренуватися. Тож візьміть сірники або горох та киньте на стіл не більше десяти (сірників чи горошин).

 

 

Після того, як вони впали, подивіться на них не більше однієї секунди і накрийте аркушем.

Накрили?

А тепер уявіть, як вони впали, порахуйте їх та намалюйте, як вони лежать. Перевірте себе.

Таку вправу можна робити кілька разів на день, збільшуючи кількість сірників чи горошин.

Можна тренуватися біля вітрин магазинів: коли проходите повз вітрину, погляньте на неї, а потім уявіть, що та як там розташовано

Гра шоста

Перед кожним має лежати стос листівок (календариків тощо), яких ще не бачили (15—25 штук).

Кожен, перекладаючи листівки, вигадує та уявляє зв'язок між ними та оживляє їх самостійно, мовчки.

Але для того, щоб гра проходила ритмічно, листівки діти перекла­дають за сигналом, який дає дорослий, плескаючи в долоні. Інтервал між плесканням має бути 8 секунд. Цього часу більш ніж достатньо для уявних перетворень. Потім діти обмінюються листівками та пере­віряють партнера. Потрібно назвати всі листівки у тому порядку, що був під час гри. Перевіряючи, можна підказувати та коментувати.

Гра сьома

Готуємо стос листівок чи будь-яких зображень (15—25 штук). Граємось удвох.

Знімаємо першу листівку, пов'язуємо її сюжет з наступною, звичайно, оживляючи їх та обговорюючи найбільш вдалий варіант. Друга листівка кладеться на першу та знову пов'язується вже з тре­тьою, третя — з четвертою, четверта — з п'ятою.

Після п'ятої листівки пригадуємо, що було зображено на першій, та відкладаємо її. Коли п'ята листівка поєднується з шостою — пригадується та відкладається друга. Шоста листівка поєднується з сьомою — пригадується та відкладається третя... Таким чином перекладається весь стосик зображень. Після цьо­го, перевіряючи один одного, легко пригадуємо всі листівки в тій послідовності, у якій вони були на початку гри.

І знову, під час перевірки можна підказувати, якщо в цьому виникне потреба.

Майбутньому вчителю та батькам на замітку

Маємо рацію, що ви захопилися нашими іграми і вже відчули, як легко пригадується інформація.

У першу гру бажано грати тричі на день; у другу, третю, четверту — раз на день; у п'яту — кілька разів на день (досхочу); у шосту — щоденно.

І знову після шостої гри вмикаємо повільну лагідну музику. Діти влаштовуються у позі «візника». Вони розслаблені. За допомогою вчителя вони подумки мандрують літнім лісом та бачать на дере­вах розвішані листівки, якими гралися.

Майте на увазі, що в кожній з цих ігор діти не відгадують, не згадують, а уявляють інформацію, із якою граються.

Звісно, не все в них вийде відразу.

Не можна налаштовувати дітей на стовідсотковий результат. Во­ни повинні лише гратись, а успіх буде результатом цієї гри, і в кожного цей успіх матиме власні, притаманні тільки цій конкретній дитині параметри, і тільки ці індивідуальні результати мають стати початком подальшого розвитку вміння.

Такі ігри можна поділити, їх не обов'язково проводити за раз. Час гри скорочуватиметься, а дитяча уява та фантазія, розвиваю­чись, спрацьовуватиме миттєво, що обов'язково позначиться на навчальному процесі.

Адже робота пам'яті — це вміння уявляти те, що бачив, що відчував.

Корисні поради

v Усе, що хочеш пам'ятати, — уявляй! (Не уявляю — не пам'ятаю!)

v Май на увазі: усе, що ти побачив, відчув, почув — уже запам'яталося.

v Легко пригадується тільки те, що уявив.

v Не думай словами — думай образами (уявленнями).

v Не картай себе за невдачі, а роби з них висновки.

v Фантазуй!

v Хвали себе навіть за незначні успіхи.

v Не заучуй уроків, а уявляй що-небудь цікаве, що допоможе пригадати потрібну інформацію (наприклад, «мавпа Буф» — губні й голосні).

v Не заучуй вірші куплетами, а тільки цілком.

v Не бійся забути, якщо уявив.

v Прокидайся із задоволенням, уявляючи майбутні успіхи.

v Перед тим, як заснути, уявляй себе здоровим і щасливим.

v Не повторюй того, що вивчаєш, понад 4—5 разів поспіль, краще зробити це через 1—3 години.

v Завдяки «Школі Ейдетики» навчись орієнтуватися в будь-якому потоці інформації.

Підступні поради

v Напружуйся і запам'ятовуй!

v Міркуй словами!

v Зазубрюй!

v Напружуйся під час пригадування!

v Повторюй багато разів!

v Учи вголос!

З досвіду «Школи Ейдетики»

v Не буває поганої пам'яті, є лише невміння її використовувати.

v Якщо ви не намагаєтеся зняти шкарпетки не знімаючи черевиків, — з вашою пам'яттю все гаразд.

v Пам'ять розуму не замінить...

v Усі кажуть, що уроки треба вчити, але ніхто не пояснює, як це правильно робити.

v Ставлення до себе подібне до розфарбовування — не розфарбовуй себе в чорні й тьмяні тони.

v Не свари себе.

v Ніхто не знає, що таке пам'ять, відомі лише сліди її вияву.

v Невдача — привід для міркувань, а не діагноз.

Із книги скарг «Школи Ейдетики»

... Моя донька перестала вчити уроки —- приходить зі школи і все знає.

... Мій син перестав заучувати вірші: тричі прочитає і вже знає весь текст напам'ять.

... Занадто швидко читаю.

... Учитель скаржиться, що учень на уроці грає в шахи, не дивлячись на шахівницю, тому не може його покарати.

... Довелося двічі тестуватися на престижну роботу: першого разу ніхто не повірив, що людина може показати такі блискучі знання.

... Позбувся безсоння, тому що став менше читати ночами.

... Почав писати вірші та музику, тепер зовсім не маю вільного часу.

Принцип

«Школи Ейдетики»:

ХОЧУ!

МОЖУ!

БУДУ!

(з книги …. «Уроки з психології)

Вправа «Запам’ятовування чисел»

Існує багато мнемонічних прийомів для запам'ятовування цифр. Наприклад, заміна цифр буквами. У результаті замість чисел виходять слова, а слова уявляються у вигляді образів, наприклад, німецький вчений і філософ Г. Лейбніц застосовував систему, що у російському варіанті виглядає так:

— Л (латинське 1 „ел" нагадує одиницю).

— Ж, Н (мнемонічне речення для запам'ятовування — «дві жінки»).

 

— Ш, Щ (букви в написанні мають 3 стовпчики).

– Ч, Р (приголосні на початку і наприкінці слова «четвер»).

— П, Б (п'ять починається з букви П, а «б» і «п» співзвучні).

— В, Ф (письмове «в» схоже на 6, а «в» і «ф» співзвучні).

— С, М (у слові «сім» тільки ці приголосні).

— Г, К, X (письмове «г» схоже на 7, а «к» і «х» з ним співзвучні).

— Д, Т (письмове «д» схоже на 9, а «д» і «т» співзвучні).
0 — Ц, 3 (приголосні, що залишились).

Маючи таку таблицю, можна зробити заміну чисел словами. Наприклад, від Москви до Санкт-Петербурга — 725 км. Цим цифрам відповідають букви «М, Н, П», з яких складається фраза «Можна ніч проспати». Все легко запам'ятати, тому що шлях від Москви до Санкт-Петербурга дійсно займає одну ніч.

П.В. Лейбніц рекомендує також розділяти багатозначні числа на групи. Наприклад, число 683429731 можна представити як 683-429-731. У такому вигляді його легше буде запам'ятати.

Існує найпростіший спосіб створення власних вправ із залученням асоціацій, що допомагають тренуванню пам'яті. Щоб запам'ятати цифри, що складаються з букв (слів) і чисел, спробуйте «приписувати» до них інформацію, що допоможе їх запам'ятати. Наприклад, шифр ВРБ50 можна. запам'ятати як 50 «верблюдів».

 

Вправа «Запам'ятовування осіб з іменами і прізвищами»

Ім'я, як, правило, забувається скоріше, ніж обличчя. Це пояснюється тим, що через зір людина одержує найбільшу інформацію, а ім'я тільки чує. Існують системи для запам'ятовування імен, оволодіння якими є дуже важливим для тих, кому доводиться спілкуватися з великою кількістю осіб (керівники, вчителі тощо).

Цицерон, використовуючи мнемонічну систему, знав напам'ять імена тисяч своїх співгромадян. Першим правилом для запам'ятовування імені є переконання в тому, що під час першого знайомства ви його правильно розчули. Якщо цього не відбулося, попросіть знову назвати ім'я або повторіть його самі. Якщо вас поправлять, не бентежтеся. Навпаки, співрозмовник буде улещений тим, що ви виявляєте інтерес до його імені. Розмовляючи з людиною, вживайте її ім'я якнайчастіше. Крім приємного враження, що ви справите, це допоможе краще запам'ятати ім'я співбесідника.

Імена асоціюються з прізвищами й обличчями. Усі прізвища розділяються на дві категорії — ті, що мають значення, і ті, що його не мають. Наприклад, прізвища Галкін, Щукін, Карась і т.п. мають значення, що асоціюються з представниками фауни і флори, явищами природи, речами, предметами і т.д. А от прізвища Шувалов, Арзуманов і т.п. для більшості людей нічого не означають. Є і третя категорія прізвищ — це прізвища знаменитостей, що самі собою нічого не означають, але дозволяють зв'язувати з ними аналогічні імена. Наприклад, прізвище Шевченко асоціюється в пам'яті з великим українським поетом.

Для кращого запам'ятовування іменам варто надавати значення. Наприклад, прізвище Фіштер може звучати як той, хто «тре фішку на тертці». Наскільки безглузді такі асоціації, не важливо. Більш того, чим безглуздіше, тим краще запам'ятовується.

Як же асоціювати ім'я з обличчям, коли ви з кимось знайомитеся? Звертайте увагу на ту рису обличчя людини, що звертає на себе увагу. Це можуть бути маленькі чи великі очі, товсті чи тонкі губи, високе чи низьке чоло, шрам, родимка, бородавка — усе, що завгодно. Коли вами зафіксована яка-небудь характерна риса, ви готові асоціювати ім'я саме з цією частиною обличчя. Наприклад, у Мєшкової високе чоло. Ви можете уявити мішки, що падають з її чола, як зі стіни, або щось інше. Подумки уявіть собі цю дію, от і усе. Якщо у Роми великий ніс, то можна уявити його ніс у вигляді пляшки рому. Запам'ятовуванню імен допоможе звертання до підставних слів. Наприклад, Оля — «бараболя», Галя — «перша на селі краля» і т.д.

Не менш важливо запам'ятати важливі факти про знайомих. Це необхідно в соціальній і діловій сферах життя. Наприклад, ви познайомилися з Чабанюком, що колекціонує марки. Асоціюйте його з чабаном, характерною рисою обличчя і з марками (подумки приклейте марки на високе чоло чабану).

Кращий спосіб практикуватися в запам'ятовуванні осіб з іменами і прізвищами — почати це робити негайно.

Для запам'ятовування обличчя з іменами і прізвищами потрібно керуватися наступними рекомендаціями:

1. Протягом 6-7 хвилин намагайтеся розглянути фотографії невідомих вам людей. Перед вами 15 фотографій, розташованих у 3 ряди по 5 штук у кожному. Під фотографіями зазначені імена і прізвища зображених на них людей.

2. Розташуйте фотографії в іншому порядку, забравши імена і прізвища.

3. Назвіть імена і прізвища, асоціюючи їх з обличчями.

4. Перевірте результати.

Пропонуємо деякі поради для розвитку пам'яті:

1. Вірте у свої сили!

2. Підтримуйте максимальний інтерес до виконуваної задачі (запам'ятовуваного матеріалу).

3. Знайте особливості провідного виду своєї пам'яті:
якщо зорова:

а) при сприйнятті на слух фіксуйте матеріал на папері;

б) читайте самі;

в) бажано мати в книгах ілюстрації;

г) підкреслюйте текст олівцем зі своєю системою позначок;

д) користуйтеся наочним приладдям;

якщо слухова:

а) частіше слухайте інших;

б) читайте самі вголос;

в) працюйте в тихих приміщеннях;

г) міркуйте вголос;

якщо моторна:

а) працюйте, конспектуючи матеріал;

б) малюйте таблиці, графіки, діаграми;

в) при роботі з предметами намагайтеся усього торкнутися і самостійно виконати дію.

4. Обов'язково розвивайте відстаючі види пам'яті, тому що це знадобиться в практичній роботі.

5. Тренуйте пам'ять.

6. Пам'ятайте, що тільки за активної розумової роботи можливе глибоке запам'ятовування.

7. Користуйтеся раціональними прийомами запам'ятовування:

а) зробіть усе, щоб зрозуміти матеріал для запам'ятовування;

б) умійте зосереджувати увагу на матеріалі;

в) прагніть, щоб запам'ятовування було логічним, усвідомленим, що передбачає уміння складати план матеріалу, що запам'ятовується; поділяти його на частини; виділяти в цих частинах опорні пункти; зв'язувати виділені частини ланцюгом асоціацій; порівнювати і зіставляти в матеріалі об'єкти між собою і шукати в них розходження; класифікувати і систематизувати матеріал.

8. Обов'язково повторюйте матеріал. Для повторення користуйтеся комбінованим способом: прочитайте і розберіть весь матеріал, поділіть на частині і вивчіть вроздріб, повторіть весь матеріал. Середину завжди варто повторювати ретельніше, тому що вона запам'ятовується гірше!

9. Учіть і повторюйте матеріал протягом усього семестру, тому що те, що вивчається швидко, так само швидко забувається.

10. Намагайтеся скласти план матеріалу, що ви відтворюєте у своїй пам'яті.

11. Викличте в собі образи об'єктів, що пригадуються, що забезпечить більш надійне відтворення в пам'яті необхідної вам інформації.


Додаток 4

Вправи на визначення швидкості читання

Прочитавши нижчеподаний текст, визначте свою швидкість читання. Для цього точно відзначте час (у хвилинах), витрачений на читання тексту.

Не треба лякати дітей

Ми, дорослі люди, часто не підозрюємо, як багато страху діти відчувають у своєму житті.

Я пам'ятаю з дитинства таку картину. Стою у кімнаті на колінах: я щось накоїв, і мати обіцяла мене випороти. Я вже вислухав усе те голосне й образливе, що вона хотіла мені сказати, тепер вона пішла і прийде незабаром з різками в руці.

Я чекаю. Так нестерпно страшно і болісно стояти на колінах і чекати, що от зараз наступить цей неймовірний жах, стояти і думати про себе: «Хоч скоріше б, чи що». Чекати нестерпно, і в мене промайнула думка: «Навіщо вона мене так мучить?» Якби вона знала, що зі мною, вона б не стала мене так лякати. Відкрилися двері, і мати прийшли знову: різок у руках не було. Мені було наказано встати з колін і піти. Але за цей коротенький час я відчув справжнє потрясіння, що було для мене набагато більш жахливим, ніж самі різки.

Я сиджу у класі. Приходить учитель, запановує лиховісна тиша. От він розгорнув журнал, от він дивиться на список учнів знизу нагору і зверху вниз, от він задумався, і 38 пар очей стежать за ним. Я бачу, що мої товариші відчувають те саме, що і я. Це момент болісного чекання: от запитає, ні, пройде мимо, от я отримаю відстрочку, а може бути, зараз вийду на цю страту... Нарешті тихо звучить прізвище. Подих полегшення усім класом.

Перед математиком, якого ми усі звали Штучкіним, стоїть Сергій Зимін. Він тільки що одержав одиницю, його кругле обличчя мокра від сліз, вираз обличчя найжалюгідніший, прохальний:

— Михайло Федорович, вибачте.

Але вчитель спокійний, і я думаю про себе: «Як можна бути спокійним у таку хвилину?» Він говорить:

—Мені вас прощати нема за що, ви нічого не знаєте, і я повинен поставити вам одиницю.

—Будь ласка, вибачте цього разу, я вам усе вивчу, щодня буду учити!

—Сідайте на місце, Зимін.

—Мене вдома висічуть, обов'язково висічуть!

Весь клас приходить у хвилювання; учні стримано гудуть:

— Вибачте його, у нього, ми знаємо, мати зла.

Зимін, підтриманий класом, уже зовсім не може впоратись із собою, він ридає, намагається схопити руку Штучкіна, той відсмикує, тому що Зимін хоче поцілувати його руку; Зимін не встигає і цілує його рукав, а Штучкін говорить:

— Мені байдуже, висічуть вас чи ні, я вас не січу і сікти не буду, а оскільки ви нічого не знаєте, я повинен поставити вам одиницю. Весь клас вражений. Пролунав дзвоник, вчитель іде, але Зимін сам не свій від хвилювання, схлипуючи від сліз, йде за ним, проводжаючи його до дверей учительської, він стоїть у цих дверях і чекає, щоб Штучкін вийшов, але Штучкін не виходить. Тоді Зимін, розливаючись горючими сльозами, сідає на сходах і цілих дві з половиною години чекає. Лунає останній дзвоник, учителі спускаються сходами і ідуть, і ніхто з них слова не сказав Зиміну, і навіть кам'яний інспектор його обійшов, не зробивши ніякого зауваження.

Я сиджу і думаю: «Невже ж Штучкін забув той час, коли сам був маленький?»

Ми самі того не помічаємо, як часто наповнюємо дитяче життя страхом. Це відбувається тому, що ми досить багато дітям погрожуємо із самих маленьких років; ми впливаємо на них за допомогою страху. Темна кімната населяється нами якимись страшними павуками і буками; якщо говоримо про собаку, те неодмінно додамо: «Дивися, вона тебе вкусить!»; якщо говоримо про якого-небудь дядька, то часто вказуємо нашим дітям, що цей дядько візьме тебе і вкраде. Ми погрожуємо дітям хворобою, ранами, болем і зрештою досягаємо гарних результатів; діти починають нервувати, лякатися, трястися від страху, скрикувати вночі і постійно шукати захисту. Усе це дарма не проходить, вони вірять нашим погрозам усерйоз, і це сповнює душу дитини такими настроями, що надалі зроблять його нерішучим і невпевненим у своїх силах...

Ні, не треба лякати дітей, це занадто дорого їм обходиться, потрібно їх виховувати сміливими, життєрадісними і бадьорими.

Шацкий С. Т. Не пугайте детей // Пед. соч. — М, 1964. — Т. 3. — С. 172—175.

А тепер закрийте текст аркушем паперу і дайте відповіді на 10 питань за змістом прочитаного:

1. Де стояв на колінах маленький герой розповіді в очікуванні покарання?

2. Як він охарактеризував цей час очікування?

3. Як вчитель у класі почав переглядати список учнів: зверху вниз чи знизу вверх?

4. Скільки в класі було учнів?

5. Як звали вчителя?

6. 3 боку кого побоювався покарання учень Зимін?

7. Як звали Зиміна?

8. Намагаючись піддобрити вчителя, Зимін поцілував...

9. Скільки часу сидів Зимін на сходах?

10. Яким епітетом наділений автором інспектор школи?


Перевірте і підрахуйте, скільки ви дали правильних відповідей. А тепер визначите швидкість вашого читання за формулою:

де V – швидкість читання; N – число знаків у тексті і дорівнює 3097; Т – час у хвилинах, витрачених на читання; К — коефіцієнт розуміння; визначається як 0,1п (п — число правильних відповідей на питання після тексту. Якщо ви відповіли правильно на 8 питань, то п буде дорівнювати 0,8; якщо на 7 – то 0,7 і т.д.).

Розрахуйте вашу швидкість читання. Якщо значення не перевищує 2000, то ваша швидкість читання — низька, від 2000 до 2500 – середня, вище за 2500 — висока.

Чи задоволені ви результатом? Якщо ні, то як ви збираєтесь збільшити швидкість читання?

 

(Бути вчителем: навчально-методичний

посібник з курсу «Вступ до спеціальності» /

укладач О.В. Грушко. – Вінниця:

ТД «Едельвейс и К»,

2007. – С. 53-56)

 


Додаток 5

Приблизні зразки складання анотацій

Анотація






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных