Закон виключеного третього 4 страница

Висновки до питання

Судження

Вступ

Судження є формою мислення, яка дозволяє нам засвоювати навколишній світ, пізнавати себе і ставити перед собою виразно окреслені цілі. Ознайомлення з основами логічної теорії суджень є корисним і з позицій набуття звички замислюватися над істинністю чи хибністю власних висловлювань, сприяє прагненню дотримуватися істини і уникати хибних думок і, отже хибних вчинків. Вихід із складних ситуацій, спричинених заблудженнями і браком світла розуму один – через все той же ясний розум. «І зрозуміло, що не може бути висловлювань, які не є ані істинними, ані хибними, - відзначали французькі логіки Нового часу А.Арно і П.Ніколь, - адже будь-яке висловлювання, оскільки воно виражає наше судження про речі, істинне, якщо це судження відповідає дійсності, і хибне, якщо воно не відповідає дійсності».

Перше навчальне питання: Судження як форма мислення та його структура

Розглядаючи поняття, ми говорили про те, що категоріальною основою цієї форми мислення в системі «річ-властивість-відношення» є більшою мірою річ. Для іншої логічної форми – судження - цього недостатньо. Наведемо приклад судження: «Небо захмарене». Тут поняттю «небо» відповідає певний стан (властивість) «захмарене». Отже, в судженні йдеться не тільки про річ, але й про властивість.

У традиційній логіці з часів Арістотеля при аналізі суджень акцент у парі категорій «річ-властивість» робили на властивостях, називаючи їх атрибутами (лат. attribut – властивість).

Сутнісною характеристикою суджень є істинність. Розглядаючи поняття немає сенсу визначати його істинність чи хибність, оскільки говорити про це можна лише, коли йдеться про зв’язки, встановлення якихось відношень. Дійсно, хіба можна ставити питання: «істинно» чи «хибно», просто констатуючи наявність тієї чи іншої речі? «Людина», «серце», «краса». «любов» – вони істинні чи хибні? Якщо ж ми кажемо: «Ця людина красива», «Моє серце болить», тоді має сенс встановлювати істинність чи хибність цих висловлювань.

Отже, що таке судження як логічна форма?

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів і явищ, їх властивостей, зв’язків і відношень і яка має здатність виражати істину або хибу.

Н.І.Кондаков

Мовною формою судження є речення. Проте не будь-яке речення може вважатися виразом судження. Якщо за змістом речення можна визначити, істинним чи хибним є те, про що в ньому йдеться, тоді воно, дійсно, лінгвістично відповідає судженню. Таку функцію виконує розповідне речення. Це не означає, що інші форми речень, зокрема, питальні і окличні, позбавлені логічного сенсу. Вони мають власні логічні характеристики, але не пов’язані з істинністю чи хибністю.

Аналізуючи побудову розповідного речення (наприклад: «Літо тепле», «Суд є орган правосуддя», «Експерт не є свідком»), можемо з’ясувати, з яких елементів складається судження. Граматичній категорії простого розповідного речення «підмет»(«літо») відповідає логічне поняття «суб’єкт» (лат. subjectum), відповідно «присудок»(«тепле»)– в логіці іменується предикатом (лат. praedicatum). Суб’єкт і предикат прийнято називати термінами. Третій складник такого речення - слова «є (не є)» - в логіці відомий як зв’язка (лат. copula). В українській т інших слов»янських мовах зв’язка може бути відсутньою в реченні в явному вигляді, хоча вона завжди мислиться. Структуру простого судження (в граматиці простого розповідного речення) записують формулою:

S є P або S не є P - скорочено - S - P

Іноді між термінами встановлюється відношення іншого типу, наприклад: «Сонце є більшим ніж Земля». Тоді судження записується іншою формулою хRу, де R є символом відношення (зв’язкою). Предметів, пов’язаних відношенням, може бути два або більше. В логіці це називають двохмісним, трьохмісним, n-місним предикатом. Простим є судження з двохмісним предикатом, про такі судження розповідатимемо нижче. Судження з трьома або більшою кількістю предикатів є складними.

Слід усвідомлювати, що судження - логічна форма, а речення - граматична. Між ними є суттєві різниці. Речення дуже неадекватно виражаються різними мовами, навіть в межах однієї мови зміст тієї ж самої думки передається по-різному, в той час як їх логічна структура (судження) ідентична. Судження – форма мислення, за природою ідеальна, а речення – матеріальний вираз судження.

Висновки до питання

Речення – це слово або сукупність слів, яке виражає закінчену думку.

Для того щоб установити думку, виражену в реченні, необхідно зясувати судження, яке в ньому міститься.

Судження – це думка, яка розкриває звязок між предметами та їхніми ознаками через ствердження або заперечення.

У структурі судження виокремлюють три компоненти: субєкт, предикат, звязку.

Друге навчальне питання: Класифікація суджень

Всі судження можна поділити на прості і складні. Внутрішні особливості простих і складних суджень розглядатимуться нижче. Проаналізуємо різноманітні прості судження, а щодо складних зазначимо поки що лише те, що вони складаються з простих.

Зустрічаються судження із визначеним і невизначеним суб’єктом. Судження з невизначеним суб’єктом передаються в мові безособовими реченнями, наприклад: «Весело», «Вечоріє», «Мені однаково». Судження з виразно визначеним суб’єктом поділяються на одиничні, часткові, загальні. В одиничних судженнях суб’єктом є поняття, в обсязі якого наявний лише один єдиний предмет, наприклад: «Львів – найбільше місто Західної України». В частковому судженні суб’єкт являє собою частину свого можливого обсягу, наприклад: «Деякі птахи не літають». Загальними є судження, в яких суб’єкт охоплює всі предмети даного класу. Прикладом загального судження є визначення понять, а також речення типу: «Всі троянди є квітами» тощо.

Предикати суджень мають неоднаковий характер. В залежності від цього судження поділяються на розповідні, описові, пояснювальні. У пояснювальних судженнях предикат завжди відображає певний тимчасовий стан, наприклад, «цей підручник друкується». Описові судження мають предикат, який відображає відносно постійні властивості предметів чи явищ. Судження «трава зелена», «гори високі», «вода чиста» відносяться до описових. У пояснювальних судженнях встановлюється відношення між видом і родом, наприклад, «це є книга», «людина – розумна істота» та ін.

Частина суджень - це судження відношень. Серед різноманітних відношень можна виділити окремі їх види, які зустрічаються доволі регулярно. Це відношення тотожності, підпорядкування, просторові, часові, причинно-наслідкові. У судженнях тотожності суб’єкт і предикат однакові за обсягом і рівнозначні за змістом, наприклад, «Т.Шевченко – найбільший український поет». Для суджень підпорядкування поняття з більшим обсягом є підпорядковуючі, відповідно менші за обсягом – підпорядковані. Такими судженнями є, зокрема: «Лев – дика тварина», «Соціологія – гуманітарна наука» та ін. У судженнях, де йдеться про відношення просторові предикатом буде певне місце якогось предмету чи явища, наприклад, «Київ розташований на берегах Дніпра». Часові характеристики так само є предикатом у судженнях типу: «Ми живемо в ХХ1 столітті». Те ж саме стосується і суджень, що вказують на відношення причинності ( «Ненависть породжує агресію»).

Особливим різновидом простих суджень є екзистенціальні, або судження існування. Наведемо приклади таких суджень: «Дружба існує», «Вічний двигун не існує». В таких судженнях стверджується або заперечується існування суб’єкта. Хоч і здається, на перший погляд, що слова «існує (не існує)» виконують роль зв’язки, оскільки нагадують «є (не є)», проте насправді ствердження чи заперечення існування є предикатом таких суджень.

Розрізняють також аналітичні і синтетичні судження. Аналітичними є судження, в яких про суб’єкт говориться щось таке, що в ньому вже наявне. Ми подумки ніби відділяємо властивості від речі, тобто робимо аналіз. У судженнях «Цей студент розумний» або «Вітер холодний» властивість (предикат) міститься у речі від початку. В синтетичних судженнях не розкривається зміст суб’єкта; в предикаті говориться про щось нове, чого не було в змісті суб’єкта.

Види простих суджень

-----------------------------------------------------------------------------------------------

За субєктом: визначений і невизначений субєкт

З визначеним субєктом: одиничні, часткові, загальні.

За предикатом: розповідні, описові, пояснювальні.

Види релятивних суджень

____________________________________________________________

За відношенням: тотожності, підпорядкування, просторові, часові, причинні

Види екзистенціальних суджень

_______________________________________________________________

Аналітичні

синтетичні

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Логічний аналіз простих атрибутивних та релятивних суджень

Для логічного аналізу візьмемо два загальні типи суджень: атрибутивні і релятивні.

Атрибутивним (лат. attributum - ознака, властивість) є судження, в якому констатується чи заперечується наявність певної властивості у предмета. Приклади атрибутивних суджень: «Г.Сковорода був музично обдарованим»; «Вогонь гарячий». Релятивним (лат. relation - відношення) вважається судження, в якому фіксується якесь відношення між предметами, наприклад: «Іван родич Петра», «м.Лубни старіше за Львів». Будь які із суджень таблиці, поданої вище, можуть розглядатися як атрибутивні або релятивні. Також атрибутивні судження можуть бути представлені як релятивні і навпаки.

Атрибутивні судження. Відношення між термінами в них

Розподіленість термінів

Важливими логічними характеристиками атрибутивних суджень є їх кількість і якість.

Кількість суджень характеризує обсяг речей, яким надається певна властивість. Якщо властивість визнається (не визнається) за однією річчю – це судження одиничне. Прикладом одиничних суджень є «Г.Сковорода іноді іменується українським Сократом», «Київ – столиця України». В інших випадках якусь властивість має (не має) частина предметів даного класу. Це – часткові судження, наприклад: «Деякі люди музично обдаровані», «Деякі альпіністи не були у Гімалаях». Якщо ж властивість належить всім речам даного класу, або у всіх відсутня, такі судження називають загальними («Всі студенти нашої групи склали іспити», «Всі мудреці Китаю шанували Небо»). Слова «всі», «кожен», «жоден», «деякі», «окремі» позначають кількість суджень і називаються в логіці кванторами (лат. quantum – скільки). Розрізняють два види кванторів: квантор загальний і квантор частковий.

Кількість суджень – це така їх особливість, яка вказує на наявність або відсутність ознаки, властивості, певного стану або відношення. Якщо річ їх має, судження про неї називають стверджувальними, якщо ні – заперечними.

Поєднання характеристик кількості і якості дає чотири типи атрибутивних суджень:

загальностверджувальне;

загальнозаперечне;

частковостверджувальне;

частковозаперечне.

Кожному з цих суджень відповідає формула. Для стверджувальних суджень позначення взяті від латинського слова «affirmo» (стверджую). Перша голосна літера цього слова є символом загально стверджувального судження, друга – відповідно частково стверджувального. Джерелом символів для заперечних суджень є латинське слово «nego» (заперечую). Голосні літери цього слова відповідають загально заперечному і частково заперечному судженням. Запишемо формули вказаних суджень (розширені і більш лаконічні).

Всі S є Р Деякі S є Р Жодне S не є Р Деякі S не є Р

SАР S ІР SЕР SОР

А І Е О

Відношення між термінами цих суджень може бути представлене за допомогою кіл Ейлера.

Таблиця Відношення між термінами

Як видно зі схем, для загальностверджувальних суджень А є два варіанти відношень між їх обсягами. В одному варіанті обсяг суб’єкта цілком міститься в обсязі предиката, але обсяг предиката ширший. В таких судженнях встановлюється відношення між родовими і видовими поняттями, наприклад: «Всі зірки – небесні тіла». Інший варіант, відображений двома колами, що співпадають, передбачає рівнозначність суб’єкта і предиката. Прикладом таки суджень є правильні визначення через найближчий рід і видову відмінність.

В частковостверджувальних судженнях І також можливі різні варіанти відношень між їх обсягами. На одній схемі ми бачимо частковий збіг обсягів. Прикладом таких суджень є «Деякі музиканти є викладачами шкіл». Іншим варіантом частковостверджувальних суджень І є ті, в яких предикат підпорядкований суб»єкту, наприклад: «Деякі квіти є трояндами».

Можливі два види відношень між обсягами і в загальнозаперечних судженнях Е. На одній схемі ми бачимо кола, які не мають нічого спільного в обсягах. Прикладом їх є судження: «Жоден гуманіст не підтримує смертної кари». В інших судженнях Е (дихотомічних) обсяги суб’єкта і предиката заперечують одне одного, але у сумі вичерпують обсяг родового поняття.

У колах Ейлера, що відповідають частково заперечному судженню О заштрихована частина – це те, що виключається з обсягу терміну. Відношення між обсягами суб’єкта і предиката в цих судженнях нагадують відповідні відношення в судженнях І. Різниця між ними полягає в тому, що в судженнях І підкреслюється співпадіння обсягів, а в судженнях О – те, в чому вони не співпадають.

Важливою логічною характеристикою відношень між обсягами простих суджень є розподіленість. Якщо суб’єкт чи предикат, чи обидва терміни беруться у повному обсязі, вони розподілені, а коли у частині обсягу – не розподілені.

У загальностверджувальних судженнях А суб’єкт розподілений у схемі, що відображає родо-видові відношення, а предикат не розподілений. У випадку рівнозначності термінів обидва вони розподілені.

У частковостверджувальних судженнях І, де маємо частковий збіг обсягів, суб’єкт і предикат не розподілені. У варіанті судження підпорядкування предикат розподілений, а суб’єкт не розподілений.

Загальнозаперечні судження Е мають обидва терміни розподілені.

Для частковозаперечних суджень О характерна нерозподіленість суб’єкта і розподіленість предиката. Заперечні судження загалом мають предикат розподілений.

Таблиця розподіленості

Аналізуючи прості атрибутивні судження, ми оминули питання відношень між обсягами в одиничних. В традиційній логіці їм не приділялося достатньо уваги. Вважається, що вони подібні до загальностверджувальних або загальнозаперечних суджень, і всі логічні правила для загальних суджень чинні і для них.

Релятивні судження

Для того, щоб з’ясувати питання щодо особливостей релятивних суджень, візьмемо просте судження цього типу, з двомісним предикатом хRу, де х – антецедент (лат.antecedens – попередній), а у - консеквент (лат. consequens – наступний).

Розглянемо різні типи відношень, що зв’язують між собою х та у. Найбільш важливими і загальними відношеннями в даному випадку є відношення конверсії; симетрії і транзитивності.

Відношення конверсії (лат. conversion – обернення) – це пряме і зворотне відношення між х та у. В такому судження попередній предикат можна змінити так, що він стане наступним, і навпаки. Речення, що відповідають таким судженням рівнозначні, наприклад: «Іван Панасенко родич Петра Панасенка». Конверсивне відношення характерне для суджень, зв’язкою яких є «більше-менше», «чоловік-жінка», «брат-сестра», «родич» тощо.

Відношення симетрії у судженнях розподіляються на три групи: симетричні, асиметричні, несиметричні.

У симетричних судженнях несуттєво, х чи у є попереднім або наступним. В даному випадку зміст відношення не змінюється. Судження типу: «Збірна України зіграла внічию зі збірною Німеччини» є симетричним. Такі відношення виражаються словами: «дорівнює», «родич», «друг», «вчитися в одному класі» та ін.

Асиметричними є відношення, в яких х та у при перестановці антецедента і консеквента дають хибні судження, наприклад: «Іван батько Петра», «Отелло чоловік Дездемони», «Українці - нащадки скіфів».

Несиметричні відношення - це такі, в яких із суджень, виражених формулою хR у не випливають з необхідністю ані істинні у разі перестановки, ані хибні судження. Такими є відношення «поважати», «заздрити», «ненавидіти». «любити» тощо.

Нарешті, розглянемо транзитивне відношення. Якщо предмети х, у і y, z по черзі зв’язати певним відношенням, то це відношення буди чинним і для х, z (xRy i yRz = xRz). Транзитивним будуть відношення «рівний», «паралельно», «родич», наприклад: «Якщо Оксана є родичкою Тараса, а Тарас є родичем Ірини, то Оксана є родичкою Ірини». Якщо відношення не характеризується в такий спосіб, воно є нетранзитивним.

Висновки до питання

За кількістю судження поділяють на: загальні, часткові, одиничні.

За якістю судження поділяють на: стверджувальні, заперечні.

За кількістю та якістю судження поділяють на: загальностверджувальні, загальнозаперечні, частковостверджувальні, частковозаперечні.

Термін називають розподіленим, якщо його обсяг повністю входить до обсягу іншого терміна, або повністю виключається з нього.

Термін називають нерозподіленим, якщо його обсяг частково входить до обсягу іншого терміна, або частково виключається з нього.

Третє навчальне питання:Логічний квадрат. Розподіл термінів у судженнях

Одним з методів визначення істинності простих суджень в залежності від істинності вихідного судження є схема «логічний квадрат».

Малюнок «ЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ»

За припущеннями, ця схема створена візантійським філософом Михайлом Псьолом в Х1 ст. За її допомогою полегшується запам’ятовування типу відношень між різними за кількістю і якістю простими атрибутивними судженнями. Кожна лінія на цьому квадраті передає певне відношення між двома судженнями.

«Логічний квадрат» дозволяє визначити істинність чи хибність суджень, в яких суб»єкт і предикат однакові за змістом, але відрізняються за кванторами або якістю, або водночас тим і іншим. Прикладом таких суджень є: «Всі студенти склали іспит», «Деякі студенти склали іспит».

Розглянемо різні типи відношень, зафіксованих схемою.

Відношення між загальностверджувальним (А) і загальнозаперечним (Е) судженнями. Це відношення протилежності. Припустимо, що судження «Всі змії – дикі тварини» (А) істинне, тоді протилежне йому «Жодна змія не є дикою твариною» буде хибним. Отже, істинність одного такого судження веде до хибності протилежного йому. Візьмемо хибне судження Е («Всі люди володіють англійською мовою»). Протилежне йому А («Жодна людина не володіє англійською мовою» також видається хибним.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Таким чином: якщо одне з протилежних суджень (А-Е) істинне, то друге хибне, але якщо одне хибне, - друге не обо’»язково істинне; ці судження можуть бути водночас хибні, але не можуть бути істинні.

Відношення між загальностверджувальним і частковозаперечним судженням (А-О) і загальносуперечним і частковостверджувальним (Е-І). Такі судження називають суперечними. Судження «Всі пасажири зайняли свої місця у вагоні» будемо вважати істинним» (А). Тоді судження «Деякі пасажири не зайняли своїх місць у вагоні» (О) явно хибне. Візьмемо інший приклад: «Всі люди хворіють на грип» (А) – хибне судження. «Деякі люди не хворіють на грип»(О) – істинне судження.

Суперечні судження не можуть бути водночас ані істинні, ані хибні. Якщо одне з них істинне, друге хибне, і навпаки.

Відношення між загальностверджувальним і частковостверджувальним судженнями (А-І) та загальнозаперечним і частковозаперечним судженнями (Е-О). Ці судження знаходяться у відношенні підпорядкування. Наприклад, судження «Жоден француз не відвідав Англії» (Е) хибне, а підпорядковане йому «Деякі французи на відвідали Англію» – явно істинне. В іншому прикладі приймемо, що судження «Всі туристи сфотографувалися на пам’ять»(А) істинне, і підпорядковане йому «Деякі туристи сфотографувалися на пам’ять»(І) також буде істинним.

У відношеннях підпорядкування якщо загальне судження істинне, то і часткове істинне, але не навпаки; якщо часткове хибне, то і загальне хибне, але не навпаки.

Відношення між частковостверджувальним і частковозаперечним судженнями (І-О).

Таке відношення називають під противним, наприклад «Деякі люди займаються спортом»(І); «Деякі люди не займаються спортом»(О). Якщо прийняти одне істинним, інше також істинне в даному випадку. Інший приклад: «Деякі космонавти відвідали Марс»; «Деякі космонавти не відвідали Марс». Перше з цих суджень хибне, а друге істинне. Однак неможливо знайти прикладу, щоб обидва такі судження були хибні.

Підпротивні судження можуть бути водночас істинними, але не можуть бути хибними.

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Підсумуємо все зазначене у таблиці:

Висновки до питання

Відношення між порівняними судженнями можна розгянути за допомогою логічного квадрата.

Відношення між А та І, а також Е та О називать відношенням підпорядкування.

Відношення між А і Е називають відношенням протилежності.

Відношення між І та О називають відношенням противності.

Відношення між судженням А і О, а також Е і І називають відношенням протиріччя.

Вступ

Складним є судження, в яких два або більше простих суджень зв’язані між собою логічним сполучником (зв’язкою). Так, судження «Крадіжка є злочин» є простим, у ньому наявний один суб’єкт («крадіжка») і один предикат («злочин»). Судження ж «Присуд має бути законним і обґрунтованим» - це судження утворене із двох простих: «Присуд має бути законним» і «Присуд має бути обґрунтованим».

Більшість норм права виражається у формі складних суджень. Наприклад: «Сторонами у цивільному праві є позивач і відповідач», «Якщо справа порушена без законних обґрунтувань, прокурор припиняє її», «Недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону», «Напад із метою заволодіння державним чи громадським майном, пов'язаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, котра зазнала нападу, або загрози такого насилля (розбій), - карається…» тощо.

Складні судження утворюються із простих за допомогою логічних сполучників: «Якщо… то», «і», «або» та їм рівнозначних. Ці зв’язки або сполучники мають назву пропозиціональних (лат. propositio – висловлювання, судження).

Розглядаючи складні судження, ми не беремо до уваги внутрішню структуру простих суджень, що їх складають, тобто взаємовідношення між суб’єктами і предикатами. Натомість кожне просте судження розглядається як нерозчленоване ціле. Щоб відрізнити такі судження від простих, в яких аналізується взаємовідношення термінів, символами для формального виразу складних суджень будемо вважати за традицією а, в тощо.

Вище зазначалося, що сутнісною характеристикою судження як форми мислення є істинність чи хибність. Логікою вироблено спеціальний метод для визначення, істинним чи хибним є ціле складне судження в залежності від істинності чи хибності включених в нього простих суджень

Істинність складних суджень визначається за допомогою таблиць істинності, які мають свої особливості в залежності від типу логічного сполучника.

Основними видами складних суджень є п’ять: кон’юнкція, слабка диз’юнкція, строга диз’юнкція, імплікація, еквіваленція.

Перше навчальне питання: Кон’юнкція та диз’юнкція.

Кон’юнкція (лат. conjunction - сполучник, зв’язка)– це складне судження, в якому два або більше простих суджень поєднані логічним сполучником „і”. Символом кон’юнктивного судження є. Запишемо дане судження у вигляді формули:

а в

Приклад кон’юнктивних суджень: «Ухвала суду має бути законною і обґрунтованою», «Об’єктом розбою є як особиста власність, так і життя, і здоров’я громадян».

Особливістю кон’юнктивного судження є те, що обидва (або більше) висловлювання сумісні одне з одним, існують водночас, тобто припускається, що поєднання їх кон’юнктивним сполучником є істинним. Ця властивість кон’юнкції демонструється у наведеній нижче таблиці істинності. Символ „і” означає „істинно”, „х” – „хибно”. Чотири рядки таблиці у перших двох стовпчиках вичерпують всі можливі варіанти істинності і хибності простих суджень, що входять у дане складне судження. Вони можуть бути водночас істинні; перше істинне, друге хибне; перше хибне, друге істинне; обидва хибні. В третьому стовпчику містяться показники істинності кон’юнктивного судження. Таку таблиця іменують матрицею кон’юнкції.

З таблиці видно, що два від початку істинні прості судження дають істинну кон’юнкцію, а всі інші комбінації вихідних суджень призводять до хибної кон’юнкції.

Матриця кон’юнкції

Прикладом такого судження є „Квіти були дуже гарні, і ми подарували їх друзям”. У мові кон’юнкція може бути виражена не тільки сполучником „і”, але й іншими простими і складними сполучниками чи сполучниковими словами. Так, у юридичному законодавстві і правовій науці кон’юнктивні судження досить часто виражаються такими сполучниками і сполучними словами як «але», «а», «а також», через кому. Проте незважаючи на різноманітність граматичних форм, логічний смисл сполучника лишається „і”, тобто поєднання двох (або більше) істинних висловлювань. Поєднуючи кон’юнкцією не тільки два, але й більше простих суджень ми можемо впевнитись, що вона буде істинною лише у разі, якщо всі вихідні прості судження є істинними. Якщо ж хоч одне з вихідних простих суджень у багаточленній кон’юнкції є хибним, це веде до хибності цілої кон’юнкції.

Диз’юнкцією (лат. disjunctio – розділення, різниця) називають складне судження, в якому два або більше прості судження поєднання логічним сполучником „чи”, «або» (символ V; формула а Vв). Розрізняють два види диз’юнкції: слабку і строгу. Таблиці істинності, що їм відповідають, відрізняються між собою.

Слабкою є диз’юнкція, яка не виключає (але і не передбачає) істинності простих суджень, які входять до її складу. Логічний сполучник „чи”, «або» в даному випадку має розділово-єднальний смисл. Н.: «Переховування може виражатися у прихованні злочину, а також засобів та знарядь скоєння злочину, або слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом». Сполучник послабленої диз’юнкції «або», за допомогою якого у цьому судженні предикати («переховування злочинця», «знаряддя та засобів скоєння злочину», «слідів злочину», «предметів, здобутих злочинним шляхом»), означають, що суб’єкту судження («переховування») може належати тільки якийсь один із цих предикатів, але можуть належати одночасно і всі названі предикати. Перераховування може виразитися, наприклад, тільки у перераховуванні злочинця, а може полягати у переховуванні злочинця, знаряддя і засобів здійснення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинних шляхом, одночасно.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: