Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Закон виключеного третього 8 страница




(Грец. lemma - посилання) - силогізм, в якому один із засновків є умовним висловлюванням, два інших - розділові (диз'юнктивні) висловлювання, а висновок є категоричним висловлюванням або розділовим (диз'юнктивним) висловлюванням.

 

Правильна форма побудови умовно-розділового силогізму забезпечує виведення істинного висновку з істинних засновків.

Умовно-розділовий силогізм має різновиди: дилема, трилема.

Дилема (грец. di(s) - двічі й lemma - припущення) - умовно-розділовий силогізм, в якому два засновки становлять умовні висловлювання, третій засновок - розділове висловлювання, а висновок - просте категоричне висловлювання або розділове висловлювання.

 

Дилема поділяється на конструктивну та деструктивну, кожна з яких у свою чергу поділяється на просту та складну.

1. Проста конструктивна дилема - умовно-розділовий силогізм, який будується за схемою (А -> В, С -> В; A v С) -> В.

 

Наприклад: «Якщо особа У. хоче вступати на фізичний факультет університету, то вона повинна добре знати математику (А -> В). Якщо особа У. хоче вступати на хімічний факультет університету, то вона повинна добре знати математику (С ->В). Особа У. хоче поступати на фізичний або хімічний факультет університету (A v С). Отже, особа У. повинна добре знати математику (В)».

2. Складна конструктивна дилема - умовно-розділовий силогізм, який будується за схемою (А -> В, С -> D, A v С) -> (В v D):

 

«Якщо Ви будете казати правду, люди проклянуть вас (А->В). Якщо Ви будете обдурювати, то Вас проклянуть боги (С -> D). Але Ви можете казати лише правду або обдурювати (A v С). Отже, Вас проклянуть люди або боги (В v D)».

3. Проста деструктивна дилема - умовно-розділовий силогізм, який будується за схемою (А ->В, А -> С; -> -В v - С) -> -А

 

Наприклад: «Якщо особа Я. здійснила крадіжку, то вона порушила правову норму (А -> В). Якщо особа Я. здійснила крадіжку, то вона порушила моральну норму (А -> С). Особа Я. не порушила правову норму або не порушила моральну норму (-o В v -і С). Отже, особа Я, не здійснила крадіжку (- А)».

4. Складна деструктивна дилема - умовно-розділовий силогізм, який будується за схемою (А -> В, С -> D; -В v -D) -> (-A v -С):

 

«Якщо обвинувачуваний Л. вбив К. випадково, то, за ст. 119 ККУ, - це вбивство через необережність (А -> В). Якщо обвинувачуваний Л. вбив К. з метою пограбування, то, за ст. 115 ККУ, це є зумисним убивством (С -> D). Але неправильно, що вбивство К. обвинувачуваним Л. за своїми ознаками класифікується за ст. 119, або за ст. 115 ККУ (-^Bv D). Отже, неправильно, що обвинувачуваний Л. повинен бути засудженим за випадкове вбивство К. або з метою пограбування (-A v - С)».

Дилема широко застосовується в науці, в політиці, у щоденному житті як засіб виявлення і доведення логічної неспроможності положень, не сумісних із положеннями, уже встановленими чи визнаними обома сторонами.

До дилеми вдаються, коли необхідно показати непевність позиції протилежної сторони, котра і не визнає одного і не спростовує другого, що суперечить першому, тоді як необхідно настоювати на чомусь одному. Дилема використовується для розкриття суперечностей у міркуванні супротивника, вона вносить ясність у постановку питання, виділяє головне в спорі і, таким чином, сприяє правильному розв'язанню поставленого питання. Саме тому дилема досить часто використовується в різноманітних дискусіях, полеміці і особливо в судових промовах.

Трилема (грец. trias - три, lêmma - засновок) - складне диз'юнктивне висловлювання, яке складається з трьох простих висловлювань (диз'юнктів).

 

Формальний вираз A v В v С Різновид умовно-розділового силогізму, в якому три засновки є умовними висловлюваннями, четвертий засновок - розділове висловлювання, а висновок - також розділове висловлювання.

Схема виведення: (А -> В; С -> D Е -> F; A 1 С 1 Е) -> (В 1 D 1 F).

У відомій казці про богатиря, який стояв на роздоріжжі, є така трилема: «Якщо направо підеш, то загибель знайдеш (А -> В). Якщо наліво підеш, то коня загубиш (С-> D). Якщо прямо підеш, то у неволю потрапиш (Е -> F). Але йти можна або направо, або наліво, або прямо (А1С1Е). Отже, можна або загинути, або коня загубити, або у неволю потрапити (В 1D 1 F).

Висновки до питання

Умовний силогізм (імплікативний) - силогізм, в якому два засновки і висновок є умовними висловлюваннями; те саме, що гіпотетичний силогізм.

Умовно-категоричний силогізм - силогізм, в якому один із засновків - умовне висловлювання, інший засновок і висновок - категоричні висловлювання. Умовно-категоричний силогізм має два модуси: стверджувальний і заперечувальний, кожне з яких має правильну і неправильну форму побудови. Правильна форма передбачає виведення істинного висновку з істинних засновків, а неправильна форма цього не передбачає.

Розділово-категоричний силогізм - - силогізм, в якому перший із засновків є розділовим (диз'юнктивним) висловлюванням, а другий засновок і висновок - категоричні висловлювання. Розділово-категоричний силогізм має два модуси: стверджувально-заперечувальний і заперечувально-стверджувальний.

Умовно-розділовий (лематичний) силогізм - силогізм, в якому один із засновків є умовним висловлюванням, два інших - розділові (диз'юнктивні) висловлювання, а висновок є категоричним висловлюванням або розділовим (диз'юнктивним) висловлюванням.

Умовно-розділовий силогізм має різновиди: дилема, трилема.

Дилема (грец. di(s) - двічі й lemma - припущення) - умовно-розділовий силогізм, в якому два засновки становлять умовні висловлювання, третій засновок - розділове висловлювання, а висновок - просте категоричне висловлювання або розділове висловлювання. Дилема поділяється на конструктивну та деструктивну, кожна з яких у свою чергу поділяється на просту та складну.

Трилема (грец. trias - три, lêmma - засновок) - складне диз'юнктивне висловлювання, яке складається з трьох простих висловлювань (диз'юнктів).

 

Індукція

Вступ

Пізнання в будь-які галузі науки чи практичної діяльності починається з емпіричного пізнання – аналізу чуттєвих сприйняттів якостей та властивостей окремих предметів та явищ. У процесі споглядання однотипних природних та суспільних явищ дослідник зосереджує увагу на повторюваності певних властивостей у схожих обставинах. Стійка повторюваність наводить на думку про те, що вона не є індивідуальною, а загальною, притаманною всім явищам деякого класу предметів. Логічний перехід від знання часткового до знання загального здійснюється в цьому випадку в формі індукції.

Перше навчальне питання: Індукція як вид умовиводу. Види індукції

Правдоподібне міркування — це міркування, в якому між засновками та висновками не існує відношення логічного слідування, але наявне відношення підтвердження.

 

Зв’язок між засновками та висновком тут спирається на певні фактичні та психологічні причини, які не мають формального характеру. У зв'язку з цим в та­ких міркуваннях висновок не може випливати із за­сновків з логічною необхідністю.

 

За допомогою правдоподібних міркувань не можна отримати вірогідного знання. На відміну від дедуктивних міркувань, в яких здійснюють перехід від вірогідного знання до вірогідного, правдоподібні міркування вира­жають перехід від вірогідного до ймовірнісного знання. Висновки таких міркувань мають ймовірнісний (правдо­подібний) характер і потребують подальшої перевірки.

 

Розрізняють різні види правдоподібних міркувань. Серед них:

• індуктивні міркування;

• міркування за аналогією.

 

Індуктивні умовиводи базуються на русі думки, протилежному від дедукції.

Індукція (лат.inductio – наведення) в широкому смислі слова – це спосіб мислення, за якого думка наводиться на якесь загальне правило, що поширюється на всі одиничні предмети даного класу, тобто ми рухаємося у мисленні від одиничного до загального, від менш загального до більш загального.

Індуктивне міркування – це правдоподібне міркування, в якому здійснюють перехід від знання рол окремі предмети або частину предметів певного класу до загального знання про весь клас предметів.

 

Індуктивне міркування як і будь-яке міркування, складене із засновків і висновку. У засновках індуктивних міркувань міститься знання про окремі предмети або частини предметів, у висновку – знання про весь клас предметів.

В історії фізики, наприклад, дослідним шляхом було встановлено, що залізо добре проводить електричний струм. Ця ж властивість була виявлена в міді та сріблі. Ураховуючи належність вказаних провідників до металів, було зроблено індуктивний умовивід, що всім металам властива електропровідність.

 

Мідь проводить електрику.

Залізо проводить електрику.

Калій проводить електрику.

Срібло проводить електрику.

Мідь, залізо, калій, срібло – метали.

Отже, всі метали проводять електрику.

 

Засновки в цьому умовиводі не вичерпують увесь клас металів, у них ідеться лише про чотири хімічні елементи, що входять до цього класу, висновок — це судження про клас у цілому; ознака, яка належить кожному із перелічених металів, приписується у висновку всім металам. Таким чином, тут від знання частини предметів класу зроблено перехід до знання класу в цілому.

 

В основі індуктивного висновку лежить підтверджене тисячолітньої виробничою і науковою практикою положення про закономірний розвиток світу, всезагальний характер причинного зв’язку, вияв необхідних якостей і властивостей явищ через їх все загальність і стійку повторюваність. Переконання в закономірному порядку світового процесу набуло у нашій свідомості аксіоматичного характеру.

Аксіома індукції стверджує: усе, що стверджується про кожний предмет даного класу, відноситься до всього класу предметів.

Засновками індуктивного умовиводу виступають судження, у яких фіксуються одержана дослідним шляхом інформація про стійку повторюваність ознаки Р у ряді явищ А, В, С, Д і так далі, що належать до одного класу S.

 

Схема умовиводу в даному випадку має такий вигляд:

А, В, С, Д.. – Р.

А, В, С, Д.. – S.

Усі S суть Р.

 

Зміст наведеної схеми такий:

дослідним шляхом установлюється ряд предметів з однаковими ознаками Р;

на основі попереднього досвіду виявляють належність цих предметів до одного й того ж класу (роду S);

виходячи з принципу стійкості і повторюваності родових ознак, робиться висновок про те, що встановлені властивості наявні у всіх предметів цього роду.

 

Як і дедукція, індуктивний умовивід містить три складових елементи:

вихідне знання;

обґрунтовуюче знання;

вивідне знання (висновок).

 

Звідси випливають дві основні вимоги, що визначають правиль­ність та об'єктивну обгрунтованість індуктивного висновку:

1. Індуктивне узагальнення повинне проводитися тільки за суттєвими ознаками. Певну спільність іноді мають і несуттєві ознаки, але вони не мають повторюваності і тому не можуть стати предметом узагальнення.

2. Індуктивне узагальнення поширюється лише на об'єктивно подібні предмети. Тому важливим завданням є _роцес визначення належності досліджуваних явищ до єдиного _роцес, визнання їх однорідності або однотипності.

 

Уже з загальної характеристики індуктивного умовиводу виявляються його специфічні ознаки і відмінності від дедуктивного умовиводу:

- індуктивний висновок потребує множини засновників – від двох до безмежності, але не менше двох. З одного засновку висновок зробити неможливо, причому ймовірність висновку підвищується зі збільшенням числа засновків;

- висновок можливий при всіх заперечних засновках;

- усі засновки є одиничними або частковими судженнями (лише атрибутивні судження належності);

- в індуктивному умовиводі навіть з вірних засновків отримується ймовірний висновок, тому він називається ймовірним.

Незважаючи на ймовірнісний характер, індукція має велике пізнавальне значення.

Усяке теоретичне положення є узагальненим результатом дослідження окремих предметів, явищ, пізнання їх властивостей і причинно-наслідкових відношень. До загальних положень і висновків пізнання можна прийти лише дослідним шляхом, через вивчення конкретної дійсності, різноманітних зв'язків об'єктивного світу. На основі цього вивчення формується індуктивне відношення про закономірності природи, суспільного життя і практики.

 

Індукція в судовому пізнанні

 

Предметом судового дослідження є, як правило, конкретне одиничне явище, подія — злочин чи інше правопорушення. Юридична подія складна, вона мас багато сторін, ознак.

 

Злочин, наприклад, є завжди певною подією у формі діяльності чи бездіяльності. Скоєння злочину пов’язане з тим, що він залишає сліди в зовнішньому світі і в свідомості оточуючих людей. Ці сліди, виявлені слідчим і судом, є фактами, на основі котрих відновлюється загальна картина злочину, робиться висновок про те, що скоєно, яка злочинна подія мала місце в дійсності і хто її скоїв.

 

Відновлення цілісної картини злочину є процес індуктивний, до загального йдуть від окремих, одиничних фактів. Індуктивний умовивід будується так. У ході судового дослідження встановлюють, що кожен факт, що є ознакою злочинної події, пов’язаний з однією й тією ж особою (або групою осіб). На цій підставі робиться висновок, що злочинна дія в цілому знаходиться у зв’язку з даною особою і саме ця особа скоїла злочин.

Розрізняють два види індукції: повну і неповну.

Повна індукція — це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного _роцес роблять висновок про її наявність у всього _роцес предметів.

 

Деякі логіки вважають таку індукцію демонстративним умовиводом, або індуктивним силогізмом, оскільки в ньому висновок слідує із засновків з необхідністю. А.І Уйомов підкреслюючи, що в таких умовиводах висновок має достовірний характер, зараховує до них також ще два індуктивні умовиводи. Перший з них – вивід Хризипа – відомий під назвою „тим більше” (лат. fortiori). Суть його полягає в наступному: якщо якась властивість належить більшому предметові даного виду, то вона необхідно наявна в меншого предмету того ж виду. Наприклад, ми знаємо, що у дорослої людини є серце, печінка, шлунок тощо. Достовірним буде висновок про те, що і дитина має ці внутрішні органи. Другий випадок пов”язаний із ситуацією, в якій часткове судження неможливе, і вибір робиться між двома загальними судженнями. Наприклад, якщо знаємо, що тварина цього виду є ссавцем, то і всі інші представники того ж виду є ссавцями, які народжують і вигодовують своє потомство, а не тими, які в інший спосіб забезпечують продовження свого роду.

 

Приклад. Слідчий, опитавши усіх нічних сторожів колективного господарства «Світанок», кожен з яких засвідчив, що він не бачив автомобіля, котрий цієї ночі проїздив по двору господарства, зробив узагальнюючий висновок: «Жоден із нічних сторожів господарства «Світанок» цієї ночі не бачив автомобіля».

Схема міркування «повна індукція» має такий вигляд:

Клас А складається з предметів а1, а2... ап.

А1 належить ознака Р.

А2 належить ознака Р.

...

ап належить ознака Р.

Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р.

 

Повна індукція дає вірогідне знання, оскільки тут висновок робиться тільки про ті предмети чи явища, які перечислені в засновках. Але сфера її застосування обмежена.

По-перше, повна індукція неприйнятна, якщо кількість об'єктів і предметів, які нас цікавлять, безмежна, не піддається підрахуванню, наприклад, при спробі охарактеризувати ту чи іншу якість солдатів.

По-друге, застосування повної індукції просто недоцільне, наприклад, у випадку, коли необхідно перевірити якість боєрипасів, що довго зберігались на складі. Заявити про добре збережені на складі боєприпаси можна, тільки відстрілявши їх усі.

Другим варіантом вирішення завдання на перевірку якості боєприпасів, що зберігались на складі, може бути міркування, побудоване за допомогою неповної індукції.

 

Індуктивним умовиводом (у більш точному значенні цього слова) є неповна індукція.

 

Неповна індукція — це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки у частини пре­дметів певного класу роблять висновок про її ная­вність у всього класу предметів.

 

У висновку неповної індукції міститься більше інформації, ніж у засновках, тому її іноді іменують розширеною індукцією. На відміну від повної її висновок має вірогідний характер, проте вона є більш цінною, оскільки поширюється на ще невідомі речі і властивості даного класу.

 

Приклад: Під час обшуку в громадянина Сидоренка було вилучено 60 шерстяних дамських кофточок. Сім кофточок мали етикетки фабрики «Червона нитка». На цій підставі було зроблено гаданий висновок про те, що «Всі кофточки, вилучені у Сидоренка, виготовлені фабрикою «Червона нитка».

 

Схема міркування «неповна індукція» має такий вигляд:

 

Клас А складається з предметів а1, а2... ап.

А1 належить ознака Р.

А2 належить ознака Р.

аі належить ознака Р.

Отже, всьому _роцес предметів А належить ознака Р.

 

Виділяють такі види неповної індукції: популярна, наукова.

 

Популярна індукція – це неповна індукція, при якій, знаючи, що деякі спостережувані предмети мають одну й ту ж ознаку, робимо висновок, що всі предмети даного класу мають цю ознаку.

Правомірність такого умовиводу заснована на припущенні, що речам властиві постійні, стабільні ознаки. Іншими словами, ми впевнені в тому, що в природі діють певні закономірності, і речі в звичайних умовах свого існування в усіх окремих випадках будуть мати однакові властивості або діяти в однаковий спосіб.

Так, знаючи, що цей сумлінний студент написав хорошу роботу на конкурс, і другий зробив так само, і інший, викладач робить висновок про зв’язок старанності і зацікавленості студентів у навчанні з їх здатністю взяти участь у конкурсі студентських наукових робіт.

Популярну індукцію Ф.Бекон назвав індукцією через простий перелік при відсутності суперечних випадків. Дійсно, викладач, що веде студентську наукову роботу, зустрівши успішних у навчанні студентів, які, пообіцявши виконати роботу на конкурс, не виповнили цього завдання, буде із застереженням обирати кандидатів на конкурс у майбутньому. Дана індукція не є достовірною навіть за умови, що багато випадків підтверджують висновок. Коли ж зустрічається хоч один суперечний випадок, вся індукція втрачає силу. У працях з логіки зазвичай наводять приклад з лебедями. Довгий час європейці вважали, що лебідь може бути лише білим. Проте це уявлення було спростовано, коли в Австралії в 17 ст. було знайдено чорних лебедів.

Приклад:

Петренко не знав потерпілого.

Іваненко не знав потерпілого.

Сидоренко не знав потерпілого.

Петренко, Іваненко, Сидоренко – свідки у справі.

Отже, всі свідки у справі не знали потерпілого.

 

Наукова індукція — це індуктивне міркування, в якому висновок роблять на підставі відбору необ­хідних та виключення випадкових обставин.

Наукова індукція заснована на принципі відбору досліджуваних об’єктів. Замість простого переліку типових випадків, як у популярній індукції, тут дослідження здійснюється за певним планом.

 

Головна відмінність наукової індукції від індукції популярної в тім, що наукова індукція призначена для знаходження суттєвих зв’язків. Весь _роцесс умовиводу тут будується:

- на планомірному і методичному відборі об'єктів, необхідних для дослідження;

- встановленні суттєвих ознак цих об’єктів;

- розкритті внутрішньої обумовленості цих суттєвих ознак;

- співставленні одержаних висновків з іншими однотипними положеннями науки в даній галузі знань.

 

Кожний окремий випадок аналізують, виділяють суттєві ознаки, а всі випадкові, несуттєві ознаки відкидають. У висновках таких умовиводів суттєві ознаки пов’язують з іншими узагальненнями. За такої методики висновок порівняно з популярною індукцією значно більш вірогідний. Прикладом наукової індукції є статистична індукція, в основі якої знаходиться кількісне співвідношення випадків, що підтверджують або не підтверджують висновок щодо усіх досліджуваних предметів. Така індукція застосовується у соціологічних дослідженнях, зокрема при вивченні громадської думки. Опитування не проводять серед будь-яких довільно обраних респондентів. Надійність результатів дослідження значно підвищується, якщо взяти різні групи населення в залежності від віку, статі, професії, місця проживання, освіти тощо. Сучасна теорія індуктивних процесів на основі статистичних закономірностей дозволяє виявляти типові зв’язки в досліджуваних об’єктах і виражати їх у вигляді математичних формул.

Висновки з питання

Індуктивним називають умовивід, в формі якого відбувається емпіричне узагальнення, коли на підставі повторюваності ознаки у явищ певного класу роблять висновок про їх приналежність усім явищам даного класу.

 

Друге навчальне питання: Індуктивні висновки про причинний зв’язок та методи його встановлення

 

Індукція, заснована на знанні причинних зв’язків між предметами і явищами – це вид індуктивного умовивід, внаслідок якого отримуємо загальний висновок про весь клас предметів на основі знання про причинні залежності лише деяких предметів даного класу.

 

В цій ситуації ми зустрічаємося з явищем причинності.

Причинною є така залежність між об’єктами, за якої один об’єкт в такий спосіб пов’язаний з іншим, що виникнення першого необхідно породжує появу іншого, а знищення першого обов’язково веде до зникнення другого.

 

В даному випадку перший об’єкт називають причиною, а другий наслідком (дією).

 

Причинний зв’язок належить до найпоширеніших залежностей в природі і суспільстві. Він настільки звичний для нас, що ми, стикаючись з будь-яким явищем, що нас глибоко зацікавило або непокоїть, майже автоматично міркуємо про причини і намагаємося відшукати їх. Якщо відчуваємо біль, наша увага мимоволі звертається до причини цього.

 

Для причинного зв’язку характерні такі властивості:

- всезагальність зв'язку;

- послідовність у часі;

- необхідний характер зв'язку;

- однозначна залежність між причиною і наслідком.

 

Всезагальність причинного зв'язку означає, що у світі не існує безпричинних явищ. Кожне явище має свою причину, яка може бути виявлена у процесі дослідження.

 

Послідовність у часі означає, що причина завжди передує наслідку, незалежно від тривалості інтервалу в часі. Послідовність у часі - необхідна умова причинного зв'язку, хоч сама по собі вона недостатня для виявлення дійсної причини. Навіть виявлення фактів, здатних стати причиною досліджуваного явища, не знімає всіх труднощів установлення безпосередньої причини даного явища. Ці труднощі пояснюються такими обставинами:

одне й те ж явище може бути викликане декількома причинами; дія причин виявляється лише за наявності відповідних умов; від причини слід відрізняти привід (явище, яке прискорює чи сповільнює прихід наслідку, але не більше того);

на причину може вплинути породжений нею наслідок і т. д. Причинний зв'язок характеризується властивістю необхідності. Це значить, що наслідок може виникнути лише за наявності причини; відсутність причини необхідно веде і до відсутності наслідку.

Однозначний характер залежності між причиною і наслідком означає, що кожна конкретна причина завж і викликає відповідний і певний наслідок. Видозміни в причині з необхідністю ведуть до видозмін у наслідку.

Індукція, заснована на знанні причинних зв’язків є різновидом наукової індукції. На її основі розроблено ряд ефективних методів наукового дослідження. Ці методи є основою особливого розділу логіки – елімінаційної (лат. elimination – виключення) індукції, або індукції Бекона-Мілля. Ф.Бекон вважається основоположником теорії індуктивного умовиводу; йому належить перший докладний опис вказаних методів, а Д.С.Мілль ретельно відпрацював формулювання цих методів і через наочні приклади показав непересічну цінність їх для наукового дослідження.

Виокремлюють п'ять методів встановлення причин­них зв'язків:

- метод єдиної схожості;

- метод єдиної різниці;

- об'єднаний метод схожості та різниці;

- метод супровідних змін;

- метод залишків.

 

Метод єдиної схожості

Для того щоб застосувати метод єдиної схожості, необхідно зробити такі кроки:

 

1. Визначити всі випадки, де мало місце явище а, причина якого невідома.

2. Проаналізувати всі окремі випадки і виокремити всі обставини, пов'язані з появою явища а.

3. Винайти спільну для всіх випадків обставину. Саме вона і буде причиною виникнення явища а.

 

Необхідно відзначити, що обставина повинна бути єдиною. Якщо виявляють кілька обставин, то тоді бу­де невідомо, яка з них є причиною досліджуваного явища. Саме тому цей метод називають методом єди­ної схожості.

Приклад: В одній районній конторі зв’язку було три випадки вчинення крадіжки однаковим способом (цінності виймалися із страхових мішків без їхнього пошкодження): 4 серпня, 20 і 25 грудня. Слідство встановило, що в усіх трьох випадках пошту перевозив з однієї контори зв’язку до другої візник Сашков. Відправляли і отримували пошту в усіх трьох випадках різні особи: 4 серпня – Петренко й Іваненко, 20 грудня – Миколаєнко і Яковенко, 25 грудня – Ворона і Савченко. На цій підставі слідчий висунув версію про те, що крадіжка скоєна візником Сашковим.

Можна показати суть цього методу, використовуючи символи:

 

1 випадок: попередні обставини АВСD викликають а

2 випадок: --- АEFG --- a

3 випадок --- AHIJ --- a

______________________________________________

Вірогідно, що А є причиною а

 

Загальне правило методу єдиної схожості формулю­ють так. Якщо обставина А постійно передус появі явища а, натомість інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища.

 

Застереження. Метод єдиної схожості хоча й дає змогу висувати гіпотези та версії, що мають високий рівень імовірності, проте він має певні недоліки. Так, тут можлива помилка, яку називають «неповний пе­релік альтернатив».

 

Розглянемо приклад міркування за методом подібності. В одному із селищ у літній час були зафіксовані за короткий проміжок часу три випадки захворювання на дизентерію. При виясненні джерела захворювання основна увага зверталась на такі обставини, як питна вода, молоко, овочі і фрукти, які частіше інших є причиною кишеч­них захворювань у літній час. Інформація про харчування пацієнтів виявилась такою:

вода із криниці, молоко, овочі; вода кип'ячена, молоко, фрукти; вода кип'ячена, молоко, овочі.

Наведені обставини послужили основою для індуктивного узага­льнення з проблематичним висновком, що поширення дизентерії пов'язане з вживанням молока. У подальпюму цей правдоподібний висновок одержав додаткове підтвердження: жінка, яка продавала молоко, була бацилоносієм дизентерії.

 

Приклад. «У 1937 році під Рязанню на хімічному заводі зненацька спалахнула епідемія черевного тифу. Як це завжди було у важких ситуаціях, Малишев послав Андрія...

Треба було опитати хворих: що вони їдять, що п'ють, де працюють, чи бувають один у одного? Таким чином, він встановив, що більшість хворих пра­цює у шкідливих цехах. З цього можна було щось здо­бути, хоч і небагато, цікавішою за все була обставина, що всі вони без винятку пили молоко, яке їм давали як робітникам шкідливих цехів. Але молоко було відмін­ним, стерилізованим. Його привозили з дослідницько-показової ферми, що знаходилася неподалік заводу. Андрій поїхав на ферму: білі халати, блискучі вікна... Жодного пилу на сепараторах, холодильниках, лабо­раторних столах. Можна було б, звичайно перевіри­ти, чи нема серед робітників ферми бацилоносіїв — так називаються люди здорові, але які виділяють хво­робливі бактерії. Він зробив це, як то кажуть, для очищення совісті, і виявив, що таким бацилоносієм була жінка, яка розливала стерилізоване молоко, кот­ре відправляли до їдальні заводу» (В.Каверін «Від­крита книга»).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных