Закон виключеного третього 10 страница

1.Суспільні відношення, щодо яких повинно бути винесено рішення, обов'язково повинні знаходитися у сфері правового регулювання, хоча б у загальній формі повинні бути врегульовані правом.

2.Якщо існує норма, що регулює певне суспільне відношення, а застосовується аналогія за мотивом, інакше кажучи, аналогія в ситуації, то це найгрубіше порушення законності; така ситуація може виникнути через незнання діючих законів або через свідомий намір обійти закон.

3. Необхідний ретельний аналіз законодавства, у результаті якого може бути вирішене питання щодо застосування аналогії закону; схожість повинна бути саме в суттєвому, а розбіжності — в деталях, у несуттєвому.

4. Потрібне мотивоване пояснення причин застосування до даних суспільних відношень аналогії закону.

Висновки з питання

Аналогією називається такий умовивід, в якому від схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів і в інших ознаках.

Моделювання – це така різновидність наукової аналогії, при якій один з аналогічних об’єктів (модель) досліджується як імітація іншого (оригінала) і одержані знання про модель служать необхідними засновками висновку за аналогією про оригінал.

Друге навчальне питання: Гіпотеза. Прогнозування.

Пізнання будь-якого явища розпочинається зі збирання інформації, фактів про це явище. На початку пізнання, як правило, такої інформації, фактів про явище недостатньо, щоб за їх допомогою пояснити досліджуване явище, зробити достовірний висновок. Тому, не очікуючи доки накопичиться достатня інформація, факти, роблять здогадне пояснення досліджуваному явищу. Потім цей здогад, припущення розвивають і доводять.

Гіпотеза (від грец. hypothesis, що означає передбачення, основа) — форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Часто гіпотезою називають і припущення про існування факту, який безпосередньо не спостерігається.

Гіпотеза базується на минулих, уже відомих знаннях і, зберігаючи наступність по відношенню до цих знань, містить принципово нові знання. За своєю логічною природою гіпотеза є умовивід, у якому один чи більше засновків невідомі.

Гіпотеза — і не істинна, і не хибна. Одержавши підтвердження, гіпотеза перетворюється в істину після чого перестає бути гіпотезою. Якщо гіпотеза спростовується, то вона стає хибним положенням і знову ж таки перестає бути гіпотезою. Гіпотезу слід відрізняти від безпідставної фантазії.

Побудова гіпотез — необхідний шлях для створення наукової теорії, прийняття управлінських рішень. Гіпотеза висувається для розв'язання деякої конкретної проблеми: пояснення нових фактичних даних, ситуацій, усунення суперечностей між теорією і практикою і т. п.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона може складатись з цілої системи суджень, понять і умовиводів.

Вимоги до гіпотези:

- по можливості, бути простою, тобто сформульованою в одноз­начно зрозумілих термінах, і не вимагати введення все нових припущень;

- не містити в собі логічних протиріч, не суперечити раніше встановленій системі знань (фактам, законам природи, суспільства);

- бути застосованою до гранично широкого кола явищ та прагнути пояснити не частину яких-небудь фактів, а по можливості всю сукупність фактів, відносно яких вона висунута;

- бути перевірною. Розрізняють перевірюваність: короткотермінову, можливу в найближчий час; довго­тривалу, можливу в найближчій перспективі;

- створювати основу для досліджень, стимулювати пізнання навколишнього світу.

Перевірена експериментом, гіпотеза переходить із припущення в розряд достовірного судження, стає теорією. У цьому плані гіпотеза виступає як початковий ступінь встановлення наукової теорії. За своєю суттю майже кожний закон природи спочатку був гіпотезою.

Елементи гіпотези

Раніше відмічені істотні ознаки дають можливість більш чітко визначити елементи гіпотези.

- вихідні дані;

- обробка вихідних даних;

- припущення;

- перевірка гіпотези.

Будь-яка гіпотеза має вихідні дані, чи основи і кінцевий результат міркування - припущення. Вона включає також обробку вихідних даних і логічний перехід до припущення.

Завершальний етап пізнання - перевірка гіпотези, що перетворює припущення в достовірні знання або відкидає його.

Способи підтвердження гіпотез

1. Виявлення передбачуваного об'єкта, явища чи властивості предмета.

2. Виведення наслідків і їх обґрунтування. У процесі обґрунтування велика роль відводиться різним експериментам.

Перший і другий способи називаються прямими.

Способи спростування гіпотез

Спростування гіпотез здійснюється шляхом спростування наслідків, що випливають з даної гіпотези. Спростовувати гіпотезу можна тоді, коли не виявляється жодного чи багато з цих наслідків або є достовірні факти, які суперечать їм. Структура спростування гіпотези має вигляд умовно-категоричного силогізму:

Чим більше число наслідків відсутнє, тим вищий ступінь спростування даної гіпотези.

У судовій практиці часто висувається декілька припущень, що іменують версіями, які по-різному пояснюють одну й ту ж подію у цілому або окрему його обставину. Термін «версія» не є специфічним юридичним терміном, ним користуються і в інших галузях.

Версія (від, латин. verso, що означає тлумачу, зважую), один з кількох, відмінних один від одного, викладів або пояснень якогось факту, події.

Хоч логічна структура версії не відрізняється від логічної структури гіпотези і є її різновидом, але вона певним чином відрізняється від наукової гіпотези. Ця різниця проявляється при розгляді предмета чи ступеня обґрунтування. Предметом наукової гіпотези є закони розвитку природи, суспільства чи мислення. Гіпотези висуваються для пояснення значних явищ чи подій, обґрунтовуються тривалими спостереженнями, науковими положеннями, законами. Висування гіпотези уже само собою є певним науковим досягненням, що просуває вперед пізнання.

Предметом же версій часто є окремі одиничні події, явища, факти, речі, часом навіть і незначні. При доведенні чи спростуванні версій крім логічних правил і законів посилаються і на юридичні, що не беруться до уваги при доведенні чи спростуванні наукових гіпотез.

На основі ступеня загальності наукові гіпотези поділяються на загальні, часткові і одиничні.

Загальна гіпотеза — це наукове передбачення, припущення про закони чи закономірності якихось явищ. Вони висуваються для пояснення усього класу описуваних явищ, виведення закономірного характеру їх взаємозв'язків у будь-який час і у будь-якому місці.

Приклад.

Гіпотеза про виникнення життя на Землі.

Загальна гіпотеза після її доведення стає науковою теорією чи її елементом. Гіпотеза, яка перетворилась у теорію чи її елемент, перестає бути проблематичним знанням. Але вона не перетворюється в абсолютну істину, яка не може розвиватись.

Часткова гіпотеза — це наукове передбачення, припущення про походження чи закономірності частини об'єктів, які виділені з усього класу об'єктів, які розглядаються.

Приклад.

Гіпотеза про виникнення причин спаду виробництва на підприємствах якоїсь галузі; гіпотези про розвиток міжнародних економічних відносин в Україні.

Одинична гіпотеза — це наукове передбачення, припущення про походження чи закономірності одиничних фактів, конкретних подій, явищ.

Приклад.

Дослідник будує одиничну гіпотезу у ході вивчення конкретної організації, розробляючи індивідуальний проект удосконалення методів менеджменту.

Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою відносно однієї, і загальною відносно інших гіпотез.

Крім такого поділу, гіпотези поділяються на наукові та робочі.

Наукова гіпотеза — це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи, суспільства чи мислення.

Приклад.

Гіпотеза про походження живих істот.

Наукову гіпотезу висувають у процесі наукових досліджень.

Робоча гіпотеза – накопичення певної кількості фактів, їх групування.

У ході доведення загальної, часткової чи одиничної гіпотези дослідник будує робочі гіпотези, які висуваються, як правило, на початку дослідження і коли ще не ставиться завдання виявлення причин чи закономірностей досліджуваного явища. Накопичивши певну кількість фактів, спочатку їх групують, а потім висувають робочу гіпотезу. Висунувши робочу гіпотезу і, переконавшись, що вона не може пояснити явище, котрим цікавиться дослідник чи пояснює це явище неправильно, він може замінити висунуту робочу гіпотезу іншою.

Робоча гіпотеза може стати у ході подальших досліджень науковою гіпотезою.

Прогнозування

Найважливішою функцією людського мислення і одним із головних завдань наукового пізнання є передбачення майбутнього. Будь-яка галузь науки не обмежується збиранням фактів, а дає їх пояснення, розкриває закономірний зв'язок явищ. Передбачення базується на вивченні об'єктивних тенденцій, що властиві всім явищам реальної дійсності. Результатом передбачення як логічного процесу може стати науково достовірний прогноз.

Наукове передбачення і прогнозування тісно пов'язані між собою, хоч і не тотожні одне одному.

Прогнозування - один із видів науко­вого передбачення, побудованого на високій імовірності і науковій обгрунтованості.

Воно вирішує вужчі, конкретні питання і розрахо­ване на порівняно невеликий період часу.

Прогнозування - складний логічний процес, який включає в себе систему індуктивних і дедуктивних умовиводів, висновків за аналогією, гіпотетичних положень, моделювання.

Призначення прогнозування - сприяти науковому обгрунту­ванню планів, вибору оптимальних варіантів вирішення поставлених завдань, виходячи із знань теперішнього і перспектив на майбутнє. Прогнози розробляються в різних галузях.

Важливою логічною передумовою прогнозування служить гіпотеза. Усвідомлюючи майбутнє, часто приходиться користуватися не зовсім достовірними, але ймовірними відомостями про теперішнє.

Успішне прогнозування можливих ситуацій і дій щодо них передбачає:

сувору об'єктивність в оцінці обстановки;

усебічний аналіз співвідношення сил;

логічну стрункість і послідовність мислення;

облік різноманітних причинно-наслідкових відношень і їх творче використання при прийнятті рішень.

Висновки до питання

Гіпотеза (від грец. hypothesis, що означає передбачення, основа) — форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Прогнозування - один із видів науко­вого передбачення, побудованого на високій імовірності і науковій обгрунтованості.

Теорія аргументації

Вступ

Особливістю наукового пізнання є те, що нові результати визнаються істинними і включаються в основи окремої науки, якщо вони пройшли логічну перевірку на обґрунтованість і вважаються доведеними. Ці вимоги стосуються й інших сфер людської діяльності, де є потреба в обґрунтуванні істинності будь-яких тверджень (суджень). Логічний механізм обґрунтування істинності висловлювань вивчається розділом логіки, який називають теорією доведення, або аргументації.

Перше навчальне питання: Сутність і структура доказу. Види та методи доказу.

Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути взяте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності.

В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього зіставлення їх із дійсністю, за допомогою органів чуттів, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпілого, має сліди пошкодження»,досить оглянути цей замок.

Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують у дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упевнитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочину»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і т. д. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряється не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.

Доведення — це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.