АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 4 страница

Однак головним, що забезпечило Колріджу гідне місце в історії літератури, а його творчості живу й досі естети­чну вартість, була поезія. Найуславленішою серед поезій

290

Англійський романтизм

Англійський романтизм

291

письменника була його "Поема про Старого Мореплав­ця", перекладена багатьма мовами світу, зокрема й укра­їнською. Поема увійшла до складу "Ліричних балад" й виразно демонструвала усю відмінність художніх індиві­дуальностей авторів збірки.

Сюжет поеми не важко переповісти, тим більше, що він викладений самим автором у супутньому прозовому переказі: подорожньому, що з двома друзями поспішає на весільну учту, впадає в око дивний старий з пронизливим вогняним поглядом. Старий зупиняє подорожнього, той скоряється його волі і вислуховує страшну й таємничу оповідь. Колись старий був моряком і плив на кораблі на південь. Корабель втратив управління і його занесло штор­мом у льодові тороси поблизу Південного полюсу. Раптом з'явився білий птах — альбатрос і вивів корабель з льо­дової пастки. Матроси раділи порятунку й годували свя­щенного птаха. "Старий моряче! Як ти зблід! // По тілу йде мороз! // Стрілу пустив я, кров пролив, // Загинув Альбатрос". Цей невмотивований жорстокий вчинок має жахливі наслідки. Тепер корабель несе до екватора. Екі­паж переслідує Дух, що метиться за вбитого священного птаха. Після тривалих мук від голоду, спеки, спраги мо­ряки зустрічають корабель-примару. "А шпангоути його видавалися гратами перед обличчям призахідного Сонця. Примарна Жінка і її подруга Смерть і більше нікого на борту корабля-скелета". "Смерть і Життя-по-Смерті зіг­рали в кістки на екіпаж брига, і та, друга, виграє Старого Мореплавця" (Колрідж). Весь екіпаж вмирає, а вбивця Альбатроса лишається в живих. Після, здавалося, безкі­нечних мук серед загниваючого моря і трупів своїх това­ришів він повертається у рідні краї, бачить своє село, дзвіницю церкви і маяк. Корабель серед тихої води йде на дно разом з усіма мерцями, а Старого Мореплавця рятує Схимник і Рибалка. "І тут його доганяє довічна покута..., невпинна одвічна тривога жене його мандрувати з краю в край".

Ось відтоді катує біль Мене в непевний час. Я мушу все розповісти, Щоб в грудях біль погас.

"І на своєму власному прикладі Старий Мореплавець повчає любити і шанувати всяку істоту, яку Всевишній, створив і возлюбив".

Тож прощавай і пам'ятай Напучення моє: Лиш той до молитов дозрів, Хто люд і звірів і птахів Любов'ю обов'є.

Переклад О. Мокровольського

У цієї поеми-притчі„є₄,.як годиться, свій повчальний висновок," який**'звучить у наведених вище рядках. Суть його — в двох^аповідщ_Божих — "Не убий!", "Люби свого ближнього", — які перегукуються з мораллю поеми. Якби заради цих двох повчальних думок Колрідж написав свою поему, вона, мабуть, не викликала б такого постійного інтересу, такого бажання розгадати її таємничі образи.

Але крім цих заключних повчань все інше в "Старому Мореплавці" не піддається однозначному тлумаченню^ Хто такий Дух, хто мстйться за вбитого птаха? Яким символом -— добра чи зла — є білий альбатрос? Моряки спочатку бачили в ньому рятівника, а потім після його загибелі вирішили, що він приносив загрозливий туман, тобто був втіленням зла. Чому Примарна Жінка і Смерть на палубі корабля-скелету грали в кістки на життя і загибель екі­пажу? Таких питань постає багато. А Колріджів твір, як витвір високої поезії, не піддається поясненню з допомо­гою звичайної логіки і здорового глузду. Одна романтична яскрава таємнича картина змінюється іншою, одне трагі­чне почуття за іншим спливає на душу слухача оповіді Мореплавця (і читача), баладний ритм заколисує, зачаро­вує, музика віршу відносить уяву в надприродні сфери.

Чи це значить, що "Старий Мореплавець" — "поезія заради поезії", позбавлена глибшого екзистенціального, етичного, релігійного змісту? Звичайно, ні! Почнемо з того, що весь твір наскрізь символічний. Все в ньому відбува"" ється в універсальному просторі й часі, без будь-якого прикріплення до конкретної історичної доби чи певної країни. Можна твердити, що океан, по якому з півночі на південь й навпаки несе корабель, це "море житейське", а час — період людського існування взагалі. Фантастичний сюжет, конфлікти, образи крім читаного й зримого змісту, більш-менш конкретного, мають другий, а може й третій і т. д. символічний зміст, є своєрідною метафорою. Це в поемі щось подібне до сприйняття світу середньовічною свідомістю, в якій кожна річ, жест, рух крім звичного значення мали ще інший, прихований, головний зміст. До речі, Колрідж не раз формулював своє розуміння

292

Англійський романтизм.

Англійський романтизм

293

алегорій і символів як категорій поетики, зокрема він вважав, що алегорія — результат розуміння, а символ — плід фантазії, символ сполучає "серце і розум поета", він "прилучається до реальності, яку робить осягальною", він "характеризується тим, що в індивідуальному прозирає особливе, або в особливому — загальне, або в загально­му — всеохоплююче; а найбільше тим, що вічно в тимча­совому прозирає й перебуває".

Колрідж, як і більшість англійських або німецьких ро­мантиків, був надто зацікавлений середньовіччям, у ньому шукав художнього й ідейного натхнення. Тут він ішов разом з Вордсвортом. Обидва хотіли віднайти первісне, незаймане, примітивно-відверте в почуттях і вчинках ін­дивіда. Вордсворт вбачав це в характерах і пристрастях простих людей, селян. Колрідж віднаходив — у сучасників грубої, прямої і водночас таємничо-спіритуальної доби середньовіччя, коли для людства був ще відкритий, на його думку, "тонкий світ" (за сучасною термінологією) нематеріальних істот, духів, ангелів, примар, з якими зви­чайні смертні могли спілкуватися. Цей надреальний світ духів і примар існує в поемі "Старий Мореплавець" й визначає не лише весь сюжет, а й емоційний лад, світ образів.

Як пише Роберт Пени Уоррен у своєму великому есе "Поема, породжена чистою уявою. Спроба прочитання" (1945-1946): "Мабуть Колрідж намагався використати в поемі "матеріальні дива" для висловлення істин духовних, малоймовірне в природі — для висловлення імовірного духовно... Хоч філософ і сказав, що "шукати філософські доктрини в цих чарівних рядках було б педантством", а літературознавець знаходить в них "лише аромат, тонкий присмак роздумів поета"... ми можемо... зробити висновок, що всі висловлювання Колріджа в зародку... можна знайти у "Старому Мореплавці". Ця поема — головна для Колрі­джа, головна вона і для його доби, причому не просто розкриває добу, а й фокусує її найважливіші тенденції і суперечності".

До таких суперечностей можна віднести суперечність між традиційною христишгською вірою й -тотальною зне­вірою в усіх людських цінностях і милосерді божому; між проголошенням любові до людства і кривавою жорстокіс­тю до окремої людини; між культом раціональності, тве­резого, освіченого розуму й стихійними, иеопанованими пристрастями, які так страшно вириваються на поверхню

життя, руйнуючи розумне й усталене; між проголошенням братерства між людьми й нескінченними братовбивчими війнами. Проблема злочину і кари, кари людської і помсти надлюдських сил, фізичного покарання й муки духовної, вічної. Ці й інші думки втілені в поемі в художньо яскраві, напрочуд суггестивні метафори й символи, картини й об­рази.

Серед важливих прийомів створення чуттєвого напру­ження, вияскравлення образу у Колріджа в "Старому Мореплавці" ■— знаменитий романтичний контраст. Кон­трасти виступають на різних рівнях твору від його поча­тку й до кінця. Все життя в уявленні Колріджа позбавлене гармонійної цілісності, його роздирають суперечності й це найповніше передають образні й емоційні контрасти.

Цікаву ідею висловила в своєму дослідженні про Кол­ріджа петербурзька дослідниця Н. Дьяконова: "Хресні муки, що переніс сам моряк і його товариші, їх довга агонія, відродження, яке почалося від тієї миті, коли він набув здатності до безкорисливого захоплення божими істота­ми, — все це на одному рівні є стилізація під середньовічну баладу з її простою релігійною мораллю гріха і покути, а на другому, вищому, є дослідження історії душі й контрастних психологічних станів... Поетичні подробиці одіссеї моряка символічно розкривають душевні муки людини, охопленої каяттям за вчинене і розумінням його непоправності. Сама їх контрастність відбиває перед усім уявлення про безодні, які розпливаються в глибинах духу, про залежність його від темних, злісних, раціонально незбагненних сил".

Тут наведені лише деякі напрями можливих тлума­чень, ймовірні й існують зовсім інші спроби розкриття змісту поеми, її складної й суггестивно! символіки. "Ста­рий Мореплавець" настільки глибокий та загадковий твір, що за двісті років його існування інтерес до нього не вичерпаний і, певно, з'являться нові інтерпретації цього найвідомішого твору Колріджа.

Ще дві поеми англійського романтика лишилися у фрагментах. Перша — "Кр^стабель", розпочата в 1797 р. в Німеччині, частково дописана ТЇШО p., надрукована лише в 1816 р. Друга "Кубла XaHlL.— уривок, написаний в 1798 р. і надрукований Також в 1816 р. Це всього 54 рядки, хоча, як розповів сам поет, він побачив і переклав у вірші всі картини, всі образи, побачив з неймовірною ясністю та яскравістю у сні під час хвороби. Прокинувшись, він почав усе записувати та хтось відірвав його від цього в

294

Англійський романтизм

Англійський романтизм

295

якихось справах, а коли він повернувся до праці, все забулося, як забувається сон.

Незавершена поема "Крістабель" стилізована під се­редньовічну легенду не лише за змістом, а й за формою. В ній діють потойбічні сили, збуваються закляття та при­стріти,' "зл'о"здаєтьсй всюдисущим і непереборним. Окремі сцени відбуваються в нічному лісі біля чарівного дуба, в тиші й темряві старого феодального замку, де в кожному закутку причаїлися таємниці та небезпека. Юна дочка власника замку Крістабель, турбуючись про долю свого коханого — рицаря, який давно вирушив у похід і не повертається, молиться на колінах біля підніжжя лісового велетня-дуба. Раптом поруч з'являється жіноча постать у білому з босими ногами і волоссям, прикрашеним дорого­цінним камінням. Вона просить Крістабель дати їй приту­лок на одну ніч. Жаліслива й добра панночка веде Дже­ральд іну, так звуть незнайому, в замок і навіть кладе її у своє ліжко. Так вона приводить до себе в дім зло, яке руйнує її життя, забирає всі її духовні сили, перетворює на свою подобу. Бо Джеральдіна перевертень, відьма, вона може набувати будь-яку подобу, причаровувати людей, навіювати їм фальшиві уявлення. Крістабель дала Дже-ральдіні обітницю мовчання і не сміє нікому поскаржити­ся, знайти допомогу від жахливих чар.

Приблизно на середині поема обривається. У Колріджа були плани її закінчення. Є відомості, що за його задумом Крістабель мав врятувати її коханий, який нарешті по­вернувся з походу. Це відбувається в останню хвилину, коли її душа знаходиться в страшній небезпеці, бо підсту­пний перевертень Джеральдіна перевтілюється в образ рицаря-нареченого й вже призначений день весілля Крі­стабель з цим виплодком пекла. Та, мабуть, таке закін­чення і вирішення конфлікту між всесильним злом і без­захисним добром не вдовольняли поета і друга частина поеми так ніколи не була написана. Ідейний зміст твору можна в загальному плані тлумачити як трагічну залеж­ність людини від сил зла, що їх не можна впускати в душу, бо вони невідворотно зруйнують її.

Щодо "середньовічності" поеми, то в "Крістабелі" є елементи міфології, давну?:.часів, а ще більше стилізації під середньовічну легенду в дусі добре відомого КолріДжу німецького романтизму або містифікацій Макферсона чи Чаттертона і, звичайно ж готичних впливів, що для поета принципово важливо. Важливими у поемі були формальні

експерименти. Поет.намагався-архааауватшідову.і_дспособи віршування, вживав специфічні форми.тонічного вірша (замість звичного силабо-тонічного). Тобто звертався до давніх форм англійського віршування, ближчих до розмов­ної мови, менш упорядкованих ритмічно, тому що в них головними є наголошені склади, кількість ненаголошених особливого значення не має, а значить нема суворого ме­тричного ритму силабо-тоніки з її чітко визначеним спів­відношенням наголошених і ненаголошених складів.

Сказане вище про символічний зміст "Старого Мореп­лавця" стосується і "Крістабелі". Тільки тут поверхневий сюжет ще непрозоріший, глибинна символіка таємничіша, зловісніша, трагічніша. Незавершена поема справила ве­лике враження, більш того — вплив, на інших романтич­них поетів Англії — Скотта, Байрона, Шеллі, Кітса. Всіх, крім Вордсворта, який її категорично не прийняв і не включив до другого видання "Ліричних балад". Це, певно, було першою тріщинкою в стосунках двох друзів-поетів.

П'ятдесят чотири рядки, "Кубла Хана" вражають твор­чою силою фантазії, породжують картини рідкісної плас­тичності і краси. Вони Подібні до фата-моргани, так само реально-ірреальні. Переказувати зміст уривка — справа невдячна. Наведемо його у перекладі цілком:

Кубла Хан

В оазі Касанду зеленій

Палац поставив Кубла Хан:

Там води Альф струмить священні

Через печери нескінченні

В підземний океан.

Оперезали мури, вежі й шпилі

Землі чотири на чотири милі.

Там від буяння пишного садів

Лилися всюди аромати ніжні,

Між ясно-смарагдових берегів

В'юнилися поточки свіжі.

Були ліси одвічні, наче гори,

І сонячні галявини прозорі.

Та зелень пагорбу розрізала щілина — Кедрова тінь безодню там хова! Свята, чарівна й дика це містина, І жінка, як прийде нічна година, Тут за коханцем-демоном рида! Кипить провалля грізне і глухе, Мов дихання прискорене й важке Землі. Аж ось, фонтаном вибухає,

296

Англійський романтизм

Англійський романтизм

297

Уламки скель в усі боки жбурляс, Вони, мов град, стрибають безустанно, Чи, як полова, з-під ціпа титана: Танцюють і спадають навіки В священні води тихої ріки.

П'ять миль свята ріка примхливо в'ється Крізь темний ліс, долину й лан

І падає в печер густий туман, Вливаючись у мертвий океан. В її далекім шумі Кубла чує Пророцтво предків, що війну віщує!

Тінь від чертогу насолоди Повільно коливали хвилі; Фонтанів шум і лункість льоду Чарівну музику творили. Капризний план з'єднав в химеру Дім на осонні й льодову печеру. Із цимбалами дівча Я колись у сні уздрів. Абіссінка молода Під цимбали вела спів Про гору Монт Абору.

Коли б спромігся відновити

Я ту симфонію і спів,

У захваті я б став творити

Й будівлю у повітрі звів.

В мелодії повільний такт

Із льоду й променів гарячих.

І хто се чув, її б побачив

І крикнув: Бережись, юначе!

В його лиці священний жах,

Стирчить волосся, шал в очах!

Провести тричі треба коло

Такої постаті довкола,

Бо він у райських кущах був, там мед росяний їв,

На райських луках молоко небесне пив.

Переклад К. Шахової

Н. Дьяконова пише: "Що читачеві до того, що нема на землі куточка, де зведено місто Занаду, де тече річка Альф й здіймається гора Абора? Важливо, що в душі людини завжди є куток, де живе туга за безмежною красою, яку з розрізнених вражень дано відгадати і від­творити лише великому поетові..."

Звичайно, доскіпливі коментатори знайшли, де знахо­диться щось подібне до палацу і саду хана, де тече схожа на Альф річка. Вони знайшли це у чарівних казках — у "Тисячі й одній ночі" або в казках Індії й інших східних країн. Не кажучи вже про вказівку самого автора на

книгу, яку він читав перед тим, як заснути. Це "Його подорожі" (1626) Перчаса, одна з тих багатьох книг з різних галузей знання різними мовами, які читав ерудит Колрідж. В книзі відомого мореплавця Перчаса були такі рядки: "У Ксамду хан Хубілай збудував величний палац, обгородивши рівнину у шістнадцять миль муром, в сере­дині якого знаходились родючі луки, чисті джерела, ча­рівні струмки і всіляка крупна й дрібна дичина, а у центрі стояв розкішний чертог насолод, який можна було пере­носити з місця на місце". В іншій книжці того ж Перчаса "Мандрівники" є ще один опис — замку Аладіна серед квітучої оази, який також міг наштовхнути уяву поета на чудові картини його "Кубла Хана".

Та, яким був безпосередній першопоштовх, для чита­ча — не має суттєвого значення. Образи поеми — витвір фантазії автора, його поетичного хисту, запліднених тим, що він читав, що потім бачив уві сні чи у яві, як і будь-які фантастичні образи, створені людським розумом. Читаючи наведені вище рядки Перчаса, кожний може створити для себе якийсь зоровий образ, поезією він стане лише через виражене в слові особливе бачення поета, через музику вірша. Колрідж досягає засобами англійської мови й до­сить простих ритмів такої музичної досконалості, що вона і після незліченних експериментів у цьому плані у пізні­ших авторів залишається взірцем і загадкою.

За власними твердженнями автора "Кубла Хана", він багато разів повертався до свого незавершеного твору, та так і не спромігся його дописати. І це не має принципового значення. Романтичний фрагмент несе в собі цілісне ху­дожнє враження й може існувати саме як фрагмент, про­буджуючи уяву читача до творчої діяльності.

Як випливає з дат написання творів, про які щойно йшлося, найпліднішим для Колріджа був час його моло­дості, романтичний час, що припав на дев'яності роки XVIII й перші роки нового XIX ст. Ще до виходу в світ "Ліричних балад" поет надрукував у газетах і часописах кілька значних поетичних творів у жанрі політичної, пей­зажної, інтимної лірики, од, еклог. До творів політичного характеру належать такі, як "Ода до року, що минає" (1796), воєнна еклога "Вогонь, голод і різанина" (1797), "Франція: Ода" (1798). Інтимна лірика часто сполучає в собі пройнятий¹ особистим почуттям пейзаж і романтично піднесене, шляхетне зображення почуття любові, любові в найширшому розумінні слова, як ніжного почуття до

298

Англійський романтизм

Англійський романтизм

299

дитини — новонародженого сина, кохання до жінки й патріотичної любові до вітчизни ("Північний мороз", "Лью-ті, або Черкеська любовна пісня", "Любов", "Страхи в самотності" й інші).

В дусі "різдвяної казки" був у ті ж роки написаний похмуро-виразний вірш про "солодкість помсти", цікавий ще як приклад вільного вживання розмаїтих ритмів. У цього вірша є ще одна особливість. До видання 1817 р. поет дописав двовірш: "Та ми знаємо свій обов'язок забувати і вибачати, // І всьому, що від Господа, життя дару­вати". На полях рукопису біля доданих рядків Колрідж зробив таку нотатку: "Додано через боягузливий страх перед святенниками! Яку порожнечу — замість справж­ньої віри — видає ця тривога за християнську мораль, що навіть ворону не дозволяє бути вороном, а лисиці — лисицею, а вимагає традиційної відплати за їхнє нехрис-тиянське поводження, або в крайньому разі долучення

моралі".

Ці короткі рядки, написані не для друку, а як вигук невдоволення власною слабкістю, рідкісне свідчення про ті сумніви, розчарування, духовну несвободу, в яких жив старіючий великий поет. І які, певно, також заважали йому творити, як у роки юності, вільно, розкуто, по-нова-торськи, й давали підставу його молодшим колегам Бай­рону і Шеллі майже однаковими словами схарактери­зувати шанованого ними Колріджа, назвавши його "соко­лом із зав'язаними очима".

4.4. ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832)

\Л наші дні, майже через двісті років по тому, ґу'ят з'явилися друком перші романи Вальте­ра Скотта, важко собі уявити, який грандіозний успіх ви­пав тоді на долю їхнього автора, яким загальним і приголомшливим було захоплення читачів. Дослідники ре­цепції творів письменника зібрали багатий матеріал від­гуків на появу його творів у оригіналі й перекладах і можна твердити, що за життя жоден англійський прозаїк (хіба що крім творця "Робінзона Крузо") не заживав такої європейської й американської слави. Найвідоміші худож­ники того часу, з-поміж яких Бальзак і Пушкін, оцінюва­ли творчість "шотландського чарівника" лише у найвищих

ступенях. Про те, що це було не просто короткотривале зацікавлення модною новинкою красного письменства, свідчать не лише імена багатьох письменників у різних країнах — шанувальників шотландця, а й науково дове­дений вплив творчості Вальтера Скотта на розвиток єв­ропейського роману в першій половині XIX ст., світового роману взагалі, на становлення нових його гатунків, нових форм, прийомів романної оповіді.

Новаторство Скотта в царині романної прози було та­ким значним і яскравим, що викликало шквал наслідувань. Шотландський бард став по суті батьком історичного ро­ману, нового різновиду романного жанру. Він створив таку модифікацію художньої оповіді про історію, яка стала пануючою в XIX ст. та й зараз має багато прихильників.

Історичні романи Вальтера Скотта з'явилися напрочуд вчасно. Читаючий загал був не лише підготовлений до їх сприйняття, а й прагнув прилучитися до пізнання фактів і постатей, подій і процесів стародавньої і новітньої історії. Відкриття в царині археології, розшифровка загадкових письмен і глибше прочитання вже відомох текстів, активне збирання творів фольклору — пісень, балад, переказів, казок тощо — все це розкривало, так би мовити, зворотну перспективу існування людства. Масштаби і кількість іс­торичних подій, велетенських соціально-політичних ката-клізмів на зламі XVIII-XIX століть, які втягували у свій вир окремих людей і цілі народи, створювали особливе хвилююче почуття причетності до історичного процесу у рядових його учасників, бажання розібратися в принципах його руху, його діяння, знайти в минулому опору для пізнання сьогодення і спроб зазирнути в майбутнє. Мис­лячий індивід відчув себе "гомо гісторікус", у ньому про­будився посилений інтерес до власного коріння, до мину­лого свого народу, що усвідомлював себе нацією.

Саме в той час, коли Скотт пише свої історичні романи, в багатьох європейських країнах створюються серйозні наукові дослідження про національну історію. В деяких з них присутній і певний елемент художнього відтворення відшумілого часу, як, наприклад, в "Історії держави Росій­ської" М. Карамзина, великого прихильника творів Скотта.

Вальтер Скотт народився в Единбурзі в 1771 р. в родині шотландського правника. Як сам він писав в автобіографії, народився "не у блиску, але і не в ницості. У згоді з умовностями моєї країни моє походження визнали шля­хетним, бо як з батьківської, так і з материнської сторони,

Англійський романтизм

я був зв'язаний родинними узами, хоч і досить далекими, із старовинними сім'ями". Дитячі роки Вальтера пройшли не лише в Единбурзі, а й на селі у діда. Саме серед лук, гір і лісів юний Скотт душею прилучився до природи Шотландії, познайомився з її легендами, історичними пе­реказами, народними піснями, які чув від родичів, знайо­мих. Там він зустрів прообрази своїх майбутніх літератур­них героїв, почув розповіді про події не такої ще далекої боротьби шотландців за збереження незалежності власної держави (Шотландія стала складовою частиною Спо­лученого королівства Великобританії лише на початку XVIII ст.) від самих учасників цієї боротьби, які не хотіли змиритися з її втратою. Там ще на підсвідомому рівні заклалися його політичні й релігійні симпатії та антипатії.

Хлопця рано навчили читати, прилучили до популяр­ної на той час художньої і повчально-моралізаторської літератури. Найбільше він полюбив поезію. У нього була дивовижна пам'ять, що пізніше так стало в нагоді в пись­менницькій діяльності.

В школі йому пощастило на добрих учителів. Він легко вивчав мови, читав багатьма європейськими і латинню. З одним із своїх наставників він часто дискутував "на теми схоластики і церковної історії", що потім також відгукну­лося в його історичній прозі. Він не дуже добре запам'я­товував " імена, і дати та інші історичні формальності". Щоб подолати цей недолік власної пам'яті, вивчав історію як ланцюг виразних, барвистих, захоплюючих сцен і епі­зодів. "Поступово я зібрав багато з того, що було в істо­ричних оповідях незвичного і яскравого, коли ж у зрілі роки я став більше роздумувати і робити висновки про загальні закономірності, для їх пояснення у мене виявився солідний сонм прикладів". Як професію Скотт обрав юри­спруденцію, оволодіваючи фахом на практиці під керів­ництвом свого батька.

Він дуже рано увійшов у гурток літераторів Единбурга. Тут зібралися талановиті люди, деякі з гучними іменами, відомі усій Європі, близькі до ідеології Просвітництва. Вони писали англійською мовою, пишаючись витонченістю свого стилю. Це, мабуть, вплинуло і на юнака Скотта, який також від початку літературної діяльності писав англій­ською.

Одночасно в духовному житті країни бурхливо виру­вала й інша течія. В умовах залежності від Англії її представники прагнули зберегти й відновити національний

Англійський романтизм 301

дух, мову, фольклор, літературу. Найбільшим художни­ком Шотландії, у творчості якого збіглися обидва напрями ідейних і художніх шукань доби, був народний поет Ро­берт Берне. І про Скотта можна сказати, що вся його творчість стала своєрідним сплавом двох начал "загально­європейського й національного, дворянського й простона­родного, навіть у певному сенсі, витонченого і грубого..., як мислитель він підтримував Просвітництво, та його уява розпалювалася, а ентузіазм спалахував від стародавньої героїчної поезії, балад, народних пісень й іншої спадщини "варварського минулого" (Девід Дайчес). ^<Про проблеми, які хвилювали Скотта як людину часу, коли повсюдною серед інтелектуалів була віра в розум і прогрес, і як палкого патріота Шотландії, співця її герої­чного й гордого минулого, він висловився у "Загальному попередньому повідомленні" до романів веверлієвського циклу: "Мені мимоволі спало на думку, що давні традиції й шляхетний дух народу, який живе в умовах цивілізова­ного століття і держави, однак зберігає так багато від звичаїв, притаманних суспільству на світанку його існу­вання, можуть стати вдячною темою для роману, якщо тільки не трапиться за прислів'ям: оповідка — добра, а ось оповідач поганий". Це об'єднання старих традицій і новітнього поступу стало для нього провідним суспільним ідеалом.

На вироблення саме такого ідеалу вплинуло і те, що в молоді роки Скотт був сучасником Великої Французької революції, якобінської диктатури, приходу до влади На­полеона Бонапарта. На відміну від поетів "озерної школи" він не пережив хоча б короткого захоплення ідеями Фран­цузької революції, конче негативно ставився до насиль­ства й громадянської війни, які принесла з собою револю­ція, жахався якобінського і термідоріанського терору. Тре», -ба підкрослитн, одншс^^о Ейого розумінні справедливості й свободи для народу, який страждає від нестерпного утиску визискувачів, було місце для революційного пов­стання. Він не відкидав можливостей революційної бороть­би взагалі, але був абсолютно проти кривавих беззаконь терору і вважав мирне розв'язання всіх гострих проблем шляхом розумного компромісу конче бажаним.

У 90-х роках і пізніше Скотт здійснив численні подо­рожі по Шотландії. Він не лише милувався краєвидами Прикордонного краю, тобто тієї частини рідної землі, де найчастіше відбуватимуться події його романів, а й захо-

302

Англійський романтизм

Англійський романтизм

303

плено збирав пам'ятки історії і фольклорні твори. Споча­тку аматорське, а згодом цілком професійне збирання фольклору принесло невдовзі Скотту першу славу. На початку XIX ст. з'явилася підготовлена ним тритомна збірка "Пісні шотландського кордону" (1802-1803), яка мі­стила в собі найкращі народні балади його вітчизни з_ ретельно зробленим коментарем. Вже у назвах відчува­ється подих історії: "Сер Патрік Спенс", "Джонні Міцна Рука", "Битва під Оттенбурном", "Крук до крука летить", "Лорд Рональд" тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: